3. Стародавній Рим.

1.Становлення республіки в Римі.

Характеристика "царського періоду" в Римі (753-510 pp. до н.е.)

Рим царської епохи являв собою поліс класичного типу, тобто громадянську общину, що складалася з вільних людей. Особливою рисою було те провідне становище, яке посідала патріархальна сі­м'я, що об'єднувала всіх родичів, клієнтів, служників та рабів. Го­лова родини розпоряджався всією родинною власністю, викону­вав обов'язки жерця домашніх богів-ларів, був суддею, котрий мав необмежену владу над долею членів родини. Держава не втруча­лася у внутрішні сімейні справи й не могла обмежувати свавілля патріарха. Родини перших поселенців Рима створили стан патри­ціїв, яких (за традицією вважається) було 300 родів. Вони виводи­ли своє походження від самого Ниея чи його нащадків. Кожен рід мав свій nomen (лат. - ім'я), тобто родове ім'я, яке походило від імені засновника роду: Юлії, Клавдії, Марції, Фабії, Октавії, Пор­ції, Валерії, Корнелії тощо. До них, у свою чергу, додавалися ког-номени - прізвища гілки цього роду (або лат. - familia): Брути, Сципіони, Цезарі, Нерони, Катони, Лепіди тощо. Усі патриціан­ські роди поділялися на три триби, кожна триба - на 10 курій, ку­рія - на 10 родів, рід - на 10 фамілій. Це говорить про те, що старо­давня родова організація в умовах чужоплемінного оточення зму­шена була перебудуватися для воєнних цілей. Кожна патриціан­ська родина спочатку мала у нерухомій власності лише 2 югери присадибної землі (0,5 га). Решта землі перебувала в общинному землекористуванні (ager publicus - общинне поле). Із земельного фонду кожна сім'я отримувала наділ орної землі на рівних правах.

Управління державою здійснювалося сенатом, коміціями (на­родні збори) та царем. Сенат спершу складався зі 100, потім з 300 родових старійшин - сенаторів. На народних зборах (коміціях) обирали царя, який виконував функції воєнного вождя, верховно­го жерця та судді. Таким чином, кожен старший у роді входив до складу сената - ради старійшин, отже, римський народ, тобто всі римляни, які входили в родову організацію, являли собою стан па­триціїв, тобто "тих, що мають своїх батьків" (patres).

Отже, в Римі були наявні всі елементи воєнної демократії. Однак римське суспільство з початком царського періоду вже стало ви­ходити за межі самого лише союзу племен та родої ілемінного ладу.

Решта переселенців створили стан плебеїв. Вони, як і патриції, жили великими патріархальними сім'ями. Але, оскільки ці їхні роди не входили до складу трьох патриціанських триб, плебеїв не наділяли землею, окрім невеличкої ділянки при садибі. Тому плебс займався, в основному, не скотарством, яке вимагало великих зе­мельних площ, а землеробством, але здебільшого ремісництвом та торгівлею. У середовищі плебсу, не пов'язаного родовими узами, швидко розвивалася майнова нерівність, проте і багаті й незамож­ні плебеї були однаково безправними, тому змушені були шукати собі патронів (покровителів та захисників) з числа патриціїв. Ста­ючи клієнтами, плебеї включалися до складу патриціанського роду, отримували землю та ім'я патрона.

У межах царського періоду, як відомо, серед римлян розвину­лася соціальна нерівність. Для посилення своєї влади царям необ­хідно було зменшити політичний вплив родової верхівки. З цією метою царі стали зміцнювати своє майнове становище, збільшую­чи площу свого земельного наділу. Важливою метою царів було також створення війська, незалежного від родового ополчення. З цією метою цар Сервій Туллій провів суспільну реформу, поділив­ши все громадянське населення на 6 майнових розрядів.

Перший розряд утворювали громадяни, вартість майна яких дорівнювала 100 тис. мідних асів.

Другий розряд складався з громадян, які володіли майном у 75 тис і більше.

Третій розряд включав до себе власників майна у 50 тис асів. Четвертий розряд - у 25 тис. П'ятий розряд -11,5 тис.

