Зміст

Вступ

I – Причини виникнення цехової організації………………………… 3-7 ст.

ІІ – Діяльніст цехів та соціальна структура…………………………. 8-11 ст.

Висновок

Додатки

Література

Вступ

Відомо, що більшість середньовічних європейських міст була невеличкими, у кожному з них нараховувалося до тисячі городян. Поява міст стала можливою тоді, коли селяни почали виробляти достатньо сільськогосподарської продукції, щоб прогодувати не лише себе, а й інших. Відтоді частина людей вже могла обрати собі інше, більш рибуткове і престижне заняття, скажімо - ремісниче виробництво чи торгівлю.

У другій половині XIII — першій половині XVI ст. на українських землях далі поглиблювався суспільний поділ праці, продовжували розвиватися продуктивні сили, незважаючи на страшні втрати, що їх завдало Київській Русі монголо-татарське нашестя, від якого постраждало насамперед ремесло. Ряд ремісничих галузей зовсім зник. Так, припинилось виробництво сердоликових і бронзових намист, шиферних пряслиць, знаменитих київських скляних браслетів, амфор-корчаг. Назавжди було втрачене уміння виготовляти перегородчасту емаль. Спростилась і згрубіла техніка багатьох давньоруських ремесел.

Мета: прослідкувати появу цехів на українських земля; проаналізувати причини їх появи; розібрати ієрархію цеху; визначення основних завдань людей які там працювали; розібрати соціальну структуру середньовічного цеху; розглянути позацехове ремесло; проанадізувати значення цехової організації в розвитку середньовічної промисловості.

Актуальність: дана тема сама по собі серед істориків є мало актуальною так як вона поаинна розглядатися в контексті з іншими проблемами життя українського народу такими як: міста, ремесла, магдебурське право. Цю проблему в контексті з іншими розглядали такі дослідники як: Голубуцький В. О. у книзі « Економічна історія Української РСР» де вивченню цієї проблеми посвячений один із розділів. Також до цього списку приєднуються дослідники сучасності такі, як: Лановик Б. Д., Лазарович М. В., Матейко Р. М. вони видали книгу « Економічна історія України» де дана проблематика розглядаєть з точки зору економіки.

Зовсім з іншого боку підійшли до даної проблематики такі вчені як: Ісаєвич Я. Д., та Михайлина Н. В. в своїй праці « Історія України РСР » вони розглядали цехи як соціальні угрупування людей, які зібралися за інтересами.

Проблематика: проблемною темою реферату є причини появи цехової організаці, його склад, а також його значення в розвитку середньовічної промисловості.

Р

3

ОЗДІЛ - І

Цех – це…

Цехи́ (нім. Zunft, також нім. Zech) — закриті корпоративні спілки, що складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів. Поява цеху була зумовлена необхідністю колективного опору цієї верстви населеннядворянству, потребою в спільних ринкових приміщеннях, зростанням конкуренції з боку кріпосних селян, які втікали від феодалів і осідали в містах. Цехи виникали внаслідок інтенсивного розвитку міст, ремесел (у Франції, Німеччині, Італії та ін. країнах Західної Європи в X—XII ст., особливо в XIII—XIV ст.). Належність до цеху була обов'язковою для успішного заняття ремеслом.

Цех складався з ремісників однієї або кількох споріднених спеціальностей. Повноправним членом цеху був ремісникмайстер, який мав необхідні знаряддя праці, власну майстерню, де працювали він сам, члени його родини і певна кількість учнів (термін перебування в учнівстві коливався від 2—3 до 7 і більше років), а також підмайстрів, яким, щоб стати майстрами, потрібно було через деякий час виготовити товар — «шедевр» і сплатити вступний внесок. Кожний цех мав свою емблему із зображенням знаряддя праці, печатку, касу, а також статут. Вироблялася чітка система нагляду за працею ремісників, кількістю, способом виробництва та якістю товару, а також контролю за діями конкурентів, розподілом ринків сировини та збуту продукції. Керівництво цеху (старшини, яких обирали на зборах майстрів) мало великий вплив на підлеглих ремісників, регламентуючи навіть умови їхнього життя, в тому числі одяг, харчування, побут тощо. Існували особливі суди, які розглядали справи порушників цехових правил.

У ремісничі цехи об'єднувалися й інші верстви міського населення — дрібні торговці, представники різних спеціальностей (рибалки, лікарі, музиканти, садівники, фармацевти); купецтво мало свої корпорації — гільдії.

