6.2. Державне мито

Державне мито справляється з первісних та зустрічних позов­них заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (не-майнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та креди­торів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрут­ство; апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішеш., ухвал, постанов за нововиявленими об­ставинами.

Одним із реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач і з якої обчислюється державне мито. Ставки державного мита встановлені ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито »'.

Якщо позивачем у заяві не наведений обґрунтований розраху­нок ціни позову або його не додано до позовної заяви, остання під­лягає поверненню на підставі п. З ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо державне мито сплачено у встановленому розмірі за пози­вача (заявника) іншою особою, господарський суд має виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюдже­ту, і отже, немає підстав для повернення позовної заяви (заяви) за мотивом сплати державного мита неналежною особою.

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита сплачується чи стягується згідно з ціною нового позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додаєть­ся документ, що підтверджує сплату державного мита в установле­них порядку й розмірі, за винятком звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.

У разі якщо позивач відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд стя­гує з позивача суму недоплаченого державного мита в дохід держав­ного бюджету. Якщо позивачем завищено ціну позову, або в про­цесі розгляду спору він зменшив свої позовні вимоги, або господар­ський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито в цій частині не повертається.

У разі об'єднання господарським судом в одне провадження кіль­кох справ відповідно до ст. 58 ГПК України, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється із загальної суми позову та сплачується позивачами пропорційно до вимог кожного з них. Сплата всієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий предмет позову.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з законодавством під­лягає сплаті за ставками, установленими для позовів майнового характеру, а також за ставками, установленими для розгляду по­зовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайно­вого характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, дер­жавне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У випадках, коли в позовній заяві альтернативно ви­кладені майнові або немайнові вимоги, господарський суд визначає предмет спору і вирішує питання про сплату позивачем державного мита в установленому розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови в прийнятті позов­ної заяви в частині однієї з вимог господарський суд порушує провад­ження в справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення державного мита вирішується за загальними правилами.

Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на пред­мет спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити держав­не мито із заяви про вступ у справу, або про перегляд судового рішен­ня в апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на них.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати дер­жавного мита. Проте в разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад, подання заяви про перегляд рішен­ня господарського суду, на них покладається обов'язок сплатити державне мито на загальних підставах.

У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її правонаступником за правилами ст. 25 ГПК України державне мито сплачується правонаступником або стягується з нього господар­ським судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

¹ ВВРУ. - 1993. - № 13. - Ст. 113.

136

137

Платіжне доручення на безготівкове перерахування державно­го мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готів­кою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) сплачується державним ми­том. У разі безготівкового перерахування державного мита з рахун­ку платника відповідальний виконавець установи банку зобов'я­заний на лицевій чи зворотній стороні останнього примірника пла­тіжного доручення, який видається платнику, зробити відповід­ний напис (помітку) про зарахування державного мита до держав­ного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи із зазначенням дати виконання платіжного доручення. Відсутність відповідних реквізитів не є підставою для повернення позовної за­яви, апеляційної (касаційної) скарги або заяви про перегляд судо­вого рішення за нововиявленими обставинами без розгляду, оскіль­ки платіжне доручення вважається достатнім доказом сплати дер­жавного мита, якщо воно не повернуте Державним казначейст­вом України. Якщо позивач сплатив державне мито готівкою, то в такому разі не передбачається вчинення кредитною установою будь-яких написів, крім встановлених формою квитанції. У цьому випад­ку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної уста­нови , яка прийняла платіж.

Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до державного бюджету України, господарський суд у разі виник­нення сумнівів щодо надходження та зарахування державного мита державного бюджету може і повинен витребувати від позивача або особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про пере­гляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому дер­жавне мито перераховане, що зазначається в ухвалі про порушен­ня провадження у справі або про прийняття апеляційної (касацій­ної) скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рі­шення за нововиявленими обставинами.

Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не мо­жуть бути доказом сплати державного мита.

Державне мито сплачується до територіальних органів Держав­ного казначейства України. Платники державного мита в платіж­них дорученнях на перерахування державного мита до державного бюджету мають у рядку «одержувач» зазначити найменування тери­торіального органу казначейства за місцем знаходження платника

та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку. Якщо стороною не подані докази сплати державного мита у встанов­лених порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнен­ня від його сплати, заява до розгляду не приймається і господар­ський суд з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов'яза­ний повернути її заявникові без розгляду. З цих самих підстав по­вертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перераху­вання державного мита не до державного бюджету України. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала.

У випадках, коли господарським судом розглядається кілька справ за позовними заявами одного і того самого позивача, остан­ній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіж­ним документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ. У решті справ робиться позначка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи, та зазначається номер справи, у якій знаходиться платіжний документ. Така сама позначка ро­биться у справах у разі повернення державного мита.

Зазначений порядок подання доказів сплати державного мита має бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачу­ється за позивача (заявника) іншою особою.

Категорії осіб, що звільняються від сплати державного мита, визначені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про держав­не мито». Але слід пам'ятати, що, якщо зазначені в цій статті органи звертаються до господарського суду не з приводу виконан­ня своїх повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито в загальному порядку. Якщо громадянин на передбачених зако­ном підставах звільнений від сплати державного мита, то це не означає звільнення його від сплати як суб'єкта підприємницької діяльності. Стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» надає громадянам пільги щодо сплати державно­го мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців чи інвалі­дів, а не підприємців, тому громадяни-підприємці, які беруть участь у судовому процесі, мають сплачувати державне мито за загальними правилами.

Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито в цій частині не поверта­ється.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає повер­ненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. Від­повідно до ст. 8 Декрету КМУ «Про державне мито» сплачене дер­жавне мито підлягає поверненню частково або повністю у разі:

138

139

І

1. внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законом;

2. відмови платника від подання позовної заяви;

3. повернення або відмови в прийнятті позовної заяви, а також заяви про перегляд рішення в апеляційному чи касаційному порядку чи перегляд за нововиявленими обставинами;

4. припинення провадження в справі або залишення заяви без роз­гляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді;

5. скасування у встановленому порядку рішення, ухвали, по­станови господарського суду, якою державне мито було стяг­нене в доход державного бюджету.

Сплачене заявником державне мито підлягає поверненню пов­ністю також у випадку, коли сторона звертається до господарського суду із заявою про перегляд в апеляційному або касаційному поряд­ку ухвал, можливість оскарження яких не передбачена Господар­ським процесуальним кодексом України.

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника. Застосовуючи ст. 47 ГПК України, необхідно виходити з того, що господарський суд самостійно чи за заявою сторони в ухвалі, рішенні чи постанові, а в тих випадках, коли процесуальні документи не виносилися - у відповідній довідці зазначає обстави­ни, які є підставою для повного або часткового повернення держав­ного мита. Така довідка за заявою сторони видається господарським судом першої інстанції.

Державне мито покладається:

• у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від при­йняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі сторін;

• у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених по­зовних вимог.

Якщо спір виник через неправильні дії сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від резуль­татів вирішення спору.

Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому по­рядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропор­ційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, якщо друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-техніч­не забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з роз­глядом справи, покладаються:

• при задоволенні позову - на відповідача;

• при відмові в позові - на позивача;

• при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту) та розподіл цих витрат мають визначатися господарським судом з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною установою.