Тема: срср у 1945 – 1985 роках План

1. Територіальні зміни після війни. Відбудова народного господарства.

2. Особливості суспільно – політичного життя в післявоєнний період.

3. СРСР в роки «Відлиги» 1953 – 1964 рр.Реформи М. Хрущова.

4. Роки «застою» в СРСР.

1. Перемога у Другій світовій війні призвела до кардинальної зміни міжнародного становища СРСР. Радянський Союз вийшов з війни у новій якості наддержави.Відбулись значні територіальні зміни (єдина держава, яка у результаті війни здійснила значні територіальні придбання):

- було закріплено приєднання Західної України і Західної Б: лорусії, Бессарабії, Північної Буковини, Прибалтики, части: Фінляндії, здійснене у 1939-1940 pp.;

- у 1944 р. до СРСР приєдналась Тувинська Народна Республіка;

- за договором 1945 р. з Чехословаччиною до СРСР було при єднано Карпатську Україну;

- за рішенням Потсдамської конференції до СРСР відійшла частина Пруссії і місто Кенігсберг (з 1946 p.- Калінінград) з прилеглою територією;

- за мирним договором з Фінляндією до СРСР відійшла область Петсамо (Печенга);

- після розгрому Японії до СРСР відійшли Південний Сахалін і Курильські острови. Новий міжнародний статус вагомо позначився на внутрішньому житті СРСР.

Відбудова почалася відразу після визволення захоплених територій. Для її проведення був розроблений четвертий п'ятирічний план (1946-1950). Перед країною стояло питання про шляхи економічного розвитку і знову, як напередодні війни, Сталін висунув гасло: завершити побудову соціалізму і почати перехід до комунізму. На його думку, війна лише затримала виконання цього завдання. Сталін припускав, що для побудови матеріально-технічної бази комунізму достатньо довести виробництво чавуну до 60 млн.т. на рік, сталі - до 60 млн. т., нафти - до 60 млн.т., вугілля до 500 млн.т. У 1948 р. за основними показниками було досягнуто перевищення довоєнного 1940 р. Досягненню таких результатів сприяли наступні фактори:

• - ентузіазм радянських людей;

• - низький рівень споживання;

• - концентрація ресурсів;

• - примусове вилучення коштів під час грошової реформи 1947 р. (Заробітна плата залишалась незмінною. За банківськими вкладами з 3 до 10 тис. крб. було здійснено зменшення заощаджень на 1/3, а за вкладами понад 10 тис. крб. - 2/3. Для тих, хто зберігав гроші поза банківськими установами обмін здійснювався 1 до 10.);

• - використання праці військовополонених (німців, японців), а також в'язнів ГУЛАГу;

• - репарації.

• Переважний розвиток групи "А" (виробництво засобів виробництва) призвів до ще більшої диспропорції у промисловості, яка намітилась ще у 30-ті роки. Це посилило хронічну хворобу радянської економіки: дефіцит товарів народного споживання.

2. З закінченням війни населення СРСР плекало надії, що у країні наступлять зміни. Робітники сподівались, що будуть скасовані жорсткі передвоєнні закони, які тягли за собою кримінальну відповідальність за 20-хвилинне запізнення. Селяни мріяли про покращення свого життя. Надії на звільнення, на можливість повернутись додому плекало багато в'язнів ГУЛАГу. У результаті війни багато громадян втратили рідних, особлиі це позначилось на дітях. У країні різко зросла безпритульніст Серйозною проблемою стала кримінальна злочинність, тим більше, що на руках залишилось багато зброї. Відразу після закінчення війни почалась демобілізація збройних сил, які налічували на той час 11365 тис.чол. Велику масу демобілізованих потрібно було працевлаштувати і відновити професійні трудові навички, втрачені в роки війни. На батьківщину поверталась значна кількість репатріантів (за роки війни у Німеччину було вивезено на примусові роботи 2,8 млн. чол., потрапило в полон 4 млн. чол.). Усім їм довелось пройти через сталінську репресивну машину підозрінь, недовір'я, непорозумінь. З 800 тис. полонених, які повернулись на батьківщину, половина потрапила до ГУЛАГу. 16 серпня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким командири і політпрацівники, що потрапили в полон, вважаються дезертирами, іх сім'ї підлягають арешту, а сім'ї червоноармійців позбавляються державної допомоги. Так у 1950 р. були страчені генерали П.Г.Понедєлін і М.К.Кирилов, які були у полоні. Крім того, сталінському керівництву довелось придушувати рух у Західній Україні, Західній Білорусії, Прибалтиці, де збройні формування (УПА, "Лісові брати" та ін.) боролись за незалежність України, республік Прибалтики,проти радянізації цих регіонів. Під час війни були проведені жорстокі каральні операції проти цілих народів. Ще на її початку було ліквідовано Автономну республіку німців Поволжя. 300 тис. чол. було виселено у віддалені райони Сибіру і Казахстану. Подібні заходи у 1943 р. були здійснені проти калмиків, у 1944 р. проти карачаївців, чеченців, інгушів, балкарців, кримських татар. Названі народи насильно вивезено у малонаселен! райони Сибіру, Казахстану і Середньої Азії. Ці акції сталінізму стали відомими у 1956 p., коли М.С.Хрущрв сказав про це у своїй "секретній доповіді" на XX з'їзді КПРС. У ній, зокрема, він зазначив і таке: "Українці були позбавлені цієї участі тільки тому, що їх було занадто багато і не було місця, куди їх виселити". Після війни Сталін знову почав побоюватись посилення військових. К.Рокоссовський був відправлений у Польщу на посаду міністра національної оборони ПНР. Було заарештовано маршала авіації О.Новікова. Проти Г.Жукова готувався судовий процес. Почались арешти військових, які були у близьких стосунках з Жуковим. Процес проти Жукова припинив сам Сталін, заявивши, що "Жуков проти ЦК не піде". Ідеологічний наступ. Ждановщина. Сталінська система почала наступ і на ідеологічному фронті. Ідеологія і політична практика сталінізму набрала відверто великоруських націоналістичних рис. Проголошувалось скрізь і всюди, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російська думка має "всесвітньо-історичне значення". Російський народ, за словами Сталіна, "заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни". Російський народ проголошувався як найбільш передовий за рівнем культури та економічного розвитку.

