Курс лекцій з української мови за професійним спрямуванням

Спеціальність «Сестринська справа»

Особливості розвитку мовної системи і професійне спілкування. Мова і мовлення. Роль мови в діловому мовленні

Українська мова є державною мовою українського народу.

Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць(звуків, слів, моделей речень тощо), яка існує поза часом і простором. Це певний код, шифр, відомий усім представникам мовного колективу, незалежно від їх віку, статі, тембру голосу або місця проживання. Мова становить певну систему фонетичних, лексичних і граматичних засобів, що служить для виразу думок.Мова – невід’ємна ознака людського колективу. Вона могла з`явитися тільки в людському суспільсьві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Мова не застигла категорія. Як соціальне явище вона розвивається за об`єктивними законами, які не залежать від волі людей. Разом з економічними , політичними або соціальними змінами в суспільстві відбуваються зміни і в мовній системі ( зникають застарілі і появляються нові слова)

В суспільстві мова виконує ряд функцій.

Перша і головна функція мови - функція спілкування (комунікативна). Такий особливий стан словесної мови зумовлений зв`язком мови з мисленням. Будь-яка думка найточніше передається саме через слово. Саме слово допомагає людині піднятися на ті висоти мислення, на які не здатні піднятися інші істоти.

Друга, не менш важлива функція мови – мислеформуюча ( мислетвірна) . Завдяки мові людина спроможна задовольнити духовні потребі - здійснювати наукове й мистецьке пізнання світу, засвоїти норми моралі та етики, звичаї, традиції і т.д.

Наступна функція мови – пізнавальна. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимося з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з досвідом і історією попередніх поколінь людства.

Зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом. Правильному професійному спілкуванню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефективність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльності конкретної особи.

Естетична функція мови. Найповніше естетична функція мови проявляється через художню літературу.

Інші функції –номінативна, експресивна (емоції і почуття), гуманізуюча, функція впливу (волюнтативна).

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Українська мова існує в двох формах: літературна мова і діалекти.

Літературна мова – це впорядкована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей, державні і громадські установи, пресу, художню літературу, науку, освіту і т.д. Літературна мова характеризується такими нормами: орфоепічні (вимова звуків), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (побудова речень), стилістичні, пунктуаційні.

Слід розрізняти поняття: мова і мовлення.

Якщо мова – це тільки засіб спілкування, то мовлення – сам процес і результат використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності мовлення людини набуває певних особливостей, хоча люди й говорять однією мовою. Так, мовлення однієї людини образне, виразне, переконливе, а іншої – навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Отже, кожна людина говорить по своєму, хоча й користується спільною мовою для всіх.

Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно , як її мовлення. Мовлення – це своєрідна візитна картка кожної людини. Древньогрецький філософ Сократ говорив “Заговори, щоб я тебе побачив”.

Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній. Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації.

Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості і розрізняються за такими ознаками:

За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна – вторинна.

За сприйманням. Усна форма мовлення сприймається на слух

( крім ж6естів і міміки, які сприймаються зорово), а писемна – тільки зорово.

За виражальними засобами. Усна форма мовлення матеріалізується у звуказ, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна – у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми ( жестів, міміки, пауз, інтонації). Тому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому і науковому стилях неприпустимі, бо в сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.

За основними одиницями.Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання,писемної – текст .Саме вони надають інформацію при спілкуванні.

За функціонуванням. Усне мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу, а писемна – монологічна. Усна форма ділового мовлення відрізняється від його писемної форми передусім тим, що для переконливості безпосереднього діалогу треба створювати атмосферу постйного контакту і спільності з аудиторією.

Усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, , обмежена у часі й просторі.

Усна форма мовлення – революційна, писемна – консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно.

Спілкування - це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення. Культура усного мовлення виявляється переважно у дотриманні норм вимови і наголосу.

Види усного спілкування

Умови, в яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову, якщо людина сидить перед нами – і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін. Тому усне ділове спілкування поділяють на публічне і приватне.

Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов`язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх, з представниками інших установ і т.д. Мовлення службової особи повинне бути: ввічливим, коректним, доброзичливим, уважним.

Залежно від мети, змісту, призначення, способу проголошення й обставин у діловому спілкуванні виділяють такі найважливіші жанри публічного мовлення:

доповідь ( політична, ділова), виступ, промова, лекція, бесіда.

Культура ділового усного мовлення досягається відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове спілкування виключає емоційно-забарвлену лексику, в ньому переважають нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок.

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів - вербальних (словесних) і невербальних (несловесних).

Вербальне спілкування може відбуватися в різних видах: спілкування з людиною, з кількома людьми, з цілим залом .

Існують три універсальні величини ділового спілкування – погляд, усмішка та відстань, на якій ведеться бесіда.

Погляд – найсильніший компонент розмови.

Усмішка - настроїть на будь-яку розмову, на доброзичливий тон і взаємоповагу.

Відстань між особами служить регулятором їхніх відносин.

Мовленнєвий службовий етикет – це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Щоб досягти мети спілкування, треба знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету.

• вітання;

• знайомство і представлення;

• форми звертання.

Основні вимоги до мовлення

Найважливіші риси зразкового мовлення	Короткі поради щодо побудови і мовного оформлення висловлювання
Змістовність	Глибоко осмисліть тему і основну думку висловлювання, докладно ознайомтесь з наявною інформацією на дану тему. Намагайтесь різнобічно, з належною повнотою розкрити тему висловлювання, уникаючи говорити чи писати зайве
Послідовність	Продумайте послідовність викладу думок, їх взаємозв`язок. У разі потреби складіть план або тези висловлювання. Говоріть або пишіть за планом чи тезами
Багатство	Слідкуйте, щоб ваше мовлення не було бідним, щоб у ньому не повторювались ті самі слова і вирази, однотипні речення. Якомога повніше використовуйте різноманітні засоби стилю мовлення, відповідного темі і змісту висловлювання
Точність	Звертайте увагу на те, наскільки точно ви висловлюєте власні думки. Намагайтесь чітко їх формулювати, добираючи найбільш відповідні висловлюваному змісту слова. Зокрема, користуйтесь словником синонімів, тлумачним словником.
Виразність	Виділяйте найважливіші місця свого висловлювання. Добирайте слова і вирази, які найяскравіше передати основні думки. Виявляйте своє ставлення до предмета мовлення.
Доречність	Враховуйте обстановку спілкування, інтереси, стан, настрій співбесідника. Не говоріть і не пишіть нічого такого, що могло б його уразити, викликати роздратування. Намагайтесь об`єктивно оцінювати важливість повідомлюваної вами інформації. Вказуйте на помилки співрозмовників у тактовній формі. Дотримуйтесь норм української літературної мови (орфоепічних, орфографічних, граматичних, пунктуаційних)

Службовий мовний етикет усної форми ділового спілкування.

Мова, як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сфери духовної культури, а й пов`язана з виробництвом, з його галузями і процесами.

У сучасному житті по – новому розглядається питання функції мови. Основний критерій – знання свого фаху, рівень панування професійною термінологією.

Що означає знати мову професії?

Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею

користуватися.

Мовні знання – один з основних компонентів професійної

підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина

вчиться все своє життя.

У повсякденному спілкуванні з пацієнтами, колегами

медичний працівник використовує лексичні засоби, характерні для офіційно-ділового, публіцистичного і навіть художнього стилів мовлення. Розмовний і науковий стилі разом з офіційно-діловим є характерними для фахового мовлення медичного працівника. У розмовному стилі вживають переважно побутову лексику, фразеологізми, вставні слова, вигуки, неповні речення.

Науковому ж стилю притаманні повні речення, складні

синтаксичні конструкції, терміни, логічність, точність,

обґрунтованість викладу.

Бесіда медичного працівника – це діалог медика і хворого, і тому в процесі спілкування вона несе в собі інформацію про фізичний і психологічний стан людини. Ніжність і теплота слів сама по собі розкриває непомітні для лексики нюанси думки і прагнення людини.

