101. Проаналізуйте спільне у політичних поглядах головних учасників Кирило-Мефодіївського товариства

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство (товариство: Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб.

У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.

Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).

102. Проаналізуйте теорію «інтегрального» (чинного) націоналізму д.Донцова

Особливе місце у формуванні та встановленні української національної свідомості й ідеології належить політичній доктрині Д. Донцова (1883—1973), який поклав в українській політологічній думці початок течії так званого інтегрального націоналізму. Ця течія в націоналізмі почала зароджуватись в останній чверті 20 ст. в умовах зрослого суперництва між національними державами і занепаду ідей гуманізму і лібералізму. На особливу увагу заслуговує друга частина книги "Чинний націоналізм", де викладено суть авторової концепції, зокрема, шести засад чи вимог "вольового націоналізму":

• перша засада нової національної ідеї — зміцнювати волю нації до експансії, жадобу панувань і підкорення всього чужого — як мета, боротьба — як засіб;

• друга — прагнення боротьби й усвідомлення її неминучості;

• третя — дух романтики, релігійного панування, містичного пориву, ірраціоналізму, яким має бути перейнята національна ідея;

• четверта — непримиренність, фанатизм, брутальність та аморальність, що беруть до уваги лише інтереси спільності (нації) — саме це дає національній ідеї вибухову силу в історії;

• п´ята — право сильних націй організувати й вести інші народи для зміцнення й розвитку людської цивілізації;

• шоста — кожна нова ідея, аби здобути собі право на життя, має спертися на ініціативну меншість, що вживає творче насильство для суспільного поступу.

На терені України основні ідеї цього типу націоналізму можна розглянути на с 152. Ці риси великою мірою були притаманні і поглядам Дмитра Донцова. Слід зазначити, що в своїх перших журналістських працях він поділяв марксистські ідеї про революційність національних рухів. Згодом Д. Донцов пориває з соціал-демократією й активно пропагує свою націоналістичну концепцію. Найповніше ця концепція знайшла своє висвітлення у багатьох його працях, особливо в таких: "Підстави нашої політики" (1921) і "Націоналізм" (1926). Його концепція включає три вихідні елементи:

1) Росія — найголовніший ворог України;

2) селянство — хребет нації й держави;

3) необхідність сильного відчуття мети і волі.