2. Стародавні Греція.

Виникнення держави. Територію Аттіки ( територія Греції, де згодом виникла Афінська держава) населяло в кінці II тисячоліття до н.е. чотири племені, кожне з яких мало свої народні збори, раду старійшин і виборного вождя — базилевса. Перехід до відтворюючої форми економіки з індивідуалізацією праці призвів до розподілу общинної землі на ділянки зі спадковим сімейним володінням, до розвитку майнової диференціації і поступового виділення родової верхівки і зубожіння маси вільних общинників, багато хто з яких перетворювалося в фетов — батраків або за борги потраплялв у рабство.

Ці процеси прискорювалися завдяки розвитку ремесла і торгівлі, чому сприяло приморське розташування Афін. Багаті сім’ї стали першими власниками рабів, в яких обертали військовополонених. До початку I тисячоліття до н.е. рабовласництво було поширеним явищем, хоча експлуатація рабської праці ще не стала основою суспільного виробництва. Раби були зайняті головним чином в домашньому господарстві, ремеслі, рідше на польових роботах.

Поряд з ними трудилися і їх господарі, хоча раби виконували найбільш важкі роботи. Тільки з часом рабський труд стане переважати, а рабовласники, перш за все крупні, перестануть брати участь в роботах

Архонти і ареопаг. Евпатриди, спираючись на своє багатство і виняткове право на суспільних посад, поступово обмежують владу базилевса, пов’язану з традиціями родової демократії. Його функції переходять до нових, виборних з евпатридів посадовим особам — архонтам. Спочатку посада архонта була довічною, потім її обмежили десятилітнім терміном.

З VII ст. до н.е. стали обиратися дев’ять архонтів терміном на один рік. Колегія архонтів не тільки перебрала військові, жрецькі і судові функції базилевса, але з часом взяла в свої руки все керівництво країною.

Тоді ж, в VIII в. до н.е., виник ще один новий орган публічного управління — ареопаг. Замінивши раду старійшин, ареопаг обирав і контролював архонтів, також народні збори, і здійснював вищу судову владу. До складу ареопагу входили всі колишні та діючі архонти, тобто знову-таки представники эвпатридів. 1

Грецьке суспільство перетворюється на політичне суспільство — суспільство, що знаходиться під владою, яка виділилася з нього і стоїть над ним. Минулому синкретизму (нерозчленованості) суспільства і влади приходить кінець.

Афінська держава в V—IV ст. до н.е. У першу половину V ст. до н.е. Афіни перетворюються на одну з провідних держав грецького світу. Цьому сприяла перемога грецьких держав в греко-персидських війнах, інтенсивний економічний розвиток Афін і зміцнення в них демократичного ладу. Утворений в ході греко-перських воєн союз грецьких держав був спочатку очолений Спартою. До 70-х років, коли військові дії були перенесені на море, керівництво союзом перейшло до Афін.

У 478 році до н.е. був утворений Делоський морський союз (симмахія), очолюваний Афінами. До союзу входило 140—160 грецьких держав, що споряджали військові кораблі і робили внески (форос) в союзну скарбницю. Командування флотом було доручене Афінам.

З часом спорядження флоту перейшло до Афін, туди була переведена з Делоса скарбниця союзу, а форос перетворився в податок, що збирався з союзників і знаходився в безконтрольному розпорядженні Афін.

Невдоволення союзників придушувалось силою, на їх території стали створюватися афінські поселення (клерухії), що перетворилися практично на військові гарнізони, в багато союзних держав спрямовувались афінські посадовці, до Афінських судів перейшов розгляд деяких справ громадян союзних держав, а Рада п’ятисот став вирішувати справи союзу.

Рада п’ятисот. Найважливішою функцією Ради було попереднє обговорення питань, що поступали на розгляд народних зборів, що дозволяло Раді спрямовувати діяльність останніх.

Для ведення поточних справ Рада була розділена на 10 комісій (пританій), що складалися з 50 представників однієї територіальної філи.

Комісії по черзі виконували обов'язки Ради, щодня обираючи шляхом жеребкування нового голову Ради, який під час роботи народних зборів був їхнім головою.

В IV ст. до н.е. цей порядок було змінено: голова став обиратися перед кожним засіданням Ради (зборів). Після закінчення терміну служби кожен член Ради п’ятисот звітував в своїй діяльності і міг притягатися до відповідальності.

Геліея була найвищим судовим органом держави і складалася з 5000 суддів і 1000 запасних по 600 чоловік від кожної з 10 територіальних філ.

