
- •0. С. Шаталов, перший заступник голови Кіровоградської обласної ради
- •£. М. Шустер, начальник управління у справах преси та інформації Кіровоградської облдержадміністрації
- •Джерела про рідний край - Кіровоградщину,
- •Адміністративний устрій та природні особливості краю.
- •(За Анатолієм Пивоваром)
- •II тЧндрусевка 4 о
- •1.7 1{Аясшлше& 42
- •1 ТаЯурище 40
- •Дворянинъ, коллежскШ секретарь, городской голова г. Бобринца.
- •Семейно имущественный отноше
- •Каталоги и смЪты по востребованію
- •Нъ Елисаветграді, Вокзальная № 29 с. Д.
- •Пушкїнсйого народного училища закладено в 1899р до ию р1чмя від дня народження , олександра ь сергійовича с_!
- •1Тичних подІї
- •[Етской впасти.
- •»Чалйуюі-
- •1 У 1924 р. Назву міста Елисаветград змінено на Зінов'евськ.
- •4 4 Нарад червоних кавалеристів, м. Зітв євськ. 1926р.
- •Адміністративні реформи 30-х років XX ст. Утворення Кіровоградської області.
- •Колективізація та її наслідки.
- •Вирок суду.
- •Зі звіту Зінов'євського одпу до Харкова про виселення куркулів 2-ї категорії за межі округу:
- •Доповідна Зінов'евського карного розшуку до нквс урср в м. Харкові. З квітня 1930 р.
- •Шав?и в егрвмйум негра—*
- •З радіограми штабу "групи Понєдєліна" в штаб Південного фронту ідоДко:
- •Бойових донесень штабу Південного фронту:
- •Серпня. «Група Понєдєліна продовжує вести запеклі бої в замкнутому кіль
- •Телеграма Південного фронту про обстановку на Кіровоградщині на початку серпня 1941 року
- •Даценко в. Кіровоградщина в роки лихоліття: Друга світова війна / Кі- ровоградщина: історія, традиції, сучасність. - Кіровоград, 2008. - с. 430-477.
- •Даценко в. В. Щоб пам'ятали: Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945. - Кіровоград, 2010. - 303 с.
- •Долматовский е.А. Зеленая Брама: Документальная легенда об одном из первых сражений Великой Отечественной войны. - м., 1985. - 319 с.
- •Присвоїти вулиці Транспортній іч"л партазанки-під-
- •1£. Іїопєв, командувач 2-го Українського фронту
- •Із щоденника невідомого 16-річного мешканця м. Кіровограда:
- •Шш 1. Які заводи з'явилися в області після введення в експлуатацію КремГеСу?
- •Назвіть громадські організації краю часів хрущовської відлиги.
- •Із постанови бюро Кіровоградського обкому кпу та облвиконкому про підсумки виконання планів першого року семирічки, 7 березня 1960 p.:
- •Стан промисловості.
- •Бібліографія для зацікавлених
- •Г елисаветграда
- •І а Козир
- •La. Вівсяно, л.А. Гайда, в.В. Даценко, la. Козир, о.В. Ковальков, ю.С. Митрофаненко, ід Петренко, о.В. Чорний, с.І. Шевченко
- •На обкладинці - картина Ніколаоса Гізіса «Алегорія історії», 1892 р. Адміністративна та фізична карти Кіровоградської області - тоъ «Ъидмвництво «Мата» (м. Київ)
- •25006, М. Кіровоград, вул. Декабристів, 29.
шинок
колишнього
<*>
ПУШКІНА <<
Пч
ДОШКУ
ВСТАНОВЛЕНО З
НАГОДИ Ь)
200
^ЛІТНЬОГО ЮВІЛЕЮ ПОЕТАПушкїнсйого народного училища закладено в 1899р до ию р1чмя від дня народження , олександра ь сергійовича с_!
Табурищанську
міністерську школу закінчили 9
хлопчиків (68). На рубежі століть в
Олександрійському повіті працювало
127 церковних шкіл (66 одночасних, 2
двокласні та 1 другокласна
церковно-приходська, 57 шкіл грамоти та
1 церковно-учительська).
У
початкових школах надавалися
переважно елементарні знання з російської
мови, арифметики, вивчався Закон
Божий. Водночас українські діти не
мали можливості на своїй землі
отримувати освіту рідною мовою. Це
стосувалося й ситуації в середніх
та інших навчальних закладах, де готували
майбутніх вчителів, котрим не
викладалися українські історія,
мова, література. З метою підвищення
кваліфікації педагогів у регіоні
організовувалися учительські з'їзди
та курси. Порівняно з хлопчиками меншою
мірою освіту здобували дівчата (у
Добровеличківській двокласній
міністерській школі 1887 року навчалися
100 хлопчиків і 15 дівчаток), у т. ч. й через
неможливість реалізації себе в багатьох
галузях, де на роботу приймалися
лише чоловіки. Для жінок,
які
в імперії не мали виборчих прав,
залишалися переважно лише сфери сім'ї,
учителювання та сцена.
Унікальним
стало відкрите 1867 року в Єлисаветграді
безкоштовне ремісничо-грамотне училище
з ініціативи прогресивної інтелігенції
на чолі з громадським діячем, офіцером
кавалерійського училища М. Федоров-
ським. Через 6 років заклад взяло під
опіку Товариство поширення писемності
та ремесел, куди в різний час входили
М.
Левитський,
П.
Рябков, Я.
Шульгин,
інші
громадські діячі. Сини й доньки
селян, міщан, солдатів оволодівали тут
грамотою та ремеслами. В училищі були
україномовні книги.
