ВПЛИВ ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ НА РОЗВИТОК РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ
Спостереження за фізичним і руховим розвитком школярів показує, що учні однієї вікової групи володіють значними індивідуальними особливостями. Різниця у зрості у окремих школярів досягає 30 см, а у вазі – 15 кг, що визначає необхідність диференційованого підходу до процесу масового навчання. У старших класах різниця у фізичному розвитку учнів одного і того ж віку продовжує в основному зберігатися. Відзначимо також, що із-за різкого збільшення ваги при відносно незначному збільшенні в зростанні темпах збільшення результатів у більшості дівчаток знижуються в легкоатлетичних видах, що вимагають прояви «вибухової» сили. Отже в період різкого збільшення зростання і ваги (12-14 років) фізична підготовка на заняттях повинна сприяти збереженню потрібних рухових можливостей. На заняттях в IV-VI класах необхідно перш за все вирішити завдання, направлені на переважний розвиток швидкості і стрибучості. В цьому випадку навчання легкоатлетичним вправам стане доступнішим і ефективнішим.
Знання особливостей розвитку рухових функцій школярів є відправним пунктом для забезпечення успіху навчання. Формування умовно рефлекторної функції у дитини починається з перших днів після народження. І навіть в підлітковому віці діти не можуть ще в достатній мірі керуватися словесним поясненням для правильного виконання вправи. Для засвоєння тих чи інших рухів діти повинні їх відчути. У цьому плані значну роль відіграє «школа» спеціальних вправ. Складність початкового навчання в умовах шкільного уроку пов’язана з необхідністю оволодіти технікою вправи одночасно всім учням. У шкільного вчителя незначні умови для індивідуального навчання, при якому можна здійснити контроль педагога зі збігом суб’єктивних відчуттів з правильним виконанням техніки вправи, що вивчається. Тому підкріплення словесного пояснення руховими відчуттями повинно бути одним із основних прийомів навчання.
Виконання підготовчих і підвідних вправ, направлених на оволодіння основними елементами техніки, ознайомить учнів з певними рухливими відчуттями. Крім того, треба створити правильне уявлення про ритм темп і характер руху за допомогою звукових акцентів (підрахунок, хлопки, музика). Вивчення елементів техніки повинне проходити на фоні передбачуваної цілісної дії. Не дивлячись на успішне виконання елементів техніки окремо, рух в цілому спочатку не обійдеться без помилок. Діти не можуть (особливо в початкових класах) точно регулювати свої дії, ґрунтуючись тільки на зауваженнях вчителя. Необхідно навчити їх виділяти потрібну рухову інформацію, обробляти її, відповідати правильними руховими діями.
Треба відзначити, що в період оволодіння основами техніки не можна форсувати зростання спортивних результатів за рахунок надмірного збільшення швидкості виконання вправ. Максимальна швидкість вимагає повної зосередженості уваги, і в цей час важко піддається всякій корекції, а виникаючі помилки не піддаються виправленню. Уміле залучення минулого рухового досвіду учнів, перехід від словесного і зорового сприйняття до аналізу і керівництва своїми діями за допомогою «рухової» пам’яті і рухових відчуттів – найбільш вірний і ефективний шлях навчання. Тільки навчившись основам техніки, аналізуючи просторові і тимчасові характеристики руху, учень зможе раціонально використовувати високу швидкість.
Численними дослідженнями доведено, що оптимальний рівень збудження центральної нервової системи прискорює процес розвитку рухових якостей і формування рухових навиків. Створення оптимального «робочого» рівня особливо важливе на початковому етапі навчання. Зайва різноманітність вживаних вправ викликає надмірне збудження центральної нервової системи дітей і призводить до порушення балансу між збудливими і гальмівними процесами. У дітей вища нервова діяльність ще не підготовлена до різких перемикань, тому велика різноманітність мало пов’язаних між собою вправ в початковому навчанні небажана. Така особливість центральної нервової системи школярів зумовлює послідовне застосування вправ, які сприяли б формуванню рухового навику, при суворому логічному зв’язку і доступності кожного нового етапу навчання.
