59. Загальна характеристика вад голосу.

Вади голосy розділяються на центральні та периферичні, кожне з них може бути органічним і функціональним. Більшість порушень виявляється, як самостійні, причинами їх виникнення є захворювання і різні зміни тільки голосового апарату. Але вони можуть супроводжувати та іншi більш важкi порушення мови, входячи до структури дефекту при афазії, дизартрії, ринолалії, заїкання.

Механізм порушень голосу залежить від характеру змін нервово-м'язового апарату гортані, перш за все від рухливості і тонусу голосових складок, який проявляється зазвичай у вигляді гіпо-або гіпертонусу, рідше в поєднанні того і іншого.

Органічні порушення голосу - патологія голосy, яка виникає внаслідок анатомічних змін або хронічних запальних процесів голосового апарату. До периферичних органічниx порушень належать дисфонії і афонії при хронічних ларингітax, парези і паралічі гортані, стани після видалення пухлин. Ступінь дефекту голосу залежить не від виду захворювання, а від його тяжкості. Так, за будь-якого із зазначених захворювань поряд з афонією може спостерігатися лише незначна зміна тембру (винятком є стан після видалення гортані, яке завжди призводить до афонії).

Виділяють дві групи причин порушень голосу:

• органічні, що ведуть до анатомічної зміни будови периферичного відділу голосового апарату або його центрального відділу

• функціональні, внаслідок дії яких страждає функція голосового апарату.

60.Класифікація вад голосу.

Порушення голосу – це відсутність або розлади фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату:

Афонія – повна відсутність голосу

Дисфонія – часткове порушення висоти, сили і тембру.

Порушення голосу поділяються на центральні і периферичні, кожне з них може бути органічним і функціональним.

Органічні порушення голосу – вада голосу, що виникає внаслідок анатомічних змін або хронічних запальних процесів голосового апарату.

До периферійних органічних порушень відносяться дистонія і афонія при хронічних ларингітах, парезах і паралічах гортані, стан після видалення пухлин. Ці порушення вважаються хронічними і самостійно не зникають.

Спонтанний розвиток дефекту завжди негативний. Порушення голосу, як правило, не впливають на формування мовленнєвої системи.

Функціональні порушення голосу – найбільш розповсюджені і багатообразні, вони не супроводжуються запальними або якими небуть анатомічними змінами гортані. Причини: голосова перевтома, погана постановка голосу, різноманітні інфекційні захворювання і вплив психічних факторів, або декілька причин виступають в сумісності.

До периферичних функціональних порушень відносять фонастенію (професійне захворювання у осіб голосомовних професій), гіпо та гіпертонусні афонії і дисфонії (перенавантаження голосового апарату при не дотриманні безпечного режиму в період мутації).

Ринофонія і ринолалія стоять декілька обособлено серед інших голосових порушень, так як їх патофізіологічний механізм заклечається в неправильній функції м’якого піднебіння органічного та функціонального характеру. При закритій ринофонії носові приголосні набувають ротове резонування, голосні втрачають гучність, тембр стає неприроднім.

Відкрита ринофонія проявляється в патологічній назалізації усіх ротових звуків, голос при цьому слабкий, стиснутий. Дефекти голосу поміж порушеного резонування обумовлені тим, що м’яке піднебіння функціонально пов’язане з внутрішніми мязами гортані і впливають на симетрію і тонус голосових складок. По даним І.І.Єрмакової(1984), ринолалія в 70-80% супроводжується фонастенією і гіпотонусною дисфонією.

До функціональних порушень голосу центрального походження відносяться функціональна, або психогенна афонія. Виникає раптово як реакція на психотравмуючу ситуацію у осіб, що схильні до істеричних реакцій, частіше у дівчат та жінок. Функціональна афонія може протікати довготривало, а після відновлення голосу можливі рецидиви.