3. Структура здібностей.

Здібності – складна синтетична властивість особистості. Щоб керувати розвитком здібностей, треба знати внутрішній їх склад, основні компоненти, які в своєму взаємозв’язку утворюють їх структуру.

До цих властивостей він передусім відносить у в а ж н і с т ь людини, її здатність тривало і стійко зосереджуватись на об’єкті своєї діяльності. Вона є необхідною умовою успішного виконання всяких, а тим більше складних завдань. Значення уважності в наукових дослідженнях підкреслював ще І.Ньютон. Коли його запитали, завдяки чому досяг він своїх знаменитих успіхів, він вказав на своє вміння бути “невтомно уважним” до проблем, які його цікавили. І.Павлов також наполягав на тому, що для наукових відкриттів потрібна “наполеглива зосередженість думки” експериментатора, “вміння невідступно думати про обраний предмет, з ним вставати і лягати”.

Є такі види діяльності, виконання яких вимагає не тільки стійкості уваги, але й здатності її р о з п о д і л я т и, швидко п е р е к л ю ч а т и, бути господарем власної уваги. Майстри, що працюють на багатьох металообробних, ткацьких та інших верстатах, оператори на пультах управління складними автоматизованими системами демонструють нам ці якості своєї уважності, яка є складовою їх здібностей до праці.

До структури здібностей відносять ч у т л и в і с т ь різних аналізаторів людини, тобто її здатність відчувати оптичні, акустичні, хімічні, механічні та інші властивості об’єктів. У структурі багатьох здібностей (наприклад, музичних, художніх і ін.) відповідні їм види чутливості відіграють дуже важливу роль. Так, у здібностях до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, світлових відношень, здатність охоплювати і передавати на полотні пропорції об’єктів.

Важливим компонентом здібностей є с п о с т е р е ж л и в і с т ь, тобто здатність людини швидко схоплювати об’єкти, помічати істотне в них, те, що саме не впадає в очі. Ця здатність дуже важлива у всіх видах практичної діяльності (технічної, агрономічної, медичної, педагогічної та ін.). Про її роль в наукових дослідженнях не раз говорили видатні вчені. “Я переважаю людей середнього рівня, - казав Ч.Дарвін, - лиже здатністю помітити речі, що легко проходять повз увагу, а також особливо пильно спостерігати їх". “Спостережливість і спостережливість”, - такий напис зробив І.Павлов на фронтоні одного з будинків своєї лабораторії. К.С.Станіславський підкреслював, що артисти виходять з людей, які підмічають і міцно фіксують в пам’яті все, що відбувається довкола і при цьому вміють вибирати з того, що спостерігають, найбільш важливе, типове і барвисте.

Всяка здібність людини включає її п а м’ я т ь, яка фіксує, зберігає і поновлює результати попередньої діяльності людини. Завдяки пам’яті надбання людини включаються в наступну її діяльність і впливають на її розвиток. Добра пам’ять – сприятлива внутрішня умова розвитку здібностей. Психічний розвиток людини, писав І.М.Сєченов, відбувається в пам’яті і силами пам’яті. Важливе значення при цьому мають такі її особливості, як ш в и д к і с т ь, м і ц н і с т ь з а п а м’ я т о в у в а н н я, о б с я г п а м’я т і, г о т о в н і с т ь до відтворення, його т о ч н і с т ь тощо. Приклади надзвичайної пам’яті спостерігалися у людей художнього типу. Зокрема, у композиторів(Моцарт, Балакірєв, Рахманінов та ін.), у видатних художників(Левітан, Ге та ін.). в багатьох видатних вчених була надзвичайна пам’ять, іноді феноменальна (Бор, Галуа, Фермі, Чаплигін та ін.). Так, Фермі мав не тільки вражаючі здібності, а й надзвичайну пам’ять. Йому було досить один раз прочитати книгу з математики, фізики, щоб досконало знати її протягом всього життя. Чаплигін все життя обходився без довідників, записних книжок, блокнотів, записів – все, що йому потрібно, зберігала феноменальна пам’ять.