Надмірно слабкий або надмірно сильний подразник не забезпечує успішного навчання. У міру засвоєння рухового навику тривалість нервових напруг повинна збільшуватися на оптимальному рівні. Інакше може відбутися «вибух» і засвоєння нових рухів стане неможливим.
Не менш важливо при навчанні легкоатлетичним вправам враховувати і інше положення, пов’язане з проміжком часу між подразниками в процесі навчання. Відомо, що умовний рефлекс утворюється найшвидше за оптимальних умов, коли час між подразниками не дуже великий або коли вони не дуже часто слідкують один за іншим. Це означає, що проміжки між показом, виконанням вправи, подальшими способами, виправленнями відповідали б можливостям учнів. З віком у школярів збільшується здатність зрозуміти рух із слів вчителя, запам’ятати особливості показу.
Отже, у міру освоєння навику на новому віковому ступені можна вже рідше переривати сері завдань, виконуваних учнями, і дозволити зробити більшу кількість спроб без додаткових інструкцій, привчити до самоаналізу виконуваного руху. У старших класах стає можливим більшою мірою користуватися методом пояснення, а не показу (як це мало місце спочатку), більше повідомляти знань і ширше ставити завдання по вихованню рухових навиків. Важливо, щоб кожне нове повторення вправи удавалось виконати на вищому технічному рівні. Техніка і рухові якості взаємообумовлені.
Без належного рівня розвитку рухових якостей неможливо оволодіти повноцінною технікою. Особливості фізичного розвитку школярів не рідко приводять до необхідності підбирати учбовий матеріал виходячи з принципу «випереджаючої дії». Якщо почати навчання техніці відразу, без попереднього елементарного ознайомлення, то важко досягти при масовому навчанні успіху за час, що відводиться на уроках фізкультури.
Тому задовго до вивчення у відповідному класі (за 1-2 роки) програмного матеріалу вельми корисно познайомити дітей з елементами техніки легкоатлетичних вправ. Звичайно, робити це краще у ігровій формі, з використанням нескладних приладів.
В процесі вивчення техніки розвиваються і фізичні рухові якості, але одного цього недостатньо. Необхідно підбирати матеріал, що дозволяє створити базу фізичної підготовки ще до початку занять по конкретній темі. Розрив між рівнем фізичної підготовки і рівнем вимог, що пред’являються, -- нерідкісна і небезпечна помилка в практиці шкільних уроків.
Як відомо, на уроках фізичної культури розвиваються наступні рухові якості: гнучкість, швидкість, сила, витривалість, спритність. При засвоєнні певних видів легкоатлетичних вправ з’являється необхідність переважного розвитку однієї з цих якостей. У розвитку рухових якостей помітні два напрями. По-перше, застосовуються вправи, що забезпечують підвищення загальної фізичної підготовки, а по-друге, підвищується спеціальна рухова підготовка, пов’язана з певним видом конкретної рухової діяльності. Перший напрям – основне і займає на шкільних уроках ведуче місце. Додамо, що фізичних якостей в «чистому» вигляді не буває, всі вони взаємопов’язані і доповнюють один одного.
Розвиток гнучкості
Хороша гнучкість дозволяє проводити рухи по великій амплітуді і є важливою умовою для реалізації техніки вправ. Слід розрізняти загальну і спеціальну гнучкість. Основний напрям вживаних засобів в III-IV класах пов’язано з розвитком загальної гнучкості, а її розвиток в спеціальному плані повинен проводитися з VI класу на всіх заняттях, пов’язаних з навчанням конкретному виду легкої атлетики.