Деякий
час у краї мешкали відомі просвітники,
громадські діячі 0. та С. Ру- сови.
Переважна більшість населення наприкінці
століття не вміла читати й писати.
1897 року письменних у Єлисавет- градському
повіті нараховувалося 18 %, в Олександрійському
- 14 %, в Елиса- ветграді - 41 %, Олександрії
- 33 %, Бо- бринці - 27,5 %, Новогеоргіївську
- 24 %, Новомиргороді - 22,8 %.
Запитання
і завдання:
Охарактеризуйте
причини низького рівня писемності (чи
малописем- ності) мешканців краю
у
XIX ст.
Назвіть
середні навчальні заклади краю.
Кого
з педагогів того часу ви знаєте?
Назвіть
різні типи навчальних закладів.
РОЗДІЛ
З ОСВІТА
В XIX ст.
КІРОВОГРАДЩИНА,
ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ
Творчі
завдання:
Напишіть
реферат про одного з відомих випускників
гімназій, училищ.
Складіть
перелік навчальних закладів XIX ст.
вашого міста, району, села. Визначте
орієнтовно відстань від вашого
населеного пункту до найближчого
дорадянського середнього навчального
закладу.
Прокоментуйте
стан народної освіти в краї за поданим
у додатках звітом 1898 р.
Додатки:
Із
звіту про стан народної освіти в
Слисаветградському повіті 1898 р.
«Попит
на початкову школу з боку населення
щорічно збільшується: у всіх земських
школах було зареєстровано 4 912 заяв про
бажання вступити до школи проти 4 486
заяв попереднього року... Недостатня
кількість шкільних приміщень є
головним гальмом при задоволенні цього
питання. Із загального числа дітей,
приведених до земських училищ, отримали
відмову в прийомі через відсутність
місць 1 628 (1390 хлопчиків, 238 дівчаток),
33,14 %. Число ж відмов з
інших
причин складає лише 3,48 %.
Перше
місце тут займають Липнязьке та
Новоархангельське училища, де фактично
всім приведеним бажаючим навчатися
було відмовлено в прийомі, відповідно
108 хлопчикам та 51 хлопчику і 40 дівчаткам
...По Піщанобрід- ському
- 75 %,
Устинівському - 68,5 %, ...Глодаському
(першому) - 60,2 % ... Велико-Висківському
- 58,4
% ...Синюхино-Бродському
- 52,4
%.
...Неакуратне
відвідування шкіл учнями обумовлюється,
головним чином, польовими та домашніми
роботами... переважно навесні та восени.
Відсутність теплого одягу та взуття,
значні відстані деяких поселень від
шкіл... бідність змушують батьків
посилати своїх дітей на заробітки...»
Народное
образованіе в Елисаветградскомь уезде
в 1898 году. -
Елисаветградь,
1899.
- С.
6-7, 9.
Для
допитливих:
І Єлисаветградська
гімназія. - Кіровоград, 1997. - 190 с.
Затока
В. Златопільська гімназія: Сторінки
історії. - Кіровоград, 1998. -132 с.
Культурно-освітні
процеси краю у XIX ст.: Матеріали обласної
історико-краєзнавчої конференції. -
Кіровоград,
2004. - С. 15-82.
Шевченко
С. Старі стіни: Слисаветградська
громадська жіноча гімназія (1860-1920 рр.).
- Кіровоград, 2007. - 180 с.
Постолатій
В. Педагогічна освіта на Кіровоградщині.
-
Кіровоград,
2006. -144 с.
и
Наш
край
у
першій
половині
століття
КІРОВОГРАДЩИНА.
ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ УРОК
На
початку
ХУ століття
Більшість
зе-
мель
сучасної Кіровоградщини на початку
XX
століття
входили
до Елисаветградсько-
го
та Олександрійського повітів Херсон-
щини,
а також Уманського й Чигиринсько-
го
повітів Київщини, Балтського й
Гайсин-
ського повітів Поділля.
У
землеробському регіоні спостерігався
швидкий розвиток виробництва
сільськогосподарських машин і
знарядь. Більшість підприємств цього
профілю належали іноземцям. Обсяг
виробництва на Ели- саветградському
заводі англійців Ельвор- ті з 1901-го до
1914 року зріс у 12 разів, забезпечуючи
10 % випуску такої продукції в імперії.
1908 року підприємство стало Акціонерним
товариством «Р. і Т. Ельворті», маючи
свої відділення з реалізації виробів
у містах європейської та азійської
частин країни. Кількість працюючих
за цей час зросла у кілька разів. У1909
-1912 рр. відбулась реконструкція
заводу (заміна машин, будівництво двох
п'ятиповерхових корпусів). Усього
на початок сторіччя в Єлисавет- граді
було 227 фабрично-заводських і ремісничих
підприємств, де працювало понад
тис.
осіб з переважно ручною працею.
Іншим
відомим адміністративним центром краю
була Олександрія, більшість населення
якої займалася ремісничими промислами.
У місті працювало 46 невеликих
промислових підприємств, які в основному
переробляли сільгосппродукцію.
300
мешканців Новогеоргіїв- ська займалися
виробництвом возів і фургонів, які
експортувались до Болгарії та Румунії.
Осередком цегельно-черепичного та
гончарного виробництв було сусіднє
Табури- ще. 1901 року завершилось
будівництво залізниці
до Долинської, котра стала
вузловою станцією. Це сприяло
зростанню чисельності населення,
яке 1908 року склало 2 500 чоловік. Щороку
через станцію перевозилось 75 млн.
пудів вантажів, у т. ч. 40 млн. т вугілля.
