1.3 Гідравлічні в'яжучі речовини

Гідравлічні в'яжучі являють собою тонкомолоті порошки, що складаються з силікатів і алюмінатів кальцію, гидратирующие у водному середовищі з утворенням міцного водостійкого штучного каменю. Хімічний склад з'єднань, що входять до склад гідравлічних в'яжучих, представляють у вигляді оксидів. Наприклад, силікат кальцію CaSi03, записують СаО + Si02 або скорочено CS, трехкальциевого алюмінат Са3А1203, як ЗСАТ + Al203 або С3А, гідросилікат кальцію 2СаО + Si02 + 2Н20 = C2SH2. p> Здатність гідравлічних в'яжучих перетворюватися під дією води в міцний камінь характеризується активністю або міцність (кгс/см-) в 28 діб тверднення в природних умовах (температура 18-Н20 В° С, вологість 95-98%) розчину складу Ц: П = 1:3 з піском певного розміру. За активністю - при умови, що в'язке задовольняє комплексу інших, передбачених ГОСТом, вимог: тонкості помелу, термінів схоплювання, рівномірності зміни обсягу, йому присвоюють марку 200, 300, 400 і т.д.

До гідравлічним в'яжучим речовин відносяться гідравлічне вапно, яка займає проміжне положення між повітряними і гідравлічними в'яжучими, портландцемент, різновиди портландцементу і спеціальні види цементів. Будівельні розчини та бетони на романцемент відрізняються від отриманих на гідравлічного вапна більш високою стійкістю при експлуатації у вологих умовах і при попеременном зволоженні і висушуванні. Застосовують романцемент для виготовлення бетонів низьких марок і розчинів, використовуваних при зведенні наземних і підземних частин будівель, а також у виробництві стінових каменів і дрібних блоків, особливо методом пропарювання.

Глина - це осадова гірська порода у вигляді суміші часток піску, пилоподібних і власне глинистих частинок. Залежно від змісту піску розрізняють жирну, середньої жирності (полужирную) і худу (суглинки) глини. Глина має здатністю у вологому стані утворювати пластичне тісто, легко приймає задану форму і зберігає її після висихання.

У сільському будівництві глину використовують як в'язка речовина для штукатурних розчинів.

Цементи виготовляють з природного мергелю (осадової гірської породи) певного хімічного складу або з суміші вапняку та глини, яку обпалюють в обертових печах до спікання. Сировина після випалу називають клінкером. При спільному помелі клінкеру з гіпсом та іншими добавками отримують порошок сіруватого кольору - цемент.

Тонкість помелу цементу впливає на швидкість його схоплювання і твердіння, а також на міцність, і характеризується величиною залишку на ситі з сіткою встановленого стандартами і технічними умовами номеру.

Цементи класифікують: по виду клінкеру і речовому складу; міцності при твердінні; швидкості твердіння; спеціальним властивостям.

Портландцемент отримують шляхом спільного помелу портландцементного клінкеру, доменного гранульованого шлаку і необхідної кількості гіпсу.

Шлакопортландцемент схоплюється і твердне повільніше, ніж портландцемент.

Класифікація портландцементу:

В· портландцемент пластифікований - отримують при помелі клінкеру 0,25% концентрату сульфітно-спиртової барди - поверхнево-активної речовини, підвищувального пластичність і морозостійкість розчинів, приготованих на цьому цементі.

В· портландцемент гідрофобний - отримують, вводячи при помелі клінкеру 0,1 ... 0,2% милонафта або інший Гідрофобіза поверхнево-активної добавки (асидолу, окисленого петролатуму, синтетичних жирних кислот). Добавки знижують гігроскопічність цементу і підвищують рухливість, зручне укладання розчинних сумішей і морозостійкість затверділих матеріалів.

В· портландцемент білий - отримують спільним подрібненням білого малозалізистого клінкеру, активних мінеральних добавок і гіпсу. Застосовують для архітектурно-оздоблювальних робіт. За ступеня білизни портландцемент ділять на три сорти 1 -, 2 - і 3-й.

В· портландцемент кольоровий - отримують спільним тонким подрібненням білого і кольорового портлаідцементного клінкеру, мінеральних і органічних барвників (наприклад, охри, залізного сурику, окису хрому), гіпсу і активної мінеральної добавки. [7]