Пушкїнсйого народного училища закладено в 1899р до ию р1чмя від дня народження , олександра ь сергійовича с_!

Пч ДОШКУ ВСТАНОВЛЕНО З НАГОДИ Ь) 200 ^ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ПОЕТА

які в імперії не мали виборчих прав, залишалися переважно лише сфери сім'ї, учителювання та сцена.

Унікальним стало відкрите 1867 року в Єлисаветграді безкоштовне ремісничо-грамотне училище з ініціа­тиви прогресивної інтелігенції на чолі з громадським діячем, офіцером ка­валерійського училища М. Федоров- ським. Через 6 років заклад взяло під опіку Товариство поширення писемнос­ті та ремесел, куди в різний час входи­ли М. Левитський, П. Рябков, Я. Шуль­гин, інші громадські діячі. Сини й донь­ки селян, міщан, солдатів оволодівали тут грамотою та ремеслами. В училищі були україномовні книги.

Деякий час у краї мешкали відомі просвітники, громадські діячі 0. та С. Ру- сови. Переважна більшість населення наприкінці століття не вміла читати й пи­сати. 1897 року письменних у Єлисавет- градському повіті нараховувалося 18 %, в Олександрійському - 14 %, в Елиса- ветграді - 41 %, Олександрії - 33 %, Бо- бринці - 27,5 %, Новогеоргіївську - 24 %, Новомиргороді - 22,8 %.

Запитання і завдання:

0. Охарактеризуйте причини низького рівня писемності (чи малописем- ності) мешканців краю у XIX ст.

1. Назвіть середні навчальні заклади краю.

2. Кого з педагогів того часу ви знаєте?

3. Назвіть різні типи навчальних закладів.

РОЗДІЛ З ОСВІТА В XIX ст.

Творчі завдання:

1. Напишіть реферат про одного з відомих випускників гімназій, училищ.

2. Складіть перелік навчальних закладів XIX ст. вашого міста, району, села. Визначте орієнтовно відстань від вашого населеного пункту до най­ближчого дорадянського середнього навчального закладу.

3. Прокоментуйте стан народної освіти в краї за поданим у додатках звітом 1898 р.

Додатки:

Із звіту про стан народної освіти в Слисаветградському повіті 1898 р.

«Попит на початкову школу з боку населення щорічно збільшується: у всіх земських школах було зареєстровано 4 912 заяв про бажання вступити до школи проти 4 486 заяв попереднього року... Недостатня кількість шкіль­них приміщень є головним гальмом при задоволенні цього питання. Із загаль­ного числа дітей, приведених до земських училищ, отримали відмову в прийо­мі через відсутність місць 1 628 (1390 хлопчиків, 238 дівчаток), 33,14 %. Число ж відмов з інших причин складає лише 3,48 %.

Перше місце тут займають Липнязьке та Новоархангельське училища, де фактично всім приведеним бажаючим навчатися було відмовлено в прийо­мі, відповідно 108 хлопчикам та 51 хлопчику і 40 дівчаткам ...По Піщанобрід- ському - 75 %, Устинівському - 68,5 %, ...Глодаському (першому) - 60,2 % ... Велико-Висківському - 58,4 % ...Синюхино-Бродському - 52,4 %.

...Неакуратне відвідування шкіл учнями обумовлюється, головним чи­ном, польовими та домашніми роботами... переважно навесні та восени. Від­сутність теплого одягу та взуття, значні відстані деяких поселень від шкіл... бідність змушують батьків посилати своїх дітей на заробітки...»

Народное образованіе в Елисаветградскомь уезде в 1898 году. -

Елисаветградь, 1899. - С. 6-7, 9.

Для допитливих:

І Єлисаветградська гімназія. - Кіровоград, 1997. - 190 с.

2. Затока В. Златопільська гімназія: Сторінки історії. - Кіровоград, 1998. -132 с.

3. Культурно-освітні процеси краю у XIX ст.: Матеріали обласної історико-краєзнавчої конференції. - Кіровоград, 2004. - С. 15-82.

4. Шевченко С. Старі стіни: Слисаветградська громадська жіноча гімназія (1860-1920 рр.). - Кіровоград, 2007. - 180 с.

5. Постолатій В. Педагогічна освіта на Кіровоградщині. - Кіровоград, 2006. -144 с.

