8. Попередження розладів мовлення у дітей дошкільного і шкільного віку.

Є три види профілактичних заходів: І – первинна профілактика – попередження мовленнєвих порушень; ІІ – вторинна профілактика – попередження переходу мовленнєвих розладів в хронічні форми, а також попередження наслідків мовленнєвої патології; ІІІ – третинна профілактика – соціально-трудова адаптація осіб, які страждають мовленнєвою патологією

1. Первинна профілактика:

• Створення для майбутньої мами в період вагітності максимально благоприємних умов;

• Своєчасне генетичне консультування майбутніх батьків з метою попередження розвитку тих чи інших відхилень в нервово-психічному і, зокрема, мовленнєвому розвитку дитини;

• Попередження біологічних факторів ризику: патогенна природа, вплив на організм в період внутріутробного розвитку та пологів, мозгові інфекції і травми, перенесені після народження, сімейна обтяженість мовленнєвими поушеннями – рання корекційно-педагогічна робота з перших днів життя, рання діагностика

• Попередження соціального фактору ризику: психічна деривація (недостатнє задоволення основних потреб – емоційних і сенсорних) дітей (пізнавальна та соціальна депривація); відокремлення від матері в ранньому віці; після 2.5 років – на казання вдома та в ДОУ, небажання відвідувати яслі чи групу, ляк при зустрічі з малознайомими людьми, страх негативних казкових героїв і т.д.; характерологічні і поведінкові особливості батьків (тривожність, інфантильність, імпульсивність, емоційна холодність); неповна сім`я; конфліктні взаємовідносини в сім`ї, зміни в структурі сім`ї (смерть, хвороба близьких, розлучення); різка зміна життєвого стереотипу і типу виховання; неадекватний тип виховання (гіперопіка, гіпоопіка); неузгодженість в виховних позиціях батьків. В подальшому – це конфліктні відносини з однолітками та дорослими; постійні наказування; залякування, переживання ситуації ляку; народження іншої дитини при відсутності готовності прийняти позицію старшого – стимуляція формування мовленнєвої функції; створення умов для існування різноманітних рухових реакцій, сприяти іграм дитини «голосом»; розвиток загальної моторики, в особливості маніпулятивної діяльності рук; розвиток розуміння мовлення; уникнення полімовності в сім`ї; пред`явлення реальних, а не завищених вимог; розвиток мовлення відповідно віковим нормам, а не перенасичення; уникнення «сюсюкання» з дитиною, обмеження спілкування дитини з дорослим, який має порушення мовлення; розвиток пізнавальної та ігрової діяльності; адаптація до нових умов

2. Вторинна профілактика:

• В корекційній роботі мають приймати участь і батьки;

• Батьки мають знати про механізми компенсації наявного органічного дефекту, значення таких вроджених рефлексів, як ехопраксія та ехолалія, перші етапи лепету для розвитку рухів артикуляційного апарату і виклик голосових реакцій у дитини.

• Потрібно більше розмовляти з дитиною, яка має порушення, мотивувати до вербального спілкування.

• Діти з мовленнєвими вадами є порушниками в класі ЗОШ, так як втрачають інтерес до навчання – стимулювати дітей до навчання, навчання в спец класах чи спецшколах.

• Увага вчителя-логопеда повинна бути максимально сконцентрована на своєчасному попередженні можливих вторинних, більш віддалених наслідків мовленнєвої патології.

• Постійний контроль та осмислення поведінки та позиції батьками та педагогами.

• При наявності психологічних ускладнень, логопеду необхідно посилити психотерапевтичний акцент в своїй роботі.

• Необхідно знати та враховувати конкретні прояви мовленнєвого дефекту, а також умови його повної компенсації.

• Визначення індивідуальних особливостей дитини, допомагає скласти більш оптимальний варіант корекційного впливу.

3. Третинна профілактика:

• Професійна орієнтація та навчання дітей з порушеннями мовлення

• Врахування особистісних можливостей і інтересів кожного учня, з порушеннями мовленнєвого розвитку.

• Переміщення центру важкості навчання з когнітивного розвитку на емоційний і соціальний.

• Створення центрів медико-психолого-педагогічної реабілітації, профорієнтації, центрів надомного навчання.