У Бобринці діяло 48 дрібних фабрик і
заводів. Деревообробний, меблевий,
теслярний, токарний промисли
розвивалися у Знам'янці. Діяли
Маловисків- ський, Сальківський,
Олександрів- ський та ін. цукрозаводи.
Восени 1911 р. над іподромом Елисаветграда
вперше здійснено політ аероплана. 1914
р. в Елисаветградському повіті
нараховувалось 7 838 підприємств, в
Олександрійському - 3 648. Діяло 18
кредитно-фінансових установ.
Перша
світова війна викликала докорінні
зміни в соціально- економічному розвитку
краю. Створений військово-промисловий
комітет сприяв заходам мобілізації
промисловості для забезпечення
потреб оборони держави. Він організував
виготовлення запчастин до гранат,
набоїв, снарядів, шанцевого інструменту,
транспорту. Традиційною ж спеціалізацією
провідних єлисаветград- ських підприємств
було виробництво кінних молотарок,
сівалок, жаток,
1.
Стан промисловості.
1Б2
обладнання
для млинів, олійниць в акціонерному
товаристві «Р. і Т. Ельворті», сівалок,
жаток-лобогрійок, молотарок, ручних та
гідравлічних пресів, олійниць,
сільськогосподарського реманенту на
заводі землеробських машин і знарядь
Шкловського,
обладнання для млинів та олійниць на
чавуноливарному заводі
Яскульського.
1916 року підприємство Ельворті повністю
перейшло на виробництво військового
спорядження. У місті діяло 238
промислових та ремісничих закладів,
у т. ч. 70 легкої і 78 харчової промисловості.
Але через нестачу палива й металу
більшість підприємств міста було
закрито. Вартість життя подорожчала
в 4 рази, зросло безробіття. Власники
заводу Ельворті витрачали частину
прибутків на утримання сімей
мобілізованих робітників, біженців,
лікарень і лазаретів. 1916 року в
Олександрії розпочало діяльність
акціонерне товариство «Бурвугілля»,
велися пошуки корисних копалин на
Гайворонщині,
Із
початку сторіччя до 1917 року в Елисаветграді
діяло понад 100 торгових товариств,
фірм, об'єднань. У сферу їх діяльності
входила Україна, частина Росії,
Молдавія, Прибалтика. У багатьох
країнах світу знали продукцію заводу
Ельворті. Дрібних торгових закладів
у місті нараховувалось більше тисячі.
Діяли відділення російських банку
для зовнішньої торгівлі, Держбанку і
Петербурзького міжнародного комерційного
банку, земський та міський громадський
банки. На початку сторіччя у місті було
2 кредитно-ощадних товариства, товарна
біржа.
2 Сільське |
1 господарство Цен- |
|тральної України. |
Понад 88 % населен- |
ня краю мешкало в сільській місцевості. На початку століття у краї був голод. Більшість земель належала поміщикам, серед яких абсолютну більшість складали нащадки переселенців з інших країн, регіонів імперії, а також іноземці. Серед винятків стало придбання ґрунтів на Гайворонщині (Могильне, Мощене, Салькове) відомим українським меценатом, цукрозаводчиком Б. Ханен- ком. Його родина матеріально й організаційно сприяла поширенню освіти серед місцевих дітей, залученню селян до аматорського театру.
РОЗДІЛ 4 НА ПОЧАТКУ XX ст.
153
Проблеми сільського господарства, виступи проти поміщиків під час Першої російської революції зумовлювали необхідність змін, наслідком чого стала Столипінська аграрна реформа. У її ході активізуються процеси руйнування общини, майнового розшарування селян. У 1907-1910 роках в Новій Празі виділилось із общини 1 242 господарства (31 %), які мали 28 % усієї землі. Село було постійним джерелом поповнення робочої сили міських підприємств. На заводи йшли розорені селяни. Інші мусили шукати щастя в далеких чужих краях. Протягом 1906-1912 рр. на схід тільки з Єлисаветградщи- ни переселилося більше 27 тис. осіб. Із Павлівки та Скалевої Павлиської волості Олександрійського повіту десятки селян вирушили до Акмолінської області та Самарської губернії. Ряд переселенців поверталися назад (зокрема, бідняки Берестяг, Чемерполя, Струньково- го на Гайворонщині). 1913 року в Єли- саветградському повіті зібрали 66 млн. пудів хліба, в Олександрійському - 35 млн. пудів.
З початком Першої світової війни значна частина чоловіків була мобілізована у діючу армію. Тому через нестачу робочих рук збір зернових зменшився. 1915 р. посівні площі Єлисаветград- ського повіту скоротилися порівняно з 1913 р. на 18 %, на Слисаветградщині зібрали 48 млн. пудів, на Олександрійщи- ні - 25 млн. пудів. Цього року розпочалася реквізиція, чи продаж нерухомості, громадян тих держав, які воювали проти Росії. Позбавлені землі німецькі поміщики мали виселятися на схід, змінювалися німецькомовні назви сіл. До помість завозили німецьких та австро-угорських полонених для сільгоспробіт. Більшість із 970 селянських господарств Новогеор- гіївська 1916 року не мали власних посівів, худоби. У Новій Празі в 1159 господарствах не було худоби.