и

На початку ХУ століття

Більшість зе-

мель сучасної Кіровоградщини на початку XX століття входили до Елисаветградсько- го та Олександрійського повітів Херсон- щини, а також Уманського й Чигиринсько- го повітів Київщини, Балтського й Гайсин- ського повітів Поділля.

У землеробському регіоні спостері­гався швидкий розвиток виробництва сіль­ськогосподарських машин і знарядь. Біль­шість підприємств цього профілю належа­ли іноземцям. Обсяг виробництва на Ели- саветградському заводі англійців Ельвор- ті з 1901-го до 1914 року зріс у 12 разів, за­безпечуючи 10 % випуску такої продукції в імперії. 1908 року підприємство стало Ак­ціонерним товариством «Р. і Т. Ельворті», маючи свої відділення з реалізації виро­бів у містах європейської та азійської час­тин країни. Кількість працюючих за цей час зросла у кілька разів. У1909 -1912 рр. відбу­лась реконструкція заводу (заміна машин, будівництво двох п'ятиповерхових корпу­сів). Усього на початок сторіччя в Єлисавет- граді було 227 фабрично-заводських і ре­місничих підприємств, де працювало понад

2. тис. осіб з переважно ручною працею.

Іншим відомим адміністративним центром краю була Олександрія, більшість населення якої займалася ремісничими промислами. У місті працювало 46 невели­ких промислових підприємств, які в осно­вному переробляли сільгосппродукцію.

300 мешканців Новогеоргіїв- ська займалися виробництвом во­зів і фургонів, які експортувались до Болгарії та Румунії. Осередком цегельно-черепичного та гончарно­го виробництв було сусіднє Табури- ще. 1901 року завершилось будівни­цтво залізниці до Долинської, котра стала вузловою станцією. Це спри­яло зростанню чисельності насе­лення, яке 1908 року склало 2 500 чоловік. Щороку через станцію пе­ревозилось 75 млн. пудів вантажів, у т. ч. 40 млн. т вугілля. У Бобринці діяло 48 дрібних фабрик і заводів. Деревообробний, меблевий, тесляр­ний, токарний промисли розвивали­ся у Знам'янці. Діяли Маловисків- ський, Сальківський, Олександрів- ський та ін. цукрозаводи. Восени 1911 р. над іподромом Елисаветграда вперше здійснено політ аероплана. 1914 р. в Елисаветградському повіті нараховувалось 7 838 підприємств, в Олександрійському - 3 648. Дія­ло 18 кредитно-фінансових установ.

Перша світова війна викли­кала докорінні зміни в соціально- економічному розвитку краю. Ство­рений військово-промисловий комі­тет сприяв заходам мобілізації про­мисловості для забезпечення потреб оборони держави. Він організував виготовлення запчастин до гранат, набоїв, снарядів, шанцевого інстру­менту, транспорту. Традиційною ж спе­ціалізацією провідних єлисаветград- ських підприємств було виробництво кінних молотарок, сівалок, жаток,

1. Стан промисловості.

1Б2

ня краю мешкало в сільській місцевос­ті. На початку століття у краї був голод. Більшість земель належала поміщикам, серед яких абсолютну більшість склада­ли нащадки переселенців з інших кра­їн, регіонів імперії, а також іноземці. Серед винятків стало придбання ґрун­тів на Гайворонщині (Могильне, Моще­не, Салькове) відомим українським ме­ценатом, цукрозаводчиком Б. Ханен- ком. Його родина матеріально й органі­заційно сприяла поширенню освіти се­ред місцевих дітей, залученню селян до аматорського театру.

РОЗДІЛ 4 НА ПОЧАТКУ XX ст.

153

Проблеми сільського господар­ства, виступи проти поміщиків під час Першої російської революції зумовлю­вали необхідність змін, наслідком чого стала Столипінська аграрна реформа. У її ході активізуються процеси руй­нування общини, майнового розшару­вання селян. У 1907-1910 роках в Новій Празі виділилось із общини 1 242 гос­подарства (31 %), які мали 28 % усієї землі. Село було постійним джерелом поповнення робочої сили міських під­приємств. На заводи йшли розорені се­ляни. Інші мусили шукати щастя в да­леких чужих краях. Протягом 1906-1912 рр. на схід тільки з Єлисаветградщи- ни переселилося більше 27 тис. осіб. Із Павлівки та Скалевої Павлиської волос­ті Олександрійського повіту десятки се­лян вирушили до Акмолінської області та Самарської губернії. Ряд переселен­ців поверталися назад (зокрема, бідня­ки Берестяг, Чемерполя, Струньково- го на Гайворонщині). 1913 року в Єли- саветградському повіті зібрали 66 млн. пудів хліба, в Олександрійському - 35 млн. пудів.