Але особливості пам’яті не визначають здібностей людини. Вони самі залежать від інших їх компонентів, зокрема, від мислення. Відомі випадки, коли деякі люди з видатними здібностями не відзначалися високими якостями пам’яті. Це, зрозуміло, утруднювало їм роботу, але не позбавляло можливості здійснювати її. Знаменитий фізик М.Фарадей мав слабку пам’ять. Недостатність її він компенсував ретельними записами своїх лабораторних дослідів та їх результатів у щоденнику, який вів протягом 42 років.

Водночас трапляються випадки надзвичайної, але механічної пам’яті (на числа, слова та ін.) в осіб із зниженими розумовими здібностями (у олігофренів).

Діяльність людини потребує не тільки відтворення того, що було в її досвіді, а й його перетворення, створення з елементів попереднього досвіду таких об’єктів, що їх вона безпосередньо не сприймала. У я в а або ф а н т а з і я необхідна в усіх галузях праці і в навчанні. Уява необхідна в художній і науковій творчості. За допомогою фантазії люди проектують наукові експерименти, висувають гіпотези. Вона потрібна і в процесі засвоєння учнями знань з різних шкільних предметів, при читанні художньої і науково-популярної літератури.

Розв’язання різноманітних наукових, практичних, мистецьких та інших завдань, що виникають в житті людей, вимагає пізнання ними не тільки зовнішніх властивостей об’єктів, а й внутрішніх їх зв’язків і відношень, воно потребує м и с л е н н я. Мислячи, людина в чуттєво даному розкриває те, що вона не може безпосередньо сприйняти і уявити, доходить до розуміння суті явищ об’єктивної дійсності, пізнає їх закони, створює поняття про них, передбачає хід подій і завдяки цьому практично оволодіває ними.

Якості мислення людини визначають характерні особливості її розуму. По тому, як думають люди в різних важливих для них життєвих ситуаціях, як вони розв’язують завдання, що їх життя і наука ставлять перед ними, ми й судимо про їх розум, оцінюючи його такими епітетами як “швидкий”, “ясний”, “гострий”, “проникливий”, “глибокий”, “блискучий” та ін. Геніальні люди дали нам найвищі зразки позитивних якостей і сили їх розуму, що виявилися в здатності бачити нові, життєво важливі проблеми, схоплювати суть тих явищ об’єктивної дійсності, яких вони стосуються, відкривати їх закони. Висувати нові ідеї, визначати шляхи втілення їх у життя.

Мислення є вирішальним структурним компонентом у здібностях до навчання. Індивідуальні відмінності у здібностях учнів до навчання особливо виразно виступають у тому, як вони думають, розуміють новий матеріал, розв’язують задачі, що вимагають від них деякої самостійності, та інших якостей мислення. Показовим, зокрема, є те, що учням з низькими здібностями найважче дається не запам’ятовування фактичних даних описового навчального матеріалу, а оволодіння поняттями, ідеями, вмінням розв’язувати задачі.

Людське мислення тісно зв’язане з м о в л е н н я м, що є засобом не тільки спілкування людей, а й їх розумової і практичної діяльності. За допомогою м о в и людина здійснює перехід від зовнішніх, практичних, до внутрішніх, мислительних дій, формуються системи логічних операцій. Основою цього процесу є взаємозв’язки першої, чуттєвої, і другої, мовної, сигнальних систем людини.

Необхідною умовою успіху всякої діяльності є повноцінна її мотивація, що виявляється передусім у позитивному, любовному ставленні до неї. Без л ю б о в і д о п р а ц і немає творчості. Це стосується всіх видів праці, зокрема наукової. “Жадоба науки – була найсильнішою пристрастю цієї душі, сповненої пристрастей”, - писав О.Пушкін про М.Ломоносова. “Великого напруження і великої пристрасті вимагає наука від людини, - вказував І.Павлов у своєму листі до молоді, - будьте пристрасні у вашій роботі і ваших шуканнях”.

Отже, здібності людини включають не тільки різноманітні пізнавальні, а й е м о ц і о н а л ь н і властивості. Так, наприклад, для музичних здібностей людини характерною є її емоціональна реакція на музичні враження, здатність емоційно відгукуватись на музику, переживати її (Б.М.Теплов). Е м о ц і о н а л ь на в р а з л и в і с т ь є характерною рисою й інших мистецьких здібностей. Емоціональний компонент також має місце і в структурі здібностей до наукової і всякої іншої творчої діяльності, яка ніколи не може відбуватися і не відбувається без емоцій.

