
- •1. Основні тенденції у міжнародній політиці:
- •Б) зростання ролі країн, що розвиваються у світовій політиці. „Рух неприєднання”.
- •2. Регіональні конфлікти:
- •А) інтервенція в Конго (Заїр);
- •В) ізраїльська агресія 1967 р. Проти арабських країн;
- •Г) агресія сша у в’єтнамі.
- •3. Боротьба за нормалізацією обставин у Європі і за роззброєння. Роль оон міжнародному житті:
- •А) проблема нормалізації становища в Європі;
- •Б) проблеми роззброєння;
2. Регіональні конфлікти:
А) інтервенція в Конго (Заїр);
У 1960 р. загострюється обстановка у колишньому бельгійському Конго, де 30 червня 1960 р. була проголошена незалежна Республіка Конго. Уряд Петріса Ломунби, що прийшов до влади оголосив про намір здійснити демократичні і антиімперіалістичні перетворення. Перспектива втратити цієї території, багатої природними ресурсами спонукала Захід до сприяння антиурядовій боротьбі. При підтримці Бельгії, провінція Катанга, де домінуючі позиції займали міжнародні корпорації Чомбе проголосили незалежність від центрального уряду. В липні 1960 р. Бельгія ввела свої війська в Кото. Рада безпеки ООН 14 липня 1960 р. прийняла резолюцію із закликом до Бельгії вивести війська. Направлені радою Безпеки на допомогу котійському уряду збройні сили ООН підкорили війська своєму контролю і паралізувала діяльність уряду Ломунби. В результаті змови в вересні 1960 р. уряд Ломунби було повалено і його видано в руки Чомби і вбито. Це викликало велике невдоволення у світі. СРСР вимагав покарання винних. У 1964 р. іноземні війська були виведені.
б) Карибська криза 1962 р. – це найгостріший і найнебезпечніший міжнародний конфлікт XX ст. США, після того як у квітні 1961 р. кубинці розбили контрреволюційний десант, стали виконувати плани прямого застосування проти Куби військ. За сприяння СРСР революційна керівництво Куби взяло додаткові заходи для зміцнення оборони. На території Куби були розміщені ракети середнього радіусу дії, які виявила повітряна розвідка США. 22 жовтня 1962 р. президент США Кеннеді оголосив про введення з 24 жовтня строгого «карантину» на всі види поступальної зброї, що перевозились Спочатку СРСР і Куба відмовились визнати «карантин», посилаючись на існуючі між двома країнами домовленості і на те, що ракети не мають спеціального призначення (не націлені на територію США). Виникла небезпека воєнного зіткнення СРСР і США – світова ядерна війна. В бойову готовність приведені американські військ у Європі, МВФ і авіація США. Аналогічні дії проводились і в СРСР, «країнах народної демократії» і ОВД. Між Кеннеді і Хрущовим почались напружен,і переговори, які завершились домовленістю про мирне врегулювання кризи.
СРСР погодився вивести ракети з Куби, а США відмінити «карантин» Ф. Кастро планував залишити ракети на території Куби, але Хрущов переконав його відмовитись. 20 листопада 1962 Кеннеді оголосив про зняття «карантину». На Кубу отримали доступ кораблі, які постачали острів усім необхідним. Мирне врегулювання кризи збагатило досвід «наддержав» у справі мирного погодження найгостріших криз; послаблено напругу і почалась її розрядка у світі.
В) ізраїльська агресія 1967 р. Проти арабських країн;
При підтримці США 1967 р. Ізраїль вчинив зухвалий акт агресії проти арабських країн. Створюючись зняти з себе відповідальність за розв’язання агресії, він посилався на діяльність палестинської організації «Визволення Палестини» (ОВП) на чолі з Арафатом, які прагнули ліквідувати Ізраїль. Діяльність і вимоги ОВП підтримували уряди Єгипту, Сирії, Ірландії, які уклали спільний військовий союз проти Ізраїлю. США підтримував Ізраїль, який мав на меті розбити Єгипет і Сирію, покінчити з палестинським рухом опору, розширити свою територію і продиктувати арабським країнам енексіоніський мир. 5 червня 1967 ізраїльська авіація завдала раптового масового удару по авіабазах Єгипту, Сирії та Ірландії. Ізраїльські війська перейшли кордон цих держав. У цих умовах відбулось екстрене засідання Ради Безпеки ООН. Її з заклики про припинення бойових дій Ізраїль проігнорував. Радянський союз і його союзники 10 червня розірвали дипломатичні відносини з Ізраїлем і вимагали припинити агресію. Воєнні дії продовжувались до 10 червня, але у цій «6-денній війні» Ізраїль встиг захопити Сектор Газу (південь Єгипту), Синайський півострів, східну арабську частину Єрусалиму, західний палестинський береш р. Йордан, прикордонні Голландські висоти більше 60 тс. км2 (в 3 рази більше площі Ізраїлю). Зайнято східний берег Суецького каналу і зруйновано його. Війна виявила неготовність арабських держав до відбиття агресії і їх розмежованість. 22 листопада 1967 р. після дебатів Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію з вимогою встановлення справедливого і міцного миру на основі виведення ізраїльських збройних сил з окупованих територій. Ізраїль відмовився її виконати, а США й далі надавала йому економічну і військову допомогу. У цих умовах неврегульовані арабо-ізраїльського конфлікту Близький схід перетворився у постійне вогнище напруги.