Влітку 1946 р. розпочався широкий наступ на культуру, який отримав назву "ждановщина". Початком її стала постанова ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", ініціатором якої був Сталін, а головним провідником - Жданов. Головними цілями компанії "для пророблення" було обрано А.А.Ахматову і М.М.Зощенка. До постанови про літературу додались постанови про репертуар драматичних театрів, про кінофільми "Велике життя", про оперу В.Мураделі "Велика дружба". Стало практикою закриття журналів, заборона літературних, музичних, кінематографічних творів. Знову почались нападки на "формалістів" у музиці, серед яких головними було названо С.С.Прокоф'єва і Д.Д.Шостаковича. Водночас розгорнулась боротьба з "космополітизмом". У цьому "витку" боротьби загинули відомі діячі культури: актор і режисер С.Міхоелс, поет П.Маркіш та ін. Ця кампанія значною мірою носила антисемітське забарвлення. Космополітом могли оголосити будь-яку людину, яка цікавилась західною літературою, музикою, живописом. Це призвело до ізоляції радянського народу від досягнень світової культури. Становище в науці. Існуюча система керівництва наукою ставила над усе вірність ученого догмам, які Сталін виклав у "Короткому курсі історії ВКП(б), практично виключала будь-який вияв наукового вільнодумства. Та й склад кадрів наукових працівників був далеко не однорідним. Поряд з вченими, які зробили видатний внесок у світову та вітчизняну науку, такими як П.Л.Капіца, СІ.Вавілов, М.В.Келдиш, було чимало кар'єристів і лжевчених. Після арешту напередодні війни і згодом трагічної загибелі М.І.Вавілова, провідне місце в біології посіли Т.Д.Лисенко і його послідовники. Енергійний, напористий, майстер інтриг Т.Лисенко безперервно клявся у вірності марксизму-ленінізму і особисто Сталіну, давав обіцянки вивести високоврожайні сорти і розв'язати продовольчу проблему. Але на перешкоді його "науковій" діяльності стояли генетики, які доводили абсурдність його тверджень. Заручившись підтримкою Сталіна, Лисенко перейшов у наступ. У серпні 1948 р. відбулась сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). Лисенко виступив на ній з доповіддю. Він заявив, що текст доповіді схвалив ЦК ВКП(б), а, отже, особисто Сталін. Справжні вчені не поступилися науковими переконаннями (В.С.Нємчинов, Й.А.Рапопорт), але лисенкевці перемогли. Більшість генетиків було звільнено з роботи, їм заборонили займатись науковою діяльністю. Розвиток цієї важливої галузі науки було зупинено на роки. Важке становище склалось і в інших науках, особливо гуманітарних. В економічній науці все було підпорядковано пропаганді праці Сталіна Історія як наука перебувала під повним і безроздільним впливом "Короткого курсу" і покликана була виправдати існуючий порядок.Практично обірвались зв'язки із світовою наукою. Саме наприкінці 40-х - на початку 50-х років на окремих найважливіших напрямах наукових досліджень і почалось відставання від світового рівня.