Тяжкі соціально-економічні умови про- живання великої частини населення краю спонукали його до участі в за- гальноросійських і місцевих політич- них акціях. На початку сторіччя вини- кають соціал-демократичні осередки в Єлисаветграді, Олександрії, Аврамівці, Мар'янівці, Глодосах, Рівному. Після роз-
Слиса-

ветграда
переважно обрали меншовицький
напрямок. Одночасно діяли місцеві
організації анархістів, бундівців,
українських партій. Зокрема, певний
вплив у краї мала Українська партія
соціалістів-революціонерів. До неї
належали відділи Української народної
оборони по селах, які ставили завдання
знищити існуючий лад шляхом збройного
повстання і добитись автономії
України. Члени цієї організації були
в Івангороді, Новій Осоті, Трилісах на
Олександрівщи- ні. В Єлисаветграді
виникла громада Всеукраїнської
безпартійної загальної демократичної
організації, яка була помітним чинником
українського національного руху.
На початку сторіччя в краї
започатковуються Першотравневі
акції (в Єлисаветграді -1901 року), пролетарі
беруть участь у місцевих і
загальноросійських страйках,
вимагаючи скорочення робочого дня,
підвищення зарплати і т. ін. Відбуваються
виступи проти поміщиків і адміністрації
у Скалевій, Ар- сенівці, Олександрівці,
Хащуватому, Попельнастому, Капітанівці.
Селяни захоплювали землі, підпалювали
поміщицькі маєтки.
1905
року партії, найактивніші робітники
й селяни краю включились у революційні
дії. Найбільші виступи відбулися в
Єлисаветграді, Бобринці, Олександрії,
Новоукраїнці, Глодосах, Добровеличківці,
Новому Стародубі, Федорівці, Краснопіллі.
В Єлисаветграді утворюється рада
робітничих депутатів. Її члени були
заарештовані. У місті відбувся
черговий єврейський погром. На
Єлисаветградщину та Олексан- дрійщину
царська влада ввела війська. 1906 року
тисячі єлисаветградських робітників
беруть участь у страйках робітників
механічних заводів. У роки революції
діяли осередки партій меншовиків,
есерів, анархістів, бундівців, українських
соціал- демократів, «Союза русского
народа».
У
1906-1909 роках було засуджено до
ув'язнення і каторги 21 організатора
страйків і збройних виступів. За
вироками військово-польових судів
страчено 85 осіб. Під час реакції закрито
7 із 9 єлисаветградських профспілок.
У регіоні таємно розповсюджуються
заборонені «Искра», «Звезда», «Правда»,
які писали й про місцеві події. Три
роки виходила єлисаветград- ська
профспілкова газета «Труд», до закриття
1912 року владою, Найбільш масовими в
цей рік від Центральної України до
РОЗДІЛ
4
ж
Сипліш Ігоря
Тамма (фонди
Кіровоградського обласного краєзнавчого
фі
музею)
Юмшпрс
Іванович
і Щіжевський,
і ^щентСанкт-
1 ^^ЧГетерїумького
] університету. *'^фтиват¥ого
архіву І^фшбдимира
Янцечсі
АШШчут',
Талле)
Українофільські
настрої виявлялися під час легальних
чи заборонених Шевченківських свят
в Єлисаветграді, Олександрії, інших
населених пунктах краю. В них брали
участь відомі громадські діячі М.
Кропивницький, В. Харціев, П.
Михалевич,
М.
Левитський,
Г. Юра, В. Нікітін. Влада не дозволила
зареєструвати в Єлисаветграді
громадське культурницьке товариство
«Рідна хата» ім. М. Кропивницького.
Уродженці краю відігравали важливу
роль у центральному керівництві
українських партій за межами краю.
Одним із фундаторів Революційної
Української парти став Л. Мацієвич із
Олександрівки. Активно працював у
керівництві УСДРП В. Винниченко
з
Єлисаветграда.
дй
дОК
НЛО'
■0рА
Н
ІМС
ГЖЗїИА
g:
u.
о
CQ
о
CL
З
Освіта
і культура,
На
початку
сторіччя
зросло число навчальних закладів
різного рівня. В Олександрійському
повіті з 1901 по 1912 рік народних шкіл
стало вдвічі більше 083), церковних
шкіл - 117. Нове добротне приміщення
отримала Єлисаветградська громадська
жіноча гімназія. Діяли педагогічні
курси в Єлисаветграді та учительська
семінарія в Добровеличківці.
Причорномор'я
були травневі страйки робітників заводу
Ельворті. Зросла чисельність
профспілки робітників машинобудівних
заводів до - 1 000 осіб. У той же час роль
соціал-демократів помітно зменшилась.
Частину з них у Єлисаветграді було
заарештовано під час революції 1905-1907
років. 1908 року заарештовано керівництво
товариства олександрійських
соціал-демократів.
Панас
Ккиюбш
‘Михалевич.
Фото
початку XX ст.
І’одшш
ТалшШ.
€лиса£етград.
Початок 'Х'Х ст. (фонди Кіровоградського обласного краєзнавчого ▼ музею)

На
Олександрійщині 1913 р. лише кожен
четвертий учитель початкових класів
мав педосвіту. 1914 р. у 805 початкових
земських та церковно- приходських
школах краю 2 тис. вчителів навчали
83 тис. дітей. У Елиса- ветграді й
Новомиргороді мали можливість
навчатися лише трохи більше половини
дітей шкільного віку, в Бо- бринці -
понад третина. На зламі до- радянської
доби на Олександрівщині із 42 тис.
мешканців вищу освіту мали лише 11 осіб,
середню - 120. У середніх навчальних
закладах регіону вчилися майбутні
відомі представники науки й культури
Я. Івашкевич, Г. Ланге- мак, Б. Лятошинський,
Ю. Мейтус, Ф. Ні- кітін, 0. Семененко, І.
Тамм, П. Феден- ко, Д. Чижевський, Ю.
