4. Теодолітний хід. Польові роботи.

Планове знімальне обгрунтування виконується у вигляді замкнутих або розімкнутих ходів. Перед початком польових робіт проектують теодолітні ходи на картах. Теодолітні ходи прокладають вздовж доріг, проїздів або приблизно по осі майбутньої лінійної споруди. Довжина сторін у теодолітних ходах не повинна бути більше 350м та менше 20м на забудованих територіях і менше 40м на незабудованих територіях.

По можливості довжини сторін повинні бути однаковими.

Під час рекогносцирування уточнюють положення вершин теодолітних ходів. Із кожної вершини повинна бути добра видимість попередньої і наступної точок і кормальні умови для лінійних вимірювань. Крім того, потрібні нормальні умови для встановлення теодоліта і відкритий кругозір для виконання знімання. Пункти теодолітного ходу закріплюють дерев’яними кільками. Після закріплення точок на місцевості складають остаточну схему теодолітних ходів, після чого починають виконувати лінійні і кутові вимірювання.

Особливу увагу звертають на прив’язку теодолітного ходу до пунктів існуючої геодезичної мережі знімального обгрунтування.

5. Обчислення координат точок в теодолітному полігоні.

Лінійні та кутові вимірювання на місцевості встановлюють геометричну взаємозалежність точок земної поверхні, визначають планове положення цих точок на площині у прийнятій системі координат. Вимірювання виконуються відносно вихідних, або початкових точок, координати яких визначень заздалегідь або задані. В міру віддалення від вихідних точок нагромаджуються похибки, які неминуче супроводжують вимірювання, і, отже, точність одержаних координат точок місцевості знижується. Виникає потреба попереднього встановлення планового положення початкових точок в єдиній системі координат. Зв’язані між собою єдиною системою координат вихідні точки утворюють планові геодезичні сітки.

Планове положення вихідних точок можна встановити геодезичним методом визначення координат точок прокладанням так званих теодолітних ходів.

Ходом у топографії називають деяку сукупність точок, розташованих і закріплених на місцевості так, щоб забезпечити послідовне (від точки до точки) вимірювання відстоней між ними, або сторін ходу кутів, утворених цими сторонами, та перевищень між точками. Хід може бути замкнутим (полігоні) або розімкнутим.

Теодолітним ходом називають хід, кути кого вимірюють теодолітом, а довжини ліній – за допомогою світла – або оптичного далекоміра, землемірної стрічки. Довжина сторони ходу не повинна перевищувати 350м і бути меншою 20м.

Перед початком вимірювань точки теодолітного ходу, або точки повороту, закріплюють на місцевості. При виборі на місцеположення точок керуються зручністю подальшого використання їх та забезпеченням довгострокового збереження.

Як правило, вимірюють кути між сторонами ходу (кути повороту), що лежать ліворуч за ходом і більш зручні в подальших обчисленнях. При необхідності (якщо більш за 1,50) визначають кути похилу, і вводять поправки у виміряні довжини сторін.

Для визначення координат точок ходу зо допомогою формул прямої геодезичної задачі. Необхідно знати початковий дирекційний кут вихідної сторони та координати вихідних точок ходу (в існуючій або умовній системі). Ці дані можна отримати шляхом так званої прив’язки теодолітного ходу до пунктів державної геодезичної сітки, тобто включенням у нього пунктів існуючої опорної сітки. Хід не прив’язаний до пунктів геодезичної сітки, має назву вільною, таким ходом може бути замкнутий теодолітний хід. Вихідні координати однієї з точок та початковий дирекційний кут у ньому вибирають умовно. В цьому випадку вихідний дирекційний кут може дорівнювати виміряному магнітному азимуту.

Кут орієнтування інших сторін ходу одержують шляхом обчислень на основі геометричної залежності між ними і кутами повороту сторін теодолітного ходу:

α_і = α_і-1 - 180⁰ + βі ;

де βі - лівий кут по ходу між стороною, дирекційний кут якої відомий, та стороною, для якої цей кут визначається.

Читають формулу так: дирекційний кут наступної сторони дорівнює дирекційному куту попередньої сторони „мінус” 180⁰ + лівий по ходу горизонтальний кут.

Результати обчислень координат точок теодолітного ходу за даними польових робіт через різні причини відхиляються від теоретично можливих. Різниці між ними, або нев’язки, не повинні перевищувати встановлених значень, тобто мають бути допустимими. Допустимі нев’язки ліквідують шляхом внесення в результаті обчислень – поправок. Цей процес має назву ув’язки результатів обчислення.