Для повноцінного спілкування треба мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення.

Мета бесіди медичного працівника з хворим – точно

передати інформацію, зрозумілу співрозмовнику. На жаль, в

нашій мові багато слів жаргонів, професіоналізмів.

“Коли ти говориш неправильно, це не тільки саме по собі бридко, але й душі спричиняє лихо”. Платон.

“Неохайність в мові, в одежі, в думках, на кінець, - хіба це не

свідчення втрати істинного професіоналізму?”.

Зараз все більше голосів роздається про те, що в бесіді медичного працівника з хворим потрібно уникати не тільки побутового, молодіжного, а й професіонального жаргону. Так, наприклад, хіба може мати місце така жаргонна форма вислову, яка існує в психіатричній практиці: “Ще одну гарячку привезли.”

В приймальному відділенні лікар запитує: “Що везете?” І часто звучить відповідь: “Інфаркт міокарда, інсульт, кардіогенний шок”.

Нерідко можна почути, як про хворого говорять: діабетик, виразник, гастритик, ревматик. Всі ці слова затінюють особу хворого, є неетичними, образливими для нього.

Не краще складаються справи і з термінологією. Замість узаконених термінів вживаються застарілі. Наприклад: систолічні або діастолічні дрижання все частіше називають котячим мурликанням (кошачьим мурлыканьем); стенокардію – грудною жабою, плевральні і інші зрощення – спайками.

І так, стає очевидним те, що медичному працівникові необхідно володіти високою культурою, наукою, мистецтвом професійної мови, базисом якої повинна бути літературна мова. В висновок можна привести слова Сухомлинського:

“Слово – найтонший дотик до серця; воно може стати ніжною пахучою квіткою і живою водою, яка повертає віру в добро і може стати гострим ножем, і розколеним залізом, і грудкою грязюки”.

Лексика і фразеологія професійного спілкування

Для більшості вивчення української мови (взагалі будь-якої мови) асоціюється з опануванням фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил.Для грамотної побудови слів і речень це дійсно має принципове значення.Проте для практики професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрібного слова з його вписаним у контекст значенням. Яке не можна трактувати абияк. В останньому випадку документ як засіб закріплення різними способами точної інформації перестає існувати як такий.

Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різними словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лексичних і фразеологічних одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування висловлювання або тексту.(производственный брак, гражданский брак – укр. мовою- виробничий брак, але гражданський шлюб).

Власне українська та іншомовна лексика

В лексиці української мови за походженням розрізняють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Це назви частин тіла, природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, кров, око, язик, ніс, сонце, дерево, стояти, їсти, життя тощо.

Слова спільнослов`янського походження вживаються в усіх слов`янських мовах із певними фонетичними змінами: чоловік, шия, рот, тіло, мило, душа, сторона, межа тощо.

Назви абстрактних понять мають також спільнослов`янське походження: диво, гріх, правда, кривда, честь.

Власне українська лексика – це слова, що створилися в українській мові після спільнослов`янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам`ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови: людина, держава, громада, приміщення, оранка, сіяч, зайвий тощо.

В сучасній українській мові вживаються й іншомовні слова, тобто засвоєні з інших мов. Вони влилися до складу української мови з різних джерел. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики й граматики, пристосувала до правил українського словотвору і семантичних систем.

Найбільшим джерелом, з якого вливалась до українського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому в складі літературної лексики багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові.

У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають:

• назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит;

• назви побутових предметів: парус, миска, ванна;

• поняття церковно-релігійного вжитку: ангел, антихрист, монастир, піп, літургія;

• слова-терміни, що належать до різних галузей науки, культури, мистецтва: апостроф, діафрагма, логіка, математика, ідея.

• власні імена: Софія, Олена, Василь, Петро, Олександр, Олексій.

В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології: реакція, ангіна, операція, ординатор, екзамен, студент, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичені деякі імена людей: Юлія, Валерій, Віктор, Віталій, Павло.

Українська мова також засвоїла певну кількість слів з французької, німецької, англійської, голландської, скандинавської та інших мов світу.