Яновський та ін. В цей час у краї працювали
відомі педагоги. У Долинській
залізничній школі викладав А.
Макаренко. Єлисавет- градське комерційне
училище очолював В. Харцієв. 1916 р. в
Петрограді вийшли «Матеріали для
етнографії Херсонської губернії»
учителя з Нової Праги І. Бессараби.
Досить
насиченим було мистецьке життя. В
Єлисаветграді виступають ветерани
української сцени - М. Кропив- ницький,
трупи братів Тобілевичів. 1904 р. в міському
театрі ставилися «Гандзя», «Мартин
Боруля», «Паливода XVII сторіччя»,
«Сто тисяч», «Хазяїн». У 1909-1910 та 1914
роках в театрі відбулися Шевченківські
вечори. П. Саксаганський, Карпенко-Карий,
М. Садовський, Г, Юра гастролювали в
Олександрії. Виходив ^^«Олександрійський
театральний листок».
Ефективно
діяли музична школа Г. Нейгауза, вечірні
рисувальні класи. Демонструвалися
твори художників- передвижників (1913
року - 150 картин). Користувалася
популярністю громадська бібліотека.
У революційні роки зростало число
газет.
Початок
XX ст. в історії краю відзначився новими
досягненнями в економічній сфері,
активізацією суспільно-політичного
та культурного життя.
ЩяУ
Запитання
і завдання:
І
1.
Назвіть найбільші підприємства краю
та їх спеціалізацію.
Охарактеризуйте
становище села в період Першої
світової війни за текстом цього
параграфу та літературою, рекомендованою
для допитливих.
Які
партії діяли в краї на початку
сторіччя?
Коли
на Слисаветградщині виникли профспілки?
ЩШ
Творчі
завдання:
Охарактеризуйте
види виробничої зайнятості і дозвілля
мешканців Златополя згідно з описом
у додатках.
Ознайомтеся
в найближчому міському чи районному
музеї з експозиціями з історії
підприємств, закладів соціальної
сфери, культури та освіти початку XX
ст. у краї.
РОЗДІЛ
4 НА
ПОЧАТКУ XX ст.
КІРОВОГРАДЩИНА.
ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ
Додатки:
Златопіль
на початку XX століття
Містечко,
Чигиринського повіту, Київської
губернії. Мешканців 11388. Пра- восл.
церква, костел, синагога і 8 євр. молитов,
будинків. Дворів 1 015. Жвава торгівля,
переважно хлібом. За ЗО в. залізн. cm.
Шпола,
за 70 в. пристань - Черкаси на Дніпрі.
Навч. закл., не рахуючи єврейськ. хедерів,
4, в т. ч.: чолов. гімн., жіноча прогімн.,
прив. жін. учил.,
1-класн.
народн. міністерськ. школа. Книжковий
магазин. Лікарня, богадільня, 2 аптеки.
Паров,
млин.
26 роб., вироб. 240 ООО
пуд.
борошна. Водян. млин., 5 просорушок.
Кушнірна майстерня. Ярмарок. Ринки.
Большая
Знциклопедія:
Словарь
общедоступных сведеній
по всемь отраслямь знанія. - С.-Петербург,
1902. - С. 677.
Із
звіту Слисаветградської громадської
жіночої гімназії за 1912 рік.
В
гімназії діяло 18 класів, а саме:
підготовчий з двома відділеннями,
молодшим і старшим, 7 основних, 7
паралельних, восьмий основний і восьмий
паралельний... У листопаді місяці,
за відсутності належного комплекту
учениць, закрився восьмий паралельний
клас.
При
гімназії е дві бібліотеки: фундаментальна
та учнівська... У фундаментальній
бібліотеці нараховується 2108 назв, у 4
778 томах, в тому числі придбано протягом
звітного року 120 назв, у 214 томах... при
27 безкоштовних додатках. В учнівській
бібліотеці нараховується 2 326 назв або
4 610 томів, в тому числі придбано в
звітному році 45 назв, які складають 130
томів при 37 безкоштовних додатках.
Учнівських
квартир у звітному році було 6, на котрих
мешкало 17 учениць.
Народное
образованіе в Елисаветградскомь уезде
Херсонской губерній,
в
1912 году. - Елисаветградь, 1913. - С. 35-37.
р
“ Для
допитливих:
Дерезовський
В. Історичні постаті. Богдан та Варвара
Ханенки. - Кіровоград, 2009. - 36 с.
Історія
міст і сіл УРСР. Кіровоградська область.
- К, 1972. - 816 с.
«Красная
звезда».
-
Днепропетровск,
1974.
- С.
8-22.
Кузик
Б., Білошапка В. Кіровоградщина: історія
та сучасність центру України: В 2-х т.
- Дніпропетровськ, 2005. — ТІ. - 496
с;
Т.2-452
с.
158
Світлина
почати;/ XX ст.
З
колекції Миколи Цуканова.
Ш
и.
Кіровоград
'
;
-
Проект
реконструкції
будинку
€лисаветградської
^емеькюі управи.
Журнал
«Зодчий
> $а19Нр.
Колекція
Миколи Цуканова
'Уроки
національно-
держабного відродження
1918
рр.
волюція
призвела до ліквідації монархії в
Росії. Звістку про повалення царизму
мешканці краю зустріли переважно
позитивно та скористалися демократичними
перетвореннями в країні. Революційні
процеси сприяли активізації національних
культур, розмаїттям яких вирізнялася
наша мала батьківщина.
