13

Тема 5 Податкова система німеччини План лекції

1. Німецькі вчені – корифеї фінансової науки.

2. Устрій податкової системи.

3. Федеральні податки.

4. Земельні та місцеві податки.

5. Адміністрування податків.

Рекомендована література:

Базова: 1, 3, 4-13.

Додаткова: 16, 18, 21, 26, 29, 31, 32, 42, 45, 46, 52, 58, 60, 62, 68.

Згідно зі статтею 20 Конституції Німеччина – демократична, соціальна федеративна держава. Податковій системі Німеччини близькі до досконалості такі позитивні риси:

1) легітимність оподаткування – повнота виконання фіскаль­ної функції податків у силу високої самодисципліни платників, професіоналізму та лояльності персоналу податкової служби;

2) інвестиційна, капіталотворча, екологічна спрямованість оподаткувавання;

3) досконалість і ефективність фіскально-адміністративних технологій;

4) відносна нейтральність податків щодо їх впливу на підприємництво;

5) відповідність податкового законодавства правовим нормам Євросоюзу;

6) привабливість податкової системи як взірця для наслідування.

Перш ніж перетворитися в успішну державу Німеччина пройшла випробування політичною роздробленістю, поразками у двох світових війнах, тоталітаризмом гітлерівського режиму, післявоєнною розрухою.

1. Німецькі вчені – корифеї фінансової науки

Із Німеччини походять принаймні дві системи ідей, що справили значний вплив на розвиток уявлень про оподаткування, про податкову політику і фіскальну адміністрацію. З огляду на ці досягнення, німецька фінансова думка – одна з найсильніших у світі.

Німеччина – батьківщина першої в світі наукової школи управління державними фінансами та адміністрування податків, так званої камералістики (Катeralwissenschaft, Kameralia). Так називали сформовану протягом ХII-ХVIII ст. науку, що мала своїм предметом цикл господарських, фінансових та адміністративних знань і ставила задачу підготовки в університетах державних службовців, які б відповідали вимогам високого професіоналізму, лояльності, відповідальності, пунктуальності. Камералісти ставили на перше місце вчення про державу і порядок, а не про ринок і ціни. Ранні камералісти зосереджувалися на управлінні державними маєтностями (доменами та регаліями), тобто діяли ще в часи неподаткових держав.

Пізніше у працях Йоганна Юсті (1717-1771) «Система сутності фінансів» («System des Finanzwesens», 1756 р.) і «Державне господарство» («Staatwirtschaft», 1759 р.) фінансова наука функціонально відмежована від фінансової політики: перша вчить, як раціонально використовувати наявні ресурси, а друга направляє, як збільшувати державні доходи і розвивати економіку. Крім німецьких університетів, до середини XIX ст. камеральні науки вивчали і у Харківському університеті.

З часом не випадково саме у Німеччині склалася сучасна наукова школа так званого ордо-лібералізму, представники якої поєднують запозичені у камералістів ідеали правопорядку (оrdnung) вигодами вільного ринкового підприємництва і перевагами демократії. Твердий державний порядок і платіжна дисципліна особливо необхідні в сфері оподаткування. Тому значення, котре сьогодні відводять питанням адміністрування податків, можна вважати своєрідним ренесансом ідей камералістики.

Необхідна передумова успішного адміністрування – принципи оподаткування, що передбачають теоретичні, організаційні та етичні ідеали функціонування податкової системи Донині за глибиною змісту й універсальністю призначення поряд з принципами Адама Сміта залишаються неперевершеними і класичні принципи Адольфа Вагнера (1835-1917) (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Принципи оподаткування за Вагнером

I. Фінансові принципи: 1. Достатня доходність податків. 2. Еластичність оподаткування.

II. Економічні принципи: 3. Ретельний вибір джерел податків, особливо під кутом зору оподаткування лише індивідуального і національного доходу чи індивідуального і національного багатства (капіталу), а також допустимої різниці між інтересами окремих індивідуумів і національної економіки в цілому. 4. Вибір конкретного податку з позицій впливу оподаткування взагалі і кожного з податків зокрема, а також проблеми перекладання податків.

III. Принцип справедливості або зрівняльного розподілу податків: 5. Загальність оподаткування. 6. Рівність оподаткування.

IV. Принципи адміністрування податків або адміністративної ефективності податкової системи: 7. Визначеність оподаткування. 8. Зручність. 9. Забезпечення можливо найнижчих затрат по збиранню податків.

Джерело: [Андрущенко та ін., 2012, с. 89].

Принципи Вагнера вигідно відрізняються від принципів Сміта тим, що Вагнер поряд з визнанням права на індивідуалістичні мотивації податків відстоював і державницьку позицію. За Вагнером, не можна переходити певну допустиму межу між індивідуальними та національними інтересами в оподаткуванні, він попереджав про згубність повного нехтування другими на користь перших.

Значною мірою Вагнср опирався на вчення «поета фінансової науки Лоренца Штейна (1815-1890), котрий виділив три принци­пи оподаткування: економічний, фінансовий і державно-господарський. Останній означає, що завдяки податкам окремих приватних осіб створюється спільний грошовий фонд для сприяння суспільному розвитку цих же осіб, а також усуваються загрозливі для них небезпеки, від яких не можна позбавитися ніякими особистими зусиллями, ніяким іншим способом, крім втручання державних органів, котрі існують і діють за рахунок податкових платежів.

Під сприянням суспільному розвитку треба розуміти забезпечення людей з боку держави загальнодоступними благами і послугами неринкового походження, призначеними для колективного споживання за принципом: раз дане благо доступне для однієї людини, воно в такій же кількості й якості доступне і всім іншим. До такого роду благ відносяться національна безпека, правопорядок, судочинство, інфраструктура (шляхи сполучення, комунальне господарство, інформаційно-комунікаційні мережі та багато іншого).

Ці погляди знайшли своє продовження у сучасній теорії державних фінансів на основі концепцій суспільного вибору та суспільних благ.