Становище на селі. У найгіршому становищі після війни опинилось сільське господарство. Крім втрат у роки війни (знищення МТС, скорочення поголів'я худоби, зменшення зайнятих у сільському господарстві), сільське господарство зазнавало нових утисків з боку адміністративно-командної системи. Посуха і голод 1946-1947 pp. не позначились на зменшенні планових показників заготівлі продукції. У селах забиралось все, аби виконати план. Податок накладався на худобу, птицю, фруктові дерева, що спричинило занепад підсобного господарства, яке давало 40% окремих видів продукції. Норми довоєнного часу обмежували свободу пересування колгоспників, адже у них не було паспортів. Фактично колгоспники були справжніми кріпаками. На них не поширювались і соціальні гарантії, які існували у містах: оплата з тимчасової непрацездатності, пенсійне забезпечення. Оргнабори сільського населення на відбудову міст і спорудження нових заводів підривали сільське господарство, бо позбавляли його робочої сили. Керівництво вбачало всі проблеми сільського господарства в залежності від природних стихій і вважало, що їх можна розв'язати, зменшивши цю залежність. У 1948 р. виник "Сталінський план перетворення природи", за яким передбачалось провести лісозахисні заходи, розвивати зрошувальну систему, споруджувати ставки, водоймища. У подальшому цей план був доповнений рішеннями про будівництво великих каналів.

. Під кінець свого життя Сталін намагався знищити всіх свідків своїх зловживань і здійснив низку кадрових перестановок. У 1949 р. Сталін санкціонував так звану "Ленінградську справу". Приводом до початку справи послужив анонімний лист, що звинувачував ленінградських партійних діячів у фальсифікації результатів виборів на партійній конференції. Було заарештовано понад 200 партійних працівників. Після цього значно зміцнились позиції Маленкова, якого підтримував Берія, і Хрущова, який був призначений на посаду першого секретаря Московського обкому партії і секретаря ЦК. Саме Маленков і Хрущов виступили на XIX з'їзді ВКП(б) з головними доповідями. За ініціативою Сталіна на цьому з'їзді була здійснена реорганізація вищих партійних органів. ВКП(б) дістала нову назву - Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Замість Політбюро створювалась Президія у складі 37 чол., збільшувалась кількість секретарів ЦК з 5 до 10 чол., було вдвічі розширено склад ЦК партії (до 232 чол.). Таким чином, диктатор хотів урівноважити вплив "старої гвардії" "молодою", якою було легше управляти. Виникла так звана "справа лікарів". Тільки смерть Сталіна відвернула нову хвилю репресій.

3. Зміни в керівництві партією і державою. 5 березня 1953 р. Й.В Сталін помер. З його смертю скінчилась ціла епоха у житті Радянського Союзу. Епоха, коли формувалась і утверджувалась тоталітарна система з усіма її рисами. Смерть вождя поставила на порядок денний питання: в якому напрямку далі буде рухатись радянське суспільство? Подальший розвиток країни залежав від розкладу сил у вищих ешелонах влади, склад яких не зазнав змін. І тому існуюча еліта могла продовжувати політику Сталіна, або, у кращому випадку, піти на ліквідацію найбільш негативних проявів існуючої системи, зберігши основи командно-адміністративної системи. Головою Ради Міністрів став Маленков. Його на цю посаду запропонував Берія. У свою чергу, Маленков запропонував об'єднати МВС і МДБ під керівництвом Берії. Були проведені і інші зміни у складі керівництва. Хрущов домігся на цьому засіданні прийняття рішення про повернення у Москву Г.К.Жукова, який на той час командував Уральським військовим округом. Посада першого секретаря у партії не пропонувалась, але Хрущов як єдиний з секретарів ЦК, що входив до Президії ЦК, фактично взяв під контроль кадри партійного апарату. У зв'язку з трауром була оголошена амністія, в результаті якої на свободу вийшло багато карних злочинців, що призвело до загострення становища у країні. Політика нового керівництва країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох "силових" міністерств. Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова. У липні 1953 р. на одному з засідань у Кремлі, яке вів Маленков, Хрущов виступив із звинуваченням на адресу Берії в кар'єризмі, націоналізмі і у зв'язку з англійською та муссаватист-ською розвідками. Хрущова підтримали, як і домовились, Булганін, Молотов та інші. Як тільки приступили до голосування, Маленков натиснув потаємну кнопку дзвінка, і кілька офіцерів вищого рангу заарештували Берію. За наказом Жукова у Москву були введені Кантемирівська і Таманська дивізії, які мали нейтралізувати можливий виступ прихильників Берії. Повністю було замінено охорону Кремля, заарештовано співробітників Берії. Завдяки таким діям Хрущов усунув найнебезпечнішого свого конкурента. Берію було засуджено і страчено у вересні 1953 р. Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з'являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд "справи лікарів" і т.д. Але в той же час був придушений страйк в'язнів ГУЛАГу на шахтах Воркути. Визначною подією став XX з'їзд КПРС, під час якого на закритому засіданні Хрущов виступив зі спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна . У своїй доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи Сталіна, його негативні наслідки, злочинні дії та їх результати на багаточисельних фактах зловживань, некомпетентності, фальсифікації ряду судових справ щодо партійних, військових, наукових кадрів. Хрущов вперше познайомив делегатів з так званим Ленінським заповітом, в якому давалась негативна оцінка Сталіна. В доповіді Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя. На закінчення він сказав: "Ми повинні з усією серйозністю поставитись до питання про культ особи. Саме тому ми робимо доповідь про нього на закритому засіданні з'їзду. Треба знати міру, не тішити ворогів, не розкривати перед ними своїх болячок". На засіданні було прийнято рішення не публікувати доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з'явився повний текст доповіді. У той час було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ особи і його наслідки", яка визначила офіційні межі критики культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії і соціалістичного ладу. Розголошення фактів про зловживання владою Сталіним, засудження необгрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення суспільного життя.

Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним і суперечливим, частковим і не виходив за межі офіційної політики. Будь-які спроби вийти за її рамки присікались антидемократичними методами ( арешти, засудження і т.д.). Викриття культу особи Сталіна дали поштовх до масових рухів у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина). Нові тенденції в політиці Хрущова викликали занепокоєння в консервативній частині партії,, які у червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС прагнули усунути Хрущова від влади. Але підтримка Хрущова з боку військових (Жуков) і КДБ (Серов) усунула цю загрозу і навіть дала можливість йому укріпитись при владі. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов змінив керівництво армії і КДБ. Починае формуватись «культ особи» Хрущова.

Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва. У цей період були такі досягнення НТР:

• - 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;

• - створено міжконтинентальну балістичну ракету;

• - 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;

• - введено в експлуатацію перший атомний криголам "Ленін".

Сільське господарство. Прийшовши до влади, Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства:

• - зменшити планові показники;

• - запровадити авансування праці колгоспників;

• - засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;

• - зменшити управлінський апарат;

• - сприяти допомозі міста селу.

Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли. Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства. До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у важких умовах і працювати майже цілодобово. Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна. Збільшилось виробництво м'яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення.Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження грунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства.

Реформи управління економікою. У 1957 р. розпочалися реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління - Ради народного господарства (раднаргоспи). Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 pp. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п'ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату. Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку раднаргоспів. Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати. Проте активніше почали застосовуватись моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад намагались запровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя: проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п'ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити п'ятирічний план 1956-1960 pp. на семирічний 1959-1965 pp. Тоді "нестача" перших років п'ятирічки покривалась би новими планами. Семирічний план передбачав рішучий ривок у забезпеченні населення житлом, товарами споживання, але як і раніше наголос робився на випереджаючому розвитку групи "А". Семирічний план був прийнятий на XXI з'їзді КПРС. На з'їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у "період розгорнутого будівництва соціалізму". Ставилось завдання - в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років. У своїй доповіді Хрущов зробив висновок про повну і остаточну перемогу соціалізму в СРСР і тим самим, на його думку, підтвердилась можливість побудувати соціалізм в одній країні. Подальша реформаторська діяльність Хрущова була знову пов'язана з сільським господарством, яке продовжувало залишатись слабким місцем радянської економіки, хоча там і відбулись деякі позитивні зрушення (у 1956 р. дало позитивні результати освоєння цілини). За цих умов у кінці 1958 р. з ініціативи Хрущова прийнято рішення про продаж колгоспам сільськогосподарської техніки, яка знаходилась у розпорядженні МТС. Більша частина колгоспів не могла відразу її купити і брала на виплат. Це спочатку погіршило фінансове становище значної частини господарств і породило невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників, до цього зосереджених у МТС, які не бажали переходити до колгоспу, що означало б зниження їхнього життєвого рівня. Вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. У колгоспах ставлення до техніки погіршилось, бо вони не мали , як правило, гаражів, місць для зберігання у зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низьким. На сільське господарство, як і раніше, тиснули стереотипи рапортоманії, прагнення апаратних працівників домогтися значних показників будь-яким шляхом. Наприкінці 50-х років це найяскравіше виявилось у так званій "рязанській афері", коли керівництво області з метою виконати своє зобов'язання збільшити заготівлю м'яса у 3 рази, пустило під ніж майже все поголів'я худоби області. На початку 60-х років сільське господарство знову опинилось на межі кризи. Керівництво почало шукати вихід у нових кадрових перестановках. Так у 1961 р. Міністерство сільського господарства було перетворено в консультативний орган. Хрущов сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як вести сільське господарство. Але бажаного ривка так і не відбулось. 1962-1964 pp. стали роками внутрішнього безладдя і зростання напруженості. Погіршилось продовольче постачання міського населення. У 1962 р. замість колишніх сезонних знижень держава підвищила роздрібні ціни на масло на 50%, на м'ясо на 25-40%. Відповідно підвищились ціни на десятки найменувань продукції. Це викликало велике невдоволення найширших мас народу, особливо робітників. У м. Новочеркаську Ростовської області звістка про підвищення цін збіглася із зниженням розцінок робітникам одного з великих місцевих підприємств. Це призвело до стихійної зупинки заводу і страйку. Проти робітників було застосовано зброю. Були вбиті і поранені. Трагедія сталась у супереч рішучій відмові віддати наказ про застосування зброї з боку генерала М.К.Шапошнікова, Героя Радянського Союзу, заступника командуючого Північно-Кавказьким військовим округом. У тодішній пресі відомостей про цю подію не було. Восени вибухнула нова криза. У вересні 1963 р. виповнювалось 10 років з того часу, як на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС М.С.Хрущова було обрано Першим секретарем. Почалось ретельно сплановане святкування "Великого десятиріччя", яке мало прославити Хрущова і його правління. І раптом зник хліб у булочних і магазинах. Виникла паніка: у всіх містах, крім Москви, люди стояли в тисячних чергах, але хліба не було кілька днів. Причиною цього було те, що у 1963 р. цілина не дала врожаю (чорні бурі змели верхній родючий шар землі), до того ж партійні працівники всіх рівнів боялись доповісти, що нема хліба, щоб не зіпсувати святкування "великого десятиріччя". Щоб справитись з дефіцитом хліба, довелось пустити в хід стратегічні запаси і терміново закупити зерно за кордоном. СРСР вперше закупив хліб за кордоном. Але хлібну торгівлю в країні лихоманило майже рік. Підвищення цін, поява нових дефіцитів були відображенням наростання кризових явищ в економіці країни загалом. Після 3-4 років сприятливої кон'юнктури у промисловості темпи її зростання почали сповільнюватись. Наростали явища неузгодженості, порушувались господарські зв'язки. Сповільнився технічний прогрес. Листопадовий (1962 р.) Пленум ЦК КПРС вжив заходів для зміни керівництва народним господарством. З метою проведення єдиної технічної політики створювались галузеві державні комітети у Москві, яким передавались провідні наукові, проектні і конструкторські інститути, конструкторські бюро заводів з дослідницькими і експериментальними базами. На них покладалась відповідальність за впровадження нової техніки. Створені держкомітети стали розширювати свою експансію, оббирати раднаргоспи, забираючи в них все нові і нові підприємства. Так створилось двовладдя в управлінні промисловістю. До того ж для держкомітетів створювався тепличний режим: раднаргоспи відповідали за план, а держкомітети за впровадження нової техніки. У березні 1963 р. "з метою дальшого вдосконалення керівництва промисловістю і будівництвом" було створено Вищу Раду Народного Господарства СРСР при Раді Міністрів СРСР. Це структура створювалась над Радою Народного Господарства СРСР, Держпланом, Держбудом і Держкомітетом по координації науково-дослідних робіт. Крім того, Пленум запропонував широку програму реорганізації партійного керівництва усім народним господарством: поділ партійної організації кожної області на дві - промислову і сільськогосподарську. Відповідно формувався крайовий або обласний комітет партії "керівництва сільськогосподарським виробництвом". Це рішення фактично приводило до підміни державного керівництва партійним, а відповідно і до повного злиття партії з державним апаратом. Партійний апарат різко збільшився. Слідом за обкомами партії почали ділитись радянські, комсомольські, профспілкові організації. Звичайно, не тільки до цього зводилась внутрішня політика хрущовського керівництва. Важливе значення мало масове житлове будівництво, яке дало змогу поліпшити матеріальні умови життя багатьох громадян. За період Хрущова темпи житлового будівництва були найвищими за всю історію СРСР. Також були зрівняні з городянами у пенсіях та інших видах соціальної допомоги члени колгоспів.