З

4

XVI ст. цехи, що підтримували й охороняли дрібне ремісниче виробництво, стали  гальмом для капіталістичних форм господарювання, яке зароджувалося в країнах Західної Європи.

5 Розвиток ремесла (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)

У Галичині й на Волині у другій половині XIII—XIV ст. працювали ремісники різних спеціальностей: ковалі, зброярі, шевці, кушніри, чинбарі, римарі та ін. Тут відливали дзвони, мідні й олов'яні плити для прикрашання будівель, робили витончені ювелірні прикраси. Високого рівня розвитку досягли художні ремесла. Про це свідчить, зокрема, той факт, що польський король Казимир III після завоювання Львова (1349) запросив звідти українських художників для розпису і оздоблення королівського палацу в Кракові.

З піднесенням міського ремесла почали відмирати деякі сільські ремісничі професії (наприклад, виготовлення прикрас). Зате інші розвивалися. Колишній хлібороб, ставши ремісником, спочатку працював для задоволення потреб сільського населення. Згодом частина таких ремісників переселилася до міст, де легше було збувати вироби. Ті ж з них, що залишилися вдома, обмінювали свої вироби на продукти сільського господарства або продавали на місцевому торгу, куди приїздили люди з сусідніх сіл. Найчастіше сільський ремісник працював на замовника і виготовляв виріб з сировини, яку той приносив. З часом він дедалі частіше працював безпосередньо на ринок. У XIV—XV ст. на Україні це явище спостерігалося всюди. Ті села, де інтенсивно розвивалося ремесло, при сприятливих умовах переростали в містечка, а далі — в міста.

Основними ж центрами ремісничого виробництва були міста. У кінці XV — на початку XVI ст. у Києві, наприклад, працювали кравці, кушніри, шевці, чоботарі, постригачі (вовни), золотарі, лучники, стрільники, сідельники, ковалі, конвісари (бляхарі), теслярі, винники, хлібники, рибалки та ін. Серед них особливо уславились ювеліри-золотарі, вироби яких користувалися попитом на всіх східнослов'янських землях, а також майстри, що виготовляли знамениті стріли для луків із залізним наконечником і орлиним пером. За десяток київських стріл кримські татари давали віз солі.

У Львові, як довідуємось із найдавнішої міської книги (1382—1389), працювали ремісники 23 професій, причому це список неповний. Крім тих ремісничих спеціальностей, які згадуються у Києві, львівська міська книга називає малярів, воскобійників, мельників, мечників, чашників, сукнарів, ливарників дзвонів, гончарів, лазебників, чинбарів, різників, мулярів, бондарів, поясників та ін. Якщо до цих ремісників додати тих, що зазначені в рахункових книгах Львова 1404—1426 pp. (солодовники, рукавичники, стельмахи, червоношкірники, котлярі, рушникарі, токарі, гравери, аптекарі), то список ремісничих професій міщан можна збільшити до 36. Протягом XV ст. ремесло у Львові розвивалося швидкими темпами; на кінець століття тут налічувалося вже близько 500 цехових майстрів і, певно, набагато більше позацехових ремісників. У міських книгах Львова середини XVI ст. названі представники нових ремісничих професій: шапкарі, колодії, столярі, зброярі. Значними ремісничими центрами на українських землях цього часу були також Луцьк, Володимир, Кам'янець, Кременець, Холм, Красностав, Буськ, Ковель.

У

3

6

країнські ремісники в XIV і особливо в XV та в першій половині XVI ст. великою мірою працювали на експорт. У тогочасних джерелах багатьох країн Європи й Азії та італійських факторій у Криму зустрічаються численні згадки про товари з Києва, Львова, Луцька, Володимира, інших міст Південно-Західної Русі. На зовнішні ринки вивозилися, зокрема, полотно, пояси, шапки, ногавиці, мечі, ножі, серпи, плужне залізо, ювелірні прикраси.

7

Цехова організація

Для середньовічного ремесла була характерною цехова організація — об'єднання ремісників однієї чи кількох професій у межах міста у спілки — цехи. У тих містах, де ремесло було менш розвиненим, існували цехи спорі­днених і навіть неспоріднених спеціальностей. У невеликих містах міг бути всього один цех, що об'єднував усіх ремісників. Цехова організація була зумовлена всією системою середньовічних соціально-економічних відно­син, феодально-становою структурою суспільства. Перша згадка про реміс­ничі цехи в Україні датується 1386 р., коли була видана цехова грамота для шевців Перемишля.