2. Сутність філософії та її головні проблеми

Філософія – це знання про першооснови буття, спосіб їх пі- знання, смисл людського існування, мету, цінності та ідеали сус- пільства⁷. Філософія майже завжди прагнула до того, щоб ця першооснова, яку вона шукає, спосіб її пізнання, система людських цінностей та суспільний ідеал були єдиними. Той, хто знайшов все це, вважається таким, що пізнав істину. Філософія – слово грецьке (υιλοσουία), і перекладається воно як «любов, дружба (f¾lja, іон. filjh) до мудрості, знання (sofja, еп.-іон. sofjh)»⁸. Слово філософ перекладається як «друг або прихильник (fjlo~) мудрості».

Філософія – це особливий, ні на що інше не схожий, спосіб освоєння дійсності, який протистоїть повсякден- ному мисленню. У філософії слово «повсякден- ність» асоціюється зі словами «натовп», «пере- січна людина», «масовість». Філософ Мар- тін Гайдеґер втечею від істини вважав «суєт- ність, в якій людина віддаляється від таїни у напрямку до повсякденного, а потім від однієї буденної речі до другої мимо таїни»⁹. Таким чином, процес здобування філософського

знання, який називається філософуванням, не є процесом, схожим на задоволення

Піфаґор

(бл. 585–497 рр. до н.е.). Вважають, що саме він уперше вжив слово “філософія”.

матеріальних потреб, роботу, сон тощо.

Різниця між філософією і філософуван- ням досить умовна. Царина істини є нескін- ченною, і навіть тоді, коли людина її дося-

гає, вона не може охопити всю її повноту. Тому філософія не є чимось сталим і незмінним, і це дає підстави декому з філософів, як наприклад, тому ж Гайдеґеру, говорити про те, що «філософія і

⁷ Слід зазначити, що серед філософів немає єдності у питанні, що саме має вивчати філософія, а отже, наведене тут визначення не є єдино істинним. Визначень філосо- фії дуже багато, трапляються інколи навіть «екзотичні». Наприклад, «філософія – це розмірковування про смерть».

⁸ Вважають, що вперше слово «філософія» вжив у VI ст. до н.е. Піфаґор.

⁹ Хайдеггер М. О сущности истины // Хайдеггер М. Разговор на проселочной до- роге.– М., 1991.– С. 23.

є філософуванням». Серед головних причин, що спонукають мудру людину філософувати, можна назвати такі:

1. Усвідомлення своєї смертності, яке змушує людину час від часу замислюватися про смисл власного життя.

2. Здивування і захоплення навколишнім світом, його устроєм, гармонією, красою, яке спонукає людину розібратися в цьому устрої, знайти основи і причини гармонії й краси. «Здивування і насамперед здивування спонукало людей до філософування», – пише Арістотель (Met. І 2, 981 b 10–15).

3. Сумнів у достовірності релігійних чи міфологічних уявлень, наших знань взагалі і навіть у тому, що є очевидним, а також усвідомлення того, що просте накопичення знань із різних наук не приносить людині щастя і не приводить до осягнення всього існуючого в цілому.

Філософування – це автентична, неповторна і неподібна ні до чого іншого активність, в якій бере участь усе людське єство. Ця активність може виникати сама по собі або бути спричиненою (детонованою) різними чинниками, такими, як прочитана філо- софська книга, життєва подія, щось побачене чи почуте, що може приводити свідомість (далеко не кожну) в специфічний філо- софський стан чи особливий настрій.

Різні мислителі вважали різні проблеми головними для філосо- фії. Наприклад, видатний грецький філософ Платон такими нази- вав проблеми Істини, Блага і Краси, німецький філософ Іммануїл Кант вважав, що філософія має займатися трьома питаннями:

«Що я можу знати?», «Що я повинен робити?», «На що я смію сподіватися?». Однак, якщо узагальнити думки різних мислителів і спробувати вилучити основне, то можна стверджувати, що головними проблемами філософії є такі: «Що є першоосновою всього існуючого?», «Які відносини людини зі світом?», «Чи відповідає наше мислення реальній дійсності?», «Як людина може пізнати себе та світ?» Як слід правильно мислити?» «Як співвідносяться людська душа і людське тіло?», «У чому сенс людського життя?», «Як людина має себе поводити?», «Що таке добро і зло?», «Що таке прекрасне?». Ці й інші запитання непоко- ять філософів.