27. Класифікація дизартрії. Історыя розвитку вчення про дизартрію.

Дизартрія – це порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатньою іннервацією артикуляційного апарату, внаслідок органічного ураження ЦНС.

Класифікація дизартрій за Панченко. На основі синдромологічного підходу, виділяють:

• Свастико-паретичну;

• Спастико-регідну;

• Спастико-гіперкінетичну;

• Спастико-атактичну;

• Тактико-гіперкінетичну.

Класифікація дизартрій за Волковою. На основі рівня локалізації ураження рухового апарату мовлення. Виділяють:

-Бульбарну;

-Псевдобульбарну;

-Коркову;

-Підкоркову;

-Мозочкову.

Клінічна картина дизартрії вперше була описана більше ста років тому у дорослих в рамках псевдобульбарного синдрому (Lepine, 1977; A. Oppenheim, 1885; G. Pezitz, 1902, і ін.)

Надалі в 1911 р. Н. Gutzmann визначив дизартрію як порушення артикуляції і виділив дві її форми: центральну і периферичну.

Початкове вивчення даної проблеми проводилося в основному невропатологами в рамках уражень мозку у дорослих хворих. Великий вплив на сучасне розуміння дизартрії зробили роботи М. С. Маргуліса (1926), який вперше чітко відокремив дизартрію від моторної афазії і розділив її на бульбарну і церебральну форми. Автор запропонував класифікацію церебральних форм дизартрії на основі локалізації ураження головного мозку, що надалі знайшло відображення в неврологічній літературі, а потім у підручниках логопедії (О. В. Правдіна, 1969).

Важливим етапом у розвитку проблеми дизартрії є вивчення локально-діагностичних проявів дизартричних розладів (роботи Л. Б. Литвака, 1959 та Є. М. Винарського, 1973). Є. Н. Винарського вперше було проведено комплексне нейролінгвістичне вивчення дизартрії при вогнищевих ураженнях мозку у дорослих хворих.

В даний час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному напрямках. Найбільш докладно вона описана у дітей з церебральним паралічем (М. Б. Ейдінова, Є. М. Правдіна-Винарская, 1959; К. А. Семенова, 1968; Є. М. Мастюкова, 1969, 1971, 1979, 1983, І. І. Панченко, 1979; Л. А. Данилова, 1975, і ін.) У зарубіжній літературі вона представлена ​​роботами G. Bohme, 1966; М. Climent, Т. Є. Twitchell, 1959; R. D. Neilson, N. О. Dwer, 1984.

28.Загальна характеристика форм дизартрії.

Загальноприйнятою класифікацією дизартрій є класифікація за локалізаційним принципом. (О.В.Правдина та ін.) за цією класифікацією розрізняють такі форми дизартрії: бульбарну, псевдобульбарну, екстрапірамідну (підкоркову), мозочкові та кіркову.

Бульбарна дизартрія являє собою симптомокомплекс мовнорухових розладів, який розвивається в результаті ураження ядер, корінців або периферійних відділів VІІ, ІХ, Х та ХІІ черепно-мозкових нервів. При бульбарній дизартрії має місце периферійний парез мовленнєвої мускулатури. В дитячій практиці найбільш поширеним є одностороннє вибіркове ураження лицьового нерву при вірусних захворюваннях або при запаленні середнього вуха. У цих випадках розвиваються вялі паралічи мязів губ, однієї щоки, що призводить до порушень і нечіткості артикуляції губних звуків. При двосторонньому уражені порушення звуковимови найбільш виражені. Грубо спотворюється вимова всіх губних звуків за типом наближення їх до єдиного глухого щілинного губно-губного звука. Всі зімкнені приголосні також наближаються до щілинних, а передньоязикові – до єдиного глухого плоскощілинного звуку, дзвінкі приголосні оглушуються. Ці порушення вимови супроводжуються назалізацією.

Псевдобульбарна дизартрія виникає при двосторонньому уражені рухових корково-ядерних шляхів, що йдуть від кори ГМ до ядер черепних нервів стовбура. Для псевдобульбарної дизартрії характерно підвищення м’язового тонусу в артикуляційних м’язах за типом спастичності – спастична форма псевдобульбарної дизартрії. Внаслідок такого порушення рухів спотворюється або неправильно формується вся звукова сторона мовлення: тверді проривні приголосні пом’якшуються, фрикативні – спотворюються, голос набуває здавленого відтінку, в ньому немає модуляції. Мовлення тихе, маловиразне.

Крім порушень м’язового тонусу за типом спастичності в разі псевдобульбарної дизартрії спостерігаються також розлади м’язового тонусу за типом патетичності. Парез м’язів гортані та голосових складок дається в знаки з перших днів життя дитини: у новонароджених спостерігається глухий голос, слабкий крик, часте попирхування під час годування. З розвитком мовлення у таких дітей виявляються порушення вимови дзвінких приголосних звуків, глухий, тихий, монотонний, немодульований голос, виражена слинотеча. Часто має місце поєднання паретичної та спастичної форм (спастико-паретична).

Кіркова дизартрія характеризується більш ізольованими порушеннями іннервації м’язів артикуляційного апарату. В разі кіркової дизартрії частими є порушення орального праксису, у зв’язку з чим страждає вимова тих звуків, які пов’язані з найтоншими ізольованими рухами окремих м’язових груп язика. Темп і виразність мовлення зазвичай не страждають.

Для екстрапірамідної дизартрії характерні порушення м’язового тонусу в артикуляційній, фонаційній і дихальній мускулатурі за типом дистонії (мінливого тонусу) або за типом ригідності (тонічних спазмів). Спостерігаються також розлади інтонаційно-виразної сторони мовлення, наявність гіперкінезів (найчастіше у м’язах язика). Мінливий характер м’язового тонусу, гіперкінези в артикуляційній та дихальній мускулатурі грубо спотворюють мовлення, часто роблять його малозрозумілим, іноді неможливим для розуміння. Спостерігається за гіперкінетичної форми ДЦП. При цьому гіперкінези різного ступення і форми можуть виявлятися у м’язах обличчя, язика, шиї, плечового поясу, кінцівок, у м’язах артикуляційного апарату. Часто у таких дітей виявляють порушення слуху.

Мозочкова дизартрія характеризується порушенням узгодження (координації) в роботі артикуляційної, дихальної та фонаційної мускулатур, що призводить до порушення синхронності артикуляції, дихання і фонації. Мовлення втрачає плавність звучання, стає сканованим (розірваним на склади., слова)найчастіше ця форма дизартрії спостерігається за атонічно-астатичної форми ДЦП: порушення координації рухів, недорозвиненість реакції рівноваги.