З початком Першої світової війни значна частина чоловіків була мобілізо­вана у діючу армію. Тому через неста­чу робочих рук збір зернових зменшив­ся. 1915 р. посівні площі Єлисаветград- ського повіту скоротилися порівняно з 1913 р. на 18 %, на Слисаветградщині зі­брали 48 млн. пудів, на Олександрійщи- ні - 25 млн. пудів. Цього року розпоча­лася реквізиція, чи продаж нерухомості, громадян тих держав, які воювали проти Росії. Позбавлені землі німецькі поміщи­ки мали виселятися на схід, змінювали­ся німецькомовні назви сіл. До помість завозили німецьких та австро-угорських полонених для сільгоспробіт. Більшість із 970 селянських господарств Новогеор- гіївська 1916 року не мали власних посі­вів, худоби. У Новій Празі в 1159 госпо­дарствах не було худоби.

Тяжкі соціально-економічні умови про- живання великої частини населення краю спонукали його до участі в за- гальноросійських і місцевих політич- них акціях. На початку сторіччя вини- кають соціал-демократичні осередки в Єлисаветграді, Олександрії, Аврамівці, Мар'янівці, Глодосах, Рівному. Після роз-

Слиса-

ветграда переважно обрали меншо­вицький напрямок. Одночасно дія­ли місцеві організації анархістів, бун­дівців, українських партій. Зокрема, певний вплив у краї мала Українська партія соціалістів-революціонерів. До неї належали відділи Української на­родної оборони по селах, які стави­ли завдання знищити існуючий лад шляхом збройного повстання і до­битись автономії України. Члени цієї організації були в Івангороді, Новій Осоті, Трилісах на Олександрівщи- ні. В Єлисаветграді виникла громада Всеукраїнської безпартійної загальної демократичної організації, яка була помітним чинником українського на­ціонального руху. На початку сторіч­чя в краї започатковуються Першо­травневі акції (в Єлисаветграді -1901 року), пролетарі беруть участь у міс­цевих і загальноросійських страй­ках, вимагаючи скорочення робочо­го дня, підвищення зарплати і т. ін. Відбуваються виступи проти помі­щиків і адміністрації у Скалевій, Ар- сенівці, Олександрівці, Хащуватому, Попельнастому, Капітанівці. Селя­ни захоплювали землі, підпалювали поміщицькі маєтки.

1905 року партії, найактивніші ро­бітники й селяни краю включились у ре­волюційні дії. Найбільші виступи відбули­ся в Єлисаветграді, Бобринці, Олександрії, Новоукраїнці, Глодосах, Добровеличківці, Новому Стародубі, Федорівці, Краснопіллі. В Єлисаветграді утворюється рада робіт­ничих депутатів. Її члени були заарешто­вані. У місті відбувся черговий єврейський погром. На Єлисаветградщину та Олексан- дрійщину царська влада ввела війська. 1906 року тисячі єлисаветградських робіт­ників беруть участь у страйках робітників механічних заводів. У роки революції ді­яли осередки партій меншовиків, есерів, анархістів, бундівців, українських соціал- демократів, «Союза русского народа».

У 1906-1909 роках було засудже­но до ув'язнення і каторги 21 організато­ра страйків і збройних виступів. За виро­ками військово-польових судів страчено 85 осіб. Під час реакції закрито 7 із 9 єли­саветградських профспілок. У регіоні таєм­но розповсюджуються заборонені «Искра», «Звезда», «Правда», які писали й про місце­ві події. Три роки виходила єлисаветград- ська профспілкова газета «Труд», до за­криття 1912 року владою, Найбільш масо­вими в цей рік від Центральної України до

РОЗДІЛ 4

Юмшпрс Іванович і Щіжевський, і ^щентСанкт- 1 ^^ЧГетерїумького ] університету. *'^фтиват¥ого архіву ^І^фшбдимира Янцечсі

• АШШчут', Талле)