Спостереження за дітьми також стверджують думку про те, що любов до діяльності, прагнення, інтерес, схильність до неї є одним з виявів здібностей. Діти, як і дорослі, виявляють справжню потребу в тій діяльності, до якої вони особливо здібні. Недарма К.Ушинський в прагненні людини до свідомої діяльності вбачав вияв самої сутності її душі.

Розв’язання завдань у кожній галузі людської діяльності нікому не дається без зусиль, без боротьби. Воно йде через переборення труднощів, яке вимагає ще й н а п о л е г л и в о с т і, с и л и в о л і та інших її якостей. Геній, вказував Гете, - це геніальна воля.

Займатись певною діяльністю приходиться не тільки тим, хто має здібності до неї, але й тим, у кого їх немає. В останньому випадку людина свідомо чи несвідомо буде компенсувати недолік здібності, опираючись на сильні сторони своєї особистості. Компенсація може відбуватися через набуті знання чи вміння, через формування типового стилю діяльності, через вищу, більш розвинену здібність. Можливість широкої компенсації одних властивостей іншими веде до того, що відносна слабість якої-небудь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання діяльності, найбільш тісно зв’язаної з цією здібністю, не означає непридатності, бо існують психологічні механізми компенсації відсутніх здібностей. Відомо, що у геніального німецького композитора Л.Бетховена рано настало послаблення, а потім втрата слуху. Проте він продовжував творити. Його геніальна 9 симфонія – твір, написаний уже глухою людиною. Здібність, якої недостає може в дуже широких межах компенсуватися іншими високорозвиненими здібностями в даної людини. Здатність компенсації одних здібностей за допомогою інших відкриває величезні можливості перед кожною людиною, розширюючи межі вибору професії і удосконалення в ній. В структурі здібностей до певної діяльності можна виділити якості, які займають провідне положення і ті, що є допоміжними. Так, в структурі педагогічних здібностей ведучими якостями будуть: педагогічний такт, любов до дітей, організаційні здібності. До допоміжних відносяться – артистичність, ораторські дані.

Проміжні і допоміжні компоненти педагогічних здібностей утворюють єдність, що забезпечують успішність навчання і виховання учнів, індивідуалізацію, зв’язану з особистістю педагога. В структурі образотворчих здібностей провідними властивостями є висока природна чутливість зорового аналізатора: чуття ліній, пропорцій, форми, світлотіні, колорита, ритму; сенсомоторні якості руки художника; високорозвинена образна пам’ять. До допоміжних якостей можна віднести властивості художньої уяви, емоційну настроєність, емоційне відношення до зображуваного і т.д.

Провідні і допоміжні компоненти здібностей утворюють єдність, що забезпечує успішність діяльності. Проте не треба вважати структуру здібностей жорсткою, не гнучкою. Співвідношення провідних і допоміжних якостей в конкретній здібності розрізняються у різних людей і в залежності від того, які якості є провідними, визначаються необхідні допоміжні і специфіка діяльності, її результат. Навіть в межах однієї і тієї ж діяльності людина може мати різне поєднання особливостей, які дозволяють їй успішно виконувати її, компенсуючи недоліки.

Коротко охарактеризовані вище основні компоненти здібностей є у всіх людей. Видатні люди відрізняються від звичайних тільки тим, що у них ці властивості особливо розвинені і в своєму поєднанні утворюють такий ансамбль, який виявляється дуже сприятливим для успіху їх творчої діяльності.

Отже, здібності не можна розглядати як просту властивість, це своєрідне і відносно стійке поєднання ряду психічних властивостей людини, яке зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяльності. Проте синтез окремих властивостей не є постійним і незмінним. Це єдність, що розвивається і змінюється під впливом діяльності.

З певних компонентів складаються здібності до окремих видів діяльності, тільки останні набувають в них специфічних особливостей і способів поєднання в залежності від змісту і характеру тієї чи іншої діяльності. Розкриємо це конкретніше, спинившись на характеристиці деяких видів спеціальних здібностей.

