Лекції лекція 1. Філософія як особливий тип знання
1. Філософія і світогляд
Кожна людина від природи прагне до знань – так вважав мис- литель Арістотель – і це відповідає дійсності. Знання, однак, бу- вають різні, – ми навчаємося основам наук, інколи засвоюємо якісь релігійні уявлення, поповнюємо побутові знання новими способами ведення домашнього господарства тощо. Справді, пізнавати щось нове – потрібно кожній людині, так само, як їсти, пити і одягатись. Однак, філософія є особливим, відмінним від будь-якого іншого, типом знання.
Філософія, як особливе знання, точніше, як особлива мудрість завжди відігравала важливу роль у житті людини і людства. Хоча вона, на думку відомого мислителя ХХ століття Макса Шелера, завж- ди була «прерогативою еліти», проте тією чи іншою мірою зачіпала всіх. Філософія надихала політиків і царів, змінювала життя окремих людей. Багатьом вона допомагала знайти смисл життя, пізнати світ і самого себе. Філософські знання та ідеї постійно намагалися засто- сувати на практиці, перетворити їх на ідеологію чи політичну док- трину, хоча це досить часто приводило до соціальних катаклізмів і трагедій, таких, як війни, голокости, масові знищення. Філософію звеличували або принижували, прославляли або відкидали – і це переконало, що окрема людина, народ чи культура в принципі
можуть обійтися без філософії. Проте вона – показник величі і високого розвитку людини, народу чи культури. Тільки людина, яка знайома з основами філософії, може вважатися інтелектуальною і культурною. Тільки той народ, який має власну філософію, – є видатний. Філософія є найвеличнішим витвором людського духу і вершиною культури.
У свідомості кожної людини є певний образ світу, в якому вона живе, котрий називають світоглядом. Світогляд – це не пог- ляд на окремі речі, а погляд на світ у цілому (природу, космос, людину, суспільство, добро та зло, красу тощо). За своєю структурою (внутрішньою будовою) світогляд складається з трьох частин: відношення людини до природи, інших людей та самої себе. Виділяють чотири типи світогляду: міфологічний, ре- лігійний, науковий і філософський.
Міфологічний світогляд – це тип світогляду, при якому людина включена у Всесвіт і досить слабо виділяє себе в ньому, не чітко розрізняє суб’єкт та об’єкт, тобто себе та світ. Міфологічний світо- гляд був притаманний людям із сивої давнини1, однак певною мірою зберігся й у свідомості сучасної людини. У міфологічному світогляді межа між світом та думкою про світ усвідомлюється слабо. Антропологи – люди, які досліджують залишки напівдиких племен, в яких міфологічне світобачення є визначальним, наводять багато прикладів, коли ці люди власні думки, сни, фантазії тощо видавали за дійсність. Все це дає підстави говорити про те, що у міф не ві- рять – у ньому живуть. Філософія, на відміну від міфу, досить чітко вирізняє суб’єкт і об’єкт, власні думки про світ і сам світ, а також усвідомлює той факт, що той образ світу, який вона малює у своїй свідомості, може не співпадати із самим світом.
Релігійний світогляд, на відміну від міфологічного, розрізняє суб’єкт та об’єкт. Він ґрунтуються на вірі, прийнятті тих чи інших тверджень без сумніву і доведень. Для віруючої людини факт існу- вання Бога, для прикладу, є безсумнівним, він не потребує доказів чи перевірки. На відміну від релігії, філософія досить часто, якщо не завжди, ґрунтується на сумніві, навіть у найочевидніших речах.
1 Найбільш популярними є давньогрецькі міфи про Зевса, Посейдона, Аполлона тощо, до речі, свої міфи мають всі народи.
Мислитель Олдос Гакслі, посилаючись на англійського філософа Герберта Бредлі, стверджував, що «філософія – це відшукування сумнівних причин у тому, у що ми віримо інстинктивно»2, а Рене Декарт головним методом філософського пізнання вважав
«універсальний сумнів», тобто сумнів в усьому3.