Помилково думка, що молодші школярі володіють достатньо розвиненою від природи якістю гнучкості. Розвиток загальної гнучкості можна визначити по здатності в опорному положенні на одній нозі здійснювати іншою махові рухи по великій амплітуді у всіх напрямках, по здатності виконувати нахил тулуба до ноги, поставленої на опору на рівні поясу. Звичайно м’язи задньої поверхні стегна не дозволяють виконати цей рух по повній амплітуді. Необхідно розвивати гнучкість хребетного стовпа, але не старатися в цьому із-за значного поперекового прогинання у дітей. У середній школі більшу увагу потрібно приділяти підвищенню еластичності окремих м’язових груп і особливо розгиначів, пов’язаних з виконанням основних легкоатлетичних рухів. Украй важливо розвивати еластичність м’язів, пов’язаних з рухом рук і плечового поясу. Навантаження повинне розподілятися рівномірно на м’язи лівої і правої руки.
Вправи для розвитку гнучкості дозволяють не тільки збільшити амплітуду рухів, але і специфічно впливати на формування м’язового волокна. Чергуючись з силовими вправами, вони сприяють формуванню «довгих» м’язів, допомагають розвитку правильної, пропорційної, атлетичної фігури. Саме такі довгі м’язи понад усе пристосовані до динамічної роботи.
Розвиток швидкості
Швидкість є фізичною якістю, яка дозволяє виконувати рухи з великою швидкістю і частотою. Високий рівень розвитку швидкості сприяє успішному зростанню інших рухових здібностей. Чим вище рівень прояву швидкості, тим швидше вдається досягти позитивних результатів при навчанні. До VII класу є великі можливості для розвитку швидкості. Тому головні зусилля вчителя повинні бути направленні на те, щоб вживані вправи сприяли розвитку цієї рухової якості. Розвитку якості швидкості сприяє виконання вправ в темпі, що поступово прискорюється у наперед заданому (звуковому) і постійному темпі у максимально швидкому темпі з можливою частотою (вона утримується певний період).
Вдосконалення техніки рухів пов’язане перш за все з досягненням більшої швидкості виконання вправ.
Проте прагнення учнів виконати вправу з максимальною швидкістю, не розібравшись як слід у його суті, є причиною неправильного засвоєння багатьох технічних елементів. Тому в завданнях які пов’язані з освоєнням техніки слідує на початку навчання застосувати оптимальні швидкості виконання вправ. Тільки після засвоєння техніки можна поступово нарощувати швидкість рухів. Затримуватися на розучуванні вправ у повільному темпі недоцільно, оскільки вся система подразників, тимчасові і просторові характеристики структури не відповідатимуть простим умовам виконання рухів.
Початкові вправи для розвитку швидкості неповинні створювати ускладнень в роботі серцево-судинної та дихальної систем. Вони повинні бути короткими за часом і супроводжуватися вправами заспокійливим для дихання. Відомо, що розвиток рухових функцій протікає для різних м’язових груп і нервових центрів не рівномірно. Відстають в прояві швидкості м’язові групи, що забезпечують рухи дистальних ланок. При застосуванні вправ вчителя повинна цікавити не тільки загальна швидкість, наприклад, пробіжки, але і швидкість, і темп рухів.
З цієї точки зору, метою виконання рухів являється швидкість відштовхування в біговому кроці. В стрибку. Разом з цим потрібно розвивати швидкість виконання окремих важливих елементів основного руху (постановка поштовхової ноги на місце відштовхування, махове зусилля і т.п.).
Окрім цих сторін розвитку швидкості необхідно розвивати так звану швидкість рухової реакції, що в період занять повинно стати основним напрямом. Важливо також застосовувати групи вправ, якi сприяють зменшенню часу мiж початком виконання руху i одержаним сигналом. Таким сигналом в метанні є момент ухвалення початкового положення, а в бiгy i стрибках -- момент початкового торкання ґрунту стопою опорної ноги. Але мало розвинути здібність до миттєвої реакції на зоровий або слуховий сигнал. Треба ще навчитися можливо раніше досягати граничної швидкості руху. У цьому полягає основний сенс застосування вправ для швидкісно-силових видів легкої атлетики.