2.1. «Вічно молода Марія…»

Наш народ має багато яскравих імен, які достойно презентують нас у світі як висококультурну націю. Україна, як європейська за своєю цивілізаційною належністю нація, має спиратися на європейську людиноцентричну систему цінностей. У цьому аспекті інтелект, освіта, професійний досвід, соціальна мобільність беззаперечно визначаються головною складовою національного багатства та основним ресурсом соціально-економічного розвитку.

Серед таких достойне місце, на погляд І. Нечитайла, займає наша землячка Марія Костянтинівна Башкирцева (Додатки Е, Ж). Ім'я цієї неординарної людини довгий час не було відоме широкому загалу. Сьогодні ж, коли ми формуємо єдиний український гуманітарний простір, у якому для людини як головного національного ресурсу створюються оптимальні умови для реалізації усіх її можливостей, приклад життя і творчості талановитої українки особливо цікавий і корисний. «Марія Башкирцева – це не тільки картини, які можуть подобатися чи не подобатися; це не тільки щоденник, який може одних захоплювати, інших дратувати; не тільки одне з найсенсаційніших імен кінця XIX століття у Франції; Марія Башкирцева – це як голос надії і поривання до високої мети…» [3, с.274].

В Парижі, у Люксембурзькому музеї, є статуя, названа «Безсмертя». Вона зображає молодого генія, що помирає біля ніг ангела смерті, який тримає в руках табличку з іменами людей, котрі передчасно пішли із життя, але вже вкрили себе на землі безсмертям. Очі генія спрямовані на список, де серед восьми французьких імен стоїть і одне українське – ім'я Марії Башкирцевої. Уродженці диканського села

Гавронці невблаганна доля відвела всього лише неповних 26 років життя, але талановита дівчина встигла залишити яскравий слід в історії світової культури. Цю особистість не міг проминути поет і прозаїк І.Нечитайло .

У І томі Українського Радянського Енциклопедичного Словника, виданого 1966 року, знаходимо про неї лише короткий запис : «Марія Костянтинівна Башкирцева – українська художниця. Постійно жила у Франції. В 1881 відвідала Полтаву, де малювала етюди селян і городян» [21, с.475].

Саме ця загадкова особистість зацікавила поета і прозаїка І. Нечитайла. Так вже нерідко буває, що наш талант визнають спочатку за кордоном, а потім уже на батьківщині. Так сталося і з Марією. Її знає Франція, де знаходяться її картини, які прикрашають зали Лувра. Роботами художниці Башкирцевої (Додатки З, К, Л, М) захоплюються у Росії, бо вони зберігаються в музеї імені Пушкіна. А полтавці-земляки Марії дізналися про неї лише кілька років тому.

Якою ж бачить поет Марію, на чому акцентує нашу увагу ?

… талант від Бога мала

І розвивати прагнула його,

На малість час дарма не витрачала… [10, с.5]

Але самого таланту було замало: «Талант без праці – що без сонця трави…» [10, с.6].

Ще юним дівчам вона задумується про сенс свого життя:

Та сенс життя свого я бачу .

В високім чомусь … [10, с.26].

Як справжню глибоку натуру, не оминула закоханість і Марію. Поет говорить , що для Марії

Любов – це Бог,

любов – саме життя.

Добро і зло злилися в цьому слові [10, с.62].

Адже «вона не зможе з ким попало жити…», бо була сама особистістю великою і неординарною. Розвиваючись як особистість, вона, маючи неабиякий талант, захоплюється малюванням, де досягає неабиякого успіху.

Робер – Флері, художник знаменитий,

Її малюнки подивився і сказав:

В мистецтва світ Вам двері вже відкриті, -

В Вас Божий дар, не загасіть лише його. [10, с.81].

Та від такої похвали Марія зовсім не загордилася. Адже її талант – це Божий дар.

А її справа – розвинути його, принести людям користь.

Бо в праці шлях свій бачила…[10, с.84].

