2. Вартість і оплата праці. Заробітна плата

Товар, робоча сила має дві властивості:

1. вартість, яка визначається вартістю засобів існування необхідних для відтворення робочої сили, тобто для задоволення фізичних і соціально-культурних потреб працівника, що наймається то його сім’ї;

2. споживна вартість – здатність робітника створювати і процесі праці нову вартість, більшу ніж вартість самої робочої сили, тобто здатність створювати додаткову вартість.

Оплата праці – діючий в суспільстві організаційно-економічний механізм взаємозв’язку між показниками, які характеризують міру праці і міру її оплати, відповідно до фактично розглянутих результатів праці, тарифних умов праці на конкретних підприємствах та ціною робочої сили, узгодженої між працівником і роботодавцем. Оплата праці вважається ціною використання праці робітника.

Заробітна плата – ціна, що виплачується роботодавцем за використання найманої праці. Заробітна плата, як економічна категорія визначає вартість товару, робоча сила і товар, виражає оплату за працю, за її витрати і її результати.

Функції заробітної плати:

1. відтворювальна;

2. стимулююча;

3. розподільна;

4. рівність заробітної плати за однакові затрати праці.

Заробітна плата існує у двох основних формах:

• погодинна заробітна плата – оплата праці за її функціонування на протязі певного робочого часу;

• відрядна – оплата праці, яка формується в залежності від кількості виробів за одиницю часу.

Система заробітної плати:

1. тарифна система – заробітна плата, яка залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності роботи, яка виражена відповідним тарифним зарядом і ставкою;

2. преміальні системи;

3. колективна.

Найбільш поширеною формою колективної оплати праці є система участі прибутку.

3. Інвестиції в людський ресурс. Інтелектуалізація праці

Інвестицією вважається будь-які зусилля, які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже продуктивність праці робітників.

Інвестиціями у людський ресурс вважають витрати індивіда(домогосподарства) підприємства, держави, які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, нагромадженням і вихованням дітей, пошуком економічно означуваної інформації та інше.

Необхідно розрізняти інвестиції у людський ресурс:

• ендогенного (внутрішнього походження) здійснюється індивідом або сім’єю;

• екзогенного (зовнішнього походження) – капіталовкладення, що зроблені за рахунок коштів, держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та інше.

Розвивати або знаходити в собі здатність до творчості є якість, що набувається завдяки тих благ, які надають освіта та інформація.

Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людських ресурс передбачає, що загальний дохід від інвестиції в людину, залежить від обсягу зроблених вкладів та норми їх віддалі. При чому чим раніше будуть зроблені інвестиції, тим більший дохід вони принесуть в майбутньому.

Краще за все з активів, які має людина, оцінюванню піддається інтелектуальний потенціал, у формуванні якого визначальну роль відіграє освіта.

Найістотнішою тенденцією в змінні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, тобто інтелектуалізація праці.

Сучасні зміни в технологіях праці обумовлюють появу нових її змістовних характеристик:

1. телепраця – діяльність застосована на широкому застосуванні комп’ютерних технологій і новітніх технологій;

2. характеристика – трудова діяльність, яка поступово переміщується з підприємств і інтелектуальні діяльність працівників;

3. особливий характер техніко-виробничої організації праці;

4. все більшого значення набуває новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці, робітники знань.

Існує поділ працівників на так звані:

а) «синіх комірців»;

б) «білих комірців»;

в) «золоті комірці».