1.2. Військова доктрина україни

Ті зміни, яки переживає наша держава, яки відбуваються у всьому світі, вимагають переглянути і положення військової доктрини України. У цих умовах військова безпека України розглядається як частина безпеки, яка охоплює і інші сфери життя країни (зовнішньо - та внутрішньополітичну, соціально-економічну, культурну, інформаційну, екологічну тощо).

Базовими у цьому плані є такі поняття, як “безпека”, “національна безпека”, “національні інтереси”, “загрози національним інтересам”, “система забезпечення національної безпеки”.

Поняття “безпека” у найбільш загальному значенні характеризує конкретний стан і ступень захищеності будь-якої держави та її спроможність протистояти змінам умов функціонування.

Під “національною безпекою” треба розуміти стан і ступінь захищеності важливих інтересів громадянина, суспільства та держави в різних сферах життєдіяльності від внутрішніх і зовнішніх загроз, що є необхідною умовою існування та розвитку нації, збереження та примноження її матеріальних і духовних цінностей. Визначення “національний” характеризує у даному випадку все те, що пов'язано з життєдіяльністю нації в рамках конкретної держави. Треба зазначити, що нація – це спільність, не просто етнічна, а, передусім, ідейна. Людей у націю об'єднує не тільки кровно-генетична спорідненість, а, перш за все, спільність мети, єдність мови, культури, інтересів і цілеспрямована діяльність у різних суспільно-політичних сферах.

“Національні інтереси” – це усвідомлена інтегрована система потреб у благополучному існуванні, відтворенні й розвитку людини, суспільства та держави. Національні інтереси відображають фундаментальні цінності, прагнення та потреби народу України. На основі національних інтересів з урахуванням конкретно-історичних внутрішніх обставин і зовнішніх чинників формуються політичні цілі й завдання Української держави щодо забезпечення національної безпеки. Політика держави завжди спрямована на найбільш повну реалізацію національних інтересів.

“Загрози національним інтересам” – це дії політичних, військових або природних сил, вплив перебігу соціальних, економічних та інших подій, а також ситуацій, що складаються в результаті цих подій, на процес життєдіяльності людини, суспільства, держави, які змушують країну йти на додаткові зусилля, вимагають надмірно великих витрат, мобілізації ресурсів з метою збереження своєї державності, національної та культурної ідентичності, надійного захисту власного народу. Загрози національним інтересам завдають або здатні завдати шкоди національним цінностям, зробити неможливою або ускладнити реалізацію життєво важливих інтересів України.

“Система забезпечення національної безпеки” – це комплекс організаційних структур, засобів і скоординованих дій і заходів, що здійснюються з метою розробки та реалізації цілеспрямованих рішень щодо захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

“Політика національної безпеки” – це сфера державної діяльності, що пов'язана з реалізацією відповідно до визначених форм, завдань, змісту національних інтересів, а також з їх захистом від різноманітних загроз, що здійснюється на всіх рівнях управління за єдиним задумом. Зміна пріоритетних національних інтересів і рівня діючих на них загроз викликає відповідну зміну політики національної безпеки, яка є основою політичної діяльності в державі.

Виходячи з цих міркувань та накопиченого досвіду інших цивілізованих держав, формування військової доктрини України (рис. 1) відбувається на підставі політики національної безпеки, яка знайшла документальне відображення в Конституції України, Концепції національної безпеки та Законі про національну безпеку України.

Р ис. 1. Основи формування військової доктрини України.

“Військова доктрина” – це прийнята у державі на даний (встановлений) час система поглядів на сутність, мету, характер можливої майбутньої війни, на підготовку до неї держави і Сил Оборони і на засоби її ведення. Структура системи забезпечення національної безпеки України показана на рис. 2.

Основні функції в системі забезпечення національної безпеки України між її елементами доцільно розподілити наступним чином.

Президент України:

- очолює Раду національної безпеки України;

- визначає і затверджує основи політики національної безпеки України;

- здійснює контроль і координацію діяльності державних органів у забезпеченні національної безпеки;

- вживає оперативні заходи з метою нейтралізації загроз національним інтересам України в межах компетенції, що визначена Конституцією;

- один раз за рік на сесії Верховної Ради звітує перед народом України про стан національної безпеки України.

Верховна Рада України:

- визначає основи і здійснює законодавче регулювання політики національної безпеки України;

- створює правові засади функціонування системи забезпечення національної безпеки;

- приймає Концепцію і Закон про національну безпеку України, затверджує загальнодержавні програми в цій сфері та контролює хід їх виконання;

- затверджує бюджетні асигнування для фінансування діяльності по забезпеченню національної безпеки;

- визначає порядок створення та повноваження Ради національної безпеки і оборони України.