Н а у к о в і з д і б н о с т і – це спрямованість людини творити науку, ставити нові, ще не з’ясовані питання, знаходити шляхи їх з’ясування, проводити потрібні для цього спостереження, експерименти, використовувати інші джерела фактів, аналізувати і синтезувати ці факти, висувати гіпотези, що можуть їх пояснити, терпеливо й наполегливо перевіряти відповідність їх об’єктивній дійсності, робити узагальнення і використовувати їх у дальшій пізнавальній діяльності. Всі ці процеси набувають своєї специфіки залежно від характеру наук (фізичних, математичних, гуманітарних, історичних та ін.).

П е д а г о г і ч н і з д і б н о с т і характеризують як розумовий, так і емоційно-вольовий боки особистості. Всі ці якості тісно зв’язані між собою, впливають одна на одну і утворюють єдине ціле.

Дослідження Ф.Н.Гоноболіна, Н.В.Кузьміної, Н.Д.Левітова, І.В.Страхова, Д.Ф.Ніколенка а також інших психологів дозволили представити структуру цього складного і багатогранного утворення.

Якщо за основу взяти схему, запропоновану Ф.Н.Гоноболіним, то можна виділити ряд компонентів, що займають суттєве місце в структурі педагогічних здібностей.

1.Дидактичні здібності – це здібності передавати учням навчальний матеріал у доступній, ясній і зрозумілій формі, викликати інтерес до предмету, збуджувати у школярів активну самостійну думку. Вчитель з дидактичними здібностями вміє за потреби відповідним чином реконструювати навчальний матеріал, важке зробити легким, складне – простим, незрозуміле – ясним і зрозумілим.

2. Академічні здібності – це здібності до відповідних галузей науки (до математики, фізики, літератури і т.п.). здібний учитель знає предмет не тільки в обсязі навчального курсу, а значно ширше і глибше, постійно слідкує за відкриттям в своїй науці, вільно володіє матеріалом, виявляє до нього стійкий інтерес, веде хоч дуже скромну дослідницьку діяльність. Проте, немає прямої залежності між здібностями до свого предмету і здібностями до викладання.

3. Перцептивні здібності – це здібності проникати у внутрішній світ школяра, адекватно сприймати, розуміти та оцінювати його. Психологічна спостережливість вчителя зв’язана з глибоким розумінням особистості учня, його тимчасових психічних станів. Спостережливість проявляється у вмінні вчителя уловлювати за незначними змінами у поведінці школяра суттєві зміни у внутрішньому його стані (“Ніби не дивиться, а все бачить”).

4. Мовні здібності – це здібності чітко і ясно виражати свої думки і почуття з допомогою мови, а також міміки і пантоміміки. Це одна з важливих здібностей у професії вчителя., бо передача інформації від учителя до учнів, носить в основному другосигнальний характер. Оживляє мову гумор, жарт, доброзичлива іронія. Має значення темп мови, голосність, активність, віра в те, що говорить вчитель.

5. Організаторські здібності – це здібності організовувати учнівський колектив, згуртовувати його на виконання важливих завдань і здібності правильно організовувати власну діяльність.

6. Авторитарні здібності – це здібності безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі добиватися у них авторитету. Авторитарні здібності залежать від цілого комплексу особистісних якостей учителя, зокрема , його вольових якостей (рішучості, витримки, вимогливості і ін.), а також від почуття відповідальності за навчання і виховання учнів, від переконаності вчителя, що він правий, вміння передати цю переконаність своїм вихованцям. Учнями негативно оцінюються вчителі слабохарактерні, наївно довірливі.

7. Комунікативні здібності – це здібності до спілкування з учнями, вміння знайти правильний підхід до них, встановити доцільні з педагогічної точки зору взаємостосунки, наявність педагогічного такту.

8. Педагогічна уява – це спеціальна здібність, виражається у передбаченні наслідків своїх дій, в умінні проектувати особистість учня. Ця здібність зв’язана з уявленням про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих чи інших якостей вихованця. Ця здібність зв’язана з педагогічним оптимізмом, вірою в могутність виховання, вірою в людину.

9. Здібність до розподілу уваги між кількома видами діяльності має особливе значення для вчителя. Здібний учитель уважно слідкує за змістом і формою викладу матеріалу, за розгортанням своєї думки чи думки учня, в той же час тримає у полі зору всіх учнів, чуйно реагує на ознаки втоми, неуважності, нерозуміння, помічає всі випадки порушення дисципліни, слідкує за власною поведінкою (позою, мімікою, пантомімікою, ходою).

