2. Бесіда про місто як художній простір в текстах письменника:

Якщо мова йде про Антоничів урбаністичний пейзаж, то варто говорити радше про збірку “Ротації”, хоч і про “Книгу Лева” теж. Як на мене, Антонич писав не так про Львів, як про МІСТО. І хоча “міським” віршам Антонича передували здебільшого львівські враження (були ще віденські у військових часах дитинства), все ж Антоничеве місто більш універсальне. У “Ротаціях” вражають пророчі візії – наприклад, вірш “Мертві авта” із “цвинтарями” машин, яких і справді сьогодні на Земній кулі багато, в часи ж Антонича їх ще не було. В цілому Антонич дуже тонко відчув міську атмосферу зі всіма її особливостями. Важко сказати, чи він “оспівав” чи “засудив” цю атмосферу – він радше її майстерно описав. Місто як образ у якихось своїх внутрішніх характеристиках є мало змінне від часів Содому і Гоморри і до часів сучасного Нового Йорку. Змінюються лише якісь зовнішні, матеріальні реалії, стрижень же сутності міста лишається однаковим. Тож читаючи “Ротації”, можемо спроектувати Антоничеві візії на сучасний Львів, який попри свою затишність і камерність (у порівнянні з мегаполісами), все ж є МІСТОМ, у якому є свої (у порівнянні із гірським чи сільським ландшафтом) “розпутники” і “гарпаґони”, “калібани” і “гетери”, “люїзи” і “сарданапалі”.

3. Бесіда про сучасне сприйнятя творчості Богдана-Ігора Антонича, та роман Андруховича "Дванадцять обручів" у популяризації постаті поета?

Хочеться відзначити, що Андрухович – дуже талановитий дослідник Антонича, згадану дисертацію він захистив під керівництвом Миколи Ільницького. Це високого рівня робота. Дивно, що Андрухович її не видав окремою книгою. Якось я брав інтерв’ю в Андруховича і спитав його, чому він припинив літературознавчу діяльність. Він відповів, що йому тип науковця не підходить, мовляв, "все, що я хотів сказати про Антонича, я висловив у романі "Дванадцять обручів".

Думаю, бажання написати роман про Антонича спричинене великою любов’ю до цього поета. Андрухович, як й Неборак, Калинець, Римарук, формувався на творах Антонича. Постать "закоханого в житті поганина" завжди переслідує Андруховича. Він не може без нього. Врешті, у нього склався певний образ Антонича з його поезій, у яких – "шал", "наглий захват", "екстаз" і "хміль коханців" тощо. Відтак Андрухович не може собі дати справу з тим, що, як сам висловлювався, важко уявити, що Антонич чемний, в костюмчику, ходив на пари і писав наукові реферати. А цікаво те, що працюючи в архіві, я знайшов багато матеріалу, який підтверджує, що Антонич справді був дуже старанним і чемним студентом.

На мою думку, цей роман ні не прибільшив, ні не применшив Антонича. Я переконаний, що як би банально це не звучало, але таких постатей, як Шевченко, Франко чи Антонич нічим неможливо зіпсувати. І навіть возвеличувати їх не треба. Достатньо взяти їхні твори, і все стає на свої місця.

Текст див. у додатках

V. Підведення підсумків уроку:

1. Поясніть естетичні погляди Б.-І. Антонича.

2. Яке місце посідає метафора у поезії Б.-І. Антонича?

3. Як ви ставитесь до літературного варіанту біографії поета в романі Андруховича?