Українофільські настрої виявля­лися під час легальних чи забороне­них Шевченківських свят в Єлисаветгра­ді, Олександрії, інших населених пунктах краю. В них брали участь відомі громад­ські діячі М. Кропивницький, В. Харціев, П. Михалевич, М. Левитський, Г. Юра, В. Нікітін. Влада не дозволила зареє­струвати в Єлисаветграді громадське культурницьке товариство «Рідна хата» ім. М. Кропивницького. Уродженці краю відігравали важливу роль у централь­ному керівництві українських партій за межами краю. Одним із фундато­рів Революційної Української парти став Л. Мацієвич із Олександрівки. Активно працював у керівництві УСДРП В. Винни­ченко з Єлисаветграда.

дй

дОК

НЛО'

■₀рА Н

ІМС

ГЖЗїИА

g:

u.

о

CQ

о

CL

З

4. Освіта і культура,

На початку

19. сторіччя зросло число навчальних закладів різного рівня. В Олександрій­ському повіті з 1901 по 1912 рік народ­них шкіл стало вдвічі більше 083), цер­ковних шкіл - 117. Нове добротне при­міщення отримала Єлисаветградська громадська жіноча гімназія. Діяли пе­дагогічні курси в Єлисаветграді та учи­тельська семінарія в Добровеличківці.

Причорномор'я були травневі страйки робітників заводу Ельворті. Зросла чи­сельність профспілки робітників маши­нобудівних заводів до - 1 000 осіб. У той же час роль соціал-демократів по­мітно зменшилась. Частину з них у Єли­саветграді було заарештовано під час революції 1905-1907 років. 1908 року заарештовано керівництво товариства олександрійських соціал-демократів.

Панас Ккиюбш ‘Михалевич.

Фото початку XX ст.

І’одшш ТалшШ.

€лиса£етград.

Ефективно діяли музична школа Г. Нейгауза, вечірні рисувальні класи. Демонструвалися твори художників- передвижників (1913 року - 150 кар­тин). Користувалася популярністю гро­мадська бібліотека. У революційні роки зростало число газет.

Початок XX ст. в історії краю відзначився новими досягнення­ми в економічній сфері, активізацією суспільно-політичного та культурного життя.

ЩяУ Запитання і завдання:

І 1. Назвіть найбільші підприєм­ства краю та їх спеціалізацію.

2. Охарактеризуйте станови­ще села в період Першої світової ві­йни за текстом цього параграфу та літературою, рекомендованою для допитливих.

3. Які партії діяли в краї на по­чатку сторіччя?

4. Коли на Слисаветградщині виникли профспілки?

ЩШ Творчі завдання:

1. Охарактеризуйте види вироб­ничої зайнятості і дозвілля мешканців Златополя згідно з описом у додатках.

2. Ознайомтеся в найближчому міському чи районному музеї з експо­зиціями з історії підприємств, закладів соціальної сфери, культури та освіти початку XX ст. у краї.

РОЗДІЛ 4 НА ПОЧАТКУ XX ст.

Додатки:

Златопіль на початку XX століття

Містечко, Чигиринського повіту, Київської губернії. Мешканців 11388. Пра- восл. церква, костел, синагога і 8 євр. молитов, будинків. Дворів 1 015. Жвава торгівля, переважно хлібом. За ЗО в. залізн. cm. Шпола, за 70 в. пристань - Черка­си на Дніпрі. Навч. закл., не рахуючи єврейськ. хедерів, 4, в т. ч.: чолов. гімн., жіно­ча прогімн., прив. жін. учил., 1-класн. народн. міністерськ. школа. Книжковий ма­газин. Лікарня, богадільня, 2 аптеки. Паров, млин. 26 роб., вироб. 240 ООО пуд. бо­рошна. Водян. млин., 5 просорушок. Кушнірна майстерня. Ярмарок. Ринки.

Большая Знциклопедія: Словарь общедоступных сведеній по всемь отраслямь знанія. - С.-Петербург, 1902. - С. 677.

Із звіту Слисаветградської громадської жіночої гімназії за 1912 рік.

В гімназії діяло 18 класів, а саме: підготовчий з двома відділеннями, мо­лодшим і старшим, 7 основних, 7 паралельних, восьмий основний і восьмий па­ралельний... У листопаді місяці, за відсутності належного комплекту учениць, закрився восьмий паралельний клас.

