21. Причини, характер та періодизація національно визвольної війни 17 ст. У середині 17 ст. відбулося велике повстання проти польсько-шляхетського поневолення за свою свободу і незалежність. Визвольну війну викликали такі передумови: по-перше, відбувається різке посилення феодально-кріпосницького гніту на українських землях;  по-друге, продовжують загострюватись релігійні і національні стосунки; по-третє, скасування так званою «Ординацією» значної частини козацьких привілеїв викликало серед козаків гостре невдоволення. Вони тільки чекали нагоди, аби знову вступити в боротьбу за свої вольності, які були ними втрачені в 1638 р.  Українська феодальна верхівка не могла стати на чолі національно-визвольної боротьби, оскільки на той час її більшість була вже полонізована. Тому керівна роль у визвольній війні належала козацькій старшині. Широкі верстви козацтва були основною рушійною силою повстання. Разом із козаками активну участь у боротьбі брали селяни та міщани, нижчі верстви духовенства. Важливе значення мало уміле керівництво повстанням з боку Богдана Хмельницького.  Визвольну війну можна поділити на 4 етапи: 1-й етап – 1648 р. – рік найбільших успіхів і найбільшого розмаху повстання; 2-й етап 1649 – 1653 рр., коли точилася напружена боротьба між ворогуючими сторонами з перемінним успіхом; 3-й етап 1654 – 1655 рр. – війна України проти Польщі в союзі з Росією. Переможному завершенню війни стало на перешкоді Віленське перемир’я Росії та Польщі 1656 р.; 4-й етап -1656 – 1657 рр., - союз України з Семигородським князівством і спільні дії козаків зі шведською армією. Визвольну війну очолював чигиринський сотник Б. Хмельницький, який на собі зазнав свавілля польської шляхти і не знайшовши справедливості, втік на Січ, де під його керівництвом вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. Запорізька Січ стала базою для розгортання визвольного руху.

22. Формування української державності в ході національно-визвольної війни

У ході Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького на-звільненій території формувалися підвалини самостійної української національної держави у вигляді козацької республіки, започаткованої традиціями Запорозької Січі. Визволену територію поділено на 16 військово-адміністративних одиниць - полків. Найвідомішими серед них були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, які формувалися на відповідних адміністративних територіях і були основою нової держави - її збройні сили.

Полки поділялися на сотні. їхня кількість у кожному полку була різною і коливалася від 10 до 20 сотень. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних - кілька десятків, в інших - до 300 осіб. У полку влада належала полковнику, а також полковому писарю, обозному, судді, осавулам та іншим військово-адміністративним чинам. Вони й утворювали старшинську раду полку. Всіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами - отаман.

Центральна влада на визволеній території належала гетьману, який спирався на Раду генеральної старшини. Символами верховної влади гетьмана в Україні були клейноди: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради.

Держава Богдана Хмельницького вперше у міжнародно-правових відносинах визнана урядом Речі Посполитої Зборівським договором 1649 р. як автономія у складі трьох воєводств. A 1654 p. на Переяславській раді - царем Московської держави.

Отже, у 50-ті pp. XVII ст. в Центральній Україні формувалася повноцінна державність з усіма відповідними ознаками, функціями, механізмом, на чолі з гетьманом.

23. Березневі статті: умови і правове значення

Сукупність документів, за якими практично втілено рішення Переяславської ради про протекторат над Україною Москви, відомі під назвою Березневі статті. Це - низка кількаразових звернень гетьмана - "Статей Богдана Хмельницького", а також указів і жалуваних грамот царя. Березневими вони названі тому, що 14 березня 1654 р. їх остаточно схвалено й підписано царем.

Відповідно до Березневих статей московський уряд визнавав політичну автономію України як окремого державного утворення у союзі з Москвою зі збереженням самоуправління, яке на той час склалося. Збройні сили України (реєстр) включали 60 тис. козаків. Україна обирала гетьмана на козацькій чи народній раді з наступним схваленням царем. Українці обирали собі старшину, місцеву адміністрацію, збирали кошти на платню старшині та на утримання війська. Всі привілеї і права старшини, козаків, української шляхти залишалися непорушними, у володіння гетьмана передавалося Чигиринське староство. Цілком зберігалися права київського митрополита і української автокефальної православної церкви. За гетьманом зберігалися державні права мати зносини з усіма іноземними державами. Про стосунки з Польщею і Туреччиною треба було доповідати цареві. Податки мали збиратися на місцеву адміністрацію і на місцеві потреби.

стаття 1 - право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни; стаття 2 - розміри платні від царського уряду козацькій старшині; стаття 3 - пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання"; стаття 4 - розміри витрат казни на козацьку артилерію; стаття 5 - право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі; стаття 6 - затвердження маєтків київського метрополита; стаття 7 - надіслання російських військ під Смоленськ; стаття 8 - надіслання російських військ на польский кордон; стаття 9 - розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам; стаття 10 - наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького; стаття 11 - забезпечення порохом і провіянтом козацький залог у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі.