2.3. «Я щойно книжку дочитав Хайяма»

Я щойно книжку дочитав Хайяма.

…Яка в них мудрість, глибина бездонна… [9, с.8].

Саме такими словами із рубаї І. Нечитайла почнемо свою оповідь про цей східний жанр, який пустив коріння на українській землі. Написані під впливом всесвітньо відомого класика середньовікової східної поезії, вченого–енциклопедиста, філософа Омара Хайяма (Додаток П), вони вражають своєю глибиною змісту і розмаїттям тем. Наскільки багате життя, настільки різноманітні теми рубаї І. Нечитайла. Та однією із центральних тем є розповідь про любов, адже «найсвятіше – це любити» [9, с.22] та «бог є любов» [7,с.35], адже «любов – загадка віковічна й непроста», [7, с.28].

Неодноразово зачіпає поет тему батьків і дітей, бо споконвіку існує ця проблема: «…батьки і діти … невичерпна тема» [9, с.28].

В одному рубаї зустрічаємо повчання, яке закладено ще у Біблії:

Шануй батьків своїх

за більше, ніж себе…[9, с.33].

Як про рідну матір говорить поет про Україну і закликає нас її любити так само, як і рідну неньку. Зачіпає душу поета духовність людей, орієнтири, на які націлено наше суспільство. Прикро вражає душу бездуховність у суспільстві. Поет викриває те, що люди, дбаючи про матеріальне, зовсім забули про духовне:

Колись плекали ми духовність,

Оберігали честь і совість,

І не молилися на долар,

А дбали про Вітчизни користь. [9, с.38].

Це рубаї якнайкраще відкриває нам цю проблему. Зачіпає автора ще одне Біблійне: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас » [1,с.893 ], адже це актуально у всі часи:

Судить минуле легше, ніж творить майбутнє,

Цього не можуть розуміть хіба що трутні.[9, .с.56].

Так звучить у Івана Нечитайла ця заповідь, яка має такий глибокий зміст. А наступне рубаї відкриває нам авторське бачення цього постулату:

Не можна критику із критиканством поєднати…[9,с.57].

Адже поет не відмовився зовсім від того, щоб не висміяти вади сучасного суспільства. Як говорить автор, що хотів би не звертати уваги і не зачіпати негативне, але воно йому болить. Та справедлива критика, яку говорить людина іншій у сприйнятливій формі, зовсім відрізняється від критиканства, яке й існує лише для того, щоб гордеці могли потішити своє самолюбство. І наступне рубаї саме про це:

…Лукавити не вмію та й не хочу.

Завжди дивлюся людям прямо в очі…[9, с.63].

І за той біль, що він мимоволі спричиняє нам, автор зумів навіть попросити вибачення, що дано лише людині сильній:

Поетів не виніть за їх відверте слово, -

Воно в них хоч гірке, але не без любові. [9, с.63].

Рубаї (іншими словами: кількарядкові афоризми, філософсько-медитативні резюме) повертають нас до самих первинних фольклорних витоків, до першоджерел народної мудрості. Саме це і відчуваємо у Івана Нечитайла:

Чому так важко в цьому світі жити?

Для чого зло існує серед люду? [9, с.65].

Східна поезія і досі тим велика, що донесла до нас вічне й неповторне. Бо людина у всі часи й віки, по суті, була однаково й піднесеною, і приниженою – якщо не владою, то гірким життям, нерозділеним коханням, зрадою. Тож Іван Нечитайло десятки разів у своїх рубаї повертається мало не до заклинання: українці, бережіть рідну землю, яка дає вам сили і наснагу жити. Безстрашно віддавайте заради неї своє життя. Служіть їй – до скону, до останнього подиху!

Поет загострює проблему слугування громадському ідеалові, обраній меті, застерігає владу від безмежних хапальних звичок. І завжди, на кожній сторінці, він залишає можливість для шукачів «вигідного життя» скористатися «шпаринкою для покаяння», щоб повернутися до нормального людського стану. Адже кожен з нас, доки він є живим, має у цьому світі шанс на розкаяння та повернення до своєї Божественної суті.