10. Документація розтину.

По ходу розтину складають протокол. Записи роблять під диктовку особи, яка проводить розтин.

Протокол розтину складається з двох розділів: описового і заключного.

Описовий розділ протоколу містить фактичний матеріал розтину. Вступна частина описового розділу включає опис обставин розтину: тут зазначають коли, де, ким і в чиїй присутності проведено розтин, клінічні дані про загиблу тварину, зазначають час смерті або вимушеного дорізу.

Описова частина протоколу містить опис трупних і патологоанатомічних змін, виявлених при зовнішньому і внутрішньому огляді трупа, його порожнин, окремих органів. Вона повинна бути ясною, точною і об’єктивною.

У заключній частині протоколу наводяться висновки при виявленні змін. Кожна з виявлених і зафіксованих в описовій частині патологоанатомічних змін повинна отримати визначення, з другого боку, в цьому розділі не дають визначення тих змін про які не йшлося в описовій частині.

Патологоанатомічні діагнози розміщують у порядку номерів, відповідно до тяжкості і взаємозв’язку виявлених змін. Спочатку на першому місці поміщається головне з найдених змін, потім у зростаючому порядку номерів пов’язані з ним зміни.

Висновок може мати категоричний і відносний характер. Категоричне заключення формулюється в тому випадку, якщо після розтину ніяких додаткових досліджень для встановлення причини смерті не вимагається. Відносна форма висновку використовується в разі потреби у додаткових дослідженнях. Заключення можна давати в короткій формі, що встановлює причину смерті, або в розповсюдженому викладенні прозектора про причину смерті, послідовності розвитку, взаємозв’язку і ролі клінічних і патологоанатомічних змін. Таке заключення називається епікризом. Протокол підписує особа, яка робила розтин.

Акт завжди складається комісією з осіб, які входили до її складу. Акт складається з вступної частини, де зазначають коли, де, ким, за чиїм розпорядженням складено акт про подію, що сталася, із стислим її викладом. Зазначають також де, коли і ким проведено розтин трупа загиблої тварини, роблять висновок про причину смерті.

У висновку акта комісія мовби фіксує подію, що сталася і накреслює необхідні заходи. Підписують акт усі члени комісії.

11. Знищення і збереження трупного матеріалу.

Після розтину труп утилізують, спалюють або захоронюють в спеціальних ямах (чешські ями).

Утилізують трупи на утильзаводах. На утильзаводи відправляють трупи тільки при повній гарантії нерозповсюдження збудників хвороби під час транспортування.

Трупи тварин, загиблих від сибірки і не підлягають розтину, відправляють на утильзаводи, якщо там є автоклави для обробки цілих трупів під тиском не менше 4 атм. На протязі чотирьох годин. При неможливості такої утилізації вказані трупи спалюють разом з шкурою.

Для спалювання трупів використовують спеціальні рухомі установки, а також риють хрестоподібну або прямокутну траншею шириною 0,6 м, довжиною 2,6 м, глибиною 0,5 м (для великих тварин). На дно траншеї поміщують горючі матеріали, поперек її кладуть рельси або деревину, а на них трупи. Зверху і по боках трупа кладуть також горючий матеріал.

Біотермічне знезараження трупів проводять в чешських ямах або Беккері. Їх будують на скотомогильнику, вони тривалий час служать для знищення трупів. Їх роблять глибиною 9–10 м, шириною 3 м з водонепроникними стінами (цементують, обкладають цеглою або просмоленими деревинами, на поверхні обов’язково роблять кришку з запором і витяжною трубою. Відомо, що на повітрі розпад іде в 8 разів швидше ніж в землі, а в них проходить біотермічне знезараження трупа під дією термофільних бактерій, а через 4 – 5 місяців після завантаження такої ями матеріал може бути використаний для добрив.

В ветеринарній практиці трупи зберігають для наукових цілей або при необхідності затримати їх розпад.