Кабінет Міністрів України:

- організує розробку державних програм забезпечення національної безпеки;

- вживає необхідні заходи щодо їх реалізації;

- координує дії міністерств і відомств з локалізації та нейтралізації загроз національним інтересам України.

Рис. 2. Структура системи забезпечення національної безпеки України.

Міністерства, відомства, органи місцевої виконавчої влади:

- беруть участь у розробці системи заходів щодо захисту особистості, суспільства та держави в межах своєї компетенції;

- реалізують державні програми щодо забезпечення національної безпеки.

Рада національної безпеки і оборони України:

- розглядає основні питання політики національної безпеки і розробляє рекомендації Президентові України для прийняття системних рішень щодо її реалізації;

- вносить пропозиції щодо основних напрямків політики національної безпеки;

- визначає приоритетні національні інтереси України;

- виявляє загрози інтересам людини, суспільства та держави;

- готує рішення та Укази Президента України щодо забезпечення безпеки людини, суспільства та держави й розподілу зусиль органів державної виконавчої влади щодо локалізації та нейтралізації загрози пріоритетним національним інтересам;

- визначає механізм реалізації політики національної безпеки;

- організовує підготовку державних цільових програм у різних сферах життєдіяльності країни, в тому числі оборонного будівництва;

- вдосконалює систему забезпечення національної безпеки і нормативну базу з питань національної безпеки;

- готує оперативні рішення щодо запобігання і нейтралізації надзвичайних ситуацій;

- розглядає питання створення, контролю, підтримання в готовності сил і засобів забезпечення національної безпеки і оборони України;

- організовує постійний моніторинг процесів у сфері національної безпеки і оборони України (національні інтереси, загрози національним інтересам тощо);

- заслуховує та оцінює діяльність посадових осіб і військових начальників щодо виконання ними завдань національної безпеки і оборони України;

- організовує та координує наукові дослідження в сфері національної безпеки і оборони України;

- готує пропозиції Президентові України щодо питань координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони як у мірний, так і воєнний час, а також при надзвичайному стані.

Політичні та громадські інститути беруть участь у захисті національних інтересів України у межах, визначених Конституцією і законами України.

Система забезпечення національної безпеки на підставі положень військової доктрини розроблює правову (статути, посібники, порадники тощо) і теоретичну базу дій Сил Оборони України (основи підготовки та ведення операцій, програми та концепції розвитку озброєння тощо).

Положення військової доктрини можуть змінюватися та доповнюватися під впливом політичних, економічних, військових та інших факторів.

Військова доктрина України (це текст і зміст) затверджена Верховною Радою України 19 жовтня 1993 р.

У військовій доктрині сформульовані: військово-політичні цілі України і міжнародні пріоритети у галузі забезпечення національної безпеки; відношення України до війни, ядерної зброї та інших видів зброї масового ураження; основні напрямки забезпечення військової безпеки, завдання Збройних Сил, принципи їх побудови та підготовки їх до захисту від агресії; мета і принципи військово-економічної політики; підготовка держави і населення до оборони.

Військова доктрина України має оборонну спрямованість і підпорядкована головному завданню – не дозволити війни як ядерної, так і звичайної, захистити країну від можливої агресії зовні.

Головна мета військової доктрини України – запобігання війни, зміцнення міжнародної безпеки і захист Вітчизни, оскільки саме на підставі вирішення цих проблем можливий успішний розвиток країни.

Військова доктрина України включає військово-політичні, військово-технічні і військово-економічні аспекти.

Військово-політичні аспекти.

Україна будує свої відносини з іншими державами на підставі принципів рівноправності, взаємоповаги, невтручання у внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зафіксованих, зокрема, у Статуті Організації Об'єднаних націй, Хельсінкському заключному акту і документах наради з питань безпеки і співпраці у Європі.

Головною метою військової доктрини України є гарантування національної безпеки України від зовнішньої військової загрози та запобігання війни.

У військовій доктрині чітко визначено, що здійснюючі свій зовнішньополітичний і військово-політичний курс у відповідності з національними інтересами, Україна:

- не висуває територіальних домагань до інших держав і не визнає ніяких територіальних домагань до себе;

- суворо дотримується принципу недоторканності існуючих державних кордонів;

- поважає державній суверенітет і політичну незалежність інших держав і визнає за ними право на рішення всіх питань своєї національної безпеки у відповідності за своїми інтересами без завдання шкоди іншим державам;

- сприяє паритетному і збалансованому скороченню усіх видів Збройних Сил і озброєнь у регіоні і у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності держави;

- відстоює вирішення усіх міжнародних розбіжностей переважно політичними та іншими прийняттями згідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття усіма державами обов'язків щодо взаємного ненападу;

- встановлює і будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного устрою і військово-політичної орієнтації на взаємному врахуванні усіх питань національної безпеки сторін;

- виступає проти розміщення іноземних військ на своїй території і на територіях інших держав без їхньої згоди;

- Україна виступає за створення всеосяжних систем універсальної і загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим компонентом своєї національної безпеки.

