24) Оформлення бібліографії

Бібліографія - це список літератури з певного питания. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів із певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги. У залежності від характеру й призначення видання розрізняють такі типи бібліографій:

1. Реєстраційна бібліографія знайомить читача з назвами всіх книжок, що стосуються певного питання.

2. Рекомендаційна подає назви книжок, які автор рекомендує почитати.

3. Список використаних джерел - бібліографія, в якій указуються вихідні дані всіх книжок, використаних у певній праці.

Відповідно до ступеня розкриття змісту книжки виділяють бібліографії описові й анотовані. Описова бібліографія фіксує лише ті дані, які містяться на титульних сторінках книжки. Анотована бібліографія разом із титульними даними подає стислий виклад змісту книжки.

Відомості про використану літературу, як правило, наводяться в підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. У великих за обсягом текстах у дужках ставлять цифрові позначки, а вкінці подають список використаних джерел. У таких випадках перша цифра в дужках означає порядковий номер видання в списку, а друга - номер сторінки. Назви книжок у списках можуть розміщуватися за алфавітним, тематичним, хронологічним принципами та в порядку цитування.

Бібліографічні відомості про книжку подаються в такому порядку:

1. Прізвище та ініціали автора. Напр., Антоненко-Давидович Б.Д.

2. Якщо авторів декілька, то їхні прізвища й ініціали перераховуються через кому: Паламар Л.М., Кацавець Г.М.

3. Якщо книжка написана чотирма авторами й більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів позначається та ін. С.В. Шевчук та ін.

4. Якщо книжку редагував, упорядковував або укладав певний автор, то спочатку пишеться назва книжка, а потім після навкісної риски з великої літери пишеться скорочено За ред,, Уклад., Упоряд. тощо й прізвище з ініціалами. Напр.: За ред. В.М Русанівського, Упоряд. В.Л. Кулініченко.

5. Назва книжки пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка. Напр.: Антисуржик.

6. Якщо є підзаголовок, то він записується в такий спосіб: після назви ставиться двокрапка, а підзаголовок пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка й тире. Напр.: Ділове мовлення: Методичні рекомендації и зразки ділових паперів.

7. Початкові відомості:

- місто видання - із великої літери скорочено: Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.). Усі інші назви міст пишуться повністю - Житомир, Тернопіль. Після назви міста ставиться двокрапка; якщо назва видавництва не вказується, то після назви міста ставиться кома. Напр.: Житомир, ...

- назва видавництва пишеться з великої букви без лапок, напр.: Либідь, Дніпро: Після назви видавництва ставиться кома.

- рік видання пишеться арабськими цифрами, вкінці ставиться крапка й

тире. Напр.: 1999. -

8. Відомості про загальну кількість сторінок указуються вкінці після тире: пишеться відповідна цифра і скорочене слово сторінка (с.) - 243 с. Якщо вказують конкретні номери сторінок; то спочатку пишеться скорочене слово сторінка (С), а потім арабськими цифрами номери сторінок, вкінці ставиться, крапка: С. 8 — 12.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох або більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої. Якщо текст документа друкується з другого боку аркуша, то номери проставляються по середині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм. від краю. Слово «Сторінка» не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначки.

25)Лист — це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією.

Службові листи належать до головних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.

За функціональними ознаками службові листи поділяють на такі, що потребують відповіді, й такі, що її не потребують.

До листів, що потребують відповіді, належать:

• листи-прохання;

• листи-звернення;

• листи-пропозиції;

• листи-запити;

• листи-вимоги.

До листів, що не потребують відповіді, належать:

• листи-попередження;

• листи-нагадування;

• листи-підтвердження;

• листи-відмови;

• супровідні листи;

• гарантійні листи;

• листи-повідомлення;

• листи-розпорядження.

За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні листи. Звичайний лист надсилають на адресу однієї інстанції, циркулярний лист — цілій низці установ, колективний лист — на одну адресу, але пишуть його від імені керівників кількох установ.

Написання ділового листа — це справжнє мистецтво, адже тексти листів найменшою мірою трафаретизовані та уніфіковані. «Зазвичай ми дбаємо лише про те, щоб чітко і лаконічно викласти інформацію, а забуваємо, що ця кореспонденція не просто важлива частина бізнесу, а й наше обличчя». Щоб оволодіти мистецтвом листування, слід засвоїти правила ведення ділової кореспонденції.