3. Закінчення некрозів.

Організація – проростання змертвілої маси, що розсмокталась сполучною тканиною.

Інкапсуляція – утворення кругом некротичної ділянки капсули (сполучнотканинної оболонки).

Інцистування – утворення на місці змертвілої тканини порожнини, заповненої рідиною.

Петрифікація – просочення змертвілих мас солями вапна або осіфікація – утворення кісткової тканини.

Секвестрація – відокремлення некротичної ділянки від живої тканини внаслідок гнійного розплавлення і утворення кругом нього капсули.

Мутиляція – відторгнення мертвих мас від зовнішніх частин тіла.

 Подумайте над питаннями:

1. Що таке некроз і некробіоз, їх суть?

2. Як класифікують некроз за походженням?

3. Які клініко-анатомічні ознаки некрозу?

4. Яке закінчення некрозу?

Атрофія

Зміст

1. Класифікація атрофії.

2. Ознаки атрофії.

Прочитайте

1 Налетов Н.А. Патофизиология и патанатомия животных, 61 – 64 с.

2 Мазуркевич А.Й., Тарасевич В.Л., Клугі Дж. Патофізіологія тварин, 106 – 109 с.

Зверніть увагу

1. Класифікація атрофії.

Атрофія – прижиттєве зменшення в об’ємі органів, тканин, що супроводжується послабленням їх функції. Класифікують за походженням:

Фізіологічна. Вікова – атрофія окремих органів в молодому або зрілому організмі. Періодична – інволюція молочної залози, матки, волосяних цибулин. Стареча – супроводжується зниженням інтенсивності обміну речовин в органах і тканинах.

Патологічна – під дією патогенних факторів. Аліментарна кахексія – внаслідок недостатнього поступання поживних речовин. Дисфункціональна – від не діяльності і зниження функції органу. Компресійна – внаслідок довготривалого тиску на органи пухлин, збруї. Нейротична – при розладі зв’язку органу з нервовою системою. Від дії фізичних і хімічних факторів – в органах кровотворення і статевих, дія променевої енергії; хімічних – йод, атрофується щитовидна залоза. Гормональна – порушення функції залоз внутрішньої секреції. Циркуляторна – недостатність кровообігу в окремих органах і тканинах.

2. Ознаки атрофії.

Орган зменшений в об’ємі, поверхня гладенька, щільної консистенції, блідого кольору, інколи сіро-жовтого або бурого внаслідок пігментації ліпофусцином – бура атрофія.

При будь-якій атрофії функція органу знижується. Якщо атрофія не досягла високого ступеня, то усунення причини, що викликала її, орган морфологічно і функціонально відновлюється, а при глибоких атрофічних змінах в органах і старечій атрофії не зворотні.

 Подумайте над питаннями:

1. В чому суть атрофії?

2. Як класифікують атрофії?

3. Морфологічна характеристика окремих видів атрофій?

4. Закінчення і значення атрофії для організму.

Дистрофія

Зміст

1. Патогенез дистрофії.

2. Класифікація дистрофії.

   1. Білкова дистрофія.

   2. Жирова дистрофія.

   3. Мінеральна дистрофія.

Прочитайте

1 Налетов Н.А. Патофизиология и патанатомия животных, 65 – 87 с.

2 Мазуркевич А.Й., Тарасевич В.Л., Клугі Дж. Патофізіологія тварин, 106 – 109 с.

Зверніть увагу

1. Патогенез дистрофії.

Дистрофія – це якісна зміна тканинних елементів при порушенні в них обміну речовин. При дистрофії проходить: інфільтрація – надмірне відкладання різних речовин принесених з током крові; декомпозиція (фізико-хімічна перебудова) – надмірне утворення звичайних продуктів клітин (глікоген, слиз); трансформація – перетворення одних речовин в інші (глікогену в жир); зменшення або зникнення з клітин складових речовин.

2. Класифікація дистрофій основана на порушенні обміну речовин і на складових частин тканинних елементів: білків, жирів, вуглеводів і мінеральних речовин.

1. Білкова дистрофія – проявляється при порушенні обміну білка в тканинах. Від локалізації зміненої білкової речовини поділяють: на клітинну, позаклітинну, мішану.