10. Творчість в роботі вчителя. Питання про творчу роботу вчителя – це по суті питання про педагогічні здібності. Обдарований педагог ніколи сліпо не копіює чужих зразків. Він вивчає досвід інших, бере з нього все цінне, але ніколи механічно не копіює чужої роботи. Творчість вчителя проявляється в придумуванні різних нових прийомів роботи.

Названі структури педагогічних здібностей мають багато спільних компонентів, але можуть бути дещо різними для педагогів, що працюють з молодшими школярами чи з старшокласниками, викладають різні предмети, працюють з учнями різної статі. Змінюються ведучі і допоміжні компоненти, їх співвідношення.

Серед здібностей до навчання з основних наук детальніше вивчені м а т е м а т и ч н і з д і б н о с т і. За даними їх вивчення (В.А.Крутецький та ін.) для математично здібних учнів характерними є такі психічні властивості: осмислення задачі носить згорнутий характер, ніби зростається з моментом сприймання; не є прямим продуктом спеціального навчання, що характерно для основної маси учнів, а виникає ніби з “місця”, без довготривалих вправ; здібні до математики учні сприймають не тільки одиничні елементи, а й своєрідні “смислові” математичні структури, комплекси взаємозв’язаних математичних величин; швидко орієнтуються у цих відношеннях. Аналітико-синтетична діяльність учнів з середніми здібностями до математики – це аналітико-синтетичний процес, але розгорнутий в часі.

Своєрідність т е х н і ч н и х з д і б н о с т е й зумовлюється діяльністю, в якій вони виявляються. Ця діяльність спрямована на зміну, перетворення того, що існує, на побудову і використання нових конструкцій, механізмів, машин. Для здійснення технічних задумів також потрібне пізнання дійсності, але воно виступає тут як засіб її перебудови. Відповідно до цього виникає специфічна спрямованість спостережливості людини (на явища техніки, їх властивості), її мислення (на розкриття принципів побудови, закономірностей функціонування різних механізмів) і уяви (створення з наявних елементів образів нових конструкцій). Розв’язання конструктивно-технічних задач потребує поєднання образу і слова, розумових і практичних дій, сміливих польотів конструктивної фантазії і точних розрахунків, потрібних для реалізації її витворів, інтересу і любові саме до таких завдань, а також усіх інших якостей, необхідних для успіху всякої творчої діяльності.

Структура технічних, як і інших здібностей, має різний характер, залежить від ступеня їх розвитку. У дітей технічні здібності спочатку виявляються в зацікавленні технічними іграшками, будуванні за зразками, малюнками різних об’єктів з готових частин (матеріалів дерев’яного та металевого конструкторів), майстрування. З віком дітям стають доступнішими складніші технічні завдання, що вимагають від них здатності уявляти результати своїх конструктивних задумів у цілому і в деталях, планувати процес їх реалізації, робити розрахунки, контролювати свій процес конструювання, вміло виконувати всі потрібні для цього операції. В підлітковому віці зростає ініціатива, самостійність і оригінальність в конструюванні (виготовлення моделей нових машин, приладів та ін.).

У л і т е р а т у р н и х з д і б н о с т я х їх компоненти набувають своїх особливостей у зв’язку із завданнями словесного художнього зображення дійсності. Специфіка цього зображення з’ясовується в працях літературознавців і психологів (О.Г.Ковальова та ін.). Воно потребує поетичного сприймання навколишнього світу, що характеризується своєю яскравістю, конкретністю, багатством деталей, барв і емоційністю. Людина бачить при цьому живі і неживі об’єкти такими, як вони виглядають у даних конкретних умовах, з їх нюансами, а не такими, якими вона взагалі їх знає, підмічає їх своєрідну красу, зіставляє їх між собою, знаходить у них схоже й відмінне і виявляє їх характерні риси мовними засобами (порівняннями, епітетами, метафорами і ін.).

Недостатньо з’ясована структура м о в н и х з д і б н о с т е й. Вчені виділяють певні компоненти мовних здібностей (фонетичні, лексичні, граматичні, стилістичні, здібності до перекладу), що синтезуються у почуття мови (здібності інтуїтивно вибирати потрібні для даної мови звуки і слова, їх поєднання, а також інтуїтивно відкидати невластиві цій мові явища).

