Державне регулювання міжетнічних відносин

Функції:

• регіонально-територіальні взаємини, включно АР Крим,

• збереження, розвиток та забезпечення прав національностей (соціокультурних спільнот),

• розв’язання запитів і потреб громадян та окремих груп населення, пов’язаних з національними питаннями.

Завдання етнорегіональної політики

• врахування етнічних параметрів соціальної карти суспільства,

• забезпечення соціальної основи життєдіяльності етносів, політичних та правових гарантій,

• створення сприятливих умов для розвитку культури,

• враховувати в процесі приватизації підприємств участь представників етносів, представлених на цій території,

• розробка дотацій та підтримки регіонів компактного проживання національностей, що мають низький рівень демографічних, соціокультурних, економічних характеристик.

2. Етнополітичні моделі розвитку державотворення в Україні

У політико-правовій сфері:

• гарантування рівноправності відповідно до Конституції України,

• створення достатньої нормативно-правової бази регулювання етносоціальних процесів,

• утвердження української мови у статусі державної,

• забезпечення політико-правових умов для самоорганізації етнічних спільнот, їх участі в державотворчих процесах,

• правове регулювання міграції та захист прав мігрантів,

• протидія шовінізму, національному екстремізму...,

• забезпечення вільного зв’язку з титульними націями.

У соціально-економічній сфері:

• зміцнення господарської основи життєдіяльності етнічних спільнот, збереження традиційних систем, компактного проживання,

• реалізація економічних інтересів спільнот з урахуванням загальнодержавних інтересів. Забезпечення паритетності і рівних можливостей для громадян України,

• вирівнювання соціальних деформацій внаслідок депортацій за національною ознакою в роки тоталітарного режиму,

• подолання соціального розриву між спільнотами на культурному рівні,

• регулювання етнодемографічних процесів.

У духовній сфері:

• державна підтримка національних мов і культур, їх рівноправ’я,

• поширення об’єктивної інформації про розвиток спільнот,

• розвиток освіти автохтонних народів,

• формування зрілої національної свідомості.

3. Етнічна політизація та політичний націоналізм.

Проблему політичної нації уперше підняли діячі «щасливої революції» в Англії XVIIст. До наукового обігу поняття «політична нація» ввів К.Реннер наприкінці XIXст. (перший варіант книги «Нація і держава», 1898р.), а «етнополітична нація» – І.М.Варзар усередині 90-х років XX.

Етноісторична нація – це вища стадія соціоцивілізаційного зростання будь якого народу як етноісторичної спільноти. Їй передують стадії роду, племені та народності. Політична нація – синтез політично активних представників усіх зазначених етноісторичних стадій. Сферою їх активності є соціополітичні процеси, акції та кампанії (найчастіше соціумотворчі та державотворчі).

Етнополітична нація – це синтез політично активних людей – представників як титульних, так і «меншинських народів-етносів» багатонаціональної країни. Якщо етноісторична нація – кількісно демографічна категорія, то політична нація – політична категорія.

Націогенез – це єднання навколо певної консолідуючої ідеї, яка «матеріалізується» у масовий рух людей, як політичний процес, про що свідчить:

1) виникнення початків громадянського суспільства;

2) утворення і функціонування громадських інституцій, релігійно-культурних товариств і організацій;

3) формування політичної держави, яка здатна прислухатися до усіх соціальних, у тому числі й етноісторичних верств, не вирізняючи з-поміж інших якусь;

4) перехід економіки на товарно-ринкові засади;

5) розвиток освіти і культури в усіх регіонах країни, зокрема і в місцях розселення етнічних меншин;

6) заходи запобігання міжнаціональних конфліктів;

7) дотримання прав людини та етнонаціональних меншин.

Для формування етноісторичної чи політичної нації потрібні політична воля та загальнополітична культура, зокрема і культура міжетнічних взаємин. «…Якщо ми не збудуємо нації, – то ніхто, крім нас, її не збудує… Нація – це реалізація хотіння до буття нацією. Коли нема хотіння, виявленого у формі ідей, – нема нації» В.Липинський. Це феномен політичної волі громадян, які прагнуть стати цілісною етноісторичною нацією. Інший бік медалі – тієї волі – політична ідея.

Найвищою стадією розвитку народу-нації є утворення «єдинокраїнової» політичної нації, яка стає реальним виразником політичної волі усіх активних громадян в поліетнічному суспільстві.

Основними її ознаками є:

• розвинене громадянське суспільство;

• свобода слова та дотримання прав людини і громадянина;

• функціонування політичних партій (у т.ч. утворених на етнонаціональній основі);

• існування високопрофесійної політичної еліти та конкурентоспроможних лідерів партій та об’єднань;

• висока політична культура громадян та особливо політичних лідерів.

Отже формування української етноісторичної нації відбувалося упродовж кількох століть, і це історичне завдання можна вважати реалізованим; на формування «єдинокраїнової» політичної нації працює лише епоха державно-політичної незалежності, і цей процес ще не завершений. Формування етнополітичної нації розпочалося ще в Середньовіччі й триває досі. Зі збільшення кількості політично-активних громадян (особливо свідомих політичних виборців і платників податків) суспільство дедалі стає політично зрілішим та загартованішим. Це засвідчує той факт, що усі три стадії нації – етноісторичний, політичний і етнополітичний є елементами зрілості і працюють на соціально-економічний прогрес країни.