3.5. Безпосередня охорона і самооборона

3.5.1. Цілі, завдання, сили і засоби безпосередньої охорони і самооборони

Бойовий статут Сухопутних військ розглядає категорію "охорона" і дає наступне визначення: охорона організується з метою не допустити проникнення розвідки противника в розташування підрозділів, що охороняються, виключити раптовий напад на них наземного противника, його повітряних десантів (аеромобільних груп) та забезпечити підрозділам, які охороняються, час і вигідні умови для розгортання та вступу в бій.

У залежності від характеру завдань, що вирішуються, підрозділи охороняються: на марші – похідною, у бою – бойовою, при розташуванні на місці – сторожовою охороною. Крім того, у усіх випадках організується безпосередня охорона.

У частинах і підрозділах БРАВ безпосередня охорона організується власними силами і засобами з метою: не допустити проникнення розвідки противника в район розташування частини (підрозділи) і захоплення диверсійними групами противника стартових (артилерійських), технічних дивізіонів (батарей) і командних пунктів при їхньому розташуванні в позиційному районі і при вчиненні маршу; запобігти раптового нападу противника і забезпечити розгортання і вступ у бій сил самооборони підрозділів.

Основними завданнями безпосередньої охорони і самооборони є: безупинне кругове спостереження за районом об'єкта, що охороняється; своєчасне оповіщення особового складу про погрозу нападу противника; захоплення і знищення диверсантів (дрібних диверсійних груп), котрі проникнули до об'єкту, що охороняється.

Самооборона підрозділів від наземного противника здійснюється з метою відбиття нападу противника і створення умов для виконання поставлених бойових завдань.

На самооборону покладаються завдання:

- відбиття атак і знищення противника;

- відбиття противника і утримання стартових (артилерійських, технічних) позицій і командних пунктів до підходу підтримуючих сил при нападі переважаючих сил противника;

- захоплення і знищення окремих дрібних диверсійних груп противника.

Самооборона частин і підрозділів від повітряного противника організується з метою забезпечення виконання поставлених завдань при відбитті літаків (вертольотів) противника, що атакують з малих висот і пікірування. Вона здійснюється в загальній системі ППО району як при розташуванні підрозділів у позиційному районі, так і на марші.

Завданнями самооборони від повітряного противника є:

- своєчасне виявлення літаків (вертольотів) противника і оповіщення;

- знищення літаків, вертольотів і безпілотних засобів, що атакують бойові порядки підрозділів;

- знищення повітряних десантів у повітрі і при їхньому приземленні на позиціях;

- зниження ефективності бомбометання і пуску ракет літаками і вертольотами;

- ліквідація наслідків ударів повітряного противника.

Сили і засоби, що виділяються для безпосередньої охорони і самооборони, є, як правило, штатними і визначаються в залежності від обстановки і характеру завдань, що рішаються.

3.5.2. Організація безпосередньої охорони і оборони

Безпосередня охорона здійснюється: у позиційному районі чатовими, патрулями і секретами; на марші – виділенням похідної охорони і спостерігачами.

Сторожова охорона призначається у випадках явної погрози нападу наземного противника виставлянням сторожових застав (постів) у складі до відділення (розрахунку) кожна на найбільше загрозливих напрямках. Сторожовій заставі (посту) призначаються рубіж оборони і смуга для охорони і ведення розвідки шириною по фронті до 1 км на видаленні від підрозділів, що охороняються 1,5-2 км.

Спостережні пости і спостерігачі призначаються для спостереження за наземним і повітряним простором з метою своєчасного виявлення противника і оповіщення про нього командира підрозділу.

Патрулювання здійснюється патрульними в зовнішньої межі розташування кожного дивізіону (батареї).

Безпосередня охорона в підрозділах організується командирами підрозділів під загальним керівництвом і контролем начальника штабу.

Організуючі безпосередню охорону, командир підрозділу указує силам охорони що виділяються:

- порядок несення служби;

- порядок дій при нападі противника;

- сигнали оповіщення, управління, взаємодії;

- пропуск.

На кожну добу для пізнавання своїх військовослужбовців установлюються пропуск та відзив. Пропуском служить назва озброєння або техніки, наприклад “кулемет”, а відзивом – назва населеного пункту, який починається з тієї ж букви, що і пропуск, наприклад “Київ”.

Пропуск повідомляється усно всьому складу охорони, розвідувальних органів та особам, які посилаються за межі підрозділу, а в ночі і в межах розташування свого підрозділу. Відзив повідомляється командирам цих підрозділів, а також особам, які посилаються для передачі усних розпоряджень.

