1.Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. – VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами? 2. З історії грецьких міст-полісів півдня України наведіть приклади трансформації однієї форми держави в іншу. Поясніть причини такої трансформації. 3. На прикладі Боспорського царства поясніть особливості державного управління, соціально-економічні і правові засади рабовласницької монархії на півдні Україні. 4. Державний устрій і система управління у Скіфській державі. 5. Політична організація, система управління і розвиток права в державі Антів. 6. Розкрийте соціально-правовий зміст системи сюзеренітету-васалітету в Київській Русі. 7. Розкрийте правовий статус середньої групи вільних людей в Київській Русі. 8. Розкрийте компетенцію і функції центральних органів державної влади Київської Русі. 9. Договори Великокнязівської влади як окрема група правових норм в Київській Русі. 10. Князівська нормотворчість в Київській Русі. Наведіть приклади і прокоментуйте. 11. Наведіть приклади рецепції права в Київській Русі. Поясніть роль рецептованих норм в праві Київської Русі. 12. Судовий процес в Київській Русі. 13. Поняття і види злочинів в нормах “Руської Правди”. 14. Види покарань в нормах “Руської Правди”. 15. Розвиток зобов’язального права в “Руській Правді”. 16. Види цивільно-правових договорів в “Руській Правді”, способи їх укладення. 17. Право успадкування в нормах “Руської Правди”. 18. Види судів в Київській Русі, їх компетенція. 19. Розкрийте механізм державної організації княжої Галицько-Волинської Русі. 20. Розкрийте особливості поширення магдебурзького права в українських землях в 14-І-й пол. 17 ст.ст. 21. Розкрийте зміст Кревської (1385) і Городельської (1413) уній, покажіть правові наслідки цих документів для українських земель. 22. Юридична основа утворення Речі Посполитої. Розкрийте зміст Люблінської унії (1569р.) і прокоментуйте. 23. Зміст і значення Берестейської унії (1596 р.) 24. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування. 25. Правова сутність “дворянської республіки” в Речі Посполитій. 26. Система управління в українських землях у складі Великого князівства Литовського. 27. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання. 28. Система управління і розвиток права в українських землях у складі Польщі у 14-І-й Пол. 16 ст.ст. 29. Поширення Литовського права в українських землях в кінці XIV – першій половині XVI ст. Литовський статут 1566 року, його структура, сфера регулювання. 30. Адміністративний устрій і управління в українських землях у складі Речі Посполитої. 31. Державний устрій Великого князівства Литовського. 32. Джерела права Великого князівства Литовського. 33. Державний лад Речі Посполитої. 34. Аграрне законодавство у Великому князівстві Литовському. 35. Суди і процес в Речі Посполитій. 36. Система управління в Запорізькій Січі (друга половина ХУІ – перша половина XVII ст.ст.) 37. Соціально-правовий статус козацтва в період Гетьманщини. 38. Розкрити зміст і дати правову оцінку договору “Березневі статті” 1654 р. 39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу “Привілей війську Запорозькому” 1654 року.

40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу “Привілей шляхті” 1654 року. 41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.). 42. Діяльність Малоросійського приказу і Малоросійських колегій в Україні. 43. Правовий статус Запорізької Січі в другій половині XVII ст. 44. Договори (статті) гетьманів України з московським царем як кроки на шляху обмеження автономії України в другій половині XVII – XVIII ст. 45. Гарантії прав різних верств населення в нормах Конституції Пилипа Орлика (1710р.) 46. Судовий процес в Україні у другій половині XVII – XVIII ст. 47. – 48. Правове становище селянства в українських землях у складі Російської імперії в кінці XVII – XVIII ст. 49. Правовий статус Запорізької Січі у період Гетьманщини. 50. Зміна принципів, форм і методів управління в українських землях у складі Росії в другій половині XVII – XVIII ст. 51. Набуття українськими землями рис суверенної держави внаслідок Визвольної війни 1648-1654 р.р. 52. Система управління в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.). 53. Суди і процес в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.) 54. Розвиток права в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.) 55. Переяслівська на Рада 1654 р., її політико-правові наслідки для України. 56. Політико-правове значення розподілу України на Правобережну та Лівобережну (XVII ст.) 57. Які норми Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) свідчать про незалежність судової влади? 58. Зміст прав і обов’язків гетьманського уряду за Конституцією Пилипа Орлика (1710 р.). 59. Функції і компетенція гетьмана України за Конституцією Пилипа Орлика (1710 р.). 60. Роль церкви в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.). 61. Зміни суспільних відносин України-Гетьманщини XVII – XVIII ст. 62. Зміни у правовому становищі українських земель у складі Австрійської імперії. 63. Органи урядової адміністрації, місцеве самоврядування в українських землях у складі Австрійської імперії. 64. Кодифікація права в Російській імперії. “Зібрання малоросійських прав” (1807 р.). 65. Загальнодержавні органи влади і місцевого управління в Австро-Угорщині. 66. Сутність політико-адміністративних реформ в Україні в 1950-1960 р.р. 67. Права і свободи громадян за Конституцією УРСР 1978 р. 68. Зміст і значення Конституції УРСР 1937 69. Прийняття Конституції України 1996 року, її загальна характеристика. 70. Надзвичайне законодавство, яке діяло в УРСР у період другої світової війни. 71. Кодифікація радянського законодавства в 1936 – 1940 роках. 72. Реорганізація і функціонування державного апарату УРСР в перші повоєнні роки (1945-1950). 73. Особливості радянізації та юридичне оформлення приєднання Північної Буковини та Закарпаття до СРСР. 74. Державне управління доби Гетьманату П. Скоропадського. 75. Розвиток сімейно-шлюбного законодавства в Радянській Україні (1917 – кінець 30-х р.р.). 76. Законотворчість доби Гетьманату П. Скоропадського 77. Розвиток трудового законодавства в Радянській Україні з 1917 р. до кінця 30-х р.р. XX ст. 78. Характерні ознаки трудового законодавства в Україні у повоєнні роки (1945-1950 р.р.). 79. Юридичне закріплення приєднання Західної України до СРСР – УРСР. 80. Зміни в діяльності правоохоронних органів УРСР у воєнних умовах (1941-1945 р.р.). 81. Зміни в діяльності радянського апарату в УРСР у воєнних умовах (1941-1945 р.р.)

82. Особливості розвитку процесуального права в Україні в період будівництва соціалізму (1917 р. по 1935 рр.). 83. Характерні ознаки цивільного законодавства в Україні в період будівництва соціалізму (1917 по 1935 р.р.). 84. Характерні ознаки кримінального законодавства в період будівництва соціалізму(1917-1935 р.р.) 85. Вибори у I та II Державні Думи. Українська парламентна громада. 86. Судова реформа 1864 року в Російській імперії. 87. Характерні ознаки трудового законодавства в Україні у 60-ті – першій половині 80-х р.р. XX ст. 88. Маніфест царського уряду від 17 жовтня 1905 року. Зміни в центральному апараті самодержавної влади і самодержавного управління. 89. Селянська реформа 1861 року в Російській імперії, її правові наслідки для України. 90. Законотворчість УНР і діяльність судів доби Директорії. 91. Виборча реформа 1905 року в Австрії, її значення для України. 92. Українська національно-культурне відродження в XIX ст., створення тексту вірша “Ще не вмерла Україна” і музики до нього. 93. Державне будівництво УНР доби Директорії. 94. Розвиток адміністративного законодавства в другій половині XIX ст. – початку XX ст. в Росії. 95. Прийняття першої австрійської Конституції 1848 року та її значення для України. 96. Становлення і розвиток судово-прокурорської системи в Україні в 1921-1929 р.р. 97. Органи селянського управління і суду за реформою 1861 року в Російській імперії. 98. Скасування кріпацтва в Австрійській імперії 1848 року, його політико-правові наслідки для українських земель. 99. Розвиток законодавства про кримінальне покарання в Російській імперії 1845-1885 р.р. 100. Механізм державного управління в Радянській Україні в 1917-1920 р.р. 101. Розвиток права у західноукраїнських землях у XІX ст. 102. Юридичне оформлення СРСР. Декларація і Договір. 103. Реформи в імперії Габсбургів у другій половині XІX ст., їх зміст і вплив на українські землі. 104. Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 р.р. 105. Кодифікація законодавства УРСР у 60-х-80-х р.р. 106. Головні напрями розбудови сучасної незалежної України. 107. Законодавчий процес в Російській імперії в 1905-1906 р.р. 108. Земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи в Російській імперії, їх наслідки для України. 109. Вибори в Російській імперії в III та IV Державні Думи та їх діяльність. 110. Створення Центральної Ради та її діяльність у лютому – жовтні 1917 року. 111. Кодифікація радянського законодавства в Україні в 20-х роках. 112. I та II Універсали Центральної Ради. Причини їх появи, зміст і значення. 113. Особливості проведення реформи адміністративного устрою УРСР в 20-х р.р. – першій половині 30-х р.р. XX ст. 114. Формування фабричного законодавства в Російській імперії в другій половині XIX ст. 115. Прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. “Декларації про державний суверенітет України”. 116. – 117. Серпневий путч в Москві, припинення діяльності КПРС і КПУ. Прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України “Акту державної незалежності України”. 118. Підтвердження “Акту незалежності України” всеукраїнським Референдумом 1 грудня 1991 р. 119. Причини та передумови прийняття Конституції незалежної України 1996 р. 120. Конституція України 1996 р., її загальна характеристика.

