2.6. «Треба жити, щоб творити…»

«Треба жити» - саме так називається дев’ята збірка Івана Нечитайла, яка побачила світ у 2005 році. Чому автора хвилює питання життя? Які нові висновки він робить на своєму життєвому шляху? Що хоче донести до читача 21 століття?

Перший твір збірки «Треба жити», поема «Про що шумлять сосни», присвячений світлій пам’яті партизанки-землячки, комсомолки Марії Маленко. Постать цієї мужньої дівчини надихає нас на вічний подвиг любові. Адже біблійне «…хто за друга віддасть життя своє, той житиме вічно» не втратило своєї актуальності і зараз. І не дає автор нам, жителям мирного і благополучного 21 століття, забути про тих, хто вмів любити людей по-справжньому. Чиє життя – приклад для нас:

Адже їм жити теж хотілось,

Кохати і ростить дітей.

Тіла їх, може, вже й зотліли,

Та дух живе серед людей. [17, с.14].

Іван Нечитайло роздумує над вічною проблемою добра і зла:

Що корисне в житті, розумне,

А що для зла лиш ненасить?[17, с.20].

І приходить до простого висновку: життя – це миттєвий спалах, який має сяяти лише добротою. І, маючи за плечима чималий життєвий досвід, дивується:

Для чого зло у світі цім? [17, с.22].

Також непросто довелось письменнику вирішувати питання суті своєї творчості, сенсу свого життя. Та все ж, хоча і витрачено чимало часу «на мідяки» [17, с.53], Іван Нечитайло є людиною, у якої проблеми духовності – на першому плані:

Радію, що в житті ніколи

Людям я підлоти не творив. [17, с.53].

Живучи на Полтавщині, на Диканщині (Додаток Р), автор не зміг оминути постать великого земляка Миколи Гоголя. І хоча, як він сам говорить, що до класиків не належить, хоча визнає: «я – не Гоголь» [17, с. 25], та все ж край свій прославляє зі щирим серцем. І якщо про любов до України написано багато, то перед нами постає образ малої Батьківщини поета, Михайлівки, якій він у зворушливій формі освідчується у любові, адже «…без неї я уже не зможу жить» [17, с.28], говорить поет.

Який же висновок робить Іван Нечитайло про сенс життя? Сенс життя – у самому житті. Адже треба жити, щоб творити добро на цій грішній Землі. «Треба жити, щоб любити» [17, с.54], а значить, вміти віддати найдорожче заради життя інших, іноді – все своє життя до останку. Адже життя без любові - найбільший гріх на цій Землі:

Без любові ж і душі

Ми не люди – плюгаші. [17, с.4].

Ось така філософська концепція І.Я.Нечитайла.

Висновки

Отже, у ході дослідження ми з’ясували, що нелегка доля повоєнного дитинства Івана Яковича Нечитайла, ті жорсткі умови в період формування поета, що не дали зламатись, а розвинули філософський, глибокий погляд на життя – ось що кардинально вплинуло на формування особистості митця.

Аналізуючи творчість Івана Нечитайла, ми відмітили вплив двох великих геніїв, земляків поета, Миколи Гоголя та Марії Башкирцевої на його осмислення себе як митця. Відзначили особливу роль поета у суспільному житті: у переломну епоху, коли вирішується доля народу, поет бере на себе головну роль: осмислити те, що відбувається, пояснити суть подій і дати правильний орієнтир надалі.

Проаналізувавши велику творчу спадщину Івана Яковича Нечитайла, ми з’ясували провідні мотиви його творчості. Хоча, як говорить Анатолій Дяченко, кандидат філологічних наук, літературознавець, поетичні твори Івана Нечитайла не мають яскраво вираженої тематичної спрямованості, вони відповідають плину життя. Але, опрацювавши збірки, ми дійшли висновку, що провідною темою лірики є патріотична. Любов до України, любов до малої Батьківщини, до рідної мови, до яскравих постатей українського минулого – ось те, що живить душу поета і слугує предметом його постійної уваги. Він акцентує нашу увагу на вічному, ще біблійному: любов – є Бог. Саме любов у найвищому її прояві – здатності віддати найдорожче, а іноді і життя заради інших. І саме в цьому контексті визначається призначення поета, митця – щирим словом, яке іде від самого серця, служити іншим, не чекаючи нагород і визнання. Велику увагу поет приділяє філософським питанням, зокрема, визначенню смислу буття. Висновок його роздумів простий і складний водночас: треба жити заради самого життя, заради вищого призначення людини – нести добро і любов у цей сповнений протиріч світ. Іван Нечитайло доходить висновку, що та людина є щасливою, яка уміє робити щасливою інших, брати відповідальність за свої вчинки.

Своєю творчістю Іван Нечитайло зосереджує нашу увагу на ще одному важливому питанню сьогодення: що ми виберемо: матеріальні блага чи духовний розвиток? Саме від відповіді на це запитання і залежить наша доля. Адже саме наявність духовного начала і вирізняє людину з-поміж інших живих істот нашої планети. І ми будемо процвітати, як говорить нам автор, лише в тому випадку, коли поруч із стрімким розвитком цивілізації так же стрімко розвиватиметься наша духовна суть.