Пропуск запитується в усіх осіб, які проходять через рубіж охорони та ідуть по розташуванню підрозділу вночі, відзив – у осіб, які передають розпорядження командира, та у командирів підрозділів, які ведуть розвідку.

Пропуск та відзив вимовляються тихо. Всі, хто не знає пропуску, а хто прибув з розпорядженням – відзиву, затримуються. Затримані допитуються, і залежно від обставин їм дозволяється йти далі або вони направляються під наглядом до командира, який вислав охорону.

Організація самооборони включає:

- постановку завдань по самообороні і доведення їх до підлеглих;

- планування застосування підрозділами засобів самооборони;

- розробка заходів щодо інженерного обладнання позицій самооборони, пристрою загороджень і укриттів для особового складу;

- розробка заходів щодо підтримки безупинного управління силами самооборони;

- підготовка особового складу до ведення бойових дій з наземним противником.

Самооборона будується за принципом створення опорних пунктів підрозділів з обліком загальної організаційної структури і особливостей побудови бойового порядку підрозділу. Вона повинна бути круговою, протитанковою, протиядерною, активною і стійкою.

Опорні пункт – ділянка місцевості, частина оборонних позицій, обладнана в інженерному відношенні, найбільше насичена вогневими засобами і пристосована до кругової оборони.

Р ис. 20. Схема самооборони батареї.

Завдання на самооборону командири батарей одержують від командира (начальника штабу) дивізіону. При постановці завдання командир (начальник штабу) указує:

- відомості про противника і його очікувані дії;

- завдання батареям (взводам), їх позиції, смуги вогню і додаткові сектори обстрілу;

- ділянки зосередженого вогню батареї (взводу);

- завдання доданим вогневим засобам, їх основні і запасні позиції, основні і додаткові сектори обстрілу;

- час готовності до виконання завдання і сигнали оповіщення.

Отримавши завдання на самооборону, командир батареї усвідомлює поставлене завдання, оцінює обстановку і приймає рішення. На підставі прийнятого рішення він розробляє схему самооборони батареї.

На схему наносяться (рис. 20): елементи бойового порядку; орієнтири і відстані до них; позиції відділень (взводів) і їх смуги вогню; позиції вогневих засобів (у тому числі і вогневих засобів старшого начальника) і їхні сектори стрільби; фортифікаційні спорудження і інженерні загородження; смуги, сектори вогню і ділянки зосередженого вогню; місце командира і його заступників.

Завдання на самооборону підлеглим командир батареї (взводу) ставить на місцевості у формі бойового наказу, у якому указує:

- орієнтири;

- відомості про противника і можливий характер його дій;

- завдання відділенням на самооборону;

- позиції стрілецьких відділень, місця (позиції) кулеметів (гранатометів), смуги вогню і додаткові сектори обстрілу;

- завдання сусідів;

- порядок освітлення місцевості при нападі противника вночі;

- сигнали управління і оповіщення;

- організацію взаємодії відділень усередині підрозділу і з сусідами.

При організації самооборони командир відділення складає картку вогню, на якій наносить орієнтири, їх найменування і відстані до них; вогневу позицію відділення; смугу вогню і додатковий сектор обстрілу; основні вогневі позиції кулеметів, їхні сектори обстрілу; позиції сусідів і межа їхніх смуг вогню на флангах відділення (рис. 21).

Командир відділення____________________

"___"_______________19__м.

Рис. 21. Картка вогню.

При організації самооборони повинні бути передбачені два варіанти.

Варіант №1 передбачає самооборону у випадках, коли дії наземного противника загрожують захопленням або знищенням бойової техніки підрозділу. У цьому випадку з рішення командира самооборона здійснюється всім особовим складом.

Варіант №2 передбачає одночасне виконання основного завдання з притягненням до самооборони частини особового складу.

При організації самооборони від повітряного противника система вогню будується кругова. Зенітні засоби розташовуються на видаленні 200-300 м від об'єктів, що прикриваються, організується чергування зенітних розрахунків.

Спостереження і оповіщення в частині здійснюється силами і засобами підрозділів: спостережними пунктами, спостерігачами зенітних засобів і відкритих бойових постів.

Оповіщення про повітряного противника організується штабом частини з використанням провідних і радіозасобів зв'язку, а також звукових сигналів.

По сигналі "Повітряна тривога" усі засоби самооборони від повітряного противника доводяться в готовність до бою. У випадку ведення вогню з морським противником частина особового складу, не зайнятого в бою, укривається, за винятком особового складу, що бере участь у відбитті атак повітряного противника.