4. Поняття про звуки і букви, розрізнення їх.

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму.

Сукупність голосних звуків окремої мови називається їх вокалізмом. В українській мові шість голосних [а, о, у, е, и, і].

Сукупність приголосних звуків мови називається консонантизмом. Приголосні звуки супроводжують голосні, тобто перебувають при них. Така роль приголосних відображена в їх назві - приголосний: звук, що вживається при голосних. Приголосні входять до складу разом з голосними - це одна з їх основних особливостей: поєдну­ватися із складотворчими голосними звуками. Хоч в українській мові дуже багатий консонантизм - 32 приголосні звуки, - проте приголосні без голосних вимовляються важко. Якщо голосні складаються з чистого голосу («звуки голосу»), то приголосні складаються з голосу і шуму або лише шуму.

Звуки, що творяться тільки за допомогою голосу (тону), називаються голосними. Звуки, що творяться з участю голосу і шуму або тільки шуму, називаються приго­лосними.

Членороздільні звуки людської мови відрізняються від нечленороздільних звуків особливостями творення і функціонування. Джерелом мовних звуків є коливання голосових зв’язок у гортані і тертя повітряного струменя об стінки мовних органів. Творення мовних звуків є процесом, осмисленим людською свідомістю.

Звуки у своїй структурі мають тони і шуми. Тони виникають унаслідок періо­дичних коливань повітряного середовища, а шуми — внаслідок неперіодичних коливань. У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі - тон чи шум - і відповідно поділяються на голосні і приголосні. До того ж голосні і приголосні розрізняються ще і за артикуляційними характеристиками.

При творенні голосних звуків у мовленнєвому апараті немає перешкод, тому стру­мінь видихуваного повітря проходить вільно. При творенні приголосних звуків видихуваному повітрю доводиться долати перешкоди. Різну участь у творенні голосних і приголосних звуків беруть і м’язи для відкривання і закривання рота. При творенні го­лосних нижня щелепа більшою або меншою мірою опускається вниз, м’язи менш напружуються. При творенні приголосних напруження зосереджене в ділянках їх творення.

Основні особливості та ознаки голосних і приголосних звуків

5. Співвідношення між звуками і буквами української літературної мови.

Ідеальною графічною системою можна вважати таку, у якій кожна літера відповідає тільки одному звукові. Українське письмо наближається до цих вимог, проте повної відповідності між звуками й буквами немає. Є випадки, коли однією літерою позначають два звуки або ж навпаки: для позначення одного звука використовують дві літери.

1. Звуки [дж], [дз] передаються двома літерами д + ж, д + з:

джміль, бджола, саджанець, дзвін, ґудзик, ґедзь (один звук = дві букви),

але: під+живити, під+жарений, під+земний, над+звуковий (два звуки = дві букви).

2. Буква щ передає сполучення двох приголосних звуків [ш] + [ч];

щастя [шчаста]; піщинка [п’ішчинка]; дощ [дошч]; священний [св’ашчен:и і ].

3. Буква ь (знак м’якшення) жодного звука не позначає, а служить для пом’якшення попереднього приголосного:

розповідь, блакить, кільце, людськість, чорнобильський, сльози, бадьорість.

4. Йотована буква ї завжди позначає два звуки [ї] + [і]:

їжак [їіжак]; з’їжджений [зїіждже^иниі]; героїзм [ге^ироїізм];

5. Йотовані літери я, ю, є мають два значення:

• передають один звук [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м’якості попередніх приголосних:

хвиля [хвил'а], сюжет [сужет], вечірнє [ве^ич’ірне];

• передають два звуки [уа], [йу], [йе], коли виступають:

• на початку слова: ясність, юність, єдність;

• після голосного (на початку складу): моя, мою, моє;

• після апострофа: здоров’я, комп’ютер, від’їхати;

• після знака м’якшення в словах іншомовного походження:

ательє, куртьє, барельєф.