При гімназії е дві бібліотеки: фундаментальна та учнівська... У фунда­ментальній бібліотеці нараховується 2108 назв, у 4 778 томах, в тому числі придбано протягом звітного року 120 назв, у 214 томах... при 27 безкоштовних додатках. В учнівській бібліотеці нараховується 2 326 назв або 4 610 томів, в тому числі придбано в звітному році 45 назв, які складають 130 томів при 37 безкоштовних додатках.

Учнівських квартир у звітному році було 6, на котрих мешкало 17 уче­ниць.

Народное образованіе в Елисаветградскомь уезде Херсонской губерній,

в 1912 году. - Елисаветградь, 1913. - С. 35-37.

р “ Для допитливих:

1. Дерезовський В. Історичні постаті. Богдан та Варвара Ханенки. - Кі­ровоград, 2009. - 36 с.

2. Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область. - К, 1972. - 816 с.

3. «Красная звезда». - Днепропетровск, 1974. - С. 8-22.

4. Кузик Б., Білошапка В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2-х т. - Дніпропетровськ, 2005. — ТІ. - 496 с; Т.2-452 с.

158

З колекції Миколи Цуканова.

_Ш

и. Кіровоград

' ^; -

Проект реконструкції будинку €лисаветградської ^емеькюі управи.

Журнал «Зодчий > $а19Нр. Колекція Миколи Цуканова

налаштованих робітників-українців була створена кінна сотня «Вільного коза­цтва» під керівництвом ротмістра Ака- цатова. Серед її ініціаторів були А. Бар- дашенко, Я. Стратієнко, П. і 0. Семенен- ки, В. Кеслер, М, Гірищепенко, М. Пана- севич, В. Журавський. Під керівництвом Фотія Мелешка у селі Глодоси (Ново- український район) було створено по­тужний загін Вільного козацтва.

Сотні об'єднувалися у курені, які діяли, зокрема, у Кальниболотах (нині - Новоархангельський район) та Ревуцько- му (нині - Добровеличківка). У першо­му отаманом був С. Гризло, другий виник 27 грудня 1917 року з ініціативи «просві­тян» на чолі з Д. Хорунжим. Козаки під­тримували зв'язки із сусідніми волосни­ми центрами в Піщаному Броді, Добрян- ці, Липняжці, Тишківці. Серед старшин куреня, який базувався у колишньому маєтку поміщика Ревуцького, були май­бутній керівник Холодноярської органі­зації Г. Нестеренко, уродженець Карлівки Єлисаветградського повіту, прапорщик Д. Лимаренко. Військові частини УНР вдалося сформувати в Знам'янці та До- линській. Серед організаторів «Вільного козацтва» був уродженець Голованівщи- ни Варфоломій бвтимович.

Члени Глодоського «Вільного ко­зацтва» виступили з ініціативою пере­йменування Слисаветграда на Низовий, тобто центр адміністративної землі Низ, Низова Дніпрянщина (за законом 2-4 березня 1918 р.). До землі мали увійти частина Слисаветградського і Олексан­дрійського повітів Херсонської губернії та частина Верхньодніпровського повіту

І 1. Українське національне від-

родження.

Лютнева демократична ре-

РОЗДІЛ 4 У РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

161

Катеринославської губернії. Інша части­на Єлисаветградського повіту мала уві­йти до складу іншої землі - Примор'я. Організація влади не була заверше­на. Адміністративна одиниця проіснува­ла лише 2 місяці (до 29 квітня 1918 року). З подачі повітової української ради в обі­гу з'явилася неофіційна українізована на­зва міста - Елизавет; виходила газета «Ві­сти Єлизаветської української громади».

Уродженці нашого краю відігра­вали значні ролі у процесах українсько­го державотворення. Зокрема, впливові посади у Центральній Раді та Генераль­ному Секретаріаті обіймали В. Вин­ниченко та В. Голубович.

Володимир Всеволод

Винниченко Голубович

(1880-1951) 0885-1939)

народився в Єлиса- ветграді. Навчався у Елисаветградській та Златопільській гімна- зіях. Голова першо- го українського уряду Генерального Секре- таріату. Автор трьох Універсалів Центра- льної Ради. Голова Директори (листопад

^ 1918 - лютий 1919 р,),

Сц

162

народився в с Мол- довка (нині Голованів- ського р-ну). За фа­хом інженер. У Гене­ральному Секретарі­аті - секретар шля­хів (з 27 липня 1917 р.)₍ секретар торгу і про­мисловості (з листо­пада 1917 р.).