21
березня 1917 р. відбулися перші збори
українських громад краю, які підтримали
створення революційних органів
влади. 9 квітня 1917 р. відновлюється
відділення української культурно-просвітницької
організації «Просвіта». Один з її
найвидатніших
діячів М. Улезко починає читати лекції
українською мовою, що викликало
неабиякий ажіотаж у місті. Місцеві
газети почали друкувати статті
українською мовою. У місті поширювалися
українські часописи «Рідне слово» та
«Нова рада».
Загострення
політичної боротьби вимагало
створення власних збройних сил. У
Єлисаветграді поліція була частково
роззброєна та перейменована в
«народну міліцію», а з патріотично
налаштованих
робітників-українців була створена
кінна сотня «Вільного козацтва» під
керівництвом ротмістра Ака- цатова.
Серед її ініціаторів були А. Бар- дашенко,
Я. Стратієнко, П. і 0. Семенен- ки, В.
Кеслер, М, Гірищепенко, М. Пана- севич,
В. Журавський. Під керівництвом Фотія
Мелешка у селі Глодоси (Ново- український
район) було створено потужний загін
Вільного козацтва.
Сотні
об'єднувалися у курені, які діяли,
зокрема, у Кальниболотах (нині -
Новоархангельський район) та Ревуцько-
му (нині - Добровеличківка). У першому
отаманом був С. Гризло, другий виник 27
грудня 1917 року з ініціативи «просвітян»
на чолі з Д. Хорунжим. Козаки підтримували
зв'язки із сусідніми волосними
центрами в Піщаному Броді, Добрян- ці,
Липняжці, Тишківці. Серед старшин
куреня, який базувався у колишньому
маєтку поміщика Ревуцького, були
майбутній керівник Холодноярської
організації Г. Нестеренко, уродженець
Карлівки Єлисаветградського повіту,
прапорщик Д. Лимаренко. Військові
частини УНР вдалося сформувати в
Знам'янці та До- линській. Серед
організаторів «Вільного козацтва» був
уродженець Голованівщи- ни Варфоломій
бвтимович.
Члени
Глодоського «Вільного козацтва»
виступили з ініціативою перейменування
Слисаветграда на Низовий, тобто центр
адміністративної землі Низ, Низова
Дніпрянщина (за законом 2-4 березня 1918
р.). До землі мали увійти частина
Слисаветградського і Олександрійського
повітів Херсонської губернії та частина
Верхньодніпровського повіту
І
1. Українське національне від-
родження.
Лютнева
демократична ре-
РОЗДІЛ
4 У
РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
161
ЩИНА.
ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ
Катеринославської
губернії. Інша частина Єлисаветградського
повіту мала увійти до складу іншої
землі - Примор'я. Організація влади не
була завершена. Адміністративна
одиниця проіснувала лише 2 місяці
(до 29 квітня 1918 року). З подачі повітової
української ради в обігу з'явилася
неофіційна українізована назва
міста - Елизавет;
виходила
газета «Вісти Єлизаветської
української громади».
Уродженці
нашого краю відігравали значні ролі
у процесах українського державотворення.
Зокрема, впливові посади у Центральній
Раді та Генеральному Секретаріаті
обіймали В. Винниченко
та
В. Голубович.
Володимир Всеволод
Винниченко Голубович
(1880-1951) 0885-1939)
народився
в Єлиса-
ветграді. Навчався
у
Елисаветградській та
Златопільській
гімна-
зіях. Голова першо-
го
українського уряду
Генерального
Секре-
таріату. Автор трьох
Універсалів
Центра-
льної Ради. Голова
Директори
(листопад
^
1918
- лютий 1919 р,),
Сц
162
народився
в с
Мол-
довка (нині Голованів- ського р-ну). За
фахом інженер. У Генеральному
Секретаріаті - секретар шляхів
(з 27 липня 1917 р.)(
секретар торгу і промисловості (з
листопада 1917 р.).
Від
18 січня 1918 р. - голова Ради народних
міністрів і міністр закордонних
справ УНР.
2.
Активізація діяльності національних
меншин та соціальні рухи.
Склад
населення краю на початку XX ст. був
багатонаціональним. Однією з найбільш
чисельних була єврейська громада.
Єврейське населення краю із захопленням
зустріло Лютневу революцію. У телеграмі
з Єлисаветграда євреї міста пропонували
збирати гроші для допомоги Тимчасовому
уряду та забезпечення армії хлібом.
X конференція Бунду у квітні 1917 року
ставила завдання організації установ,
що мали забезпечувати національно-культурну
автономію єврейського життя. Її
сфера мала охоплювати всі сторони
культурного життя євреїв: школа і
просвіта, література і мистецтво,
наука і техніка. Південна окружна
конференція Бунду у серпні 1917 року
підтримала революційні зміни в Україні,
боротьбу широких верств українського
народу за демократизацію державного
ладу. Серед найбільших місцевих
організацій була і Єлисаветградська
(300 членів). Активізував діяльність
лідер місцевого єврейства В. Тьомкін.
'Робота
скульптора ‘Віктора Фретт. м. Кіровоград,
2012 р.
На
теренах краю активно діяли організації
робітників та селян. Робітники вже
в березні 1917 р. створили Єлисаветградську
Раду робітничих депутатів, яка разом
з міською думою швидко стала впливовим
органом влади. 28-29 березня 1917 р. у
місті Олександрії відбулася велика
демонстрація трудящих, учасники
якої обрали Раду робітничих і солдатських
депутатів. Профспілковий рух поширився
в Олександрії, Бобринці, Ново- миргороді,
Новогеоргіївську. Робітники домоглися
запровадження 8-годинно- го робочого
дня, підвищення заробітної плати на
більшості підприємств.
У
червні 1917 р. було обрано Спи- саветградську
повітову Раду селянських депутатів.
