9. Розвиток культури українського народу у хіх – поч. Хх ст.

У другій пол. 19 ст. відбулося територіальне роз'єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Буржуазні реформи розширили межі культурницько-просвітницької діяльності, створили нові умови для позитивних зрушень у культурі. Негативно впливали на розвиток культури такі фактори: відсутність власної національної державності, асиміляторська політика Рос. імперії.

Збільшується кількість освітніх закладів, хоча поза школою залишається 70% дітей.

Друга половина 19 ст. подарувала Україні цілу плеяду видатних письменників: І. Франко, П. Куліш, Л. Глібов, Леся Українка, П.Мирний, М.Коцюбинський та ін..

Незважаючи на труднощі та протидію царської влади, значних успіхів досягає український театр. Фундатори: М.Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Старицький. На західноукраїнських землях – О.Бачинський.

Література та театр дали потужний імпульс процесу розвитку національної музики. С.Гулак-Артемовський „Запорожець за Дунаєм”, найпомітніша постать – М.Лисенко; П.Сокальський, М.Калачевський. На західноукраїнських землях – М.Вербицький, І.Лавровський, І.Воробкевич, А.Вахнянин...

У живопису поширюються принципи реалізму та народності. (М.Пимоненко, К.Констанді, Л.Жемчужніков.)

Для архітектури характерна втрата архітектурного стилю, панування еклектики, великі масштаби забудови, застосування нових технологій та матеріалів (бетон, залізо, залізобетон).

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилюють інтенсивність інформаційного обміну, закладають основи індустріальної культури. На рубежі 19-20 ст. в українській культурі з'являється модерністська течія, але уповільненість суспільного розвитку, викликана відсутністю власної держави та роз'єднаністю України, визначили приглушений, слабо виражений, нерозвинутий характер українського модернізму.