2. Первісне суспільство і протодержавні форми соціального управління.

Історія людства складається з двох основних пластів: первісного суспільства і цивілізації.

Первісно-общинний лад, що є початковим і закономірним етапом розвитку людства, охоплює величезний відрізок часу, що налічує, за сучасними даними, понад 2 млн. років. У цю епоху не було держави і права, існування яких обчислюється лише декількома тисячоліттями. Проте їх передісторія бере свій початок саме в порівняно розвинених соціальних структурах первісності.

За довгий термін свого існування первісне суспільство пройшло довгий шлях розвитку, в ході якого значних змін зазнав його соціокультурний і господарський вигляд. У сучасній науці використовуються різні періодизації якнайдавнішої історії людства (культурологічна, археологічна і ін.). Проте для розуміння соціальних і економічних передумов виникнення держави і права, як одного з початків політичної історії людства, принципове значення має виділення в первісному суспільстві двох основних стадій: привласнюючого і відтворюючого господарства, межа між якими припадає на епоху неоліту (так звана неолітична революція). Її звичайно відносять до VIII—III тисячоліття до н.е.

На першій з цих стадій відбувався процес становлення самої людини як біосоціальної істоти (лише з ХL-XXV тисячоліття до н.е. склався неоантроп, тобто людина сучасного типу). Люди використовували прості кам'яні знаряддя і існували головним чином за рахунок привласнення готових продуктів природи (збиральництво, полювання, рибальство). Вони вели бродячий спосіб життя, об’єднувалися в невеликі локальні, ізольовані групи під керівництвом ватажків.

Ця проста форма соціальної організації і регуляції (неврегульовані статеві зв'язки і т. д.), що відображала низький рівень розвитку як культурно-виробничих, так і суспільних відносин, в літературі нерідко називається праобщиною або первісним стадом.

Не дивлячись на уявну хаотичність внутрішнього життя праобщини, в ній все більше виявлялися не тільки спонтанні, але і регульовані процеси, зумовлювані наперед встановленими правилами, заборонами, стандартами і іншими поведінковими стереотипами.

Внутрішньогрупові відносини носили егалітарний характер. Рівність особливо виявлялася в процесі розподілу мізерних продовольчих і інших ресурсів. У основі цієї рівності лежав властивий таким колективам еквівалентний (реципрокний) обмін (дружинами, їжею, знаряддями праці).

Вже в ранніх людських колективах реально складалася влада ватажка над рештою членів групи. Вони сприймали його волю як норму, якій необхідно підкорятися за тим же принципом еквівалентного обміну.

Таким чином, в процесі тривалої еволюції праобщини природні інстинкти поступилися своїм місцем соціокультурним стереотипам, тобто системі суспільних зв'язків, що зробило можливим існування і поступальний розвиток людського суспільства.

Подальше ускладнення соціальних зв'язків, було викликане істотними змінами в шлюбно-статевих відносинах (введення екзогамії, тобто заборона шлюбних зв'язків усередині кровноспоріднених об'єднань, встановлення шлюбних класів), а потім і неолітична революція, що означала перехід до виробляючої (відтворюючої) економіки, привели на зміну праобщинне виникнення стійких сімейно-кланових груп (родових общин). Сукупність цих груп в літературі звичайно називалася родовим ладом.

У основі сімейно-кланової групи лежали внутрішньо родинні відносини. Такі групи включали декілька поколінь родичів, що походили від загальних предків, у ряді випадків і чужаків, прийнятих до складу общини. Залежно від конкретних умов родово-общинні стосунки будувалися на принципах матрилінейності або патрилінійності.

Неолітична революція і перехід до відтворюючого типу економіки забезпечили не просто виживання людей, але і створення регулярного виробництва продуктів харчування і інших предметів, необхідних для задоволення потреб колективу. Це підготувало перехід до осілого способу життя і до встановлення контролю сімейно-кланових груп над певною територією. Таким чином, ранню родову общину споживачів (мисливців, збирачів, риболовів) змінили міцніші, більші за чисельністю членів, як правило, пов'язані з певною територією общини виробників.

Така система сімейно-родових груп була розвиненішою формою соціальної організації, засновану на порівняно стійких системах самоврядування і саморегуляції.

У сімейно-клановій общині складалася строго фіксована система праці, розподілу їжі і шлюбно-сімейних відносин. У ній одержали подальший розвиток принципи рівності, егалітарності і еквівалентності. Це не виключало того, що у міру зростання виробництва розподіл здобичі і споживання їжі здійснювалися з урахуванням ролевих функцій (за принципом статі, віку і т. д.).

На певні переваги в сімейно-клановому колективі (у родовій общині) міг претендувати і лідер групи, особливо якщо він успішно здійснював владно-управлінські функції і забезпечував надійне існування групи. За принципом еквівалентного внутрішньогрупового обміну лідер одержував у такому разі безумовну підтримку членів групи, які за надані їм від вождя блага визнавали його авторитет і владу. Ця влада виступала як протодержавна, (потестарна). Сам вождь, як і інші члени сімейно-кланової общини, повинен був керуватися колективними традиціями і дотримуватися практики реципрокного розподілу. Інакше він міг бути зміщений і замінений іншим.

Існуюча в родовому суспільстві егалітарність, зокрема виборність і змінюваність вождів, не дозволяє ще говорити в категоричній формі про існування родової демократії. У сімейно-кланових общинах існувала жорстка дисципліна праці і поведінки, духовний конформізм.

У сімейно-родових общинах на базі культів, обрядів, традицій і т.п. склалися нескладні правила поведінки, дотримання яких було обов’язкове для всіх членів групи. Ці родові норми, які мали міфологічно-символічну оболонку і були часто пов'язані з тотемістичними ритуалами, відображали природні умови життя первісної общини. Вони були пройняті духом колективізму, передбачали взаємну підтримку членів родової общини, регулювали господарську діяльність і шлюбні відносини, встановлювали різні табу (заборони) і жорсткі рамки поведінки для членів общини.

Жорстку регламентацію мав порядок розподілу здобутого общиною продукту, а також і сам ритуал його споживання, розподіл у зв'язку з цим всіх членів групи на ранги. До найважливіших функцій вождя відносилася практична реалізація таких розподільних, дистрибутивних норм.

Громадсько-родові норми мали синкретичний характер і містили в собі одночасно релігійні, моральні і інші соціальні імперативи.

У міцних сімейно-кланових групах громадські норми відображали самоналагоджувальні соціальні відносини, які підтримувалися силою інтересів, релігійних уявлень і інших нормативно-ціннісних установок. Це не виключало владного характеру цих норм і витікаючої з цього примусовості. У разі небажання підкорятися правилам життя сімейно-кланової групи, здійснення тяжкої провини порушник міг бути підданий биттю, вигнанню або навіть смертній карі по волі сімейно-родового колективу.