1.Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. – VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?Колонізація Північного Причорноморя була частиною так званої Великої грецької колонізації VIII-VI ст.до н.е.Греки- завойовники північнопричорноморських поселень були малозаможними та безземельними землеробами.Грецька колонізація мала переважно аграрний характерНайдавніше поселення –на Березанському півострові.Інші міста – колонії (Ольвія ,Феодосія,Пантикапей,Керкінтіда ,Тіра,Херсонес)Колонії, як і метрополії , були рабовласницькими полісами, але політично від неих не залежали, в цьому і виражалась їх державність.Вони підтримували з метрополіями соц-економічні стосунки, укладаючи угоди в торгівлі,надавали громадянам рівні права,мали з ними єдині культи й літочислення.Грецькі міста також мали розвинену економіку,ремісниче виробництво,землеробство,рибальство.Торгівельні стосунки з кочівниками та місцевими племенами відбувалися на обмінній основі, мали високу культуру.

3.На прикладі Боспорського царства поясніть особливості державного управління, соціально-економічні і правові засади рабовласницької монархії на півдні Україні.Боспорська держава виникла у V ст. да н.е. на основі об’єднання ряду грецьких держав- полісів та приєднання територій місцевих племен.Суспільний лад у Б. Царстві характеризувався наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників. Пануюча верхівка – царі з оточенням,жерці,суловласники,власники земельних ділянок,ремісничих майсиерень.Вільні люди,общинники за користування землею,яка була власністю царя,значну частину віддавали державі.Раби – основна продуктивна сила, використовувалися у прмислах, будівництві,ремісництві,домашньому господарстві.Державний устрій Б. царство сформувалося яз союз грецьких полісів.На чолі – цар-монарх гаданих пемен.До IIIст. до н.е.тут зберіглася антична форма правлінняЛіквідація залишків автономії й самоврядування сприяла передженню Б.держави у монархію.Залежність від Риму передбачала сплату імперії данини(форос).Цар був одноосібним правителем, у ньогозосереджувалая законодавча,виконавча і судова владаі жрецькі ф-ї.Центральне управління здійснювало найближче оточення царя:міністр палацу,особистий секреиар,начальник фінансів,охоронці,спальник.Право.Його джерела були:законодавча діяльність царів Боспору,право грецьких міст,звичаї місцквих племенРегулювало майнові відносини,забов’язальне право, кримінальне право – найтяжчі злочини- повстання,змова,замах на життя царя.Покарання – смертна кара,конфыскацыя майна,штрафи.

4.Державний устрій і система управління у Скіфській державіУ VII-Vст.до н.е.утворився могутній союз скіфських племен.Скіфія була державою рабовласницького типу.За формою правління – один із різновидіврабовласницької монархії.Вона поділяллася на 3 частини і к ожноїбув цар. Один з них володарювавнад скіфами царськими,був верховним царемВерховному цареві належалався повнота завонодавчоїта розпорядчої влади,самостійно вирішував питаннявнутрішньої та зовнішньої політики,виконував судові ф-ї.Апарат держ.управлінняскладався з найближчіх родичів,найвідданіших слуг і військової верхівки,Найвпливовіші з них складали наближений до царя дорадчий орган-царську раду.Існував демократичний орган-народні збори всіх органіввсіх воїнів,де обговорювалися важливі питаннясусп.життя і престонаслідування.Держ структура скіфів була ще крихкою,але була політ.організацією за своїми основними функціями: підтримання відносин залежностій панування, зміцнення верховної влади, накопичення багатству руках пануючої верхівки.

5.Політична організація, система управління і розвиток права в державі Антів.Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV—VII ст.).Анти займали велику територію від лісів Полісся до Чорного моря й від Карпат до Дону. Історики вважають, що столиця антів була на півдні, поблизу Чорного моря, де концентрація населення в той період була найбільшою. Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами. Високого рівня досягло ремесло. Анти налагоджували міжнародні зв’язки з сусідніми народами, особливо з Візантією.Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Військо відігравало в суспільстві важливу роль і було невід’ємним від державного апарату. В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.Основою політичної організації племен, що входили в антський союз, були роди і племена. Рід мав свої традиції, майно, шанував спільних предків, вів господарство під проводом старійшини. Плем’я мало військово-оборонну організацію.Зазначимо, що ще в період родоплемінних відносин політичні, економічні та військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загальноплемінних зборах з числа найавторитетніших старійшин родів. З появою майнового розшарування серед родичів, появою інституту власності виникає потреба у передачі цієї власності у спадок. З’являється також спадкоємність влади вождів племен.У перші століття н. е. слов’янські племена, як і інші народи, були втягнуті в загальні процеси Великого переселення народів, невід’ємні від війн як оборонного, так і завойовницького характеру. Саме в ці часи в українських племен з’являється виборна посада вождів, які концентрують у своїх руках військові функції.Антських вождів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела.   Згодом, уже в VI—VII ст. все частіше в історичних джерелах згадуються князі, які, окрім військової справи, займаються управлінням.Так на зміну родовим вождям приходять військові князі, які концентрують всю повноту влади у своїх руках, створюють апарат управління. Так влада стає незалежнішою і самостійнішою, хоча в часи раннього феодалізму були ще сильні родові інститути і звичаєві норми общинного ладу.Слід наголосити, що правовою основою суспільства антів, як і в інших народів, які переживали період становлення держави, були звичаї, які одночасно були і релігійними, і моральними, і правовими нормамиХарактерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах.З появою поняття власності правові звичаї закріплювали окремо зміст поняття власності племені та власності роду. Так, природні багатства — ліси, пасовиська, річки, озера — все це було власністю племені.Власність роду поділялася між його членами. Наприклад, земельні наділи. Члени роду мали право володіти і користуватися землею, а щодо розпорядження нею — ці питання вирішували збори родичів.Власність передавалася в спадок лише по чоловічій лінії. В звичаях існували поняття злочину і покарання за злочин. В окремих випадках існувала колективна відповідальність членів роду за злочин.Антська держава була зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва. В VII ст. антський племінний союз розпався — до цього спричинилися внутрішні та зовнішні обставини.

6.Розкрийте соціально-правовий зміст системи сюзеренітету-васалітету в Київській Русі.Зазначимо, що феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від Великого князя київського, який відносно них був сюзереном. Самі вони, в свою чергу, мали дружинників, які від князів одержували землю в умовне володіння. Така система називалася системою сюзеренітету-васалітету.Бояри були привілейованою частиною суспільства, і всі злочини, спрямовані проти бояр, каралися значно суворіше. В нормах “Руської Правди” життя бояр охоронялося подвійною вірою. В церковному уставі Ярослава честь дружин і дочок бояр захищалася штрафом у 5 гривень золота, а простих людей — в 1 гривню срібла.   Бояри при відсутності синів мали право передавати спадщину дочкам, тоді як дочки простих людей не мали права на спадщину. Бояри звільнялися від податків.Разом із князями і боярами великими землевласниками виступали монастирі і церква. Вони нерідко володіли общинними землями, займали пусті, одержували землі в дар від князів і бояр, а також одержували угіддя, здійснюючи договори купівлі-продажу, міни, дарування

7.Розкрийте правовий статус середньої групи вільних людей в Київській Русі.Вільне населення Київської Русі позначалось загальним терміном “люди” Найчисельнішою соц. верствою були вільні общинники(селяни) – смерди.Середню групу вільних людей давали міста.Жителі міст юридично були вільні,навіть рівноправні з боярами,але фактично вони залежали від феодальної верхівки. Вони мали право переїжджати з місця на місце,звертатися до суду.Основним їх обов’язком будла сплата князям,боярамта іншим власникам. Також до цієй категорії належали ремісники 9 майстри,підмайстри), дрібні торговці, крамарі, рядове духовенство, ремісники й торговці несли основний тягар міських повинностей. Вони сплачували подачки грішми,платили натурою,відробляли на будівництві й ремонті міських укріплень.