Структура м у з и ч н и х з д і б н о с т е й досліджується музикознавцями і психологами. В дослідженнях здобуто важливі дані, що характеризують музикальність людей. Ця властивість, як відомо, виявляється у різних формах: слуханні музики, виконанні музичних творів та їх компонуванні. Частою формою вияву музикальності є таке сприймання музики, яке зв’язане з прагненням чути музику і діставати від неї естетичну насолоду. Задоволенню цього прагнення служать радіо і телебачення, кіно, концерти, оперні вистави та ін. Більш розвинену форму вияву музикальності ми спостерігаємо тоді, коли люди не лише слухають музику, а й самі включаються у виконання музичних творів (музична самодіяльність, професійне виконавство). Вищою формою музикальності є творення музичних цінностей. Історія музики знає ряд видатних композиторів (Гендель, Моцарт, Бетховен, Рубінштейн, Балакірєв, Рахманінов та ін.), які одночасно були і прекрасними виконавцями своїх творів, піаністами-віртуозами. Багато композиторів виступали і виступають як диригенти при виконанні своїх симфоній (Дворжак, Чайковський, Глієр, Хачатурян, Шостакович та ін.). Разом з тим були і є композитори, невідомі як публічні виконавці своїх інструментальних творів.

Всі ці часткові здібності грунтуються навколо стержневих здібностей – музикальності, під якою розуміють здібності сприймати музику як вираз певного змісту, а не просто гармонійного поєднання звуків. Структура музичних здібностей змінюється та ускладнюється з віком особистості. В дитячому віці характерним проявом музикальності є інтерес і любов до слухання музики, які далі доповнюються відтворенням, виконанням творів, оволодіння співом і грою на інструментах. Виникають далі у дітей і спроби компонувати мелодії. Все це говорить про поступове ускладнення структури їх музичних здібностей.

Дослідженнями мистецтвознавців і психологів (В.Й.Киреєнко, Є.І.Ігнатьєв, О.Г.Ковальов і ін.) виявлено властивості, що в своєму поєнанні складають з д і б н о с т і до о б р а з о т в о р ч о ї д і я л ь н о с т і. До них належать такі властивості: а) здатність бачити об’єкти цілісно і водночас виділяти їх характерні ознаки, деталі;

б) чутливість до світлових, кольорових властивостей об’єктів в умовах того чи іншого освітлення ;

в) чуття пропорцій, здатність схоплювати відношення частин предметів у просторі, передавати їх на папері, полотні, відповідно координувати роботу очей, рук;

г) художня спостережливість, що виявляється, зокрема, в здатності вдивлятися в людей, бачити вирази їх облич, особливості їх пози, рухів і т. п.;

д) пам’ять на образи предметів, явищ, пейзажів, людей;

е) зорова уява, потрібна для композиції малюнків;

ж) образне мислення, проникнення в суть зображуваних явищ, узагальнення і ідейна їх оцінка;

з) любов до малювання, підтримувана успіхами в діяльності, в оволодінні потрібними для неї вміннями і навичками, невтомне прагнення малювати, захоплення цією справою і величезна працездатність.

Своєрідною є структура о р г а н і з а ц і й н и х здібностей, важливих у різних галузях суспільної діяльності людей. У їх структурі важливе значення має знання справи, вміння досконало її вести і специфічні властивості, потрібні для того, щоб розставити людей, мобілізувати їх на краще виконання спільних завдань. До таких властивостей належить швидка орієнтація в ситуації, розуміння того, що гальмує спільну роботу людей, спостереження за людьми, їх якостями, гнучкість мислення, потрібна для того, щоб знаходити виходи з важких ситуацій, творча уява і ініціатива, здатність йти на ризик, бачити і контролювати роботу кожного члена колективу, сміливість, твердість та інші позитивні риси характеру.

Визначаючи структуру здібностей до організаційної діяльності, психолог Л.І.Уманський виділяє такі її компоненти:

• організаційне чуття та його складові;

• емпатичний вплив керівника на підлеглих;

• вольові якості особистості організатора.

Таким чином, усі названі здібності можуть бути в якійсь мірі розвинені у кожної людини, але фактично вони розвиваються по-різному, а деякі зовсім не дістають свого розвитку. І в майбутньому суспільстві люди будуть неоднаковими за своїми здібностями.