Г) агресія сша у в’єтнамі.

 У 60-х рр. загострилась обстановка і Індокитаї. Після укладання Женевських угод 1954 р., поразки Франції, вакуум сили прагнули заповнити США. Вони стали на заваді національно-визвольного руху в Індокитаї; намагались не допустити перемоги визвольного руху у Південному В’єтнамі, який було проголошено республікою з столицею в Сайгоні. В’єтнам і далі залишався розділеним. На Півдні В’єтнаму розгортається визвольна війна на чолі з Національним Фронтом Визволення Південного В’єтнаму (НФРПВ), створеного в 1960 р. Сайгонський режим підтримували США. Для виправдання агресії США пішли на пряму провокацію. Білий Дім оголосив, що 2 серпня 1964 р. американські есмінці були обстріляні в Тонкійській затоці північно-в’єтнамським патрульними службами. 5 серпня США піддали обстрілу приморські райони ДРВ. 7 серпня Конгрес прийняв «Тонкінську декларацію» за якою президент США отримав право на крупномасштабні дії. З лютого 1965 р. США починають масові обстріли територій ДРВ (протягом 1965-1968 рр. кинуло 25 млн. авіабомб); введено численні контингенти американських військ (липень 1965 р. – 70 тис. чол., 1966 р. – 550 тис.). У В’єтнамі були послані невеликі підрозділи союзників США – Таїланду, Південної Кореї, Австрії, Нової Зеландії і на короткий час – Філіппін, ФРН, Японії і Великобританії. Франція засудила агресію, а її підтримала Фінляндія США підтримали королівських прихильників у якості проти лівих сил. Цим було порушено Женевську угоду 1962 р., якою передбачилось нейтралітет, єдність і територіальна цілісність Лаосу. Чинились провокаційні акції проти Камбоджі. На захист В’єтнаму виступив СРСР і його союзники. США несли великі людські і матеріальні втрати, але перемоги здобути не могли. Весною 1968 р. президент Джонсон заявив, що США погоджується на переговори з ДРВ. З 1 листопада 1968 р. бомбардування території ДРВ припинилось. У січні 1969 р. у Парижі починають 4- сторонні переговори про мирне врегулювання в’єтнамської проблеми. Проте війна продовжувалась В’єтнамська питання було вирішено лище в 1973 р.

3. Боротьба за нормалізацією обставин у Європі і за роззброєння. Роль оон міжнародному житті:

А) проблема нормалізації становища в Європі;

У Європі протистояли НАТО і ОВД. Обстановка залишалась небезпечною і напруженою, що посилювалось не вирішенням німецької проблеми і відсутності мирного договору з Німеччиною. Для вирішення проблеми НДР запропонував створити в 1957 р. конфедераційний союз двох німецьких держав із зобов’язанням не брати участь у військових блоках; виведення з німецьких територій іноземних військ і відмові від ядерної зброї. У 1957 р. Польща запропонувала створити „зону вільну від ядерної зброї”. Західні держави не підтримали ці ініціативи і наполягали на об’єднанні Німеччини шляхом проведення вільних виробів, на що не погодувався СРСР. 10 січня 1959 р. Радянський Союз запропонував новий проект мирного договору з Німеччиною – одночасно укласти мир з НДР і ФРН. СРСР запропонував перетворити Західний Берлін у самостійну політичну одиницю. Проблеми Німеччини і Європейської безпеки розглядались на нараді міністрів зовнішніх справ 4-х держав в травні-серпні в Женеві. Укладання мирного договору ставилось в залежність від об’єднання Німеччини, створення системи безпеки в Європі і здійснення контрольованого роззброєння. Проте компромісу не було досягнуто. Під час візиту Хрущова у вересні 1959 р. до США, його переговорів з Ейзенхауером було домовлено про зустріч у травні 1960 р. для обговорення німецьких проблем. Проте загострення відносин між США і СРСР не дали можливості відбутися цій зустрічі. 1 травня 1960 р. у повітряний простір СРСР вторгся американський літак-розвідник У-2, який пролетів над Уралом. Військові сили СРСР збили цей літак над Уралом. Згодом з’ясувалося, що цей літак мав завдання пролетіти через увесь повітряний простір. СРСР із Заходу на Схід, фотографуючи всі військові об’єкти.

Хрущов після цього відмовився від раніше домовленої зустрічі. В умовах загострення міжнародної обстановки посилаючись на необхідність держбезпеки НДР, 13 серпня 1961 р. за рішенням СРСР і НДР на кордоні із Західним Берліном була зведена своєрідна „стіна безпеки”. Цей мур був увінчаний колючим дротом із струмом. Ця акція викликала бурхливий протест на Заході і стала зримим символом конфронтації „холодної війни”. Німецьке питання і далі залишалось невирішеним на протязі 60-х рр. В грудні 1964 р. Польща виступила з ініціативою скликання наради європейських держав для розгляду питань колективної безпеки в Європі. Країни-учасниці ОВД пропонували забезпечення миру і безпеки на основі принципів мирного співіснування, невтручання у внутрішні справи і визнання непорушності кордонів і прийняття заходів до воєнної розрядки. У 1968 р. цю ідею підтримала Франція. Країн ОВД на нараді політичного консультативного комітету в Будапешті в березня 1969 р. запропонували приступити до підготовки загальноєвропейської наради за участю всіх європейський держав і США та Канади. Нарада мала пройти в Хельсінкі. Підтримував цю ідею і уряд ФРН на чолі з Віллі Брондтом, обраним у жовтні 1969 р.