   Диспротеїнози

К літинні зерниста вакуольна гіаліново-крапельна рогова

Позаклітинні гіаліноз амілоїдоз

М ішані колоїдна слизова порушення обміну сечокислих солей порушення обміну хромопротеїдів

Клітинна:

Зерниста – набухання органоїдів цитоплазми клітин внаслідок чого мають мутний або зернистий вигляд, зустрічається в паренхіматозних органах, причини: фізичні, хімічні і біологічні фактори. Ознаки: орган сірий в’ялої консистенції, рихлий, при натискуванні пальцем на поверхні утворюється ямка.

Вакуольна (гідропічна) – характеризується появою в цитоплазмі клітин пустот, причини: ящур, набряки, опіки, запалення. Суть: порушення колоїдного стану білка, відщеплення води від нього. Зустрічається в епітелії. Макроскопічно не виявляється.

Рогова – надмірне відкладання рогової речовини в незвичних місцях. Загальне ороговіння шкіряного покриву (іхтіоз) вроджена вада. Місцеве ороговіння гіперкератоз слизових оболонок ока, дихальних, травних і статевих органів при недостатності вітаміну А.

Гіаліново-крапельна – відкладання гіаліну склоподібної речовини в епітелію бронхів, нирок і печінки. Виявляється при мікроскопії.

Позаклітинна:

Гіаліноз – відкладання склоподібної речовини в сполучній тканині, ознака старіння, зустрічається в кровоносних судинах, стінки судин втрачають еластичність і піддаються розриву. Причини: хронічні хвороби. Суть: відбувається глибока фізико-хімічна перебудова тканинного білку.

Амілоїдна – характеризується відкладанням білкової речовини амілоїду до складу якого входить білок плазми крові. Амілоїд дає подібну хімічну реакцію з тваринним крохмалем. Форми амілоїдозу: загальна – відкладання амілоїду в багатьох органах, причини: розпад тканин, туберкульоз, сап, пухлини і множинні абсцеси, надлишок в крові білків. Ознаки: органи збільшені, щільної консистенції, ломкі, на розрізі воскоподібні або нагадують сало. Місцева – відкладається в окремих частинах тіла, рубцевій тканині, стромі пухлин, має вигляд вузлів, які містять салоподібну масу у вигляді острівців або суцільних ділянок.

Мішана:

Слизова – надмірне накопичення і утворення муцину білкової в’язкої речовини не розчинної в воді і травних соках, в дорослому організмі утворюється тільки слизовими оболонками. Слизова дистрофія епітелію слизових оболонок утворюється надмірний шар слизової речовини.

Слизова дистрофія сполучної тканини міжклітинна речовина перетворюється в слизову масу. Ознаки: тканина набрякла, напівпрозора, з поверхні розрізу стікає тягуча прозора рідина.

Колоїдна характеризується утворенням клеєподібного секрету з залозистих органах. Ознаки: органи збільшені, на розрізі порожнини різного розміру, заповнені студнеподібною прозорою або мутною масою, безбарвного, жовтого, інколи червоного кольору. Колоїд в воді не розчиняється і не набрякає.

Сечокислий діатез – порушення обміну нуклеопротеїдів, білкових речовин, переважно в ядрі клітини. Відпрацьовані білки виводяться з здорового організму у вигляді сечової кислоти і її солей нирками (з сечею), шкірою (потом).

В патологічних умовах солі сечової кислоти випадають в кришталевому вигляді в різних тканинах. Відкладаються на поверхні плеври, очеревини, серцевої сумки сіро-білим нашаруванням схожим на плісень, але при розтиранні між пальцями залишається маса, що нагадує зубний порошок.

Порушення пігментації – характеризується зміною забарвлення різних органів тканин. За походженням і хімічним складом пігментів поділяються на ендогенні і екзогенні за походженням.

ЕНДОГЕННІ - фарбуючи речовини, що утворюються організмом, вони є білковими сполуками, які мають певне забарвлення і їх називають хромопротеїдами. Пігменти поділяють за хімічним складом на гемоглобіногенні і ангемоглобіногенні.

Гемоглобіногенні – фарбуючи речовини, що утворюються з гемоглобіну і містять молекулу заліза і білкову речовину. Утворюються при розпаді еритроцитів і перетворюються пігменти в гемосидерин і білірубін.