Головна причина невдач реформ Хрущова полягала в тому, що соціалізм радянського зразку принципово не підлягав реформуванню. Будь-які зміни мали привести або до введення ринкових елементів і, відповідно, - до капіталізму, або до посилення контролю держави і відповідно - до сталінізму. Хрущов, відмовившись від сталінізму, не зумів, у силу своїх переконань, зробити рішучі кроки до введення ринкових механізмів. І вся його реформаторська діяльність була приречена на поразку.

В 1964 р. до влади прийшов Л. Брежнєв. Починається період «застою» в СРСР.

Етапи періоду «застою»:

Етапи Характеристика

І етап. 1965—1970 рр.

Спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи О. Косигіна)

ІІ етап. 1970—1982 рр.

Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи

ІІІ етап. 1982—1985 рр.

Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку в період «застою»:

Криза Характеристика

Економічна

• Дефіцит товарів.

• Відмова або повільне запровадження нових технологій.

• Невисока якість більшості товарів.

• Продовольча криза, глибока криза сільського господарства.

• Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати).

• Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки.

• Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріаломісткість продукції.

• Поява тіньової економіки («цеховики»)

Політична

• Воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо).

• Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу.

• «Старіння» керівництва.

• Недієздатність законодавчих органів.

• Утрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн.

• Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по

службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості.

• Посилення репресій проти інакомислячих.

Ідеологічна

• Розчарування у правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму).

• Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя.

• Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму.

• Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві.

• Посилення ідеологічного тиску на суспільство.

Екологічна

• Бездумна експлуатація природних ресурсів.

• Відсутність науково-обґрунтованого розміщення виробничих потужностей.

• Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо).

• Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народження нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання показників хронічних захворювань тощо).

Моральна

• Поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та установками; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на іншого).