Найбільш вживаний спосіб збереження трупів є введення в грудну, черевну, черепну порожнини антисептичних речовин, наприклад 10% водного розчину формаліну до якого добавляють гліцерин для попередження швидкого висихання органів.

Другий, більш вдосконалений спосіб – бальзамування, вливання антисептичних речовин через артеріальну систему.

Для короткочасного збереження трупів використовують природний холод. Виготовлення патологоанатомічних препаратів для демонстрації їх з учбовою або науковою метою носить назву консервування, головним завданням є збереження форми, кольору органів і наявності змін. Для цього видаляють всі частини, що не підлягають демонстрації, але для порівняння крім патологічно змінених ділянок бажано зберегти і ділянки нормальних тканин. Об’єкт повинен бути свіжим, тому що автоліз і гниття змінюють не тільки структуру але і колір органів. Не можна обмивати або підсушувати матеріал.

Найбільш поширений спосіб фіксації – обробка матеріалу 10% водним розчином формаліну, при цьому орган зберігає форму але втрачає природне забарвлення. Для збереження кольору препарату використовують трьохфазний метод фіксації.

Перша фаза – фіксація, має мету зупинити ферментативні і гнильні процеси. Суть фіксації заключається в звертанні (коагуляції) білків. Після фіксації матеріал рахується незаразним. Фіксацію проводять фіксуючою рідиною – Рідина Кайзерлінга. Перед фіксацією препарат обгортають гігроскопічною ватою так, щоб він не торкався з стінками посуду. Об’єм речовини повинен в 4-5 разів переважати об’єм препарату, при помутнінні рідини або при кров’янистому кольорі її міняють кожну добу. Закінчення фіксації визначають моментом зникнення червоного кольору, який придає гемоглобін крові не тільки з поверхні але і в товщі органів. В середньому кишечник, шлунок, шкуру фіксують 1-2 доби, серце, матку 3-4 доби, печінку, селезінки, нирки 5-10 діб і більше.

Друга фаза – відновлення кольору досягається обробкою зафіксованого матеріалу в етиловому спирті з міцністю не нижче 78 - 90°С. При цьому гемоглобін, перетворений формаліном у метгемоглобін, який визначає знебарвлення органів, переходить в катагемоглобін – речовину червоного кольору, що нагадує кольором гемоглобін. Строк відновлення кольору до 24 годин. Спирт вимиває катагемоглобін, тому перетримання матеріалу у спирті загрожує знебарвленням препарату.

Третя фаза – консервування, має на меті тривале збереження препарату, проводиться консервуючими рідинами. Рідина Кайзерлінга: оцтовокислий калій 100 г, гліцерин 200 мл, вода 1000 мл. Рідина Шора: кухонна сіль 100 г, гліцерин 1000 мл, спирт 150 мл, вода 1000 мл.

Строк зберігання препаратів у консервуючій рідині необмежений. Для постійного зберігання препарат вміщують у банки, заливають однією з консервуючих рідин і за допомогою менделеєвської замазки приклеюють скляну кришку.

Для виготовлення препаратів з кісток їх виварюють до повного відокремлення м’яких тканин, видаляють клейові речовини обробкою в 10% розчині солі при температурі 50°С, знежирюють бензином, відбілюють вапном, на сонці, або перекисом водню і монтують кістки в анатомічній послідовності.

Подумайте над питаннями:

1. Що таке розтин та його види?

2. Які вимоги до місця розтину?

3. Яке обладнання і інструменти застосовують при розтині?

4. Що ви розумієте під підготовкою, часом і порядком розтину?

5. Які методи розтину ви знаете?

6. Які особливості розтину трупів однокопитних тварин?

7. Якіособливості розтину трупів жуйних тварин?

8. Які особливості розтину трупів всеїдних тварин?

9. Які особливості розтину трупів птахів?

10. Які додаткові дослідження ви знаєте та їх особливості?

11. Які документи розтину складають?

12. Як знищують і зберігають трупний матеріал?