8.Розкрийте компетенцію і функції центральних органів державної влади Київської Русі.За формою правління Давньоруська держава була монархією на чолі з великим князем. Спочатку він виконував, переважно, військові функції, але з часом зосередив у своїх руках та представ­ляв законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. Він призначав місцеву адміністрацію, контролював її діяльність, відав справами міжнародної політики, виконував функції воєначальника, був опікуном церкви, гарантом внутрішнього миру та зовнішньої безпеки.Важливу роль в управлінні державою відігравала рада при великому князеві. її завданням було обговорення найважливіших питань державного управління. Князь радився зі своїм найближ­чим оточенням – боярами, а іноді – з представниками духовенства, єпископату та ін.Органом центрального управління, крім князя та ради, був і, так званий, “княжий двір”, де зосереджувалися всі важелі управління. З розвитком і посиленням держави великому князеві було дедалі важче самостійно здійснювати свої владні функції, тому він зму­шений був спиратися на допомогу слуг, які поступово перебирали на себе функції публічних урядовців. Водночас органи державної влади разом зі своїми офіційними функціями виконували й приватно-князівські. Тож елемент публічний в урядуванні ще не відокремився від приватно-правового. Особи, що належали до князівського двору (дворецький, покладник, печатник, стольник та ін.), завідували певною ділянкою господарства, прислуговували князеві й одночасно викопували державні управлінські функції. При дворі перебували також численні управителі -тіуни, їхні поміч­ники – ключники, а також дітські, отроки, ябедники, гриді та ін.

9.Договори Великокнязівської влади як окрема група правових норм в Київській РусіВажливими першоджерелами давньоруського права були русько- візвнтійські договори907,911,945 та 971рр.Перший усний договір укладений князем Олегом у 907р.,вважають ніби вступом до наступного договору 911р. Договір 911р. укладений також князем Олегом, доповнював договір 907р. і містив норми міжнародного публічного і приватного права. Наступний договір укладений князем Ігорем 944р з візвнтійським імператорами Романом,Константином і Стефаном.Договір 971р. укладений князем Святославом з імператором Цимісхієм, але це був договір про перемир’я, і грунтується він лише на візантійському праві.Зміст договорів свідчить про те , що вони регулювали торговельні відносини,визначали права,якими користувалися руські купці у Візантії.У них можна знайти норми цивільного,кримінального,міжнародного,процесуального права.Наприклад, договір 911р. містить статті,які регулюють порядок успадкуваннямайна русів, що були на службіу Візантії , саме руськими нащадками. Договір 944р. дозволяє й інший варіант дій – убивця може бути затриманий та позбавлений життя близькими родичами вбитого.Договори містять також чимало норм , що втановлюють відповідальність за крадіжку, тілесні ушкодження, розбій,пограбування тощо. Деякі з них пізніше відтворено в Руській правді.В окремих випадках норми русько- візантійських договорів випереджають тогочасне міжнародне право.Договір 911р. установлював взаємні обов’язки русів та візантійців, пов’язані зі збереженням майна розбитого об берег чужоземного корабля, поки не з’явиться законний володар.

11. Наведіть приклади рецепції права в Київській Русі. Поясніть роль рецептованих норм в праві Київської Русі.Внаслідокрецепції ряду норм візантійського права набрали юр. Силив церковних судах збірники “Номоканон”(закон і церковне правило), які з прийняттям християнствапоторапили до русі через Болгарію. Це були збірники норм церковного права,до скаду яких увійшли правила апостолів, отців Церкви ті Вселенських соборів, а також закони імператорів у церковних справах.У Київській державі номоканони набули поширення у перекладі на старослов’янську під назвою (Корча Книга), яка складається із (Еклоги) та (Прохірона). (Еклога), видана приблизно між 740-750рр. За правління імператорів-іконоборців Лева та його сина Константина,містила витяги з конституцій, дигест,кодексу й новел Юстиніана та деякі додатки, зроблені під впливом звичаєвого права народів, завойованих Візантією.(Прхірон), виданий і кінці VIIIст. Імператором Константином, очищав візантійські закони від звичаю, наближав їх до римського права.Зазначені джерела містили преважно норми цивільного права.Наводили й деякі норми криміналного права, а також порядок розподілу воєнних трофеїв.Окрім (Еклоги) та (Прохірона), (Кормча книга) включала також збірники права під назвою (Закона судного людем), положення якого межували із статтями Руської правди.Рецепція візантійського права, а з ним і римського права збагатила давньоруське право новими правовими поняттями та нормами.Слад зазначити, що всі візатійські збірникипри перекладах зазнавали значних змін.Тексти доповнювалисях урахуванням місцевих звичаїв та умов судочинства, що наближало дані джерела до давньоруського права.

12.Судовий процес в Київській Русі.Особливих державних структур судових органів у Давньо­руській державі не існувало. Судові функції виконували владці – як у центрі, так і на місцях. Суддями були князі, посадники, волостелі, тисяцькі, соцькі, десятські. Суд, фактично, не був відділений від адміністрації. Він базувався на класовій основі та захищав, передовсім, інтереси панівних верств давньоруського суспільства.Суди поділялися на публічні (державні), вотчинні (приватні) та церковні.До компетенції виключно князівського суду належали справи, в яких хоча б однією зі сторін були представники феодальної знаті. Найважливіші справи князь вирішував разом з боярами чи ви­носив на віче. Для вирішення незначних цивільних справ (роз­поділ спадщини, суперечки за межу тощо) князь посилав дітських і отроків, які діяли від його імені. Час від часу князь вибирався з тіунами у провінцію, об’їжджав громади та здійснював суд на місці. Це був, так званий, “поїзший суд”.З виникненням великого приватного землеволодіння виникають приватні суди – суди землевласників над залежним населенням. Це право жалувалося феодалам державою разом із землею. Із запровадженням християнства та зростанням впливу церкви на віруючих виникають церковні суди, під юрисдикцію яких під­падали духовні та церковні люди щодо будь-яких справ, а миряни – стосовно справ про мораль, віру, подружніх проблем. Суддями на таких судах, залежно від типу злочину та статусу порушника, були єпископи, архієпископи чи митрополити.Існував і общинний суд, до юрисдикції якого належали: захист власності в разі порушення межі; проведення попереднього слідства, якщо вбивство було скоєно на території верві тощо. В умовах феодальної держави цей суд відігравав доволі незначну роль.Судовими урядовцями були: княжі урядовці, метальники, слідчі (істці), ябедники (офіційні обвинувачі). Для доказів залучалися свідки – послухи та видоки.

13.Поняття і види злочинів в нормах “Руської Правди”.Злочини в Київській Русі називали “образою”, проте право не розрізняло кримінальне та цивільно-правове правопорушення. Підхід до злочинів був класовим. Уже виділяли об’єктивний і суб’єктивний боки злочинів. Об’єктами злочину були влада, особа, майно, звичаї. Суб’єктами злочину могли бути всі, крім челядіі а холопів. Особливо небезпечним злочином вважалося посяі ііішч на князівську владу, що проявлялося у повстаннях. Небезпечними вважалися злочини проти особи – вбивство, побої, тілесні ушкодження. До майнових злочинів належали розбій, грабіж, крадіжка (татьба), незаконне користування чужим майном, псування межових знаків. Світське право того часу не мало норм, які б охороняли сім’ю під злочинних посягань. Ці норми набули втілення в церковних уставах. До злочинів проти сім’ї та моральності належали: розпуста (самовільне розлучення з дружиною), зґвалтування (іюшибання), укладення шлюбу між близькими родичами, багато­женство, співжиття з черницею та кума з кумою, народження позашлюбної дитини, сексуальні збочення та ін.

14.Види покарань в нормах “Руської Правди”.Щодо системи покарань, яка існувала в той час, то вона була ¹ юсить простою та порівняно м’якою. Найдавнішою формою покарань оула помста потерпшого чи його родичів. Цей вид покарань у часи “Руської Правди” спочатку обмежили, а потім і зовсім скасували. Переважним видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця, що складалося з двох частин: одна йшла на користь князя, а друга-потерпілому. Видами грошового стягнення були віра (проста віра та дика), продаж, головщина, урок. Вищою мірою покарання був, так званий, “потік і пограбування” – вигнання шочинця та його сімї з общини з конфіскацією майна на користь общини. Цей вид покарання призначався, переважно, затри види іпочинів: убивство в розбої, підпал і конокрадство. Смертна кара не була властивою для права того часу. Вона з’являється пізніше і а спершу в практиці церковних судів.