Від 18 січня 1918 р. - голова Ради народних міністрів і міністр за­кордонних справ УНР.

2. Активізація діяльності націо­нальних меншин та соціальні рухи.

Склад населення краю на початку XX ст. був багатонаціональним. Однією з най­більш чисельних була єврейська грома­да. Єврейське населення краю із захо­пленням зустріло Лютневу революцію. У телеграмі з Єлисаветграда євреї міс­та пропонували збирати гроші для до­помоги Тимчасовому уряду та забезпе­чення армії хлібом. X конференція Бунду у квітні 1917 року ставила завдання орга­нізації установ, що мали забезпечувати національно-культурну автономію єв­рейського життя. Її сфера мала охоплю­вати всі сторони культурного життя єв­реїв: школа і просвіта, література і мис­тецтво, наука і техніка. Південна окруж­на конференція Бунду у серпні 1917 року підтримала революційні зміни в Украї­ні, боротьбу широких верств українсько­го народу за демократизацію державно­го ладу. Серед найбільших місцевих ор­ганізацій була і Єлисаветградська (300 членів). Активізував діяльність лідер місцевого єврейства В. Тьомкін.

'Робота скульптора ‘Віктора Фретт. м. Кіровоград, 2012 р.

Народився в селі Янівка (Бобринецький район). Один із найви- датніших діячів парти більшовиків. Заснов- ник та керівник Чер- воної армії.

Політичний діяч, член РСДРП, член Політ- бюро ЦК більшовист- ської партії. Народив­ся в Єяисаветграді.

Слисаветградська Рада робітни­чих та солдатських депутатів не підтри­мала переворот, незважаючи на вимо­ги місцевих більшовиків. Рішення Ради підтримали профспілки та фабзавко- ми - робітничі організації. Поразка міс­цевих більшовиків виявилася тимчасо­вою. У грудні 1917 р. Єлисаветградський повітовий з'їзд Рад селянських депута­тів підтримав Раду Народних Комісарів.

7. листопада 1917 р. Центральна Рада оприлюднила текст III Універсалу, яким проголошувалося утворення УНР та включення до її складу Херсонської губернії. У грудні 1917 р. це рішення під­тримало переобране Єлисаветградське земство.

У листопаді 1917 р. в Елисавет- градському повіті відбулися вибори до Всеросійських Установчих зборів,

Лев Троцький (Лейба Бронштейн) 0879-1940)

Григорій Зінов'єв

(Радомисльський)

0883-1936)

^чйЧ'

У січні 1918 р. на теренах краю

тривала боротьба між прихильниками більшовиків та Центральної Ради. 28 січ- ня 1918 р. за підтримки загону анархіс- тів Марії Никифорової в Єлисаветграді було встановлено більшовицьку владу. Взимку 1918 р. війська Червоної гвардії контролювали найбільші містечка краю: Олександрію, Знам'янку, Долинську. Но- вогеоргїївськ та навколишні села були включені до складу Одеської радянської республіки. Однак більшовикам не вда- лося поширити свою владу на всю те- риторію краю.

За умовами Берестейської угоди 1918 р. більшовики мусили залишити те­риторію суверенної УНР. В Єлисаветграді залишився їх представник комендант Бе- ленкевич, який наказав мешканцям міс­та негайно здати зброю. Але збори ро­бітничих кварталів міста проігнорували наказ, побоюючись залишитися безза­хисними в умовах регулярних збройних конфліктів. Комендант оголосив «поза законом» всіх, хто відмовився викона­ти наказ, та спробував відібрати зброю силою, проте, отримавши відсіч грома­дян міста, залишив Єлисавет. Влада пе­рейшла до Тимчасового комітету рево­люції, основу якого складали представ­ники меншовиків та есерів. Через кілька днів до міста для підтримки Беленкеви- ча прибув загін анархістки М. Никифоро­вої з наказом придушити повстання.

Єлисаветградці рішуче виступили проти загону Марусі, бо вважали анар­хістів зграєю пересічних злочинців. Про­

ЩЦ 4. Наш край у добу Геть­манату (квітень-грудень 1918 р.).