Шостий - включав решту громадян, які фактично були неза­можними, їх називали пролетарями (від лат. Proles - потомство) тобто такими, які мають лише дітей. Кожний розряд утворював відповідну кількість центурій, тобто сотень вояків:

1-98; 2-22; 3-20; 4 - 22; 5-30; 6-1. Усього - 193 центурії.

Голосування на коміціях відбувалося по центуріях, де кожна з центурій мала тільки один голос. Легко побачити, що для перемо­ги при голосуванні центуріям найбагатших громадян, які утворю­вали більшість, достатньо було проголосувати одностайно за свої інтереси, щоб провести бажане рішення через коміції, які отрима­ли назву "центуріатних".

Значення реформ Сервія Туллія виходять за межі лише самої військової реформи, тому що на основі центуріатного порядку ство­рювався новий різновид народних зборів, збудований за принци­пом майнового цензу.

Хоча кожна центурія була не лише голосуючою, але й військо­вою одиницею, кількість людей у центуріях була неоднаковою. Пролетарська центурія налічувала кількасот членів, тоді як перша центурія складалася з кількох десятків. Ця реформа надавала гро­мадянські та політичні права заможним верствам населення. Окрім того, до складу громадянського колективу вже включалися і пле­беї. Це значно посилило владу царя і послабило політичні позиції патриціїв, які відтепер змушені були ділитися своїми правами з

плебеями.

В історії залишилися імена лише семи царів, які правили в Римі протягом царського періоду: Ромул (засновник міста і перший його цар), Нума Помпілій, Тул Гостілій, Анк Марцій, Тарквіній Старо­давній, Сервій Туллій та Тарквіній Гордий. Цей останній був уза­галі останнім з римських царів. У 510 р. до н.е. його було вигнано обуреним римським народом, якому з несила стало терпіти його свавілля та пихату вдачу. На 509 р. до н.е. замість царя було обрано двох консулів строком на один рік. Першими консулами стали Луцій Юній Брут і Публій Валерій Публікола. Цей рік вважаєть­ся часом встановлення в Римі Республіки (лат. res publica - " спра­ва народу").

Становлення Республіки в Римі

За часів родового ладу держави як такої в Римі не існувало. Державний апарат склався разом з поділом суспільства на класи. Державна організація відрізнялася від родової трьома визначни­ми рисами: наявністю особливого апарату здійснення насильства та примусу, поділом суспільства не за родовою, а за територіаль­ною ознакою, а також збиранням з населення податків на утриман­ня державного апарату.

Від початку VI ст. до н.е. етруски захопили владу в місті, засну­вавши свою династію та створивши свій державний апарат. Це прискорило процес формування власне римської державності. Етрусками було створено монархічну державу на чолі з царем. Однак це була примітивна монархія, яка була значно обмеженою народними зборами. Саме цю монархію було ліквідовано повстан­ням місцевого населення в Римі у 510 р. до н.е.

За республіканської форми правління вищим органом влади вважалися народні збори. Вони ухвалювали та скасовували зако­ни, оголошували війну та укладали мир, були вищою судовою ін­станцією та обирали посадових осіб. Поряд із ними дуже значну роль у державі відігравав Сенат. Жодний законопроект не надходив на розгляд народних зборів, якщо його попередньо не розглянув Се­нат.

Ухвали народних зборів набували чинності також після схва­лення Сенатом. Перед Сенатом звітували магістрати, які після від­буття своїх посад автоматично включалися до його складу.

Магістрати (виборні урядовці) виконували функції держав­ної адміністрації. У Римі не існувало постійного чиновницького апарату. Уся виконавча влада належала магістратам: консулам, преторам, еділам, квесторам, які обиралися на один рік. Усі магі­страти були колегіальними посадами, які не оплачувалися і що­річно переобиралися. Магістратом могла бути обрана лише замож­на людина. За надзвичайних обставин призначався одноосібний диктатор та його заступник, так званий "начальник кінноти", але на строк не більше, ніж 6 місяців.

Таким чином, на початку V ст. до и.е. замість монархії в Римі склалася система державної влади, яка за характером була аристо­кратичною республікою.