15.Розвиток зобов¢язального права в “Руській Правді”.Досить розвинутим біло в Київській Русі забов’язальне право. Руська правда регламентовала як забов’язання за нанесення шкоди, так і забов’язання за нанесення шкоди, тк і забов’язання із договорів.В першому випадку передбачалось повне відшкодування вартості.Так, якщо хто-небутьзламав спис або щит,то забов’язаний був відкодувати вартість зіпсованої речі.Для забов’язань із договорів характерним було те, що невиконання зобов’язання давало потерпілому право на особу, яка його не виконала, а не на майно цієї особи. Це було пережитком родових відносин, при яких майно належало не конкретній особі, а всьому колективу і тому стягнення могло обернутись тільки на саму особу.Але Руська правда знає вже й майнові стягнення. Так, добросовісний банкрут отримував відстрочку для погашення своїх забов’язані, а не продавався в рабство, як то було раніше.

16.Види цивільно-правових договорів в “Руській Правді”, способи їх укладення.Згідно з «Руською Правдою», договір мав назву «ряд» і укладався, як правило, усно, але в присутності адвоката. У РП є згадки про договори купівлі-продажу,позики, кредитування, особистого найму, зберігання, поруки, поклажі.Договір купіі-продажу рухомого майна заключався в фомі усної угоди про передачу речі особі, яка платить за неї.Якщо хтось продавав річ, яка йому не належала, угода вважалась нікчемною: річ переходила до її власника, а покупць пред’являв позов про відшкодування збитків.Договір позики охоплював кредитні операції як грошима, так і натурою. Взяте поверталося з надбавкою в вигляді «присопу» (присипки) при позиці хліба і «настави»(добавки) при позиці міді. Проценти при позиці грошей (срібла) називалися «резами».Позика. Як і інші цивільні угоди, укладалася публічно, в присутності свідків. Виняток допускався тільки для невеличких позик до трьох гривень. Якщо борг перевищував цю сумму, а свідків не було,суд не розглядав такий позов (ст.. 52)Проценти за короткостроковими позиками стягувалися щомісячно, розмір їх не обмежувався.Договір поклажі укладався у вигляді неофіційної угоди (без свідків), і суперечки, які виникали у зв’язку з цим, вирішувались простою присягою. Вона ґрунтувалась на взаємній довірі сторін (ст.49)

10.Князівська нормотворчість в Київській Русі. Наведіть приклади і прокоментуйте.Княже законодавство знаходило місце в договорах князів з народом та княжих грамотах.Самих договорів не збереглося, але з літописів видно, що вони існували.Дуже мало збереглося і юридичних грамот князів.Найстарша з них – грамота Мстислава 1 від 1130 року.Окреме місце серед пам’яток княжого законодавства займають церковні устави.Їх зберіглося 6. Найважливіші серед них: церковний устав Володимира та церковний устав Ярослава. Вони мали велике значення перш за все для церковного судочинства.

17.Право успадкування у нормах руської правди.РП розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не лишив по собі заповіту, набувало сили спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася дружина померлого. Якщо вона виходила заміж. То призначався опікун із числа близьких родичів. Винагородою для опікуна було те, що він користувався доходами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина. (ст.99-100)Дружина померлого отримувала частину майна «на прожиток»(ст.93). а сестру брати повинні були видати заміж, виділивши їй придане (ст. 95)Община була зацікавлена в тому, щоб її багатство не йшло на сторону, коли дівчина виходила заміж за хлопця з іншого села, тому майно передавалося лише по чоловічій лінії. Виняток був тільки для бояр та дружинників, які мали право предавати майно дочкам (ст.91), щоб маєтки залишалися в родовитих семей.

18.Види судів в КР, їх компетенція.Серед судових органів КР необхідно виділити перш за все суд общини, як найбільш давній судовий орган. Община судила відповідно до звичаєвого права. Вищою мірою покарання було вигнання із общини.Зі зміцненням державності все більша кількість справ підлягала князівський юрисдикції. Вигнання із общини, як найбільше покарання. Було включене в РусПравду, але тепер майно засуджених переходило не до общини, а йшло князю.989р Володимир здійснив судову реформу. Її сутність полягала в розмежуванні світських і церковних судів.Великий кнзь судив сам або через посадників, тіунів, волостелів ті їхніх помічників.Велика кількість справ проходила через церковний суд, який розглядав всі правопорушення духовенства, а також багато справ простих людей, які були віднесені до юрисдикції церковного суду: всі злочини проти моралі. Порушення церковних законів, розпуста, чародійство. Родинні сварки і ін.

19.Розкрийте механізм державної організації княжої Галицько-Волинської Русі.Органами влади в Галицько-Волинському князівстві були князь, боярська рада і віче.Князю, який стояв на чолі держави, належала верховна влада. Мав право приймати законодавчі акти, право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь видавав грамоти про передачу спадку, про наділення своїх васалів землею, хрестоцілувальні грамоти, грамоти про пожалування посадами тощо. Ця законодавча влада не була всеохоплюючою , бо часто не визноволася боярами. Князь мав верховну судову владу, але не завжди міг її здійснити. Якщо князь домовлявся з боярами, влада переходила до нього повністью; якщо ні – фактично. Влада зосереджувалася у бояр.Васали князя разом із посадами отримували право судити в межах свого володіння. У боярських вотчинах вся судова влада перебувала у руках бояр. І хоча князь засновував князівські судові органи, направляючи туди своїх тіунів. Вони не могли протистояти фактично існуючому порядку.Князь очолював військову організацію, черезу повноважених ним осіб збиралися податки, чеканились монети, здійснювалось керівництво зовнішньо політичними відносинами. Князь призначвав посадових осіб (тисяцьких, воєвод, посадників) у містах і волостях свого домену. Наділяючи їх, земельними володіннями на умови служби. Крім того, він намагався підпорядкувати фінансово-адміністративну систему, оскільки в цей час ще не було розмежування між загальнодержавними і князівськими доходами.Основною формою правління в Г-В землі була ранньо-феодальна монархія, однак тут мала місце й така форма правління, як дуумвірат. Так, із 1245р. і до смерті Данила Галицький правив разом із братом Васильком. Який володів більшою частиною Волині.Проте влада ніколи не зосереджувалась лише у княжих руках. Цьому перешкоджало боярство, особливо заможнє. ВелКнязь вимушений був допускати бояр до влади і, хоча велКнязь був необмеженим правителем, фактично він залежав від боярської аристократії. З цього можна зробити винсовок, що у Г-В землі існувала така форма правління, як монархія, обмежана боярською аристократією.Боярська рада діяла в ГВ князівстві вже в першій половині 14 ст. До її складу входили заможні бояри-землевласники, головним чинос, представники боярської аристократії. Галицький єпископ, суддя князівського двору, декі воєводи та намісники. Раду, що збиралася з ініціативи самого боярства, очолювали найбільш впливові бояри. Які намагалися регулювати діяльність князя. В період Юрія-Болеслава вплив боярської ради настільки посилився, що князь не міг підписівати документи буз згоди з нею. З 14 ст. Рада стає офіційним органом влади. Фактично, в руках бояр зосереджувалась війскова, адміністративна й судова влада.Як і в інших руських землях, у ГВК діяло віче, але воно не отримало тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи.Центральне та місцеве управління представляло собою двірцево-вотчину систему управляння. Центральною фігурою серед чинів був двірський. Перш за все, він вів господарство князівського домену і був «суддею князівського двору». Серед інших чинів згадується канцлер (печатник). Він відповидав за князівську печатку, скаладв текти грамот, засвідчував князівські документи. Також були такі чини, як стольник (відповідав за надходження доходів з князівських володінь), оружник (відповідав за князівське військо), отроки (супроводжували князя у військових походах).Містами управляли тисяцькі і посадники, яких призначував князь. Теріторія князівства ділилась на воєводства , а ті – на волості. В селах управління здійснювали виборні старости, які повністю підкорялися місцевій князівській адміністрації.