На території краю виникли земельні
комітети, які здійснювали аграрні
перетворення. Особливою завзятістю
при перерозподілі поміщицької землі
вирізнялися селяни Хмельового та
Малої Виски.
У
серпні 1917 р. після оприлюднення
«Тимчасової Інструкції Тимчасового
Уряду Генеральному Секретаріату»
особливої гостроти набуло питання
про підпорядкування Херсонської
губернії. Українська громада повіту
виступила проти виведення краю з-під
влади Центральної Ради. Але міська дума
проголосувала за підтримку влади
Тимчасового уряду.
26
жовтня 1917 р. у Петрограді відбувся
Жовтневий переворот. Серед його
керівників були Григорій Зінов'єв
(Радомисльський) та Лев Троцький
(Бронштейн).
Народився
в селі
Янівка (Бобринецький
район).
Один із найви-
датніших діячів
парти
більшовиків. Заснов-
ник та
керівник Чер-
воної армії.
Політичний
діяч, член РСДРП, член Політ- бюро ЦК
більшовист- ської партії. Народився
в Єяисаветграді.
Слисаветградська
Рада робітничих та солдатських
депутатів не підтримала переворот,
незважаючи на вимоги місцевих
більшовиків. Рішення Ради підтримали
профспілки та фабзавко- ми - робітничі
організації. Поразка місцевих
більшовиків виявилася тимчасовою.
У грудні 1917 р. Єлисаветградський
повітовий з'їзд Рад селянських депутатів
підтримав Раду Народних Комісарів.
листопада
1917 р. Центральна Рада оприлюднила текст
III Універсалу, яким проголошувалося
утворення УНР та включення до її складу
Херсонської губернії. У грудні 1917 р.
це рішення підтримало переобране
Єлисаветградське земство.
У
листопаді 1917 р. в Елисавет- градському
повіті відбулися вибори до Всеросійських
Установчих зборів,
Лев
Троцький (Лейба Бронштейн) 0879-1940)
Григорій
Зінов'єв
(Радомисльський)
0883-1936)
а
в січні 1918 року було обрано делега-
тів
до Установчих зборів УНР. У виборах
до
вищого законодавчого органу УНР
по
Єлисаветградському повіту здобу-
ла
перемогу УСДРП (Українська
соціал-
демократична партія), а в
Єлисаветграді
найбільшу кількість
голосів (4 120 із 10
тисяч виборців)
набрав блок єврейських
партій, які
представляли інтереси однієї
з
найбільш організованих громад міста.
1918
рік припинив демократичний
розвиток
революції в Україні. Установчі
збори
Росії були розігнані більшовика-
ми.
На теренах колишньої імперії розпо-
чався
період боротьби за владу. Тери-
торію
сучасної Кіровоградщини не мо-
гли
оминути армії основних противників
у
боротьбі за владу. Крім того, тут
діяли
численні повстанські загони
різної полі-
тичної орієнтації.
В
грудня 1917 р. тривала війна
Раднаркому
проти Центральної Ради.
Прикладом
патріотичної жертовності
став бій
під Крутами, у якому молоді
українські
вояки зуміли стримати на-
ступ більш
чисельного ворога. Частина
цвіту
української молоді загинула. Се-
ред
них був Володимир Шульгін -
сти=_
дент
Київського університету св. Воло-
димира,
який народився та певний час
мешкав
у Єлисаветграді.
чйЧ'
У
січні 1918 р. на теренах краю
тривала
боротьба між прихильниками
більшовиків
та Центральної Ради. 28 січ-
ня 1918 р.
за підтримки загону анархіс-
тів
Марії Никифорової в Єлисаветграді
було
встановлено більшовицьку владу.
Взимку
1918 р. війська Червоної гвардії
контролювали
найбільші містечка краю:
Олександрію,
Знам'янку, Долинську. Но-
вогеоргїївськ
та навколишні села були
включені до
складу Одеської радянської
республіки.
Однак більшовикам не вда-
лося
поширити свою владу на всю те-
риторію
краю.
За
умовами Берестейської угоди 1918 р.
більшовики мусили залишити територію
суверенної УНР. В Єлисаветграді залишився
їх представник комендант Бе- ленкевич,
який наказав мешканцям міста негайно
здати зброю. Але збори робітничих
кварталів міста проігнорували наказ,
побоюючись залишитися беззахисними
в умовах регулярних збройних конфліктів.
Комендант оголосив «поза законом»
всіх, хто відмовився виконати наказ,
та спробував відібрати зброю силою,
проте, отримавши відсіч громадян
міста, залишив Єлисавет. Влада перейшла
до Тимчасового комітету революції,
основу якого складали представники
меншовиків та есерів. Через кілька днів
до міста для підтримки Беленкеви- ча
прибув загін анархістки М. Никифорової
з наказом придушити повстання.
Єлисаветградці
рішуче виступили проти загону Марусі,
бо вважали анархістів зграєю
пересічних злочинців. Про
тягом
24-26 лютого 1918 р. навколо міста та на його
вулицях точилися бої з використанням
гранат, панцирників, гармат, кулеметів,
бронепотягів. Єлисаветград перетворився
на військовий табір. Усі бажаючі
отримували зброю, створювались
палатки милосердя та санітарні дружини.
Анархістам протистояв увесь
Єлисаветград. Міщани виявили унікальну
для періоду національної та класової
ворожнечі солідарність. На думку
учасника подій, майбутнього письменника
Юрія Янов- ського, «патріотизм рідних
вулиць об'єднав місто». Лише 26 лютого
бої було припинено. Єлисаветградці
перемогли. Анархісти відійшли від
міста. Під час зіткнення із загоном
М. Никифорової загинуло 86 громадян, 147
дістали поранення.
