1 Онтологія як розділ філософії

«Онтологія» (від грецького слова on, ontos – буття, існування; і logos – вчення, наука)- це філософська наука про Буття. Поняття про Буття вперше ввів у філософську думку древньогрецький філософ елеат (елеєць) Парменід (540 – 450 до н.е.). Для Парменіда Буття (to on) вважалося таким, що охоплює собою все існуюче і в той же час причетне до всього існуючого, але не зливається з ним і не розчиняється у всьому. Воно – є, а без нього й поза ним нічого немає. Для унаочнення він пропонував дивитися на Буття як всеохоплюючу кулю. «Буття – єдино, - писав він. - Буття є, а небуття немає». Буття суцільне і в ньому немає прогалин. Воно - вічне. Буття не виникало і не може зникнути. Запропоноване Парменідом поняття Буття всебічно плідно використовувалось і всіма представниками філософської школі елеатів. Так, родоначальник школи Критикуючи уявлення віруючих греків про свої олімпійських богів говорив: Всеєдине - ось що таке Бог». А учень Парменіда Зенон, спираючись на визначення Буття як чогось суцільного без прогалин і порожнин, поширив це твердження на поняття простору, часу і руху. Оскільки всі вони, як і Буття та його ознаки, суцільні та безперервні, то рух – не що інше, як перебування рухомого тіла у всіх точках траєкторії. Отже, стріла по траєкторії не рухається, а Ахіллес не здогонить черепаху. З вчення Парменіда про вічне буття елеєць Мелліс та гілікієць Анаксимен виробили поняття про Ніщо («to our on» - не-Буття). Останній говори: «З нічого ніколи не може виникнути щось». Звідсіль через римського філософа Лукреція Кара в загальноєвропейську культуру увійшло: «Ex nihilo nihilo fit” (З нічого нічого не вийде). Вийшовши з теренів елейської школи, філософське вчення про буття зразу ж почалося розвиватися, удосконалюватись и перекручуватись. Уже Анаксимен, сприймаючи вчення елеатів про те, що буття вічне і не може виникати з нічого, чи знищуватись до нічого, звернув увагу на те, що в рослинному та тваринному світі постійно спостерігається виникнення нового та загибель старого, почав говорити про те, що нове виникає не з нічого, а народжується і виростає з притаманним всім стихіям (речовинам) апейронів. Ці плідні апейрони Арістотель назвав гомеомеріями ( від грецьких слів homoioméreia: от homoes - «подібний» «похожий» і mereis - «частинка», «долька»). Апейрон/гомеомерія в філософській та науковій європейській думці протягом століть та тисячоліть проросли такими поняттями як панспермія, преформізм та самозародження. Платон, намагаючись з позицій об’єктивного ідеалізму уяснити парменідівське розуміння буття пришов до висновку, що саме буття не єдина, а подвійне бо складається з світу ідей, як справжнього і вищого буття, і матерії, як буття інертного, мертвого, нерухомого, що може оживати та рухатись завдяки прилучення до нього до ідей зі світу емпірей (Грецьке слово ‘piros’ – від якого походить наше слово “піротехніка» - означає вогонь: em piros – заповнений вогнем, вогняний. Емпірією греки називала верхню частину небесної сфери, що заповнена вогнем. Платон в емпірії розмістив свої ідей, поселив світ ідей.). Платон протилежний світу чистому світу ідей, чистому Буттю. Протиставляє не Ніщо (to our ouk), який він назвав словом «to mi on» - світ інертний, нерухомий, нежиттєвий, мертвий. Якраз від Платона в європейську ідеалістичну філософію та богослов’я увійшло презирливе поняття про міоничний початок, що вносить в світ гріх та безлад. (Звідсіль походить так же і медицинський термін «міома» - пухлина,) Арістотель ототожнив Буття з Формою всіх форм. В Середні віки християнські богослови та схоласти Чисте Буття приписували природі, «тілу», Бога. У відповідності з схоласт-платоник і реаліст Анзельм Кентерберійський виступив першим творцем так званого Онтологічного доведення Буття Бога. Виходячи з чистої природи Бога, англійський церковник і богослов говорив, що природа Бога абсолютно чиста, позбавлена будь-яких матеріальних, принизивих ознак. А оскільки це так, то Бог настільки досконалий, що ми і увити собі щось більш досконале не можемо. А оскільки ми щось більш досконале, аніж чистого буття Бога. уявити собі не можемо, то Бог повинен мати й таке досконале явище, як існування. «Боже! – молитовно вигукував Анзельм Кентерберійський. – Ти воістину існуєш, бо ми і уявити тебе неіснуючим не можемо!»У Декарта Буття було двоїсте, бо воно вважалось одночасно і матеріальним (просторовим) і духовним». Спіноза в трактуванні проблем буття дотримувався погляду пантеїстичного, оскільки Бог і Природа – це одне і те ж. Для опису свого розуміння Буття він вживав вислів (Deus sive Natura - Бог, або Природа). Важливого значення кате оргії Буття надає Гегель в своїй системі Абсолютного ідеалізму. Вів вважає, що категорія Буття знаходиться в діалектиному з’язку з Ніщо; що з Буття все розспочинається і в кінцевому рахуунку діалектичного розвитку, прошовши Логіку, Природу і Духа вертається зі збагаченим змістом в Буття.В посткласичний період філософська категорія Буття набула сугубо суб’єктивного бачення майже у кожного автора нової філософської системи. Категорію Буття здебільшого ототожнюють зі змістом категорії існування, чи смислу. Мовляв, якощо в чомусь є смисл, то в ньому і є буття; а якщо немає смислу, то немає і буття. Окремі філософи доходять до того, що починають твердити, що в світі можуть існувати речі і процеси, які… позбавлені буття. Виходить, що щось може й існувати, але воно не існує. Так, в одному з сучасних українських підручників по філософії читаємо: «В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття — це суще, яке може мати буття або небуття. Виходячи з цих засад, можна розглянути існуючі концепції буття».(Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль. Філософія. Підручник. Київ. Академвидав. 2007. Розділ 3: «Проблема буття у філософії»). Отже, в тій чи іншій речі, процесі: є суще – є буття; немає сущого – немає Буття. (В дужках зауважимо, що категорії: «Буття», Існування», «Сущого» - це різні за змістом і за функцією філософські категорії)Ескізно розглянувши різноманітні тлумачення категорії буття, перейдемо до викладу змісту самої Онтології.“Буття” - це не якась конкретна річ чи явище. Дати йому логічне визначення (через рід і видову ознаку) неможливо, бо у Буття немає родового поняття,- немає такого поняття, в яке входило б Буття поруч з однорідними йому частинами (складовими). Буття не можна також визначити через перерахування його суттєвих частин, - бо воно немає ніяких ознак, у нього відсутні будь-які частини. Буття не доступне відчуттєвому спостереження, воно доступно лише розуму і таким чином являється наслідком процесса абстрактного мислення. Буття - це філософська категорія найвищого рівня.