20.Розкрийте особливості поширення магдебурзького права в українських землях в 14-І-й пол. 17 ст.ст.Раніше за інші українські землі магдебурзьке право отримали міста Закарпатської України, яка перебувала під Угорщиною. Останнім Магдебурзьке право отримав Ніжин (у 1625 році).МП діяло в містах україни шляхом застосування в самоврядуванні та суді книг міського права польських юристів Павла Щербича Та Б. Гроїцького. Ці збірники відрізнялися змістом конкретних норм від першоджерел – «Саксонського дзеркала» та «Вайхбільда».На Правобередній україні також існувало таке явище, як хелмське право, яке по суті було переробкою магдебурзького на польську мову з використанням звичаїв та інших юридичних норм польського міста Хелм.Треба підкреслити, що в українських містах діяла та частина магдебурзького права, яка допомагала організувати систему органів самоврядування, воно терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним та заміняли його.Протягом 14-17 ст. магдебурзьке право поширилося на всій правобережній та в частині Лівобережної України. У своїй основі воно було знаряддям католізації та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики. Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в містах України в повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів самоврядування . Міста використовували звичайно форму магдебурзького права та не його зміст, залишаючи дуже мало від німецького права.На першому етапі свого існування магдебурзьке право відіграло дещо прогресивну роль в економічному розвитку України.

24.Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.У цей час адміністративний устрій майже не змінився, порівняно з час до татаро-монгольського панування на українських землях. Різницею було те, що віднині кожен князь мав отримати ярлик – символ влади – у золото ординців , всі руські князі були васалами ханів Золотої Орди

21.Розкрийте зміст Кревської (1385) і Городельської (1413) уній, покажіть правові наслідки цих документів для українських земель.Для литовсько-руської держави зростання московського князівства було великою загрозою. Збільшується тиск Польші на Литву. Перш за все польшу приваблюють українські землі. Правлячі кола польші починають переговори з великим князем Ягайло, пропонуючи йому руку королеви Ядвіги і сподіваючись таким чином отримати вплив на Велике князівство литовське.1385 – Кревська унія. Згідно з якою Ягайло мусив перевести Литву на латинську абетку, вжити заходів. Щоб повернути втрачені Литвою і польшею землі, повернути Польші землі, що були коли-небудь втрачені, звільнити полонених, прилучити землі литовські і руські до Польської корони. В наслідок цього у 1387 році до Польші приєднуються Галичина і Поділля. Останнє після протистояння польши і Литви тевтонському ордену, перейшло знову до литви (1410р.).Негативне значення мала й Городельська унія 1413 року, яка закріпила ідею литовської автономії, але внесла ув польсько-литовське суспільство розлом на релігійному грунті; унія забезпечувала права тільки католиків, ставлячи їх вище православних, що призвело до загострення відносин між ними. Образи православних штовхають іх до відносин з Московю, яка в той час рахувалась з силою Литовської держави.

22.Юридична основа утворення Речі Посполитої. Розкрийте зміст Люблінської унії (1569р.) і прокоментуйте.У 16 ст. на політичній арені з’являється нова сила – шляхетство, інтереси якого були спрямовані на об’єднання Польщі і Литви. Щляхта Литви прагнула прагнула обмежити магнатів і домогтися привілеїв, якими користувалась польська шляхта. Цим прагненням скористалася аольська правляча верхівка, що мріяла приєднати до Польші Литовські та руські землі.1 липня 1569 року, не дивлячись на конфлікти і небажання шукати компроміси, була все ж таки підписана Люблянська Унія, згідно з якою Корона (Полдьша) й Велике князівство Литовське об’єднуються в одну державу – Річ посполиту. За умовами унії. Обрався спільний король, який одночасно проголошувався великим князем. Сейми могли бути тільки об’єднаними (польсько-литовськими). Спільною була грошова система, Польська та литовська шляхти могли володіти землями в обох частинах держави.Наслідки Люблянської унії біли негативними для України. Більшість земель відійшли до польші, за великим князівством литовським залишалось лише Берестейське воєводство та Пінщина. Деякі землі відійшли до Молдови. Угорщини, москви.Україна зазнала найбільших втрат від Любянської унії: національному життю і нац..традиціям було завдано тяжкого удару.

23. Зміст і значення Берестейскої унії (1596 р.)У XVIст. католицька Церква підпорядкувала питання вірувань своїм економічним та політичним інтересам. Унія Церков розглядається Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної Церкви до католицької з обов’язковим твердженням верховенства римського папи та визнання католицьких догматів єдиною істинними. Йшлося не про обї’днання на рівних засадах, а про приєднання східної православної Церкви до західної. Страх перед вибухом народного гніву (через посилення кріпосного права та загострення соціальних конфліктів) був причиною стримання переходу верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді у Речі Посполитій було вирішено створити спеціально для українського народу уніатську Церкву – перехідну ланку до повного панування католицизму на українських землях, зберігаючи при тому обряди православ’я , церковнослав’янську ову і календар, визнаючи при цьому зверхність ватикану. Ініціатива укладення унії походила від православної сторони. В червні 1595 року за ініціативою єпископа Львовського Гедеона Балабана було вирішено підписати унію. Наприкінці 1595 її офіційно було признанано.Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, шляхта, що прийняла унію, одержувала право займати держ посади нарівні з католицькою шляхтою.Те, що розпочалося як намір здійснити об’єднання християнської пастви, закінчиося розколом: тепер існувало три церкви – католицька, уніатська і православна.Лише у зо-х роках 17 ст. з’явилися «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали існування православної церкви.

25. Правова сутність “дворянської республіки” в Речі Посполитій.Велике значення у формуванні державної системи Речі Посполитої мали “Артикули” Генріха Валуа 1573 р.Ними проголошувалася дворянська республіка на чолі з королем. Короля обов’язково обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і був зобов’язаний вирішувати найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики лише з урахуванням думки сенату, а кожні два роки — скликати сейм. Відповідно до “Артикулів” у разі порушення королем прав і привілеїв шляхти вона мала право відмовитися від покори королю. Слід зазначити, що ефективність роботи сейму різко понизилася в середині XVII ст. після того, як була запроваджена практика прийняття рішень виключно консенсусом. Будь-який учасник міг скористатися правом “liberum veto” і заблокувати будь-яку постанову.Центральне управління республікою здійснювали король і ряд посадових осіб. Так, маршалок коронний (або великий) відав королівським двором, канцлер — королівською канцелярією, коронний підскарбій — скарбницею Корони, коронний гетьман — військом Корони.Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. На селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст придбала магдебурзьке право.

26. Система управління в українських землях у складі Великого князівства ЛитовськогоДержавний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана “Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя: маршалок земський, маршалок двірський, канцлер, підскарбій, гетьман та ін. З XV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших повноважень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії.Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину — так звану “поданщину” і брати участь у військових походах.За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації. “Хоча довго , аж до II пол. XVI ст. не було вироблених докладних форм, ані репрезентації земель у центральних органах, ані форм місцевого самоуправління, і саме центральне самоуправління не мало характеру влади, вибраної членами федерації”.Так, Великим князем вводиться інститут намісництва. Місцеві руські князі поступово втрачали свою самостійність, а їх землі передавалися в управління великокняжих намісників. Разом з цими процесами великі князі литовські починають втручатися і у внутрішні справи українських земель. Це пов’язано з закінченням процесу об’єднання українських князівств навколо єдиного центру. В цей час майже вся повнота влади в державі опинилася в руках шляхти Великого князівства Литовського.Пануючими верствами у Литовсько-Руській державі були: князі литовські, удільні українські князі, що мали родові земельні маєтки. Разом вони утворили аристократію і вважалися магнатами, але українські магнати не мали права займати державні посади. Нижче магнатів стояла шляхта, що мала землю за службу і була основною частиною війська.Бояри стояли нижче шляхти і виконували різні державні повинності: розвозили пошту, несли “подорожну” повинність, “путну” службу. “Панцирні слуги” — найнижчий службовий стан. Вони повинні були самі служити у війську без власної дружини.

27. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.Вплив українського права на законодавчу систему спочатку Литовсько-Руської, а потім – Польсько-Литовської держави був досить значним. 1(1529р.), 2(1566р.) та 3(1588р.) Статути за правом вважаються видатними пам’ятками права литовського, руського українського та білоруського народів. Рівень законодавчої техніки, прогресивні сутність та зміст вивели ці законодавчі акти на передові позиції європейкої юридичної думки.Статути закріплювали повну дієздатність лише магнатів і шляхти. Залежні селяни могли вступати у правовідносини тільки з дозволу своїх феодалів. Холопи та челядь узагалі не були суб’єктами правовідносин. Литовські статути регулювали способи набуття земельної власності: в спадщину, внаслідок укладання цивільних договорів (купівля—продаж, дарування, міна тощо), за службу.Останній, 3 Статут був затверджений відповідно до процедур того часу спціальним актом короля Польші і Великого КЛ 28.01.1588р. Восени того ж року він набрав чинності. У вступі до статуту підкреслюється, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян.Два з половиною століття статут задовольняв судову практику на литовських. Українських, білоруських землях, відповідаючи тим самим вимогам епохи.Статут складався з 14 розділів, які нараховували 488 статей. До 1-го розділу увійшли норми, що стосуються основним положень, а також норми, що визначають покарання за державні злочини. 2й розділ охоплює норми, що регулюють виноння військового обов’язку шляхтою. 3й розділ – норми державного права. В інших розділах – норми цивільного, кримінального і процесуального права. Тобто 3й статут охоплював наступні галузі права: конституційне, цивільне, спадкове, кримінальне, шлюбні та сімейні відносини.У Новому Статуті 1588 р. мали чітку диференціацію стани, об’єкти і суб’єкти злочинів (на відміну від Старого 1529 р. Статуту, де зазначалося, що бідні й багаті за один і той самий злочин мають відповідати за одними і тими самими нормами). Запроваджувався державний розшук злочинців. Кримінальна відповідальність наставала з 16 років (у попередніх редакціях Статутів — з 14 років). Вводилося поняття недієздатної особи у зв’язку з психічним захворюванням.