Члени Геліеї за жеребом обиралися на один рік з громадян, що досягли 30 років. У складі геліеї функціонували 10 колегій, в кожній з яких було по 500 суддів і 100 запасних.

В цілях запобігання можливим зловживанням колегіям було невідомо, коли їх викличуть до виконання обов'язків. Це визначалося жеребкуванням в день суду.

Геліея була судом першої інстанції у справах про державні злочини і про зловживання посадовців і апеляційною інстанцією у справах, що розглядались іншими судами. Вона також здійснювала деякі контрольні функції і володіла важливим правом відкидати законопроекти, прийняті народними зборами.

Таким чином, законодавчий процес Стародавніх Афін мав наступні стадії:

а) внесення законопроекту в народні збори у порядку законодавчої ініціативи, якою володів кожен повноправний афінський громадянин;

б) попередній розгляд законопроекту Радою п’ятисот і надання по ньому висновку для народних зборів;

в) ухвалення законопроекту народними зборами;

г) прийнятий законопроект міг бути знехтуваний геліеєю.

Важливу роль в управлінні Афінською державою відігравали посадовці.

Вибори посадовців здійснювалися щорічно або відкритим голосуванням в народних зборах, або жеребкуванням. Перед вступом на посаду все вибрані піддавалися особливій перевірці — докімасії, під час якої з’ясовувалося їх право на зайняття посади, політична благонадійність і необхідні особисті якості.

Не можна було посідати посаду (окрім військових) двічі або дві посади одночасно. Посади оплачувалися. Після закінчення терміну посадовці представляли звіти про свою діяльність Раді п'ятисот і геліеї.

Головними посадовцями в Афінах були стратеги і архонти.

Колегія стратегів складалася з десяти членів, яких обирали народні збори з числа одружених і тих, що мали нерухомість громадян.

Із зростанням повноважень стратегів зменшувалося політичне значення архонтів. Дев’ять архонтів стали обиратися жеребкуванням з кандидатів, запропонованих територіальними філами.

Держава в Спарті.

Іншим полісом, що здійснив значний вплив на історію Стародавній Греції, була Спарта. У основі виникнення держави в Спарті, відношуваного звично до VIII—-VII ст.. до н.е., лежали загальні закономірності розкладання первіснообщинного устрою. Але якщо в Афінах ці закономірності привели практично до майже повного відмирання родоплеменних відносин, то в Спарті процес виникнення держави відрізнявся істотними особливостями і супроводжувався збереженням значних залишків родової організації.

Головною особливістю історичного розвитку Спарти було втручання в становлення класового суспільства зовнішнього насильницького чинника. Міграція племен на Балканському півострові, що почалася в XII в. до н.е., супроводжувалася військовими зіткненнями між ними.

Об'єднання завойовників прийшлих дорійських племен з місцевими ахейськими в долині Лакеонії прзивело до утворення спартанської общини і дозволило їй в VIII — VII ст. до н.е. розширити межі своїх володінь, поневолити населення завойованої сусідньої області — Мессенії і поставити в залежність населення, що жило на периферії завойованої території.

Завоювання привело до виникнення спільної власності завойовників на землю — основний в тих умовах засіб виробництва — і рабів. Разом з нею виникла і чітка класова диференціація — спартіати перетворилися на пануючий клас рабовласників, а підкорені жителі в рабів або неповноправних громадяни.

Організація політичної влади у спартіатів була типовою для періоду розпаду первіснообщинного устрою два родоплемінних вожді (як результат об'єднання дорійських і ахейськіх племен), раду старійшин, народні збори. Але вона не давала достатніх засобів для панування над скореним населенням, чисельність якого приблизно в 20 разів перевищувала чисельність завойовників. Об'єктивно виникла потреба в організації політичної влади, не забезпечуючої панування незначної частини населення на масою поневолених.

В той же час необхідність панування над підкореним населенням, забезпечення його експлуатації вимагала єднання спартіатов, збереження деяких елементів родоплеменнї спільності.

Цьому сприяли і аграрний характер господарства Спарти, відома ізоляція территорії країни, замкнутої гірськими хребтами, що перешкоджало розвитку зовнішньої торгівлі і товарно-грошовий відносин. Сукупність цих обставин зумовила зберігання значних елементів військової демократії і умовах класового суспільства, що остаточно сформувалося.

Соціальний і політичний устрій Спарти цього періоду було закріплено ретрою (договором), приписуваної легендарному законодавцю Лікургу. Лікург як історични особа особа, ймовірно, не існував, час його реформ точно не встановлений. Вважається, що ретра відноситься до VIII—VII ст. до н.е., а остаточне цей лад склався до кінця VII — початку VI в. до н.е.

