Питання для самоконтролю

1. Які є підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами?

2. Що розуміється під нововиявленими обставинами?

3. В яких випадках заява чи подання прокурора не приймається до розгляду?

4. Які рішення не можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами?

5. Які встановлені строки подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами? Який строк їх роз­гляду?

6. Яке рішення приймає господарський суд за результатами пере­гляду?

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. - 2001. - № 36. - Ст. 188.

2.Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, поста­нов за нововиявленими обставинами. Роз'яснення Президії ВГСУ від 21.05.2002 № 04-5/563 // Збірник поточного зако­нодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практи­ки. - 2002. - № 23-24. - С 50-52.

З. Про практику Верховного Суду України щодо перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. Інформацій­ний лист Вищого господарського суду України від 24.03.2004 р. № 01-8/517 // Вісник господарського судочинства. - 2004. -№ 3. - С 81-99.

242 '

243

4. Про практику Верховного Суду України щодо перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. Інформацій­ний лист Вищого господарського суду України від 06.10.2005 p. № 01-8/ 1745 // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 6. - С 48-63.

Глава 12

Виконання рішення, ухвали, постанови

Юридична література

1. Арбитражный процесе: Учебник для юридических вузов и факуль­тетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстю-ка. - М.: ООО «Городец-издат», 2002. - 480 с.

2. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Юристъ, 2002. - 480 с.

3. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер-надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 331 с.

4. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. - К,: Юстініан, 2002. -С 422-435.

5.Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. - X.: Консум, 2003. - 320 с

6.Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. Арбітражний процес: Навч. посібник. - X.: Консум, 2001. - Ч. II. - 432 с

7.Степанова Т.В. Про деякі проблеми в реалізації стадії перегля­ду судових актів за нововиявленими обставинами у господар­ському процесі // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 6. - С 151-153.

8.Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесу­ального права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Універси­тетська книга», 2003. - 220 с

12.1. Загальна характеристика інституту виконання судових рішень

Виконання судових рішень - це самостійний, особливий інститут господарського процесуального права. Виконання рішення госпо­дарського суду є завершальною стадією господарського процесу та здійснюється в процесуальній формі. Згідно зі ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, передбачено"му розділом XIV Господарського процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження»¹. Цей Закон виз­начає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадо­вих осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче проваджен­ня», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормати­вно-правовими актами, виданими згідно з цим Законом та іншими законами, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону під­лягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження має різні тлумачення:

- як інститут адміністративного процесу, тобто сукупність норм, що регулюють відносини, які виникають між органа­ми та посадовими особами державної виконавчої служби, та іншими суб'єктами виконавчого провадження (наприклад,

¹ ВВРУ. - 1999. - N° 24. - Ст. 207.

244

245

стягувачем та боржником) з приводу примусової реалізації виконавчих документів;

• як процедуру вчинення дій державним виконавцем, розпо­чинаючи з відкриття виконавчого провадження до його за­кінчення;

• як конкретну справу, що перебуває у відділі державної ви­конавчої служби та має свій реєстраційний номер¹.

Законом України «Про державну виконавчу службу»² визна­чені основи організації та діяльності державної виконавчої служби і встановлене її головне завдання: повне й неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів.

Виконання судових рішень, постанов, ухвал одні автори роз­глядають як завершальну стадію господарського процесу, інші -цивільного процесу. Однак існує думка про належність виконавчо­го провадження до адміністративного процесу. Господарський про­цесуальний кодекс України взагалі обходить це питання, оскільки відповідний розділ називається «Виконання рішення, ухвали, по­станови» . Виконання судових рішень в окремих, прямо встановле­них -законодавством випадках проводиться не лише спеціально створеними органами (державними виконавцями), але й органами банківських установ та ін.

Ураховуючи зазначене вище, М.І. Тітов визначив виконання судових рішень як самостійне й важливе процесуальне проваджен­ня з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним рішенням), яке має свої стадії: порушення виконавчого провадження; добро­вільне та примусове виконання; поворот виконання; припинення виконавчого провадження³.

Учасниками процесуальних правовідносин у виконавчому про­вадженні є:

• суд, судді, державний виконавець;

• сторони у справі (стягувач і боржник) та їх представники;

• інші особи, що беруть участь у справі;

• особи, у яких знаходиться майно або грошові суми боржника;

• особи, які сприяють виконанню рішень: поняті, охоронці майна, експерти, перекладачі, представники органів внут­рішніх справ тощо.

«1^ФШ^Са °'^Я" ^ЩЄРбЗК °-^В- ^3ак°н°давство України про виконавче провадлсен-*п^Г"^ПРаКТ- ^К°^МЄНТаР- - ^К-^: «Видавничий Дім «Ін Юре» 2004 - ЛГ ² ВВРУ. - 1998.-№ 36-37. - Ст. 243

_с³ Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. Арбітражний процес. - Ч. II. -

246

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інте­ресах якої видано виконавчий документ. Як правило, стягувачем є позивач, але ним може стати і відповідач, якщо в позові позивачу відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відпові­дача. Стягувачем може бути й третя особа із самостійними вимога­ми на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені.

Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обо­в'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або че­рез законних чи договірних представників.

Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського суду законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлені судом остаточно і ці встановлені судом права підлягають безперечному виконанню за вимогою упов­новажених осіб. Рішення, постанова, ухвала господарського суду, що набрали законної сили, набувають таких правових наслідків, як неспростовність, виключність, преюдиційність, здійсненність і обов'язковість для всіх підприємств, організацій, установ, посадо­вих осіб і громадян.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду набирають законної сили негайно після їх прийняття, але законодавець пе­редбачив не негайне виконання рішення, а лише негайне набрання законної сили рішенням, ухвалою, постановою господарського суду після їх прийняття.

Як зазначалося вище, ст. 115 ГПК України передбачає, що рі­шення, ухвали, постанови підлягають обов'язковому виконанню на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Ця обов'язко­вість виконання підсилюється встановленою законодавцем у ст. 83 ГПК України відповідальністю за їх невиконання.

За змістом ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, який відповідну справу розглянув у першій інстанції. Слід зазначити, що виконання рішення, ухвали, поста­нови господарського суду є невід'ємною частиною судового проце­су, тому господарські суди не повинні порушувати нове проваджен­ня за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби. Унаслідок цього така скарга не підлягає оплаті державним митом. Згідно зч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець здійснює примусове виконання

247

рішень у порядку, передбаченому законом. У той самий час відповід­но до положень ст. 121-2 ГПК України представляти в судах Дер­жавну виконавчу службу мають органи, визначені у ст. 1 зазначе­ного Закону. Встановлений у ч. 1 ст. 121-2 ГПК України десяти­денний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповід­но до вимог ст. 53 ГПК України може бути відновлений за наяв­ності поважних причин його пропуску.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби господарський суд повинен зобов'язати заяв­ника надіслати копію скарги цьому органу, іншій стороні виконав­чого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути під­ставою для його відкладення.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій гос­подарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залеж­но від їх змісту постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсни­ми наслідки виконавчих дій, або зобов 'язує орган Державної вико­навчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, чи визнає доводи скаржни­ка неправомірними і скаргу відхиляє.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи без­діяльність органів Державної виконавчої служби. Через це така скарга не підлягає оплаті державним митом.

Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» уразі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний вико­навець має право звернутися до суду, який видав виконавчий до­кумент, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту доку­мента. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зо­бов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз'­яснення рішення чи змісту наказу. Роз'яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК Укра­їни. В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський суд може визначити порядок та умови здійснення виконавчого провад­ження.