28.Система управління і розвиток права в українських землях у складі Польщі у 14-І-й Пол. 16 ст.ст.В новій державі відбувалися зміни в адміністративному поділі території. Було створено шість воєводств — Руське, Белзьке, Київське, Чернігівське, Подільське, Брацлавське. Воєводства поділялися на повіти, кожен повіт — на волості. З місцевої шляхти король призначав воєвод, старост і каштелянів. У королівських землях створювалися староства. В українських землях існувала волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.У системі управління особливе місце займали шляхетські сеймики, які збиралися у воєводствах і повітах. Це своєрідні установи дворянського самоуправління, які обмежували владу королівської адміністрації. В компетенцію сеймиків входили питання оподаткування, організації збройних сил у воєводствах. На сеймиках шляхта обирала також своїх представників до загальнонаціонального сейму і Люблінського трибуналу — вищої касаційної інстанції шляхетських судів.Вальний сейм у відповідності до Люблінської унії 1569 р. став вищим законодавчим органом республіки. До його складу входили король, сенат і посольська ізба. Король головував на засіданнях сейму. До Сенату входили вищі посадові особи Речі Посполитої — сенатори. Вони не брали участі у голосуванні, а лише висловлювали свою думку з того чи того питання. Посольська ізба складалася з 170 депутатів-послів від земської шляхти і грала визначну роль в прийнятті сеймових рішень. Постанови Вального сейму називалися конституціями. Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. На селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст придбала магдебурзьке право.Соціальна структура міст носила корпоративний характер. Ремісники і купці об’єднувалися за професійною ознакою в цехи і гільдії. Кожне з таких об’єднань очолювалося цеховим магістратом, який виконував судові функції з внутрішньоцехових спорів.Зазнало розвитку й право в Речі Посполитій. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, що існувала на Заході.

29.Поширення Литовського права в українських землях в кінці XIV – першій половині XVI ст. Литовський статут 1566 року, його структура, сфера регулювання.Вплив українського права на законодавчу систему спочатку Литовсько-Руської, а потім – Польсько-Литовської держави був досить значним. 1(1529р.), 2(1566р.) та 3(1588р.) Статути за правом вважаються видатними пам’ятками права литовського, руського українського та білоруського народів. Рівень законодавчої техніки, прогресивні сутність та зміст вивели ці законодавчі акти на передові позиції європейкої юридичної думки.Статути закріплювали повну дієздатність лише магнатів і шляхти. Залежні селяни могли вступати у правовідносини тільки з дозволу своїх феодалів. Холопи та челядь узагалі не були суб’єктами правовідносин.Литовські статути регулювали способи набуття земельної власності: в спадщину, внаслідок укладання цивільних договорів (купівля—продаж, дарування, міна тощо), за службу.Шляхта дістала право на розпорядження землею. В спадкових відносинах успадковування за законом визначало черги спадкоємців. Так, спадкоємцями першої черги були діти, подружжя. Доньки одержували тільки чверть майна у вигляді приданого. Статут 1566 року закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565 року. Цей статут поділяється на 14 розділів і 367 артикулів. Розділ 1,2 та 3 мають норми державного права. Розділ 4 присвячений судоустрою,, з 5-го по 10й – приватному праву, з 11по 14 – кримінальне та процесуальне право.

30. Управління і адміністративний устрій в українських землях у складі Речі ПосполитоїЦентральне управління здійснювалось королем і рядом посадових осіб. Королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією – канцлер, скарбницею Корони – коронний підскарбій, військом Корони – коронний гетьман.Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-теріторіального поділу Речі Посполитої. Після Люблінської унії українські землі остаточно остаточно втратили свою автономію і були поділені на шість воєводств: Руське (охоплювало Львівську, Галицьку Перемишльську, Саноцьку та Холмську землі), Белзьке (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів), Подільське (Кам’янецький, Червоногородський і Летичивський повіти), Брацлавського (Брацлавський і Вінницький повіти), Київське (Київський, Овруцький і Житомирський повіти).У 1635 році було утворене Ченігівське воєводство, яке складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів.Основні адміністративні воєводства у Речі посполитій були воєводства, повіти, землі і староства.У деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складалися в повіт.У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив мали шляхетські сеймики в земствах і повітах.До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органни. Справами волості відав королівський волосний староста, а сельськими – сельський сход, якому був підпорядкований сільський староста.На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав сам власник.

31. Державний устрій Великого князівства ЛитовськогоПриєднання українських та білоруських земель до Литви суттєво вплинули на структуру її державної влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему державних органів Київської Русі.На чолі Великого князівства Литовського стояв Великий князь (з другої половини 15 ст. – господар). Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з синів Великого князя. В його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими країнами.Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву «пани-рада».Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави.Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був під канцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник – двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.Місцева адміністрація з’явилася після ліквідації удільних князівств, яких замінили у великих волостях намісники – старости. У великих містах, наприклад у Києві, були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці.

32. Джерела права Великого князівства ЛитовськогоГоловними джерелами права Литовсько-Руської держави були: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство (привілеї: обласні, земські, міські), Судебник Казиміра 1468 року, статути, магдебурзьке право.На перших порах серед джерел права найбільш важливе місце належало Руській правді. ЇЇ норми були покладені в основу інших джерел права. Руська правда значно вплинула на подальший розвиток литовського законодавства.Певна частина громадських відносин регулювалася нормами звичаєвого права, які складались в процесі суспільного життя.До джерел права також слід віднести канонічне право (православне – «Номоканон», церковні статути Володимира та Ярослава; і католицьке – «Звід канонічного права» 1532 року).З часом якості важливих джерел права набувають міжнародні договори, різноманітні князівські грамоти Великого князівства Литовського.Насамперед це договори Литовсько-Руської держави з Прусським і Лівонським орденами, з Новгородською та Псковською республіками, з Московським князівством. А також договори з Польщею – Кревський акт 1385 року, Віленська угода 1401 року, Городельська угода 1413 року, Люблінська угода 1569 року.У цих актах ми знаходимо, перш за все, норми конституційного та адміністративного права.

33. Державний лад Речі ПосполитоїВідповідно до Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське і Польща об’єдналися у єдину державу – Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі – Волинь, Поділля, Київщину.Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали «Артикули» Генріха Валуа 1573 року, які проголошували дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з «Артикулами» короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов’язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахування думки сенату, кожні два роки скликати сейм.Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб.Основними адміністративно-територіальними одиницями Речі Посполитої були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, старост, каштелянів та інших службових осіб.До низових органів місцевого самоврядування належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход.

35. Суди і процес в Речі ПосполитійВищими судовими інстанціями були господарський суд, головний трибунал і сеймовий суд. Як суди першої інстанції судили вони магнатів і панів.Статутами 1566 і 1588 років до виключної підсудності господарського суду було віднесено такі справи: про державні злочини; про злочини проти посадових осіб; за позовами, що торкалися інтересів государя і державної скарбниці; за скаргами на незаконні дії посадових осіб… Найбільше навантаження господарський суд мав як апеляційна інстанція за скаргами на рішення інших судів.Для того, щоб розвантажити господарський суд, у 1581 році було видано закон про утворення вищого суду – головного трибуналу, на якій покладалося завдання апеляційного перегляду справ (на рішення гродських, земськихі підкоморських судів) і розгляду деяких справ за першою інстанцією.Рішення головного трибуналу виносилися більшістю голосів і оскарженню не підлягали.Законом 1588 року було проведено реорганізацію сеймового суду, до складу якого крім государя і пани-ради вводилися вісім депутатів від сейму. Сеймовому суду були підвласні всі справи за державними злочинами.Для шляхти існували суди, які були створені ще в Великому князівстві Литовському: земські, гродські та підкоморські.Досить вагомою була судова компетенція Церкви. В українських землях існували два види церковних судів: духовні, що розглядали справи про порушення догматів православної віри; домінальні, які виступали як сдуи власника над залежними від Церкви людьми.Суд у містах з правом на самоврядування здійснювався лавними та бурмистерськими судами.

