8,1.Кримінальне право України:поняття і предмет правового регулювання.

Кримінальне право — одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання. Назва цієї галузі походить від терміна "злочин" (лат. сгітеп). Звідси ця галузь права в Україні має назву "кримінальне право". Поняття "кримінальне право" прийнято розгля¬дати у двох його значеннях: по-перше, позитивне (об'єктивне) кримінальне право — це самостійна га¬лузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом — Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право — це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й тео¬рію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне кримінальне право України характе¬ризується тим, що: • його норми встановлюються лише вищим орга¬ном законодавчої влади — Верховною Радою України; • воно проявляється у законах; • метод реалізації кримінального закону є специ¬фічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи за порушення нею кримі¬нально-правової норми. Позитивне (об'єктивне) кримінальне право Украї¬ни — сукупність юридичних норм, установлених ви¬щим законодавчим органом державної влади — Вер- ховною Радою України, що визначають, які суспіль¬не небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримі¬нальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу. Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення; їхня дія по¬ширюється на всі приписи Особливої частини Кодек¬су. Ці норми визначають: завдання Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учине¬них на території України та за її межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; фор¬ми вини; обставини, що містять суспільну небезпеч¬ність або протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, за¬гальні засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо. Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання міс¬тить конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони тягне за со-бою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість статей Особливої частини передбачають ді¬яння одного виконавця злочину. Умови криміналь¬ної відповідальності за навмисне вчинення злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині Кримінального кодексу — у ст. 19 про спів¬участь. Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що містяться в нормах За¬гальної частини. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається в ст. 17. * ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за зако-ном, що передбачає відповідальність за вчинення за¬кінченого злочину. Це означає, що в разі замаху осо¬би на крадіжку приватного майна дії такої особи мають кваліфікуватися за ст. 17 і ч. І ст. 140. У разі вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, пособником) склад злочину співучас¬ників визначатиметься за ст. 19 Загальної частини і за тією статтею Особливої частини, в якій передбаче¬но відповідальність виконавця такого злочину. Це означає, що співучасники крадіжки приватного май¬на, яку вчинив виконавець, відповідатимуть за ст. 19 і ч. І ст. 140, а виконавець такого злочину від¬повідатиме за ч. І ст. 140. Кримінальне право вивчає не лише норми кримі¬нального закону, а й застосування цих норм право¬охоронними органами та судом. Унаслідок дії кримінально-правової норми вини¬кають відносини між державою та особою, яка вчи¬нила злочин. Тобто, від моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою — суб'єктом злочину. Матеріальний зміст кримінально-правових відно¬син складає сукупність прав та обов'язків суб'єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного боку, що до особи, яка вчинила злочин, слід ужити заходів державного впливу і вона має бути покара¬ною, а з іншого — що держава наділяється правом переслідувати злочинця у кримінальному порядку, доводити його вину у скоєнні злочину і застосовува¬ти до нього кримінально-правову санкцію. З момен¬ту вчинення злочину (початок кримінально-право¬вих відносин) виникає кримінальна відповідальність особи, яка вчинила суспільно небезпечне і кримі¬нал ьно каране діяння. Отже, предметом кримінального права є відноси¬ни, що виникають у зв'язку з учиненням злочину і застосуванням відповідних покарань.