У протистоянні з окупаційною вла­дою краяни спочатку не відчули змі­ни національного уряду. З кінця квіт­ня 1918 р. почав діяти уряд Україн­ської Держави гетьмана П. Скоропад­ського. Після перевороту відразу по­віяло «російським духом», до Украї­ни поверталися офіцери царської ар­мії (тепер уже «Білої»), поміщики, які почали розправи над селянами.

У 1918 р. в Україні діяла роз­галужена система військово- економічних організацій, що займа­лись вивезенням сировини та про­довольства. Єлисаветградська кон­тора Держхліббюро відправила у квітні й травні до Німеччини та Австро-Угорщини з державних запа­сів 251 286 пудів хлібопродуктів, а 2 червня отримала наряд на відправку ще 1 089 649 пудів, хоч заготівельні склади в повіті вже були порожніми.

Херсонський губернський ста­роста наприкінці червня доповідав у Київ, що «серед населення зростає незадоволення постійними безплат­ними реквізиціями австрійськими властями хліба, нестача якого набу­ває іноді великих розмірів». Виве­зення хліба набуло таких розмірів, що Єлисаветградська міська управа вимушена була просити допомоги в австрійського командування. Завдя­ки втручанню стрілецької старшини та особисто В. Габсбурга, австрій­ці видали хлібні пайки працівникам

РОЗДІЛ 4 V РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

165

КІРОВОГРАДЩИНА. ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

залізниці (які вантажили хліб у вагони та відправляли його), а наприкінці серп­ня на потреби міста було виділено один вагон борошна.

Набрав сили і розмаху селян­ський повстанський рух. Найбільшим був збройний виступ мешканців села Каніж (нині Новомиргородський район) у черв­ні 1918 р., жорстоко придушений окупан­тами. Розмах повстанського руху змусив німецьке командування 11 червня 1918 р. оголосити блисаветградський та Олексан- дрівський повіти на осадному становищі.

У червні з Олександрівська до Єписаветграда для посилення контролю над бунтівними районами прибув легіон Українських Січових стрільців, який пере­бував у складі австро-угорської армії. До жовтня 1918 р. Слисаветград, а також села Карлівка (Крупське), Івано-Благодатне, Грузьке, Масляниківка, Соколівське (Кіро­воградський район) стали постійним міс­цем дислокації Січових стрільців. Окупа­ційна влада намагалася використати ці збройні формування для боротьби з по­встанцями. Натомість січові стрільці та їх командування найголовнішим своїм за­вданням вважали захист діячів україн­ського руху та селянства від пересліду­вань гетьманців та окупаційної влади. Згідно з інструкцією команди Коша, окре­мі стрільці та 'їхні старшини почали на­лагоджувати зв'язки із сільськими акти­вістами, свідомими українцями. Зокрема, в Глодосах відшукали членів Стратегіч­ної Ради Глодоського Вільного Козацтва Ф. Мелешка, М. Прядка та Т. Березняка, яких запросили до зустрічі із стрілецькою

старшиною. Ф. Мелешко пригадував: «Ми зразу знайшли спільну мову. І почувалися так, наче не були довгі сотні років розді­лені Збручем... і вже після тієї першої зу­стрічі з Українськими січовими стрільця­ми я якось почав почуватися певніше на своїй землі, бо надіявся, що при потре­бі можу від них дістати необхідну поміч».

Спочатку відносини галичан з міс­цевими мешканцями були доволі напру­женими, але згодом запанувала атмос­фера взаєморозуміння та дружби. Стріль­ці надавали населенню господарську, освітню, медичну та юридичну допомо­гу. У Єлисаветграді перебував і командир легіону Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбург). Про перебування в Єлисавет­граді В. Вишиваний писав у своїх спога­дах: «Елисаветгород - це великий фа­бричний город. Було там багато робітни­ків, і австрійська військова влада остері­гала нас перед ними. Але ми скоро пе­реконалися, що це були гарні люди, й ми жили з ними у дружніх відносинах».

У жовтні 1918 р. Українські Січові стрільці за наказом австрійського ко­мандування виїхали на Буковину. Пере­бування галицького стрілецтва на те­ренах нашого краю стало чудовим при­кладом духовної соборності українців, формувало переконання у необхідності політичної єдності українських земель.

Таким чином, початок революцій­них подій у нашому краї засвідчив зна­чну активність населення, його готов­ність до значних суспільно-політичних та соціально-економічних перетворень.