36. Система управління в Запорізькій Січі (друга половина ХУІ – перша половина XVII ст.ст.)Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися у руках козацької адміністративної та судової влади.Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради.Існували також ради на рівні куренів, які називалися сходками і які збиралися для вирішення питань місцевого значення.На Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя та військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня.Кошовий отамана (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову влад. Його влада не була абсолютною, він звітувався перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді.Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії.Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя.Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

37. Соціально-правовий статус козацтва в період Гетьманщини.1552—1554 рр. український магнат Дмитро Вишневецький (Байда) об’єднав поодинокі групи козаків, створивши на о. Мала Хортиця козацький центр, унікальну військову формацію — Запорозьку Січ. Запорозька Січ поділялася на 38 військових підрозділів — куренів.Курінь — це низова військова одиниця, очолювана курінним отаманом. У складі куреня було кілька десятків козаків. Вони обирали курінного отамана терміном на один рік. Курінний отаман займався господарськими, фінансовими і військовими справами куреня.   Об’єднання кількох куренів називалося сотнею. На чолі сотні стояв сотник. До його адміністрації входили: писар, декілька хорунжих та осавулів. Сотник мав адміністративні, військові, господарські, фінансові функції, а також судові у цивільних справах.Полк об’єднував кілька сотень козаків. На чолі полку стояв полковник, який у своїй діяльності опирався на адміністрацію: кошового обозного, полкового писаря, полкового суддю, декількох полкових хорунжих і бунчужних.Кіш — центральний орган управління, очолюваний гетьманом. Запорозька Січ поділялася на 58 територіальних одиниць — паланок на чолі з полковниками.Вищою інстанцією Запорозької Січі як військово-політичного об’єднання була Загальновійськова рада. Вона збиралася двічі на рік — на Різдвяні свята і на Покров. Вона вирішувала питання війни і миру, військових походів, заслуховувала звіти й обирала на термін до одного року найвищих посадових осіб.Найвища адміністративна, військова, судова і духовна влада належала кошовому отаману (пізніше — гетьману). На Січі функціонувала козацька Рада — своєрідний козацький парламент, який обирав гетьмана і козацьку старшину, а також вирішував найважливіші питання Запорозької Січі. На територію Запорозької Січі жінки не допускалися. Постійно проживати мали право тільки неодружені чоловіки.Наголосимо, що соціальний статус козака визначався ні походженням, ні багатством, ані віком, а лишень давністю перебування на Січі. Можна стверджувати, що фактично на терені України з’явилося унікальне для Європи військово-територіальне утворення із своїми правилами співжиття.

38. Розкрити зміст і дати правову оцінку договору «Березневі статті» 1654 рокуУ січні 1654 р. у Переяславі було укладено попередній договір про умови переходу Війська Запорозького під владу Московського царя, а також про гарантії для Війська Запорозького. Після цього уряд Б. Хмельниць­кого розробив конкретні умови договору з Росією, що були пере­дані російському цареві. Цей документ відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Прохальні статті. Він складався з 23 пунктів (статей). 14 березня 1654 р. цей документ було передано цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто на доопрацю­вання та редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні його зміст майже не змінився. Цар і бояри розглянули статті та’супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді документ став відомий як Березневі, чи Московські статті. 27 березня 1654 р. українські посли отримали цей документ і три царських жалувані грамоти – Війську Запорозькому, козацькій старшині та про передання Чигиринського староства “на гетьманську булаву”.Сукупність цих чотирьох документів і становила власне текст договору, що фактично був конституцією козацької держави.За ним підтверджувалися недоторканність суспільного ладу України, попередній порядок управління та судова система, права і привілеї козацтва. Оригінал цього договору не зберігся.Березневі статті 1654 р. були сформульовані не зовсім ясно, а тому обидві сторони вкладали в них різний зміст і кожна під­ходила до нього, зважаючи лише на свої інтереси. Україна бачила в ньому лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана в наступні роки, а Москва від перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію.Об’єктивно цей договір відповідав інтересам обох сторін. Він засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна здобула сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну й судову владу, ліквідовано переслідування православної церкви та її віруючих. Росії ж, зі свого боку, було дуже вигідно прийняти в підданство край із багатими землями, майже з тримільйонним населенням. Росія також звернула увагу на вигідне геополітичне положення України. Немале значення мало й те, що Україна в той час мала визнання багатьох країн Європи та Близького Сходу. До того ж Україна захищала Росію з півдня від нападів турецьких і татарських орд.

39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілей війську Запорозькому» 1654 року + 40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілеї шляхти» 1654 року.В березні 1654 року українське посольство прибуває до Москви. 14 березня посли подали письмовий текст проекту договору з 23 статей , що фіксували умови, на яких уряд Української держави передбачав об’єднання з Московською державою. На цьому документі був підпис Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорозького.Статті проекту стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Московської держави…Але саме у першій статті йшла мова про підтвердження «прав і вольностей» Війська Запорозького, а фактично прав і вольностей всієї України, оскільки формула «Гетьман з Військом Запорозьким» репрезентували в юридичних і дипломатичних документах Українську Гетьманську державу, що склалася в роки Визвольної війни 1648-1654 років.У статті говорилося про непорушність прав і вольностей козацького стану в управлінні, суді і приватних правових відносинах.Друга стаття обумовлювала кількість козацького війська – збройних сил України – 60 тисяч…А третя стаття передбачала підтвердження прав та вольностей української шляхти.

41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей. В тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парламенту), до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (ст. 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.Таким чином, було закладено певну форму постійного парламентаризму, — хоча і з епізодичними сесійними зборами, на відміну від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) та дорадчих старшинських рад. Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади. Вперше було передбачено введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Запорозької Січі. Проте норми їхнього представництва у конституції не було встановлено. Через процедуру виборності генеральної та іншої старшини конституція частково успадкувала та унормувала звичаєву практику загального козацького (народного) безпосереднього парламентаризму Запорозької Січі, запровадивши парламентаризм представницький і забезпечивши при цьому незалежне становище обранців від волі гетьмана. У період між сесійними зборами Генеральної Ради її повноваження виконував гетьман разом із Радою генеральної старшини (ст. 6). Ці інститути уособлювали найвищу виконавчу владу. Проте абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження було суттєво звужено (статті 6, 7, 8). Гетьмана було позбавлено права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику, створювати адміністрацію, яка була б підпорядкована особисто йому, карати винних. На період виконання служби гетьманові для його поважного стану надавалися рангові маєтності з чітко визначеними прибутками.

53. Суди і процес в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.)У роки Визвольної війни була здійснена спроба відокремити судові органи від адміністративних. Були створенні Генеральний, полковий та сотенний суди. Генеральний суд був апеляційною інстанцією для полкових та сотенних судів.Систему судових органів очолював гетьман, якому належала вища судова влада. Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада. Полкові та сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію на справи всього населення, яке проживало на їх території. Вони втручалися в справи магістерських судів. В ратушних містах судові ф-ї виконували міські старшини та отамани. Селян судили війти та сільські отамани.

49. Правовий статус Запорізької Січі у період Гетьманщини.Багаторічне функціонування Запорозької Січі стало підготовчим етапом формування Української козацької держави. Там отримали перший досвід державотворення Богдан Хмельницький та його найближчі соратники, там була утворена основа майбутньої армії, саме Запорозька Січ дала державі перших воєначальників, адміністраторів, дипломатів.Січ мала власні законодавчі та виборні виконавчі органи, оригінальну систему судочинства та права.

Джерелом права на Запорозькій Січі було звичаєве право, яке регламентувало діяльність суду, порядок укладання договорів та порядок користування майном і земельними угіддями, правила воєнних дій, види злочинів і покарань.

Судочинство і виконання вироків на Січі були публічними. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.

