39. Системне програмне забезпечення, склад, призначення.

Системне програмне забезпечення — більш відоме, як операційна система, це будь-яке програмне забезпечення, що забезпечує інфраструктуру, на якій можуть працювати прикладні програми, тобто воно керує і контролює комп'ютерним обладнанням, для можливості виконання прикладних програм. Операційні системи, такі як Microsoft Windows, Mac OS X та Linux є яскравими прикладами системного програмного забезпечення.

Системне програмне забезпечення — це ПЗ, що в принципі забезпечує роботу комп'ютера. Крім операційних систем, іншими прикладами є антивірусні програми, комунікаційні програми та драйвери принтерів. Без системного програмного забезпечення комп'ютер працювати не буде.

40. Операційні системи, функції.

Операційна система — це базовий комплекс програмного забезпечення, що виконує управління апаратним забезпеченням комп'ютера або віртуальної машини; забезпечує керування обчислювальним процесом і організує взаємодію з користувачем.

Операційна система звичайно складається з ядра операційної системи та базового набору прикладного програмного забезпечення.

Функції операційної системи

Головні функції:

1)Виконання на вимогу програм користувача тих елементарних (низькорівневих) дій, які є спільними для більшості програмного забезпечення і часто зустрічаються майже у всіх програмах (ввід і вивід даних, запуск і зупинка інших програм, виділення та вивільнення додаткової пам'яті тощо).

2)Стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення).

3)Завантаження програм у оперативну пам'ять і їх виконання.

4)Керування оперативною пам'яттю (розподіл між процесами, організація віртуальної пам'яті).

5)Керування доступом до даних енергозалежних носіїв (твердий диск, оптичні диски тощо), організованим у тій чи іншій файловій системі.

6)Забезпечення користувацького інтерфейсу.

7)Мережеві операції, підтримка стеку мережевих протоколів.

Додаткові функції:

1)Паралельне або псевдопаралельне виконання задач (багатозадачність).

2)Розподіл ресурсів обчислювальної системи між процесами.

3)Організація надійних обчислень (неможливості впливу процесу на перебіг інших), основана на розмежуванні доступу до ресурсів.

4)Взаємодія між процесами: обмін даними, синхронізація.

5)Захист самої системи, а також користувацьких даних і програм від дій користувача або програм.

6)Багатокористувацький режим роботи та розділення прав доступу (автентифікація, авторизація).

41. Системи програмування, склад

Системне програмування - це вид програмування, який полягає у розробці програм, які взаємодіють з системним програмним забезпеченням (операційною системою), або апаратним забезпеченням комп'ютера[1]. Головною відмінністю системного програмування в порівнянні з прикладним програмуванням є те, що прикладне програмне забезпечення призначене для кінцевих користувачів (напр., текстові процесори, графічні редактори), тоді як результатом системного програмування є програми, які обслуговують апаратне забезпечення або операційну систему (напр., дефрагментація диска) що обумовлює значну залежності такого типу ПЗ від апаратної частини.

В загальному для системного програмування характерні такі особливості (одна або кілька):

1)Програміст повинен враховувати особливості операційної системи та/або апаратного забезпечення, на яких передбачається запуск програми, та використовувати ці особливості (наприклад, застосовуючи оптимізовані алгоритми для певної архітектури)

зазвичай використовуються низькорівневі мови програмування або діалекти які:

2)Можуть працювати у ресурсо-обмеженому середовищі

3)Максимально раціональні та мають мінімальні затримки за часом виконання

4)Мають малі бібліотеки бібліотеки періоду виконання (RTL), або взагалі їх не мають

5)Дозволяють виконувати прямий доступ до пам'яті та керуючої логіки

6)Дозволяють програмісту писати частини програми на асемблері

7)Налагодження може бути складним, якщо неможливо запустити програму у режимі налагодження через обмеження у ресурсах. Виконання програми у імітованому середовищі може зняти цю проблему.