61. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань
Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа.
Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора;
в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;
г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.
Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку /. Вихованця [42; 44; 46]; "У працях [1-5]"; [Городенська2009)
Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.
Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:
Абетковий
За типами документів
Хронологічний
У порядку цитування
62. реферат як жанр академічного письма. Складові реферату Реферат – це наукова робота, виконана на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій. Реферат (від лат. referre – “доповідати, повідомляти“) – вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка; текст, що передає головну інформацію першоджерела. Мета реферату – передання головного змісту певного джерела або основних поглядів на якусь проблему за матеріалами кількох джерел. Реферат повинен містити невелику кількість елементів новизни. Достатньо грамотно й логічно викласти основні ідеї із заданої теми, які містяться в кількох джерелах, і згрупувати їх за поглядами. Види рефератів: монографічний (готують за одним джерелом);
оглядовий ( готують за декількома книгами, розділами або статтями).
Крім того, є реферати, що склали автори за своїми науковими творами (автореферати). Рекомендований обсяг реферату – 10-12 друкованих сторінок. Найчастіше його пишуть “своїми словами”. Цитати вводять у текст лише тоді, коли вони необхідні для повнішого розкриття теми або якщо вони викликають у референта заперечення. У тексті не повинно бути нічого зайвого, що не стосується теми, ніяких недоречних відступів. Реферат обов’язково містить такі елементи: Титульну сторінку.
План.
Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.
Список використаної літератури.
Титульна сторінка – це перша сторінка реферату, яка призначена для початкового ознайомлення з роботою. Вона містить такі реквізити:
Назва міністерства, якому підпорядковується установа.
Назва закладу, в якому навчається автор.
Назва кафедри, на якій виконано роботу.
Тема реферату.
Назва виду документа (реферат).
Відомості про автора роботи ( посада, номер групи, прізвище, ім’я, по батькові).
Відомості про наукового керівника роботи
Місто й рік написання.
63. Наукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті - 6-22 сторінки, тобто 0, 35-1 др. арк. (10-40 тисяч знаків).
Необхідними елементами мають бути:
постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими чи практичними завданнями;
аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається автор;
виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;
формулювання мети статті (постановка завдання);
виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів;
висновки цього дослідження;
накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку. Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано.
Пишучи статтю треба пам’ятати, що зміст завжди існує у певному просторі, місці й часі. Для передавання просторово-часових ознак явищ та їх послідовності можна вживати такі слова та вирази: сьогодні, тепер, завжди, близько, десь, перед тим, пізніше й ін.
Важливо вміти пов’язати інформацію, висвітлити причиново-наслідкові зв’язки між частинами інформації, забезпечити логічну послідовність викладу. Для цього використовують такі мовні засоби: тому, через те, однак, отже, залежно від цього, також, доречно, більше того, по-перше, по-друге, у зв’язку з цим та ін.
Для зв’язку з уже висвітленими частинами інформації рекомендовано застосовувати такі слова і вирази: як уже зазначалося, взяти до уваги, проаналізований, досліджений, зазначений, викладений та ін.
У висновку статті краще вживати такі вислови: таким чином, іншими словами, аналіз показує (підтверджує), і все ж, з іншого боку, на завершення, можна підсумувати й ін. Оформлення статті залежить від вимог друкованого засобу, куди її подано. У деяких часописах публікуються поради авторам щодо оформлення статей (обсяг, тип шрифту і кегля, форма подання відомостей про авторів).Так, підпис може розташовуватись як перед заголовком, так і після нього; прізвища авторів можуть подаватися з іменами і з ініціалами.