42. Діяльність Малоросійського приказу і Малоросійських колегій в Україні.Російський уряд у XVIIІ ст. встановив для українських земель офіційну назву – “Малая Россия” (Мало­росія).Главою України, як і раніше, вважався гетьман. Формально він обирався, але насправді призначався царем.В 1663—1721 рр. в Україні діяв Малоросійський приказ як один із відділів державного органу Російського царства — Посольського приказу для відання українськими справами. Через Малоросійський приказ царський уряд підтримував зв’язки з українським керівництвом, здійснював контроль за політико-адміністративною діяльністю гетьманської адміністрації та царських воєвод в Україні.Діяли в Україні також відділи колегії іноземних справ (1727—1734, 1750—1764). Їх метою було включити більше українських земель до складу Російської імперії.Прямим порушенням автономних прав України було створення Малоросійської колегії. Перша Малоросійська колегія (1722—1727) діяла в складі президента, шести членів присутності, прокурора, канцеляристів. Усі члени М. К. призначалися імператором або Сенатом з числа російських офіцерів і цивільних службовців. Перебувала в Глухові. У цивільних справах підлягала Сенатові, у військових — головнокомандуючому російськими військами в Україні. Після смерті Петра І припинила свою діяльність.Друга Малоросійська колегія (1764—1786) — вищий виконавчо-розпорядчий орган влади в системі малоросійського генерал-губернатора, створений 10 листопада 1764 р. після ліквідації гетьманства. Перебувала в м. Глухові. До складу колегії, крім чотирьох українських урядовців, входило четверо українців із числа генеральної старшини. Президентом було призначено графа П. Румянцева, який був водночас генерал-губернатором України і головнокомандуючим її збройними силами. Діяльність колегії була спрямована на остаточну ліквідацію залишків політичної автономії України. Формально колегія проіснувала до 1786 р.

43. Правовий статус Запорізької Січі у другій половині 17 ст.Після приєднання України до Московської держави у другій половині 17 ст. Запорізька Січ стала грати роль опозиційного центру. Проте на Запоріжжі не було стійкої орієнтації, його політичні орієнтири постійно змінювались. Договір з Москвою не всіх задовольнив, навпаки, він викликав протест тієї частини козацтва, що сталося вороже до політики Москви… Напрямки пошуку нових союзників коливаються від зв’язків з Кримом та Туреччиною до союзу зі Швецією.За Андрусівським перемир’ям між Москвою та Польщею Запоріжжя формально підпорядковувалося двом державам – Росії та Речі Посполитій. Насправді ж запоріжці не визнавали цього протекторату. Ситуація не змінилася і після підписання «вічного миру» Москви з Польщею у 1686 році, коли Польща відмовилася від своїх прав на Запоріжжя. Москва була вимушена була визнати право на самоврядування Запорозької Січі.Під протекторатом Московської держави (який мав суто економічний характер) Запорізька Січ проводила незалежну політику. Характерним було те, що в Запоріжжі збереглися давні традиції суспільно-політичного ладу. Найвищим органом влади та управління залишалася Військова рада, право в збираннях якої мали всі козаки. Головним виконавчим органом був Кіш на чолі з кошовим отаманом. До складу кошової старшини входили писар, суддя, осавул, обозний та хорунжий.

46. Судовий процес в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.У договорі 1654 р. Була зафіксована вимога України підтвердити “права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорзьке“.

Внаслідок Визвольної війни польська судова система була скасована.Після створення Української держави суд. система складалася з Генерального суду, полкових, сотенних та громадських (сільських) судів. Генеральний суд – це вищий суд. орган,з часом перетворюється у вищу апеляційну інстанцію,здійснював нагляд за нижчими судами. Окрім названих, ще існували церковні, цехові, мирові, третейські і ярмаркові.1760-1763 р. – судова реформа. Україна поділена на 20 судових повітів. В кожному повіті було створено земський суд – для цивільних справ, підкоморський – для земельних. Відновлено гродські суди для розгляду кримінальних справ. Судова реформа 1760 поновила суди, які існували за польсько-литовського панування, але вона відокремила судову владу від адміністративної.

Наприкінці 1780 р. наказом царя на Лівобережжі було запроваджено загальноросійський устрій. Генсуд скасовано,замість громадських судів створено повітові.

На Правобережжі діяла польсько-шляхетська судова система.Найвища судова інстанція – коронний трибунал. Діяли – земські, гродські, підкоморські суди..

У Пн Буковині, Сх Галичині, Закарпатській Україні діяла судова система Австро-Угорської імперії. Для селян існували домінальні суди, для міського – магістерські, для шляхти – земські.В Україні існували 2 форми процесу: змагальний і розшуковий. Судова справа починалася з подання позову. В цивільних справах попереднє слдство здійснював позивач, в кримінальних – судовий орган. Судочинство було усним і відображалось у протоколах. До судових доказів належать: власне зізнання, показання свідків, письмові та речові докази. Покарання дуже жорстокі: смертельна кара, калічництво, ганебні покарання, вигнання, головщина, штрафи, дисциплінарні покарання. Сторона, що була невдоволена вироком, мала право на апеляцію.

55. Переяслівська Рада 1654 р., її політико-правові наслідки для України.

Переяслівська рада мала більш декларативний характер, тому що не мала ніякої юридичної сили. Б. Хмельницький на цій раді змалював вкрай тяжкий стан України, і висловив думку, що єдиним порятунком буде піддатися під захист сильної держави.

Отже, наслідком Переяслівської ради була згода учасників Переясліської ради “під царя московського православного” іти.Тому, згодом, був підписаний українсько-московський договір 1654 р., згідно якого Росія обіцяла протекцію царя над Україною.

48. Правове становище селянства в українських землях у складі Російської імперії в кінці XVII – XVIII ст.

В Росії процес закріпачення був завершений ще Соборним уложенням 1649 р. Російські поміщики ставилися до селян як до рабів. Їхній приклад впливав на українських землевласників .Тому зростає залежність селян від панів, збільшуються державні повинності.

Українські землевласники з початку XVIII ст. добиваються від гетьмана видання універсал, що заборонив би перехід селян під страхом смертної кари. У 1721 універсал Скоропадського наказував не допускати селянських переходів. У 1739 Генеральна військова канцелярія під приводом запобігання втеч селян за кордон заборонила їхнє переселення. У 1760 гетьман Розумовський видає універсал, згідно якого селяни можуть переходити на інші місця, тільки з дозволу пана,при цьому все нерухоме майно залишалося у пана. У 1763 царський указ підтверджує цей універсал. Фактично це було затвердження кріпосного права в Україні. Катерина ІІ у 1783 указом остаточно заборонила перехід селян і закріпила їх за тими власниками, на землях яких вони проживали.Це означало повне закріпачення селян України.

50. Зміна принципів, форм і методів управління в українських землях у складі Росії в другій половині XVII – XVIII ст.На час підписання українсько-московського договору 1654 р. Україна була повністю незалежною. Очолював державу гетьман, якого обирала Генеральна рада. Гетьман мав широкі повноваження, але згодом Переяслівські, Глухівські, Конотопські статті обмежують права гетьмана. Після 1709 р при гетьмані засновується посада царського резидента, який контролював його діяльність. У 1727 р міністра-резидента було замінено на І Малоросійську колегію, якій належала вся повнота влади. У 1764 р указом Катерини ІІ було ліквідовано гетьманство остаточно. А управління Україною було доручено ІІ Малоросійській колегії.Взагалі, Катерина мала на меті зрівняти Україну в методах і принципах управління з іншими частинами імперії.

Після введення в Україні системи влади і управління Російської імперії ІІ Малоросійська колегія була ліквідована.

51. Набуття українськими землями рис суверенної держави внаслідок Визвольної війни 1648-1654 р.Р.

Суверенітет – незалежне від будь-яких сил, обставин та осіб верховенство; незалежність держави в зовн і внутр. справах.

Існують певні умови та засоби, за яких гарантується держ суверенітет:

~Військова могутність держави

~Міжнародне визнання держави

~Волевиявлення народу, який бажає, щоб держава була суверенною

~Економічне забезпечення держави.

Козацьке військо було дуже велике, хоч його кіл-сть змінювалась. У зборівській кампанії налічувалось 300 тис. осіб, порівняно з арміями ін. Країн того часу, це була величезна сила. Під час Визвольної війни сформувалася добре організована, одна з найбільш боєздатних армій в Європі.В 1648 р. Україна вступає в дипломатичні зв’язки з Росією, Туреччиною ті її васалами – Кримом, Молдовією та Трансільванією.На той час, це означало визн укр. державності.Згодом, міжнародні зв’язки України розширилися – Венеуція, Швеція, Валахія.Сама Визвольна війна свідчила про бажання укр.. народу до самостійного життя – суверенітету.Щодо економічної незалежності, то з 1648 р. усі податки йшли не в казну Речі Посполитої, а до казни Війсьька Запорозького. Також існували податки на ввезені товари.Отже, українські землі набували рис суверенної держави внаслідок Визвольної війни 1648-1654 р.р.