2.2.3. Управління у військовому ешелоні

Управління у військовому ешелоні здійснюється з використанням провідних засобів зв'язку, особистим спілкуванням, за допомогою зв'язкових, а також світловими і звуковими сигналами.

Командир дивізіону зі штабом при перевезенні залізничним транспортом розміщується, як правило, в середині ешелону, має провідну (дротовий зв'язок з начальником варти, спостережними постами та машиністом тепловозу (електровозу). Для спостереження за повітряним противником і суміжною місцевістю у військовому ешелоні виставляються спостережні пости (спостерігачі) і хімічний спостережній пост.

В ході перевезення через військових комендантів, спільну мережу сповіщення і через старших командирів командир дивізіону отримує дані про обстановку у напрямку руху, постійно стежить за дотриманням правил перевезення, контролює стан підрозділів, дотриманням дисципліни і заходів безпеки.

За сигналом сповіщення про повітряного противника військовий ешелон продовжує рух. Двері, вікна та люки вагонів зачиняються, засоби індивідуального захисту переводяться у положення “наготові”. Зенітні та інші вогневі засоби, виділені для відбиття повітряного противника, вогонь починають за командою начальника військового ешелону, а при раптовому нападі – самостійно.

Зону радіоактивного зараження місцевості особовий склад долає у засобах індивідуального захисту. Після проходження зони зараження, якщо необхідно проводиться часткова спеціальна обробка особового складу, техніки та засобів перевезення. Повна спеціальна обробка підрозділів і повна санітарна обробка особового складу проводиться після вивантаження.

На шляху руху дивізіон має бути завжди готовим до вивантаження у непідготовленому місці, проходження маршем до місця призначення в обхід (з подоланням) зон зараження, районів руїн, пожеж і затоплення.

З прибуттям в кінцевій пункт перевезення дивізіон швидко розвантажується та, не затримуючись у місцях вивантаження, з дотриманням заходів бойового забезпечення виходіть у район збирання в готовності до виходу у район зосередження дивізіону.

2.2.4. Особливості перевезення водним транспортом

Порядок дій командира підрозділу будується на тих же принципах, що і під час перевезення залізницею. Однак при цьому враховуються специфічні умови навантаження техніки і майна, розміщення їх на кораблі (судні), організація бойового і технічного забезпечення при навантаженні, переході морем і розвантаженні.

При організації перевезення частини (підрозділи) на десантних кораблях (суднах) необхідно: визначити потрібну кількість кораблів (суден) на перевезення озброєння, техніки і майна; розподілити техніку і майно по кораблях; установити пункти посадки підрозділів; організувати забезпечення пунктів посадки (навантаження); установити місця висадки (вивантаження) підрозділів і район збору.

Виходячи з вантажопідіймальності, розмірів і корисної площі корабля, а також маси і габаритних розмірів техніки робиться розрахунок на навантаження техніки частини (підрозділи) на конкретний тип десантного корабля (судна).

Порядок навантаження на кораблі зворотний вивантаженню. Навантаження і посадка є важливим елементом перевезення, тому що від правильного розміщення техніки, майна і особового складу залежать швидкість і організованість висадки. При плануванні перевезення складається план посадки на кораблі (судні) і відомість розподілу підрозділів і вантажів по кораблях.

У плані вказуються: пункт посадки і прізвище коменданта пункту посадки, найменування (номер) корабля і прізвище командира корабля; найменування підрозділу і прізвище командира, кількість особового складу, склад техніки і майна, що вантажитися на корабель (судно); засоби, що забезпечують рейдове навантаження; початок і кінець посадки (навантаження); район чекання і маршрути руху до пунктів посадки.

У відомості розподілу підрозділів по десантних кораблях (суднам) указується найменування кораблів і підрозділів, кількість людей, склад перевезеної техніки і вантажів.

У період підготовки до посадки (навантаження) командир частини (підрозділу) разом із командирами підрозділів проводить рекогносцировку шляхів висування і пунктів посадки.

Пункт посадки – це місце на березі моря, з якого робиться посадка особового складу і навантаження бойової техніки на кораблі. Пункт посадки по можливості повинний забезпечувати підхід кораблів для одночасного навантаження підрозділу безпосередньо з берега, зручність виходу і заходу техніки на кораблі своїм ходом. Заїзд техніки на десантні кораблі робиться заднім ходом, на великі десантні кораблі навантаження може робиться і переднім ходом. Пункти посадки вибираються один від іншого на відстані не менше 5 км. У однім пункті робиться посадка і навантаження не більш дивізіону.

Безпосередньо перед навантаженням підрозділі виходять у райони зосередження (чекання), а після вивантаження – у райони збору, що призначаються в 3-5 км від місця вивантаження.

На кожний пункт посадки (навантаження) призначається комендант (офіцер), що відповідає за бойове забезпечення і порядок на пункті. Комендант має зв'язок із командирами підрозділів, що вантажаться на даному пункті, старшим начальником і командиром загону кораблів. Він організує спостереження за повітрям, установлює порядок подачі сигналів оповіщення особового складу про напад противника, організує безпосередню охорону пункту від можливого нападу диверсійних груп і службу регулювання на пункті. Він повинний мати виписку з плану посадки.

На підставі наказу старшого начальника на посадку особового складу і навантаження техніки командир ставить завдання підпорядкованим, указує пункт посадки і номер корабля; маршрут виходу до пункту посадки (навантаження); час і порядок навантаження техніки і майна; заходи для забезпечення; порядок використання зброї на переході морем і притягнення особового складу для виконання аварійно-рятувальних робіт; своє місце на кораблі. Завдання, як правило, ставиться в районі чекання.

Посадка особового складу і навантаження техніки і озброєння робиться в можливо короткі терміни, потай, звичайно в темний час доби з дотриманням мір маскування і обережності. Для навантаження бойової техніки і вантажів із складу ешелону призначаються навантажувальні команди, кількість і склад яких повинні забезпечувати навантаження в передбачений планом термін. Начальниками навантажувальних команд, як правило, призначаються офіцери.

Для кращої організації навантаження кожна одиниця техніки по вантажному плані маркірується (крейдою) по наступній схемі:

,

де ОП – умовне або скорочене найменування судна ("Омелян Пугачів");

Тр-4 – найменування вантажних помешкань (трюм 4);

Тв-2 – твіндек 2;

НВП – носова верхня палуба;

КВП – кормова верхня палуба;

5 – черговість навантаження в дане вантажне помешкання.

Про початок і закінчення посадки комендант доповідає старшому начальнику. Навантаженням техніки керує помічник командира корабля (судна).

Розміщається особовий склад на десантних кораблях у десантних кубриках, на транспортах у відведених місцях. По всім тривогах особовий склад підрозділу, не призначений на службу або в бойовий розрахунок, зобов'язаний спуститися в помешкання, відведене для його розміщення.

За 1-2 години до вивантаження командир підрозділу ставить завдання на вивантаження (висадку) підлеглим. При постановці завдання він указує місце висадки, порядок розкріплення техніки і вантажів, послідовність вивантаження, маршрут руху в район збору, заходи для бойового забезпечення на марші й у районі збору, своє місце.

За одну годину до вивантаження на кораблі об'являється "Бойова тривога". По команді командира підрозділу водії прогрівають двигуни і приступають до розкріпленню техніки. Остаточно розкріплення техніки робиться при підході до берега. Після відкриття воріт і спуску аппарелів командир підрозділу стежить за промірами глибини, визначає стан дна, дублює команду помічника командира корабля на висадку, особисто контролюючи вихід бойової техніки. Після висадки командир підрозділу веде колону в район збору.