Ретра (можливо, їх було декілька) намагалася вирішити два основних завдання — забезпечити єдність спартіатів шляхом заборони майнової диференціації між ними і створити організацію їх спільного панування над завойованим ванним населенням.

Пануючий клас складали спартіати. Тільки вони вважалися повноправними громадянами. При збереженні спільної власності громадян на землю приналежність до пануючого класу підтримувалася наданням кожному спартіату в користування земельного наділу (клера) разом з прикріпленими до нього рабами — ілотамі, праця яких забезпечувала засобами існування спартіата і його сім'ю.

Земля розділена на 9000 приблизно рівних неподільних і невідчужуваних клерів. Їх не можна було продати, подарувати або заповісти.

Жили спартіати в місті, що об'єднувало 5 селищ і нагадувало військовий табір. Їх побут був строго регламентований. Головним обов’язком вважався військовий. Для підготовки дітей до виконання цього обов’язку їх, починаючи з семи років, віддавали на державне виховання в спеціальні школи.

Особливі посадовці — педономи виробляли у них дисциплінованість і беззаперечне виконання вказівок старших, силу і витривалість, військові навички і хоробрість. Навчання закінчувалося в 20-річному віці. З 20 до 60 спартіати несли військову службу. Дорослі чоловіки об’єднувалися у вікові і інші союзи, що визначали соціальний статус їх членів. Небагато вибраних громадян входили в привілейований корпус 300 вершників.

Жінки, майже повністю звільнені від домашнього господарства і турботи про виховання дітей, володіли деякою самостійністю і мали вільний час для розвитку особистості.

В цілях підтримки єдності спартіати повинні брати участь в суспільних трапезах — сиситіях, організовуваних за рахунок встановлених щомісячних внесків спартіатов. Порції учасників сисситій були рівними. Почесні частки одержували посадовці. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Підтримці єдності спартіатов сприяли і встановлені Лікургом правила проти розкоші. Заборонялося спартіатам і торгувати, для них вводилися важкі, незручні в обігу залізні монети.

Ілоти брали участь у війнах Спарти як легкоозброєні воїни Вони могли відпускатися на свободу, але в інших відносинах були абсолютно безправними. щорічно спартіати оголошували ілотам війну, що супроводжувалася масовими вбивствами. Втім, вбивство ілота допускалося і в будь-який інший час. ,:

На чолі держави стояли два архагета . В літературі їх часто називають царями, хоча навіть афінський базилевс, відносно якого термін цар умовний, володів більшою владою, ніж спартанські вожді. Влада архагетів, на відміну від влади родоплеменних вождів, стала спадковою, що, проте, не робило її міцною.

Кожні 8 років проводилося ворожіння по зірках, в результаті якого архагети могли бути піддані суду або усунені з посади. Іноді вони зміщувалися і без цієї процедури

Але в цілому положення архагетов було почесним. Вони одержували велику частину військової здобичі, здійснювали жертвопринесення, входили до складу ради старійшин, здійснювали суд по деяких справах, що мали значення для всієї общини.

Спочатку найбільш повною була військова влада архагетов. Їм підкорялося військо, в походах вони користувалися правом життя і смерті, проте надалі і їх військові повноваження були істотно обмежені.

Рада старійшин (герусія), як і архагети, — орган влади, успадковуваний від родоплеменної організації. До складу герусії входило 28 геронтів, що довічно обиралися народними зборами із знатних спартіатов, які досягли 60-річного віку. В герусию входили і обидва вожді. Спочатку герусия розглядала питання, що виносилися на обговорення народних зборів, і тим самим мала нагоду спрямовувати його діяльність. З часом повноваження герусії розширилися. У разі незгоди геронтов і вождів з рішенням народних зборів вони могли перешкодити йому, покинувши збори.

Герусия брала участь в переговорах з іншими державами, розглядала кримінальні справи про державні злочини і вела судові процеси проти архагетів.

У народних зборах брали участь всі спартіати, які досягли 30-річного віку. Виступати в народних зборах могли тільки посадовці або посли іноземних держав, учасники ж зборів лише заслуховували виступи і голосували. Голосування проводилося криком, а в спірних випадках учасники зборів розходилися в різні боки.

Скликання народних зборів (окрім надзвичайних) відбувалося раз на місяць. На зборах приймалися закони, обиралися посадовці, розв’язувалися питання війни і миру, союзу з іншими державами, розглядалися питання про спадкоємство посади вождя, визначалося, кому з вождів очолювати військо в поході і т.д.