• Зростання престижності професій, посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи.

• Зростання кількості побутових злочинів.

• Прагнення досягти мети незаконним шляхом.

• Зростання числа економічних (господарських) злочинів.

• Наростання споживацьких настроїв

Закріплення вивченого матеріалу.

Запитання та завдання:

1. Особливості післявоєнного суспільно – політичного життя.

2. Причини массових репресій.

3. Особливості промислового розвитку у другій половині 40-х років.

4. Особливості післявоєнної відбудови на селі.

5. Який характер мала Радянська держава в післявоєнний час.

6. Чому 50-ті роки отримали в історії назву років «Відлиги».

7. Розкажіть про боротьбу за владу після смерті Й. Сталіна.

8. Причини десталінізації.

9. Прояви «десталінізації».

10. Вкажіть недоліки «десталінізації».

11. В чому полягала необхідність економічних реформ М.Хрущова.

12. Назвіть ці економічні реформи.

13. Вкажіть наслідки економічних реформ М.Хрущова.

14. Охарактеризуйте роки «засотою».

15. Визначте структурну кризу в радянському суспільстві в період «застою».

Література:

1. Алексеева Л.М. История инакомыслия в СССР. М, 1992.

2. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки 1945 – 1986 г. М, 1986.

3. Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

4. Бураков Ю.В. Новітня історія країн Європи, Азії та Америки. Л, 1993.

5. История новейшего времени стран Европы и Америки. М, 2002.

6. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000

7. Майборода О.М. Новітня історія (другий період). К, 1995.

8. Н. Хрущов. Материалы к биографии. М, 1989.

9. Пивовар С. Новітня історія XX ст.. К, 1996.

Тема: «Перебудова» та розпад СРСР.

Нові незалежні держави на пострадянському просторі:

здобутки, проблеми, перспективи

План

1. Період «Перебудови» в СРСР.

2. Розпад СРСР.

3. Створення СНД.

4. Нові незалежні держави на пострадянському просторі: Росія, Азейбарджан, Грузія та ін.

Основні періоди перебудови та їх характеристика:

Пер³од, дата Характеристика

І період. Квітень 1985 — січень 1987 рр. (від квітневого 1985 р. пленуму ЦК КПРС до січневого 1987 р. пленуму ЦК КПРС)

Спроба реалізації концепції прискорення соціально-

економічного розвитку країни.

Боротьба з алкоголізмом і пияцтвом

ІІ період. Січень 1987 — літо 1988 рр. (від січневого пленуму ЦК КПРС до ХІХ конференції КПРС)

Оформлення концепції перебудови.

Початок економічного реформування.

Початок кадрових змін в уряді.

Поширення гласності

ІІІ період. Літо 1988 — травень 1989 рр. (від ХІХ партконференції до І З’їзду народних депутатів СРСР)

Початок здійснення реформ політичної системи.

Формування нових органів державної влади — з’їзду народних депутатів СРСР.

Початок виникнення політичних партій

IV період. Літо 1989 — серпень 1991 рр. (від І з’їзду народних депутатів СРСР до спроби державного перевороту 19—21 серпня 1991 р.)

Діяльність І з’їзду Рад СРСР.

Наростання економічної кризи. Перші страйки шахтарів.

Початок формування політичної опозиції.

Початок ліквідації монополії КПРС на владу.

Проголошення суверенітету союзних республік.

Програма «500 днів».

Посилення протистояння центру і союзних республік.

Різке загострення економічного становища. Провал економічних реформ.

Наростання соціальної напруги.

Розкол у КПРС.

Спроби придушення національно-визвольних рухів. Розробка нового союзного договору.

ГКЧП (ДКНС). Кінець перебудови.

Основні етапи економічних реформ у період перебудови

Етапи Характеристика

І етап. Квітень 1985 р.

• Прийняття програми прискорення соціально-економічного розвитку, яка передбачала:

— створення до 2000 р. виробничого потенціалу, що дорівнював би створеному за попередні 70 років;

— вирішення традиційних соціальних проблем: продовольчої, житлової, забезпечення населення речами широкого вжитку.

• Це передбачалось досягти за рахунок технічного переозброєння машинобудування на основі останніх досягнень НТР, активізації «людського фактору»

Результат. Програма була утопічною. Вона свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи, у якій опинилося радянське суспільство.

ІІ етап.

Червень 1987 р.

• 3апровадження реформи Рижкова—Абалкіна. Суть реформ виражена в трьох «С»: самостійність, самоокупність, самофінансування.

• Були прийняті закони: «Про державне підприємство», «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» тощо. Закони передбачали:

— переведення підприємств на госпрозрахунок;

— залежність заробітної плати від результатів господарської діяльності;

— сприяння запровадженню досягнень НТР;

— розвиток кооперативної форми власності й індивідуальної трудової діяльно сті

Результат. Непослідовність, половинчастість реформ призвели до їх краху

І

ІІ етап.

Червень 1990 р.

• Прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової економіки:

— запровадження елементів ринкових механізмів;

— збереження значного державного сектору

Результат. В умовах повного розвалу господарського механізму і самого СРСР

програма виявилась нежиттєздатною

Äàòà Çì

Наслідки і підсумки перебудови в СРСР:

Основн³ прояви

• Ліквідація тоталітарного режиму в СРСР, знищення гегемонії КПРС у політичному житті.

• Розпад СРСР. Виникнення на його території незалежних держав, зокрема України.

• Розвал планової економічної системи, створення реальних умов для формування ринкових відносин. Економічна криза.

• Плюралізація громадського і політичного життя, створення багатопартійної системи.

• Припинення «холодної війни», зміна співвідношення сил у світі.

• Ліквідація «світової соціалістичної системи»

Розпад СРСР:

Характеристика

Причини і передумови розпаду СРСР

• Глибока економічна криза. Структурна криза радянської системи.

• Зростання національної самосвідомості.

• Дискредитація центральної влади і КПРС.

• Посилення амбіцій політичних лідерів і місцевих еліт

Привід до розпаду - спроба 19—21 серпня 1991 р. ДКНС здійснити державний переворот путч.

18 серпня 1991 р. до Горбачова, який знаходився на відпочинку в Форосі (Крим), прибули деякі вищі посадові особи з державних, військових і партійних структур і вимагали у нього санкціонувати введення на всій території країни надзвичайного стану. Горбачов відмовився виконати ці вимоги. Вранці 19 серпня по радіо і телебаченню було оголошено про хворобу Горбачова, про те, що перебудова, розпочата ним, зайшла у глухий кут і що всю повноту влади на себе бере Державний комітет по надзвичайному стану (ГКЧП). До його складу увійшли Г.Янаєв, В.Павлов, Б.Пуго, В.Крючков, Д.Язов, Г.Баклано заступник Горбачова по Раді оборони, В.Стародубцев - голова Селянського союзу і А.Тізяков - один з керівників військової промисловості. У Москву були введені війська. У маніфесті ГКЧП говорилось про безпорядки в країні, про знищення радянських людей. Обіцялось, що буде підтримана приватна власність і що кожна сім'я одержить 0,15 га землі, що будуть знижені ціни і піднята заробітна плата і що кожна сім'я отримає житло. Але проти заколоту піднялась демократична громадськість. Центром опору проти заколоту стала Верховна Рада Росії. Вже вранці 19 серпня Б.Єльцин видав серію указів, які кваліфікували заколот як державний переворот, зажадав зв'язку з Горбачовим (зв'язок з яким був повністю відключений), звернувся до робітників - почати загальний страйк, а військовим не виконувати накази ГКЧП. Вже до вечора 19 серпня біля "Білого дому" зібрались тисячі людей. На бік захисників Білого дому перейшла частина військ, а спецгрупа," Альфа" відмовилася йти на штурм будинку Верховної Ради Росії, хоча не обійшлось і без жертв - загинуло 3 чоловіка. 21 серпня організатори заколоту зрозуміли, що їх задум не здійснений і вилетіли у Форос. Майже одночасно туди ж вилетіли і О.Руцькой, І.Силаев, які мали доставити Горбачова у Москву. Заколотники були заарештовані.

Після поразки заколоту події прийняли революційний характер. Була заборонена діяльність КПРС, оголошено про реформи КДБ, прийнято рішення про радикальну військову реформу. Але головне було те, що всі союзні республіки проголосили свою незалежність, стали створювати власні армії, брати під контроль союзне майно. Старий центр, а з ним і унітарний Союз почали розвалюватись. 5 вересня 1991 р. зібрався V з'їзд рад народних депутатів СРСР, який прийняв закон про владу на перехідний період і передав свої повноваження Державній Раді СРСР і тоді ще не сформованій Верховній Раді СРСР. Остання так і не була сформована, тому що більшість колишніх союзних республік направили туди лише своїх спостерігачів. 9 вересня розпочали роботу Держрада СРСР, яка визнала незалежність Латвії, Литви і Естонії. Горбачов робить зусилля аби що-небудь зберегти від Союзу.

18 жовтня 1991 р. 8 республік: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Росія підписали Договір про економічне співтовариство. 14 листопада 1991 р. 7 республік у Ново-Огарьово (Росія, Білорусь, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикістан заявили про бажання створити нове державне утворення - Союз Суверенних Держав (ССД). Союзний договір намічалось підписати до кінця 1991 р.. На 25 листопада було призначено його парафування. Але цього не відбулось. Підпис під договором поставив лише Горбачов, а сам проект був направлений у ВР республік. Формальним приводом до відтягування підписання було посилання на необхідність проведення парламентської процедури, але фактично всі очікували результатів референдуму на Україні.

