1.Вступна частина

1.1. Оголошення теми, мети і завдань лекції.

1.2. Ознайомлення з планом лекції, основною та додатковою літературою.

1.3. Коротка характеристика проблеми, встановлення міжпредметних зв’язків.

1.4. Ознайомлення студентів з внутрішньо-предметними зв’язками (ознайомлення з завданнями наступного практичного заняття).

2. Виклад лекційного матеріалу

1. Предмет і завдання курсу, його наукові засади

Предметом вивчення курсу «Сучасна українська мова з практикумом» є сучасна українська літературна мова в усіх її стилях (науковому, діловому, художньому тощо) і формах вияву (усній і писемній), її фонетична (звукова) система, словниковий склад (лексика) і граматична (морфемна, словотвірна, морфологічна і синтаксична) будова. Предметом вивчення цього курсу є також українське письмо — графіка, алфавіт, орфографія і пунктуація.

Завдання курсу полягає в тому, щоб різнотипні явища сучасної української літературної мови охарактеризувати системно, на рівні здобутків сучасної мовознавчої науки, з урахуванням досягнень методики викладання мови і відповідно до тих настанов, що їх містять Закон «Про мови», Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України.

Теоретико-світоглядною основою курсу є усталене у вітчизняному мовознавстві вчення про мову, яке ґрунтується на матеріалістичному розумінні її суті. У лінгві­стичному плані цей курс враховує сучасний рівень знань про мову, її структуру та роль у суспільстві. Тільки за умови творчого використання досягнень мовознавчої на­уки можна вичерпно, повно чи задовільно висвітлити й осягнути принципово важливі питання лінгвістики (науки про мову), зокрема ті, які стосуються суті людської мови, її ролі у суспільстві, походження, часу виникнення певних конкретних мов (української, грузинської тощо); тільки за цієї умови можна осмислити ті закономірності, за якими розвиваються мови, яким є характер їх зв’язку з мислен­ням людини, якою є справжня природа таких основних мовних одиниць, як звук, морфема, слово, речення.

Отже, вивчаючи курс «Сучасна українська мова з практикумом», знайомлячись з численними мовознавчими дослідженнями кожен, хто навчається в вузах, самостійно чи за допомогою ви­кладача знайде пояснення всіх головних явищ сучасної української літературної мови, її структурних елементів, дізнається про минуле нашої мови, її розвиток і взаємодію з іншими мовами, передусім з російською, про контакту­вання української літературної мови з українськими діа­лектами в різні періоди життя українського суспільства.

2. Мова як суспільне явище

Мовою ми користуємось усно й писемно, без мови не можна спільно й погоджено жити, будувати сучасне жит­тя, осягати своїм розумом минуле, передбачати майбутнє.

Мова — це особлива система різнотипних і в той же час внутрішньо поєднаних між собою структурних одиниць звуків, морфем, слів, словосполучень, речень тощо), яки­ми людина послуговується свідомо й які служать їй засо­бом спілкування з іншими, засобом вираження її думок, почуттів, настроїв. Усі одиниці мови взаємозалежні, зако­номірно підпорядковані одні одним. Мовні одиниці є своє­рідними матеріальними (фізичними) одиницями, бо утво­рюються внаслідок складної «праці» наших мовних орга­нів, сприймаються слухом або зором (коли їх попередньо запишуть).

Мова — явище суспільне, соціальне, бо її виникнення і розвиток пов’язані з виникненням і розвитком, суспіль­ства, тобто певного колективу людей, народу.

Мова функціонує і розвивається тільки в суспільстві. Поза суспільством немає мови, оскільки обов’язковою умовою існування і розвитку будь-якого людського колек­тиву є постійний обмін думками. Разом/з загибеллю пев­ного народу гине і його мова.

Дитина навчається говорити тією мовою, якою кори­стуються люди, що її оточують (батьки, близькі, знайомі). Від них дитина переймає навички і вміння вимовляти кож­ний звук і звукосполучення, засвоює слова з певними зна­ченнями, граматичні форми і синтаксичні конструкції.

Мова — продукт певного колективу. Про суспільний характер мови переконливо свідчать й інші факти. Якщо дитина не буде виховуватися серед людей (науці відомо понад 30 випадків, коли діти потрапляли до гурту звірів), вона не навчиться говорити. Якщо помістити немовля будь-якої національності в чужомовне оточення, воно оволодіє його мовою. Навіть доросла людина, яка потрапить в інше мовне середовище, з часом може забути свою рідну мову.

Втрачаючи з певних причин свою рідну мову, її носій, народ, втрачає себе самого, свою духовну самобутність, стає іншим народом.

Мова є засобом спілкування, порозуміння людей. Цей засіб — найважливіший, універсальний, бо мовою люди користуються постійно і скрізь.

За допомогою мови люди обмінюються найскладніши­ми думками і найтоншими почуттями, досягають взаємо­розуміння у колективі, налагоджують виробництво необ­хідних матеріальних благ (продуктів харчування, взуття й одягу, житла), створюють духовні цінності, згуртову­ються для долання сил природи. Мова—гостра зброя в осягненні гідного Людини життя. Вона відіграє велику роль в організації суспільства і захисті рідної землі і народних багатств від недругів.

Отже, функція спілку­вання, або комунікативна функція мови (від лат. соmunicatio — зв'язок), є найважливішою функцією мови. Спілкування з іншими — одна з постійних потреб і най­більших радощів людини.

Поряд із звуковою мовою, мовою слів, люди широко використовують жести, міміку, а також століттями узви­чаєні умовності (потискування рук і помахування ними, обнімання, поцілунки, плескання в долоні та ін.), що су­проводжують звукову мову, виступають допоміжними за­собами повідомлення наших думок, урізноманітнюють жи­ве мовлення, роблять його жвавим, підкреслюють емоційні відтінки думки, передають настрій мовця.

Ми користуємося і такими немовними (несловесними) засобами спілкування, як звукові і світлові сигнали, до­рожні знаки, азбука Морзе, численні тайнописи тощо. Розвинулися вони на базі звукової мови. У наш час мова може передаватися на далекі відстані за допомогою телефону, радіо, телебачення, фіксуватися спеціальними приладами звукозапису і відтворюватися через будь-який час.

Науку про мову (мови) називають мовознавством, або лінгвістикою (від лат. lingua (лінгва - мова).

Отже. виходячи з вищесказаного можна сказати, що мовознавство вивчає такі два основні об’єкти: 1) мову, мовлення як притаманну тільки людині здатність говорити, писати; 2) всі конкретні мови, діалекти, які постійно змінюються і в яких реалізується здатність людини висловлюватися усно чи писемно.