1.1.Умови формування особистості і.Я.Нечитайла

Іван Якович Нечитайло народився 18 червня 1935 року в селі Огирівка Великобагачанського району Полтавської області в селянській родині. А природа ж там яка: річечка Глиниця, ліс, квітучі луки, травостої, родючі чорноземи - Божа благодать. Бабки-шептухи, всякі сільські ясновидці й ворожбити різну долю хлопцеві пророчили. Та ніщо з того не збулося: не став він ні лікарем, ні вчителем, ні агрономом, ні військовим. Йому дуже хотілося писати. Бувало, й хлібом не годуй, а дай ручку і чистий паперовий аркушик (у воєнні роки з цим було дуже скрутно). Під магічним впливом творчості геніальних письменників, яку вивчали в школі, брався писати день і ніч щось подібне. Часто-густо міг навіть на уроках, забуваючи про все на світі, поринати з головою у бентежний світ віршування. «Одного разу вчителька скористалася втратою пильності юного віршара (тобто мене) і відібрала зошит, у якому було багато чого інтимного й «ненормативного», думав : дійде до директора - хана, витурлять із школи. Але та педагог виявилася людиною мудрою і не дала ходу «крамолі», повернула зошит з добродушними зауваженнями і порадами»,[11,с.5] - згадує Іван Нечитайло.

Рано (8-річним хлопчиком) втратив батька , який влився в радянську армію громити фашистську гидь. Не довго довелося дивитися жорстокості в очі, загинув на війні при форсуванні Дніпра у 1943 році.

Позбувшись власної оселі, яку спалили під час відступу фашисти, разом з матір’ю , меншими братом і сестрою поневіряється по чужих житлах, а також звідує усі «принади» проживання у землянці.

Через відсутність взуття і теплого одягу пропустив один рік навчання в школі, сім класів якої закінчив на рік пізніше від своїх ровесників.

Середню школу в Білоцерківці закінчив у 1954 році, відслужив у армії, попрацював у колгоспі, з грудня 1957 до 1970 — в редакціях газет Великобагачанського, Миргородського, Решетилівського та Шишацького районів. Член Національної спілки журналістів України з 1961 року. Роком свого народження як літератора Іван Нечитайло вважає 1952. Тоді він уперше побачив своє прізвище під надрукованим у районній газеті "Ленінський шлях" віршем «На сінозбиранні».

Якою ж на той час була політика держави щодо української нації? Адже українська література завжди була виразником життя народу.

ХХ століття – складний час в житті українського народу і його культури. Наше слово переслідувалося і було під забороною. До нього насторожено ставилися більшовики, які, прикриваючись гаслами інтернаціоналізму, проводили імперську політику.

Проте українські письменники, долаючи імперські заборони, намагалися донести світові правду про великий європейський народ. Вагомий внесок у всесвітню скарбницю художнього слова зробили Василь Симоненко, Павло Тичина, Іван Багряний, Олесь Гончар, Ліна Костенко та інші.

Друга світова війна позначилася піднесенням понівеченої, але повністю не знищеної національної свідомості. Та радянська система повоєнного періоду ошелешила митців зливою так званих документів, які на даний час паралізували їх творчу енергію. Приборкання талантів набуло великого розмаху. Брутальним чином розглядалися персональні справи О.Довженка, Ю.Яновського, М.Рильського та інших, звинувачених у «буржуазному націоналізмі», витлумаченому під більшовицьким кутом зору, під яким, до речі, розглядався вірш «Любіть Україну» В.Сосюри, розтоптувалася людська гідність поета. Митців позбавляли права бути особистістю.

Постійно поповнювалися радянські концтабори. Жахливою смугою проліг голод 1947 року. Водночас поезія перетворилася на риторичне віршування, відірване як від життєвих реалій, так і від історичної правди. Літературний простір заповнювався знебарвленою імітаційною літературою з надуманими конфліктами.

Та все ж і в таких несприятливих умовах справжній талант завжди знайде свій шлях. Особливою і неповторною сторінкою в тогочасному письменстві була гумористика Остапа Вишні. Його знамениті «Мисливські усмішки» засвідчували невичерпні можливості українського характеру, схильного до тонкого щирого сміху, без якого тяжко жити в цьому світі, охопленому епідеміями воєн, тоталітарних режимів.

Саме під впливом таких обставин, таких яскравих особистостей і формувався самобутній, неповторний характер видатного нашого земляка Івана Яковича Нечитайла.