9. Зв'язок логопедії з іншими науками та їх значення в розвитку теорії і практики логопедії.

Логопедія тісно пов’язана з багатьма науками, тобто існують зв’язки внутрішньо системні (психолого – педагогічні науки) та міжсистемні (медико – біологічні та лінгвістичні науки).

Внутрішньосистемні зв’язки.

Мовлення людини – поняття не тільки лінгвістичне, але й психологічне явище психічної діяльності людини, отже існує тісний зв'язок логопедії з рядом психологічних дисциплін: загальною і віковою психологією, нейропсихологією, психологією мовлення, психолінгвістикою, спеціальною психологією, патопсихологією, медичною психологією, педагогічною й соціальною психологією.

Знання основ загальної психології створює поняття про психіку людини й загальні закономірності психічної діяльності: про властивості психіки, психічні явища, індивідуально – типологічні особливості, умови психічного розвитку, роль і участь мовлення в психічній діяльності людини, психологічні методи вивчення психічних явищ.

Знання основ вікової психології формує поняття: про роль біологічного дозрівання (як умови) психічного розвитку людини; зв'язок вікових особливостей розвитку мовлення дитини з умовами формування її психічних процесів, особистісних якостей і поведінки в соціальному оточенні; негативний вплив недоліків мовлення на формування психічних явищ і індивідуально – типологічних властивостей особистості й навпаки; негативний вплив недоліків психічного розвитку на формування мовлення.

Вивчення основ нейропсихології, нейролінгвістики, психолінгвістики й психології мовлення, розглядають внутрішні сторони мовленнєвої діяльності: мозкові механізми мовленнєвої діяльності й тих змін у мовленні, які виникають при локальних поразках головного мозку, про системний аналіз мовленнєвих порушень; процеси породження й сприйняття мовленнєвих висловлювань, процеси їх кодування й декодування; зв'язок мовленнєвої діяльності індивіда з особистісними особливостями його мовленнєвих партнерів; внутрішні стани й проблемні ситуації, що виникають у процесі комунікації між мовленнєвими партнерами у випадках порушеного мовлення одного з них.

Педагогічна психологія формує загальні і конкретні поняття про психологічну основу педагогіки й окремі методики навчання й виховання.

На основі знань з соціальної психології утворюються поняття про закономірності й особливості поведінки й діяльності людини в різних соціальних групах.

Спеціальна психологія, посідає особливе місце для логопеда, це специфічна галузь, що досліджує закономірності й особливості психічної діяльності осіб (переважно дітей) з різними відхиленнями в психофізичному розвитку.

Логопсихологія як частина спеціально психології тісно пов’язана з різними галузями психологічних знань і стосується індивідуумів з різними видами мовленнєвих порушень. Професійно значими тут є психологічні поняття про закономірності й особливості психічного розвитку дітей з порушенням мовлення.

Міжсистемні зв’язки.

Будь-які порушення мовлення обов’язково припускають їх порівняння з нормою мовною (система знаків) і мовленнєвою (використання системи мовних знаків у різних видах діяльності). Отже, поняття про норму мови й мовленнєвої діяльності – це логічно обов’язкова точка відліку для визначення різних лінгвістичних проявів неправильного мовлення, його відхилень, порушень. Звідси виникає необхідність вільного оперування насамперед основними лінгвістичними поняттями й термінами, що характеризують структури, категорії, форми, види, сторони, компоненти, складові мови й мовлення.

На лінгвістичних поняттях про правильне мовлення й будується мовознавча характеристика різних його порушень: імпресивного, експресивного, усного і писемного; різних компонентів мовлення: фонетичного, лексико-граматичного, методико-інтонаційного й темпо-ритмічного.

Таким чином, для позначення зовнішніх проявів мовленнєвих порушень переважно використовуються лінгвістичні поняття й термінологія.

Проте, причини й механізми мовленнєвих розладів не можуть розглядатися ізольовано, поза розумінням організму людини як єдиного цілого, цілісної саморегулюючої системи, зі своїми віковими критичними періодами й етапами психомоторного й мовленнєвого розвитку. Саме звідси виникає необхідність широкої орієнтації логопеда в медичних знаннях і поняттях, тобто в оволодінні відповідною медичною термінологією з галузі вікової анатомії й фізіології людини, невропатології, психопатології, отоларингології, офтальмології, педіатрії, генетики.

Отже, поєднання лінгвістичних і клінічних характеристик порушеного мовлення, тобто логопедичних понять з медичними про їх походження, локалізації і характер є загальною основою для логопедичної класифікації мовленнєвих розладів.