Як розрізнити власне українські та іншомовні слова? Для цього слід передусім звертатися до словників. Проте є певні ознаки, які полегшують таке розрізнення:

• іншомовного походження майже всі слова, що починаються на а, е, й більшість на і: абрикос, абсолютний, ефір, ідея, інструмент;

• іншомовним словам властивий збіг голосних: біолог, віртуоз, ідеал, океан, стереоскоп.( В укр. мові збіг голосних можливий лише на межі префікса й кореня : виорати, наодинці);

• іншомовним словам властивий важкий для вимови збіг приголосних: абстрактний, демонстрант, студентство;

• іншомовного походження всі слова, де є звук ф: фабрика, фігура, кафедра ( за винятком 3-х слів: Фастів, форкати, фе);

• в іншомовних словах не чергуються о, е, з і та немає випадних о, е: бетон - бетону (в укр. дзвін – дзвону),

камін – каміна ( в укр. камінь – каменя), бюлетень - бюлетеня ( укр. палець – пальця).

Але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь, ліс, холод, берег, приятель.

• в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів: дисципліна, кандидат, температур, целюлоза.

У разі виділення префіксів і суфіксів вони відрізняються від власне українських: а-симіляція, ди-симіляція, де-дуктивний, екс-порт, демократ-изм, демонстр-ант.

• частина іншомовних слів з кінцевим голосним не відмінюється: кіно, метро, радіо (запозичений іменник пальто в укр. мові відмінюється: пальта, пальтом).

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним фоном для інших шарів лексики.

Лексику за сферою використання можна поділити на дві основні групи: стилістично нейтральна і стилістично забарвлена ( маркована) лексика. Стилістично нейтральна лексика вживається в різних жанрах усіх стилів мови. Стилістично забарвлена (маркована) лексика характерна для одного або кількох стилів. До цієї групи відноситься:

• науково-термінологічна лексика, яка обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності. В ній переважають терміни;

• офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях;

• професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва.

Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і офіційно-виробнича лексика, і загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового значення.

Синоніми, омоніми та пароніми у професійному мовленні

Синоніми – це слова тієї ж самої частини мови, які означають те ж саме, але можуть відрізнятися одне від одного відтінками значення і вживання у мовленні. Синоніми бувають лексичні, морфологічні, синтаксичні, фразеологічні.

Лексичні синоніми – це подібні або тотожні за значенням слова. Використовуються у мовленні для уникнення повторів. Абсолютні синоніми виникають , коли замість власне українського слова використовується слово іншомовного походження з таким самим значенням (оплески – аплодисменти, доказ – аргументи). Зловживати іншомовними словами не слід.

Здебільшого слова-синоніми об`єднуються у певний синонімічний ряд. Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом.

Найуживаніше і стилістично нейтральне слово синонімічного ряду називають домінантною. Так, у синонімічному ряду дбати, піклуватися, турбуватися, непокоїтися, хвилюватися, тривожитися найуживанішим і стилістично нейтральним є слово дбати.

Омоніми – слова, однакові за звучанням і написанням, але зовсім різні за значенням: піщана коса – дівоча коса ( повні омоніми); про те – проте, мріяти – мрія ти, три(числівник) – три (дієслово) ( неповні омоніми).

Пароніми - слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Мовна практика свідчить, що за недостатньої уваги до лексичних значень слів такі слова часто не розрізняють і вживають довільно одне замість іншого, створюючи зміст висловленого.

Абонент – абонемент; адресат – адресант; ефектний – ефективний. Запам`ятайте значення слів-паронімів, що часто вживаються в мовленні медичного працівника:

Апендикс – апендицит

Апендикс – червоподібний відросток сліпої кишки.

Апендицит – запалення апендикса.

В`язи – м`язи

В`язи – шийні хребці, задня частина шиї.

М`язи – тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху частини тіла.

Кровний – кров`яний

Кровний – який має спільних предків.

Кров`яний – який міститься в крові або виник з крові ( кров`яна плазма).

