Кліщі - переносники збудників хвороб

Відомо до 10 000 видів кліщів, будова яких різна у зв'язку з великою різноман ністю способу їхнього життя. Тому єдина характеристика кліщів неможлива. Мс на говорити лише про деякі спільні для всіх ознаки. Особливістю зовнішньої буї ви більшості кліщів є повне злиття головогрудей з черевцем. Тіло розділене на і відділи: невеличку головку і власне тулуб. Хітиновий покрив легко розтягуєть Перша пара кінцівок являє собою хеліцери, друга — педипальпи. Хеліцери і гща пальпи зближені між собою й утворюють хоботок. Ротовий апарат кліщів буї різним залежно від характеру їжі й способу живлення: колючо-сисний, гризучо-сі ний, ріжучий. Як і у всіх павукоподібних, у дорослих кліщів чотири пари ходильн кінцівок. Покриви тіла у деяких груп кліщів м'які, в інших — місцями ущільнені твердими щитками.

Іксодові кліщі

Іксодові кліщі (ІхосіісІае) мають декілька різновидів (рис. 11.4) і паразитують як тимчасові паразити.

Тайговий кліщ (Іхосіез регхиІсаШз; рис. 11.4, а) поширений переважно в зоні хвойних і змішаних лісів Сибіру, Далекого Сходу й у Північній і Центральній Європі. Цикл розвитку — 2—3 роки. Найчастіше нападає на людину.

Собачий кліщ (ІХСНІС8 гістіі§: рис. ПА б) часто трапляється в змішаних, листя- шшх лкшх і чжтп\хштіх заростях. Має таке саме медичне значення, що й тайговий, відрізняється ніл останнього деякими деталями зовнішньої будови й тривалішим циклом розвитку ідо 7 років).

Пасовищні кліші (рід Оегшасепіог; рис. 11.4, в) поширені на луках і пасовищах, у лісостеповій, степовій і гірській зонах. їхніми характерними особливостями є білий емалевий рисунок і вкорочений ротовий апарат, який незначно виступає вперед.

Довжина тіла голодних кліщів сягає 6—8 мм; сита самка, що нассалася крові, може мати 2—3 см у довжину (рис. 11.5); вона здатна поглинати кількість крові, що більше ніж у 10 разів превищуе масу її тіла в голодному стані.

Особливостями життєвого циклу іксодових кліщів є те, що після кровоссан- ня самки відкладають яйця й гинуть. З яєць вилуплюються дрібні личинки, що ма­ють три пари ходильних кінцівок. Вони живляться кров'ю на ящірках, дрібних гризунах і птахах і переходять в наступну стадію життєвого циклу — німфу. Німфи 'шачно більші, ніж личинки, макпь чотири пари ходильних кінцівок. Статева сис­тема и них шс не розвинена, Після кровоссання на більших тваринах (зайці, кро­лики, білки) німфи досягають статевої зрілості Дорослі форми живляться на вели­ких ссаннях (олені, велика рогата худоба). Вони часто нападають на людину.

Увесь період розвитку іксодових клішів від яйця до статевої зрілості може три­вати віл півроку до кількох років.

Кліші активні впродовж теплої пори року. Потрапивши на тіло годувальника, кліш проколює його шкіру хеліцерами і вводить у ранку сисний хоботок. Ужалення

Коростяний свербун (Загсоріез зсаЬіеі) — най­більш відомий постійний специфічний паразит людини, шо є збудником корости (рис. 11.6).

Самка має довжину 0,4 мм; самець значно мен­ший. На спинній поверхні розташовані численні щетинки й шипики. Кінцівки дуже вкорочені, із щетинками й присосками. Свербуни живуть у тов­щі епідермісу й живлятться його клітинами (рис. 11.7). Самка за своє життя відкладає до 50 яєць. З них виходять личинки, що досягають статевої зрі­лості через 10—15 днів. У середньому життєвий цикл коростяного свербуна становить близько 15 діб. Кліщі можуть оселятися в будь-якому місці шкіри, але частіше проникають у більш ніжні її ді­лянки (складки шкіри між пальцями, па згинах рук, на статевих органах); Розчухуючи уражені міс­ця, хвора людина руками переносить кліщів на здорові ділянки шкіри, сприяючи їх розселенню по всій поверхні тіла.

Заразитися коростою можна при безпосеред­ньому контакті із хворою людиною або твариною, а також при користуванні одягом і постільною бі­лизною хворого.