1 грудня 1991 р. населення України 92% голосів підтримало Акт про незалежність України. Тоді 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Росії, України і Білорусії Єльцин, Кравчук і Шушкевич уклали угоду про створення Союзу Незалежних Держав, в якій констатувалось, "що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополі-тичної реальності припиняє своє існування". Потім Єльцин зателефонував президенту США Бушу, а Шушкевич - Горбачову і повідомили, що Радянського Союзу вже немає. Біловезька угода поклала початок тривалому процесу утворення СНД.

21 грудня 1991 р. відбулась зустріч в Алма-Аті, де до СНД приєднались Казахстан, Киргизстан, Туркменистан, Узбекистан, Таджикистан і Вірменія. Згодом до СНД приєдналися Молдова і Азербайджан, а у 1994 р. - Грузія. В Алма-Аті була проголошена Декларація про припинення існування СРСР. Підкреслювалось, що СНД не є державою, або наддержавним утворенням. Учасники співдружності зберігають об'єднане командування військово-стратегічними силами і єдиний контроль над ядерною зброєю. Країни СНД гарантували виконання міжнародних зобов'язань колишнього СРСР.

25 грудня М.Горбачов підписав указ про складання з себе функцій Верховного головнокомандуючого і заявив про свою відставку з посади Президента СРСР. У цей день на флагштоці над Великим Кремлівським палацом був спущений червоний прапор СРСР і піднятий прапор Росії. 26 грудня 1991 р. одна з двох палат Верховної Ради колишнього СРСР, яку вдалося зібрати, прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР. Міжнародне співтовариство визнало незалежність всіх колишніх союзних республік СРСР.

ВІДНОВЛЕННІ ТА НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ

Радикальні економічні реформи в Росії (1992 р.):

Заходи Насл³дки реформ

Лібералізація цін, відмова від їх державного регулювання, ліквідація «економіки дефіциту», насичення прилавків товарами.

Фінансова стабілізація, подолання інф ляції шляхом скорочення державних витрат.

Лібералізація зовнішньої торгівлі.

Стимулювання структурної перебудови в промисловості шляхом використання ринкових механізмів.

Створення стійкої національної валюти, досягнення її конвертованості.

Приватизація промисловості, землі. Створення класу власників.

Аграрна реформа (становлення приватного фермерства; перетворення колгоспів, радгоспів у господарства, здатні адаптуватися до ринкових умов; створення кооперативів і зміцнення селянських господарств)

Лібералізація цін.

Інфляція. Зростання цін. Насиченість

прилавків товарами.

Зростання експорту (за рахунок сировини).

Зростання зовнішньої заборгованості.

Спад виробництва.

Затримка з виплатою заробітної плати.

Зростання безробіття.

Зростання кримінальної злочинності.

Падіння життєвого рівня значної частини населення та стрімке збагачення невеликої меншості.

Соціальне розшарування населення. Створення класу власників. Загострення соціальних протиріч.

Приватизація значної кількості підприємств.

Кризові явища в науці, культурі, освіті

Більшість країн Заходу була незацікавлена в розпаді СРСР. Вони всіляко підтримували спроби Горбачова зберегти імперію. Західні країни звикли до світового порядку, в якому існують дві наддержави, де кожна знайшла своє місце в системі міжнародних відносин. Поява нових держав обумовлювала нові міжнародні клопоти. Беззастережною підтримкою користувались лише країни Прибалтики, перед якими Захід відчував моральну відповіріаль-ність. Однак, коли розпад СРСР став фактом, країни Заходу стали визнавати нові держави. Натомість вони висунули низку умов:- у новоутворених державах мусять бути гарантовані права людини;- вони приєднаються до договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), а Україна, Білорусь і Казахстан до договору з обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1).

Новоутвореним державам (крім Росії, Білорусі і України) довелось пройти процедуру прийняття в ООН.

Країни СНД уклали між собою договори про дружбу і співробітництво. Крім того, кожна з них розширює свої міжнародні зв'язки.

При створенні СНД лідери України, Росії, Білорусі домовились, що координуючими органами СНД стануть іх Рада глав держав та Рада урядів. Місцем перебування визначено Мінськ. Уже на перших засіданнях координуючих органів СНД виявилось, що у членів Співдружності різні підходи щодо подальшої долі організації.

Одна з найгостріших проблем у відносинах країн СНД є згортання господарських зв'язків між підприємствами. Головна причина руйнування цих зв'язків полягає в тому, що вони за радянських часів створювались для потреб військово-промислового комплексу (ВПК), який на теперішній час втратив свою могутність. Серед країн СНД найбільш неврегульованими були відносини між Україною і Росією, між Азербайджаном і Вірменією. Зрештою у червні 1997 р. між Україною і Росією було підписано широкомасштабний договір, який Державною думою Росії ратифіковано лише у грудні 1998 р. Розпад СРСР і утворення нових незалежних держав зумовили нову розстановку політичних сил у країнах СНД. Основне протистояння ведеться між демократичними і прокомуністичними силами, набираючи нерідко форм відкритої боротьби.

Найбільші міжнаціональні та міждержавні конфлікти на пострадянському просторі:

Дата Територ³¿ Суть конфл³кту