5. Методологічне значення соціально-психологічної теорії колективу
Виділення проблеми колективу в соціальній психології як самостійного розділу в загальному дослідженні груп має велике методологічне значення, важливе для самої соціальної психології як науки (Донцов, 1984). Можна проаналізувати декілька ліній, по яких введення проблеми колективу в тіло соціальної психології змінює загальну ситуацію в цій науці.
Виявлення специфіки такого нового групоутворення, як колектив, дозволяє побачити перспективність застосування в соціальній психології принципу діяльності. Він не просто декларується, але в даному випадку саме працює в дослідженні. Гіпотеза про те, що група може виступати суб'єктом діяльності, набуває тепер експериментального підтвердження. Саме на стадії колективу група набуває рис такого суб'єкта, бо лише за умови ухвалення всіма членами групи цілей групової діяльності, наявності у всіх членів групи ціннісно-орієнтаційної єдності, опосередкування всіх відносин в групі предметною діяльністю можна повною мірою ставити питання про механізми утворення таких атрибутів будь-якого суб'єкта діяльності, як групова потреба, груповий мотив, групова мета. Таким чином, опис і аналіз найбільш розвиненої форми групи дають ключ до дослідження всіх інших видів груп.
Аналіз характеристик колективу сприяє ліквідації того розриву, який утворився в традиційній соціальній психології між дослідженням груп і дослідженням процесів. Неприпустимість такого розриву може вважатися доведеним фактом. Якщо зміст будь-якого групового процесу залежить від змісту групової діяльності, причому від конкретного рівня її розвитку, то принципово неможливо продовжувати дослідження групових процесів самих по собі: ні лабораторні умови, ні вивчення процесу в «чистому» вигляді не можуть привести до побудови задовільних пояснювальних моделей, бо виключають аналіз змісту соціальної діяльності, що реалізовується тією групою, в якій ці процеси спостерігаються. Отже, побудова соціально-психологічної теорії колективу сприяє виробленню абсолютно нового пояснювального принципу в соціальній психології.
Відкриття колективу як особливого рівня розвитку групи дає можливість побудови абсолютно нової класифікації груп. В даний час запропоновані дві такі типології.
У типології Л.І. Уманського континуум груп має не тільки нульову крапку (момент створення групи), але і відрізок «негативної протяжності», відповідний групам антисоціального характеру. Із його точки зору, це не обов'язково фіксовані антигромадські групи (наприклад, зграї злочинців, групи тих, що дармоїдствують}, але своєрідні модифікації соціально-позитивних груп, «загроза» для останніх переродитися в соціально-негативні утворення. У запропонованій типології позначені умови, при яких це може відбутися (тобто група може відхилитися від шляху розвитку до колективу): до цього ведуть дезінтегративні процеси, виникнення особливого групового егоїзму і т.д.
Якщо зробити поправку на пошуки адекватної термінології, що продовжуються, то зі схеми можна бачити, що два запропонованих в ній вимірювання дозволяють серйозно просунутися вперед в класифікації реальних соціальних груп, виступаючих як об'єкти соціально-психологічного аналізу.
Відповідно до загальних установок концепції діяльностного опосередкування міжособових відносин А.В. Петровській виділяє в своїй типології груп два вектори: 1) наявність або відсутність опосередкування міжособових відносин змістом групової діяльності (X) і 2) суспільна значущість групової діяльності (Y). Загальна схема набуває такого вигляду (мал. 14).
Вектори утворюють простір, в якому можна розташувати всі групи, що функціонують в суспільстві. Вектор «опосередкованості» має односторонній напрям, вектор «змісту діяльності» дозволяє розташувати групи по обидві сторони від нульової крапки, що показує можливість два, принципово різного змісту діяльності, відповідного суспільному прогресу і не відповідних йому.
Позначені п'ять фігур відповідають різним типам груп: фігура 1 позначає колективи, де максимальна соціальна значущість діяльності і максимальний ступінь опосередкування міжособових відносин діяльністю; фігура 2 — спільність з високим рівнем соціальної значущості діяльності, але з невисоким ступенем опосередкування (прикладом тут може з'явитися тільки що створена група, де відносини не розвинулися ще до колективних); фігура 3 представляє антигромадську за змістом своїй діяльності групу, де проте високий ступінь опосередкування міжособових відносин цією антигромадською діяльністю (прикладом є високоорганізована злочинна група, наприклад крупна банда злочинців, мафія); фігура 4 зображає також антигромадську групу за умови, що відносини між її членами в слабкому ступені опосередковані антисоціальною діяльністю (з погляду суспільства така група небезпечна у меншій мірі, хоч і перешкоджає фактом свого існування суспільному прогресу); нарешті, фігура 5 може бути інтерпретована як група з надзвичайно слабким ступенем вираженості соціального змісту діяльності (як позитивною, так і негативною) і таким же слабким ступенем значущості цієї діяльності для всіх групових процесів (автори схеми вважають, що прикладом може служити зібрана з випадкових людей експериментальна група, хоча цей приклад і порушує загальний принцип, оскільки схема створена для класифікації реальних природних груп, а серед них відповідний приклад знайти не зовсім просто).
Хоча можна говорити про необхідність подальшого вдосконалення схеми, основні принципи концепції працюють тут достатньо чітко і служать обґрунтуванню критеріїв, висунутих для класифікації груп.
Нарешті, введення поняття колективу сприяє просуванню вперед і в області такої старої, але надзвичайно значущої проблеми, як взаємовідношення групи і особистості. Соціальна психологія на всіх етапах свого розвитку і в різних теоретичних системах зверталася до цього питання. Сформульована ще філософськими попередниками соціальної психології колізія свободи особистості та її детермінації суспільством отримує нову розробку. Вона по суті протистоїть ідеологічному диктату визнання абсолютного пріоритету колективу над особистістю.
Особистість є суб'єктом соціальної діяльності і включення її в групу жодною мірою не зменшує суб'єктних властивостей особи. Навпаки, якщо група досягає певного рівня розвитку і стає колективом, то вона не протистоїть особі як її членові, але сама стає інтеграцією суб'єктних властивостей своїх членів і перетворюється на особливий «сукупний суб'єкт» діяльності (Буєва, 1965).
* * *
Проблема колективу, будучи новою проблемою в структурі соціально-психологічного знання, стимулює певні напрями для переосмислення багато чого з того, що накопичене в області психології груп до цих пір, оскільки представляє новий підхід до проблеми розвитку малих груп.