Література

1. Загальна психологія: Підручник/ О.В. Скрипченко та ін. – К.: Либідь,

2005. – С. 329 – 352.

2. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Нова книга, 2004. – С. 97 –

388 – 398.

3. Психологія/ За ред. член-корес. АПН Укр. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь,

2001. – С. 108 – 112.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Тема: «Психічні властивості особистості».

План

1. Психічні властивості особистості.

2. Провідні риси характеру.

3. Головні риси типового характеру.

4. Типи особистості, виділені на основі взаємозв’язку будови тіла і характеру

людини.

5. Формування характеру.

ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

На відміну від фізичних властивостей особистості|особистості| психічні властивості не можна спостерігати безпосередньо, вони, подібно фізіологічним властивостям, ви-являються в особливостях поведінки особистості|. Психічні властивості формують-ся в процесі спілкування. До психічних властивостей відносяться здатність|здібність| відчут-тя, сприйняття, мислення, а також пам’ять, увага, відчуття|почуття|, воля і свідомість. Зро-зуміло, слід вказати також якості, безпосередньо пов’язані із спілкуванням людей: комунікативність, уважність | до інших людей, здатність|здібність| співчуття, уміння впливати на людей, керувати ними і тому подібне Хоча всі нормальні люди володіють пере-рахованими властивостями, ступінь|міра| їх розвитку в кожної людини свій. Це перш за все|передусім| виявляється у відмінності здібностей, кожна з яких є певною сумою перерахо-ваних властивостей.

Властивістю особистості|особистості|, включаючи здібності, подібно до того як темпера­мент| інтегрує фізіологічні властивості, можна вважати ха­рактер|.

Характер — інтегральна властивість особистості, визначувана сукупність психічних, перш за все морально-вольових, властивостей особи. Характер — по-єднання істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до навколишнього світу і до самого себе, відношення, яке закріплене в сталих звичних формах поведінки. Характер — продукт виховання і самовиховання особи.

Термін «характер» – грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток» (від дієслова «дряпати», «писати на камені, дереві чи міді»). Спочатку він позначав інструмент для карбування, потім – образ карбування, штампа, клей-ма, відбиток печатки, прикмети відбитка. За образом печатки чи відбитка визнача-лася, наприклад, цінність монети. У Стародавній Греції образ карбування почав застосовуватися й до людини, спершу для окреслення рис її обличчя, а потім – особливостей поведінки.

У повсякденному житті характер|вдачу| людини пов’язують з якою-небудь най-більш йому властивою, переважаючою|пануючою| рисою особистості, яка його характеризує.

Здавна під терміном «характер» розуміють стійкі особливості, сукупність стійких властивостей або ознак, які відрізняють предмети, явища. Однак у давни-ну цей термін рідко використовувався. Навіть у першій книзі про характер учня Арістотеля Феофраста, написаній приблизно після 319 р. до н.е., цей термін вжи-вається тільки один раз – у заголовку (книга називається «Характери», де він опи-сав з погляду мораліста 31 тип людських характерів – людей хвалькуватих, бала-кучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.).

Для філософа XVIII ст.|ст| І. Канта мати характер|вдачу| означало володіти волею, що забезпечує проходження|дотримання| певним прин­ципам|, причому незалежно від того, помил-кові вони або правильні. Головне в характері|вдачі|, на думку філософа, не те, що робить|чинить| з|із| людини природа, а те, що він сам робить|чинить| з|із| себе, бо перше відноситься до темпера-менту і лише друге свідчить|засвідчує| про те, що у нього є характер|вдача|. Разом з тим|в той же час| воля має бути поєднана| з|із| принципами, бо завзятість і непохитність, на думку Канта, ще не складають характеру|вдачі| — мова|промова| йде про розумній волі.

І тільки з ХІХ ст. слово «характер» вживається в природничих та гуманітарних науках. У цьому розумінні говорять про характер хвороби, погоди, живопису, музики, архітектури. Дещо іншого значення воно набуває, коли йдеться про характер людини.

Стосовно людини розкрити її характер означає показати, які стійкі істотні риси або особливості їй притаманні, відрізняють її від інших людей, підкрес-люють її індивідуальну своєрідність, визначають поведінку в цілому, ставлення до себе та інших людей, до діяльності й суспільства; дають змогу передбачати, як вона вчинить у тих або інших ситуаціях та за певних обставин.

Характер відіграє основну роль у виявленні змісту внутрішнього світу лю-дини, у ньому виявляється її «Я», її життєва позиція. У характері сутність особис-тості дістає своє яскраве й повне виявлення. І хоч особистість не зводиться лише до характеру, знати характер – це, по суті, знати особистість. У житті люди так і роблять. Вони будують особисті стосунки на основі знань про характер одне од-ного, тобто знання того, що їх об’єднує, а що роз’єднує.

Характер – це сукупність постійних індивідуально-психологічних влас-тивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до са-мої себе.

Характер становить сукупність рис і якостей особистості, що порівняно стійкі і постійно проявляються, які обумовлюють особливості його індивідуальної і соціальної поведінки й взаємодії з іншими людьми.

Знати характер людини – значить знати ті суттєві риси, які з визначеною ло-гікою і внутрішньою послідовністю проявляються в його вчинках.