2.2. «Свіча безсмертя» і.Я.Нечитайла

Жити на землі полтавській і не любити щирий сміх Миколи Васильовича Гоголя (Додаток Н) – речі несумісні. Саме так вважав І. Нечитайло. І не зміг оминути цю видатну людину, людину-загадку, геніального письменника, хоча про нього вже було написано чимало. І кожний твір про нього – це нове осмислення життя генія . «А … життя Гоголя, - на думку одного із сучасників письменника і великого шанувальника його творчості І. Аксакова , - згоріло від постійної душевної муки, від безперервних духовних подвигів, від марних зусиль розшукати обіцяний ним світлий бік, від безмежної творчої діяльності…» [15, с.3].

Чи ж так це ? Прослідкуємо за авторською думкою, пролистаємо його «Свічу безсмертя».

Він був земним і в той же час був неземним… [15, с.5].

Саме таким постає перед нами Гоголь з перших рядків повісті І. Нечитайла.

Він – України уособлення і суть.[15,с.6]

З трепетом поет береться за своє творіння і своє ставлення передає і нам. Маючи слабке здоров'я від народження, Микола Гоголь мало думає про власне благополуччя. Його, як справжнього патріота, хвилює доля Батьківщини, яка зазнала чимало горя і має невизначене майбутнє.

О скільки , скільки край цей перетерпів горя…

Чому згасла так його козацька слава! [15, с.8].

Патріотичні мотиви ще не раз пролунають у творах І. Нечитайла, і на сторінках поеми зокрема. Багато подорожуючи, він душею завжди залишався у рідній Василівці, дуже цінував свою батьківську родину. Автор передає через думки героя власне бачення навколишнього світу, природи, говорить про неї як про «диво величаво-миле», що «ладен цілувать це боже чудо» [15, с.19].

Пестливі слова, якими він описує природу, підкреслюють захоплення автора від побаченого: « цілує землю сонечко ласкаве» [15, с.25 ] . Це говорить нам про те, що в душі він назавжди залишиться дитиною, яка широко розплющеними очима зустрічає кожен день.

… Про своє призначення в цьому житті автор говорить устами головного героя: «я маю світові всьому служить» [15, с.29], «відкинув про своє життя турботи, лиш про красу життя людського дбав.» [15, с.48]. І ще : «я прагнув й буду прагнуть словом боротись проти всього злого, - у цім мого писання суть.»[15, с.71] Таке життя, яке людина віддає служінню іншим, сповнене болю і турбот. Воно не дає великих матеріальних статків. Та про це герой, як і сам автор, не мріяв. Для них обох важливіше те, щоб був живий народ, щоб жила його душа, яка завжди проявлялася у пісні. Автор змальовує непросте, сповнене мук творчості життя письменника. Показує трагічні останні хвилини його життя. Догоріла свіча його життя. Та чи усе закінчилося цим? І.Нечитайло відповідь дає просту: « свіча безсмертя зайнялась», бо творіння Миколи Гоголя часу не підвладні. Бо вчив він нас і плакати , і сміятися, вчив боротися з усяким лихом в цьому житті за допомогою сміху. Адже народна мудрість говорить, що скаржачись на лихо, ми його подвоюємо, а сміючись – знищуємо. Його твори жити будуть вічно, а значить «він не вмер, його свіча яскрава горить й горіти буде без кінця» [15, с.94].