Гемосидерин – буро-жовтого кольору, утворюється зі сполук заліза, що входить до складу гемоглобіну. Утворюється при розпаді гемоглобіну (гемоліз), в природних умовах є в селезінці. Причини: отруєння гемолітичними отрутами, ІНАК, кровопаразитарні хвороби. Пігмент відкладається в ендотеліальних клітинах печінки, легень, нирках, лімфовузлах, в стромі різних органів.

Білірубін – речовина, що придає забарвлення жовчі зелено-жовтого кольору, утворюється з білкової частини молекули гемоглобіну. В здоровому організмі виробляється печінковими клітинами, входить до складу жовчі і придає забарвлення каловим масам. Порушення виділення і утворення жовчі призводить до жовтяниці, внаслідок якої органи і тканини мають загальне жовте забарвлення.

За походженням жовтяниці поділяють:

Механічна – внаслідок застою жовчі, при закупорці або звуженні жовчовивідних проток каменями, паразитами, пухлинами, а також при запаленні печінки і жовчовивідних шляхів. Жовч розриває печінкові балки, поступає в кров’яне русло. Забарвлює шкіру, склеру, очеревину, плевру та інші органи в жовтий колір. Калові маси не фарбуються в жовто-зелений колір внаслідок не постування жовчі в кишечник, в печінці розвивається запалення і некроз.

Паренхіматозна – характеризується загальним жовтим забарвленням тканин в результаті неправильної функції печінки. Причини: запалення печінки, отруєння отрутами. Жовч виділяється в кишечник, забарвлює калові маси, жовтушність різних органів і покровів, печінка в’яла, жовто-коричневого кольору.

Гемолітична – при посиленому розпаді еритроцитів і характеризується загальною жовтушністю тканин. Причини: збудники інфекційних і інвазійних хвороб і отруєння хімічними сполуками, що викликають гемоліз еритроцитів. Суть пов’язана з функцією ретикуло-ендотеліальної системи, що вилучає із крові білкову частину гемоглобіну з послідуючим перетворенням його в жовчний пігмент.

Ангемоглобіногенні – фарбуючи речовини тканин, походження яких не зв’язано з гемоглобіном.

Меланін – білковий пігмент чорного кольору, що виробляється епітеліальними клітинами шкіри та їх похідними. Відкладається в цитоплазмі сполучнотканинних елементів. Для розпізнавання від других пігментів застосовують перекис водню, який знебарвлюється. Меланін придає забарвлення шкірі, шерсті, волоссю та іншим. Порушення мелані нової пігментації призводить до амеланозу (відсутність меланіну) і меланому (посилене утворення меланіну). Порушення пігментації є вроджене і набуте, загальним і місцевим.

Вроджена загальна нездатність організму виробляти пігмент меланін називається альбінізмом; місцеве вродження – відсутність меланіну в окремих ділянках шкіри називається вітіліго. Місцеве зникнення меланіну в окремих ділянках шкіри називається лейкодермією. Вроджений загальний меланоз характеризується посиленим виробленням меланіну і є спадковим для деяких рас людей і порід тварин. Набутий місцевий меланоз характеризується темним забарвленням окремих ділянок шкіри, відмічають при враженні надниркових залоз.

Ліпофусцин – пігмент бурого кольору білково-жирової природи, відкладається в атрофованих тканинах і називають його бурим пігментом або “пігментом зношення”. З’являється в цитоплазмі клітин печінки, нирок, м’язових волокнах серця, при природній і передчасній старості. Макроскопічно органи мають буре забарвлення і є одним із діагностичних ознак атрофій.

ЕКЗОГЕННІ – фарбуючи речовини тканин, що потрапляють в організм із зовнішнього середовища.

Антракоз – відкладання в внутрішніх органах вугільних частинок. Причини: повітря містить велику кількість диму. Часточки вугілля, сажі, при вдиханні поглинається фагоцитуючими клітинами легень, переносяться по лімфатичних шляхах в бронхіальні і середостінні лімфовузли. Макроскопічно: у вигляді чорних острівців і смуг навколо бронхів і в міждольковій тканині легень, а при сильних ступенях – мають суцільне чорне забарвлення. Відмінність від меланому: при антракозі рівномірно розприділяється пігмент по всьому органу, а при меланозі на окремі ділянки у вигляді острівців.

Сілікоз – відкладання ґрунтового пилу в тканинах внутрішніх органів. Причини: пильні бурі і довготривалі перегони по пильним дорогам. Відкладається так як при антракозі. Макроскопічно: ділянки брудно-сірого кольору.