Науковий світогляд, на відміну від релігії, не покладається на віру, і будь-яке твердження намагається доводити та перевіряти. Однак філософія вирізняється також і від науки. Головні відмін- ності філософії від науки такі:
У науковому досліджені бере участь людський розум, а у фі- лософуванні – все людське єство (серце, воля, інтуїція, чуття тощо). Філософ не тільки аналізує і робить умовисновки за допо- могою мислення, але й переживає світ емоційно, оцінює його з точ- ки зору краси, добра тощо.
Наукова істина – це істина тимчасова, від якої вчений може відмовитися на користь більш обґрунтованої істини, а від філо- софської істини, яка дається людині не тільки розумом, а й волею і почуттями, відмовляються досить рідко.
Мова, якою висловлюються філософи, більш різноманітна, ніж мова науковців. Філософські ідеї доносилися до інших людей не тільки у формі понять та логічних тверджень, але й у поемах, прозі, афоризмах тощо4.
Способів пізнання істини у філософії набагато більше, ніж у науці. Жодна наука не користується інтуїцією, діалектикою, апо- фатикою, катафатикою тощо.
Наука прагне до знання, а філософія – ще й до мудрості. Давньогрецький філософ Геракліт говорив, що «для того, щоб
2 Хаксли Олдос. О дивный новый мир / Пер. с англ. О. Сороки, В. Бабакова.– СПб.: Амфора, 1999.– С. 206.
3 Див. Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямувати свій розум і відшукувати істину в науках [Текст] / Пер. на укр. В. Андрушко, С. Гатальська. – К.:
Тандем, 2001.– 104 с.
4 Наприклад, давньогрецький філософ Парменід власні філософські погляди виклав у поемі «Про природу». Найвидатніший філософ усіх часів Платон викладав власні погляди у вигляді діалогів, міфів, придуманих ним самим тощо. Фрідріх Ніцше ви-
клав власну систему у афористичній манері, а французькі філософи Жан-Поль Сартр та Альбер Камю у повістях та оповіданнях («Чума» (А. Камю), «Нудота» (Ж.-П. Сартр) й ін.).
бути мудрим, ще не достатньо багато знати» (ф. 40), знання є необхідною, однак ще не достатньою умовою для того, щоб людина вважала себе мудрою.
Отже, підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що філософський світогляд чітко розрізняє суб’єкт і об’єкт, людину і світ, усвідом- лює відмінність людських уявлень про світ від того, чим світ є на- справді. Він є критичним осмисленням дійсності всім людським єством.
Філософський світогляд різниться від міфологічного, наукового чи релігійного. Будь-які спроби перетворити філософію «у строгу науку», тобто представити філософію у вигляді науки, наблизити її до наукового світогляду, були приречені на поразку, таку ж участь спіткали й спроби розмістити філософію «десь між наукою і релігією». Філософський світогляд є особливим, автентичним і таким, що не може бути зведений до якихось інших форм. Однак ототожнювати поняття «філософія» і «філософський світогляд» також було б не правильно. Вона, найшвидше, є те, що формує світогляд, постійний «пошук світогляду». «Тлумачення філософії як світоглядної проповіді – нітрохи не менша омана, ніж її характеристика як науки»5, – стверджував видатний німецький філософ ХХ ст. Мартін Гайдеґер, і мабуть слід погодитися, що філософія «...не піддається визначенню через щось інше, а тільки через саму себе й у якості самої себе – без порівняння з чим-небудь, з чого можна було б добути її позитивне визначення. У такому випадку філософія є щось самостійне, останнє...»6.
Традиційно свідомість сучасної людини – це суміш міфів, вірувань, наукових поглядів, а інколи і філософських узагальнень. Філософія покликана впорядкувати світогляд, стати його теоретич- ною основою, навчити людину мислити проникливо, критично і самостійно.
5 Хайдегер М. Основные понятия метафизики // Хайдегер М. Бытие и время.– М.: 1993.– С. 327-333.
6 Там само.