А наставники дають їй пораду, якою вона буде користуватися до кінця днів своїх: «…Ніколи не вважай себе для всіх взірцем, свій кожен успіх слід цінить критично!» [8, с.85].

Через призму світобачення І. Нечитайла ми бачимо головний постулат, про який говориться в Біблії: всі біди людські від гордині.

В уста Марії він вкладає такі слова:

О, Пріснодіво, я тебе молю:

Пошли мені і прощення, і сили,

Тобі я буду вірна до могили,

Гординю й норов свій навік присплю![10, с.122].

Звідки ж черпала наснагу Марія, де народився такий талант? Не зміг поет оминути в своїй віршованій повісті цього питання і, даючи на нього відповідь, прославляє рідну Україну, яка дала крила Марії.

…Вона в такому царстві виростала,

в якім не виростав, мабуть, і цар. [10, с.141].

Автор повісті «Вічно молода Марія» переповідає факт із життя Башкирцевої, коли вона, протестуючи проти розлучення батьків, навмисне застудилася, і її ледве врятували від тяжкої хвороби. Таким чином, ми спостерігаємо за поведінкою непокірної, егоїстичної, але дуже незвичайної дитини, яка інколи робить дуже серйозні, далеко не дитячі висновки із усього, що відбувається навколо неї.

Засмучена поведінкою батька, його розгульним життям, аморальними вчинками, вона робить для себе єдино правильний висновок :

Найбільше зло - це марнотратство :

Прийоми, гульбища, картярство...

А час іде, а час біжить,

Невже ж родились ми для цього ?! [10, с. 25-26].

Дивний вчинок як для дівчинки з багатого аристократичного роду, яка ніколи не мала і не матиме ніяких матеріальних проблем, яку готуватимуть, як ляльку, до вигідного шлюбу і красивого життя! У повісті «Вічно молода Марія» майбутня художниця зображена як бунтарка і протестантка проти заведених правил і традицій. Можливо, оцей протест проти посередності, затхлості, бездіяльності, байдужості до всього і є визначальними рисами характеру Марії Башкирцевої. Характер вона проявляла із наймолодшого віку .

Та сенс життя свого я бачу

в високім чомусь, і, одначе,

того, що хочу, я доб'юсь ! [10, с. 26-27].

Чого ж хотіла Марі, як називали її рідні? Вона хотіла слави, яскравого життя, хотіла залишити по собі незвичайний слід, вбачаючи у цьому своє призначення, свою місію у цьому світі. «Марія прагнула, як і кожна творча людина, визнання, дорожила заслуженою похвалою, мріяла прославитися, здійснивши якийсь неймовірно високий творчий подвиг. Саме це в ній і захоплює, бо такі імперативи властиві людям не ущербним, а сильним своїм духом. Людям, що віддалися мистецтву не для особистого задоволення», - так писав в передмові до першого видання її щоденника 1887 року У.Е.Гладстон. [18, с.33].

Іван Нечитайло зосереджує увагу читача на тому, що Марія шлях до слави бачить у постійному розвитку, наполегливій праці. Вона їде в Париж, Ніццу, Москву - і всюди шукає можливість учитися, студіювати у майстерні живопису, вчитися вокалу. Дивовижна ознака характеру Башкирцевої: вродлива, багата, вередлива, розбалувана батьками і, разом з тим, неймовірно працьовита, наполеглива, фанатично віддана роботі. Можливо, ось це поєднання непоєднаного, прагнення, якщо досягати, то лише найбільших вершин, і складає унікальність її натури.

Таким чином, І.Я.Нечитайло створює образ надзвичайно талановитої людини, яка знає лише один шлях до успіху і досконалості - натхненний, титанічний труд. Зрештою, коли читаєш повість і роздумуєш над особливостями характеру, образу героїні, що його створив автор, робиш висновок, що сам процес творчості, відшліфовування майстерності, пошук ідеалу, досконалості і є тим омріяним щастям, якого так прагнула яскрава, непересічна, дивовижна Марія Башкирцева.