Дотримуючи статусу позаблокової держави, Україна сприяє створенню надійних міжнародних механізмів і загальноєвропейської структури безпеки на двосторонньому, регіональному та глобальному рівнях з метою зміцнення довірі і партнерства на підставі принципів взаєморозуміння і відкритості у військово-політичній діяльності.

У даний момент ступінь військової небезпеки для держави Україна має ненаправлений, або, іншими словами, побічний характер. Це значить, що ми не можемо назвати наявних супротивників, котрі загрожували Україні військовою силою. Однак було б невірним вважати, що при існуючій нестабільності обстановки, у тому числі поблизу кордонів України, рівень військової небезпеки може різко зрости і стати реальною військовою загрозою.

Виходячи з катастрофічних наслідків для всього людства ядерної війни, Україна вважає застосування ядерної, а також іншої зброї масового ураження недозволеним злочином проти людства. У своїй зовнішньополітичній діяльності Україна активно виступає за всебічне ядерне роззброєння.

Військово-технічні аспекти.

У військовій доктрині України вказується, що основними завданнями забезпечення військової безпеки є:

- у мирний час – прогнозування мети і характеру можливої війни з метою її запобігання, будівництво власних Збройних Сил у межах прийнятих на себе міжнародних зобов'язань, створення і підтримка військового потенціалу на рівні, достатньому для стримування збройної агресії, забезпечення недоторканності державних кордонів у повітрі, на суші і морі, перетинання можливих провокацій і замахів на суверенітет країни, підтримання постійної готовності Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави (коаліції держав) у повітряно-космічному просторі, з суші чи моря;

- під час війни – мобілізація матеріальних і людських ресурсів держави для відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну і припинення військових дій на умовах, вигідних для України.

Основними завданнями Збройних Сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканності кордонів України.

У військовій доктрині вказується, що основними принципами будівництва Збройних Сил є:

- проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової і морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби і принципів військового мистецтва;

- комплектування їх на підставі діючих законів, а також з урахуванням поступового переходу до професійної армії;

- військово-патріотичне виховання допризовної і призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

- вирішення комплексу питань, пов'язаних із соціальним захистом військовослужбовців;

- повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів).

Збройні Сили України мають у своєму складі види (Сухопутні війська, військово-повітряні і військово-морські сили) і роди військ. Організаційно Збройні Сили складаються з військових об'єднань, з'єднань, військових частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.

Структура Збройних Сил України, їх чисельність, озброєння, економічне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення затверджується Верховною Радою України за поданням Президента України.

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України, Головнокомандуючий Збройними Силами і Голова Ради національної безпеки і оборони України.

Військово-економічні аспекти.

У військово-економічних аспектах відображається мата і принципи військово-економічної політики.

Мета військово-економічної політики України полягає у підтримці належної обороноздатності держави при раціональному обсязі військових видатків. При цьому власний науково-технічний і виробничий потенціал орієнтується на збереження і розвиток сучасних високоефективних технологій і створення на їх підставі систем озброєння, які у межах діючих політичних, економічних, міжнародних, правових та інших обмежень дають можливість ефективно вирішувати завдання, які стоять перед Збройними Силами та іншими збройними формуваннями.

Принципами військово-економічної політики України є:

- забезпечення максимальної ефективності військового виробництва в умовах обмеженості фінансових і матеріальних засобів;

- застосування конкурсного підходу до розробки та виробництва нових систем озброєння і військової техніки;

- використання контрактного підходу до виконання замовлень Міністерства оборони; досягнення високої технологічності систем озброєння і потрібного рівня уніфікації їх елементів;

- екологічно безпечна і економічно вигідна утилізація систем озброєння і військової техніки, які підлягають ліквідації;

- раціональна конверсія військового виробництва.

Науково-технологічними пріоритетами є технології подвійного (військового і цивільного) призначення і новітні (конкурентноздатні) технології, у яких Україна досягла або може досягти світового рівня.

Військово-технічними пріоритетами є озброєння і військова техніка, які підвищують вогневу міць і мобільність військ (сил), а також системи озброєння, які мають конкурентноздатність на світовому ринку.

На підставі військової доктрини розробляються концепції будівництва видів Збройних Сил, родів військ, інших військових формувань України та конкретні програми їх реалізації.