«Народне
повстання» - саме під такою назвою
увійшли в історію краю ці події.
Єлисаветградці дуже пишалися своєю
перемогою. Учасникам боїв планувалося
встановити пам'ятник біля Знаменської
церкви (нині - вул. Габдрахманова) на
добровільні внески. Після перемоги
над анархістами інгульцям вдалося
поповнити запаси одягу, взуття та
їжі, які зберігалися в панічно кинутих
никифорівцями ешелонах. За оцінками
сучасників, «народне повстання» стало
однією з найкращих сторінок історії
міста: символом єдності, патріотизму
та відваги його громадян.
Наприкінці
березня 1918 р. територія краю була
окупована австро-німецькими військами.
Австро-німецькі війська почали вилучати
у селян продовольство. У відповідь
спалахнули повстання. Протягом весни
1918 р. вони поширилися у Витязькій,
Єланецькій, Ольгопольській, Оситнязькій
волостях.
ЩЦ
4. Наш край у добу Гетьманату
(квітень-грудень 1918 р.).
У
протистоянні з окупаційною владою
краяни спочатку не відчули зміни
національного уряду. З кінця квітня
1918 р. почав діяти уряд Української
Держави гетьмана П. Скоропадського.
Після перевороту відразу повіяло
«російським духом», до України
поверталися офіцери царської армії
(тепер уже «Білої»), поміщики, які почали
розправи над селянами.
У
1918 р. в Україні діяла розгалужена
система військово- економічних
організацій, що займались вивезенням
сировини та продовольства.
Єлисаветградська контора Держхліббюро
відправила у квітні й травні до Німеччини
та Австро-Угорщини з державних запасів
251 286 пудів хлібопродуктів, а 2 червня
отримала наряд на відправку ще 1 089 649
пудів, хоч заготівельні склади в повіті
вже були порожніми.
Херсонський
губернський староста наприкінці
червня доповідав у Київ, що «серед
населення зростає незадоволення
постійними безплатними реквізиціями
австрійськими властями хліба, нестача
якого набуває іноді великих розмірів».
Вивезення хліба набуло таких розмірів,
що Єлисаветградська міська управа
вимушена була просити допомоги в
австрійського командування. Завдяки
втручанню стрілецької старшини та
особисто В. Габсбурга, австрійці
видали хлібні пайки працівникам
РОЗДІЛ
4 V
РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
165
КІРОВОГРАДЩИНА.
ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ
залізниці
(які вантажили хліб у вагони та відправляли
його), а наприкінці серпня на потреби
міста було виділено один вагон борошна.
Набрав
сили і розмаху селянський повстанський
рух. Найбільшим був збройний виступ
мешканців села Каніж (нині Новомиргородський
район) у червні 1918 р., жорстоко
придушений окупантами. Розмах
повстанського руху змусив німецьке
командування 11 червня 1918 р. оголосити
блисаветградський та Олексан- дрівський
повіти на осадному становищі.
У
червні з Олександрівська до Єписаветграда
для посилення контролю над бунтівними
районами прибув легіон Українських
Січових стрільців, який перебував
у складі австро-угорської армії. До
жовтня 1918 р. Слисаветград, а також села
Карлівка (Крупське), Івано-Благодатне,
Грузьке, Масляниківка, Соколівське
(Кіровоградський район) стали
постійним місцем дислокації Січових
стрільців. Окупаційна влада намагалася
використати ці збройні формування для
боротьби з повстанцями. Натомість
січові стрільці та їх командування
найголовнішим своїм завданням
вважали захист діячів українського
руху та селянства від переслідувань
гетьманців та окупаційної влади. Згідно
з інструкцією команди Коша, окремі
стрільці та 'їхні старшини почали
налагоджувати зв'язки із сільськими
активістами, свідомими українцями.
Зокрема, в Глодосах відшукали членів
Стратегічної Ради Глодоського
Вільного Козацтва Ф. Мелешка, М. Прядка
та Т. Березняка, яких запросили до
зустрічі із стрілецькою
старшиною.
Ф. Мелешко пригадував: «Ми зразу знайшли
спільну мову. І почувалися так, наче не
були довгі сотні років розділені
Збручем... і вже після тієї першої
зустрічі з Українськими січовими
стрільцями я якось почав почуватися
певніше на своїй землі, бо надіявся, що
при потребі можу від них дістати
необхідну поміч».
Спочатку
відносини галичан з місцевими
мешканцями були доволі напруженими,
але згодом запанувала атмосфера
взаєморозуміння та дружби. Стрільці
надавали населенню господарську,
освітню, медичну та юридичну допомогу.
У Єлисаветграді перебував і командир
легіону Василь Вишиваний (Вільгельм
Габсбург). Про перебування в Єлисаветграді
В. Вишиваний писав у своїх спогадах:
«Елисаветгород - це великий фабричний
город. Було там багато робітників,
і австрійська військова влада остерігала
нас перед ними. Але ми скоро переконалися,
що це були гарні люди, й ми жили з ними
у дружніх відносинах».
У
жовтні 1918 р. Українські Січові стрільці
за наказом австрійського командування
виїхали на Буковину. Перебування
галицького стрілецтва на теренах
нашого краю стало чудовим прикладом
духовної соборності українців, формувало
переконання у необхідності політичної
єдності українських земель.
Таким
чином, початок революційних подій
у нашому краї засвідчив значну
активність населення, його готовність
до значних суспільно-політичних та
соціально-економічних перетворень.