Стрес – струс

Стрес – загальна відповідь організму на дію внутрішніх або зовнішніх подразників( психічний стрес);

Струс – різкий коливальний рух, поштовх ( струс мозку).

Слова – терміни, слова професіоналізми

Терміни - це слова або словосполучення, які вживаються в науковій, публіцистичній, діловій сфері мовлення для точного вираження понять і предметів.

Діловому стилю характерна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство), запозичується з інших мов (банк, бюджет), утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних слів (фототелеграф).

В основному, значення термінів зафіксовані у державних стандартах, тлумачних, термінологічних словниках, довідниках.

До вживання термінів ставляться такі вимоги:

• термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі;

• термін повинен вживатися з одним (закріпленим за ним у словнику) значенням;

• при користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник дає лише певні форми, то утворювати ще якісь слова для власного вжитку забороняється.

Отже, терміни – це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення із словником, повсякчасного поновлення в пам`яті значення потрібних для роботи найменувань.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва має свою термінологію. Науково-технічний прогрес поповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Мова представників різних галузей виробництва дедалі збагачується, і цей процес відбувається завдяки формуванню мови працівника будь-якої професії, збагаченню науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією, появі нових понять.

Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мові вузької професійної (рідше соціальної) групи людей.

Професіоналізми виникають у двох випадках:

• коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (рибальство, полювання);

• коли виникають розмовні неофіційні замінники, наявних у галузі термінів.

Друга група професіоналізмів – це загальнозрозумілі слова, досить поширені, активно поповнюються, але вони не належать до літературної мови

Наприклад:

терміни професіоналізми

Трансплантація пересадка

Трансфузія переливання

Гіперемія повнокров`я

Гіпоксія недостатність

кисню в крові

Ін`єкція укол

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери. Поки професіоналізми вживаються лише в усному мовленні і не виходять за межі відомства - шкода від них невелика; для ділових документів споріднених установ вживання професіоналізмів можливе і зрозуміле, але для міжвідомчих справ вони не бажані.

Що вища культура мови, тим менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні.

Фразеологізми – це стійкі словосполучення, які часто повторюються дослівно або з незначними змінами, прислів`я і приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова, що мають не менше двох слів і вживаються в переносному значенні. Кожне словосполучення має певне значення, образно характеризує чи інформує про особу, істоту, неістоту, дію, ознаку, передає народну мудрість.

Джерелом виникнення фразеологізмів є:

• вислови з античної культури: золотий вік, золотий дощ, самозакоханий Нарцис;

• крилаті вирази письменників: “Хіба ревуть воли, як ясла повні”, “Промінь світла в темному царстві”, “Сміх скрізь сльози”.

• прислів`я та приказки: “Хочеш їсти калачі – не сиди на печі”, “Стоїш високо – не будь гордим”.

З розвитком науки, техніки, культури, у зв`язку з іншими змінами в суспільстві збільшується кількість фразеологізмів.

Значну частину загальновживаних фразеологічних одиниць сучасної української мови становлять переосмислені професіоналізми. Серед цієї групи фразеологізмів виділяють ті, що пов`язані з виробничою діяльністю, зокрема:

• виробництво - знімати стружку, підкручувати гайки;

• культура - задавати тон, номер не пройде, як по нотах;

• військова справа – між двох вогнів, влучити в ціль, вийти із строю.

• спорт – хід конем, один нуль, вийти на фінішну пряму.

• фінансова сфера – перший сорт, мати гарантію;

• медицина – замилювати очі, найкращі ліки, заморозити кров у жилах, прикусити язик, язик без кісток, зарубати на носі, дивитись крізь пальці.

В діловому спілкуванні фразеологізми вживають здебільшого у усному мовленні (бесіді, лекції, промові). В окремих випадках вони використовуються, як розгорнені пояснення до окремих слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше – як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне вживання і застосування фразеологізмів іноді недоречне і небажане.

Зовсім інша ситуація з уживанням фразеологізмів у писемній формі ділового й наукового стилів.

У писемному діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, вживання фразеологізмів не допускається.