II тЧндрусевка 4 о

17 Святой С ^т £лисаветы

"ш^тчг Слобода ж 1/ ^{Цри)цле&ка тс*1

17 Ионстск 42

17Ь%Х!і&ц44

с хуторами

120 160 280

Ш

'V

360 480 840

222

198

157

92

90

64

74

53

86

666

594

471

276

270

192

222

159

258

За видениям: Кабузан В.М, Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII - первой половине XIX века. - М.: Наука, 1976. - С. 78-79.

80

і

їїлан ііршнгелсгороца.

за Володимиром Тимофіенком)

іьска.

Новоарх»-

Центральна

Україна в другій половині

18. століття

Землі від

Бугу й Синюхи до Інгульця входили до Бу- гогардівської, а від Інгульця й по Дніпру - до Кодацької паланок; південь краю межу­вав з Інгульською паланкою Вольностей За­порізьких. Ці адміністративно-територіальні одиниці Запорізької Січі очолювали полков­ники (Бугогардівської паланки в різний час -

А. Кайнаш, К. Шустовал, Й. Ковалевський, Д. Стягайло, Лега; Кодацької - С. Мовчан; Ін- гульської - Я. Лелека). Назви військових ку­ренів Нової Січі свідчать про їх початкове формування за принципом земляцтв: Кри- лівський, Кальниболотський, Величківський, Кущівський та ін. Тож козацькі підрозділи активно поповнювались вихідцями з наших країв. Уже після ліквідації Запоріжжя в 1775 році козаки, змушені імперією переселитися на Кубань, перенесуть туди й рідні топоніми.

Не припинялися набіги в Центральну Україну татар і турків. Для попередження про небезпеку козаки влаштовували на високих могилах вежі зі смоляними діжками. Козаць­ка варта підпалювала їх при появі агресорів на степових горизонтах. Такі застави розта­шовувались на Сторожовій могилі біля Пе- триківки, Великій біля Горошанки, Бекетовій, Січовій, Старечій біля Петрового та на пагор­бах (Лиса й Маркурина гори біля Павлівки Світловодського р-ну).

1. На зламі козацької доби.

У краї розвинулася мережа поселень січовиків. Чотири хутори належали козаку Петрику (тепер - Нова Прага). На р. В. Висі кілька де­сятків господарств об'єднувало по­селення козака Тресяги (Новомир- город). Козак Горох осів на Інгулі (тепер - Горошанка Устинівського р-ну). Від поселень козаків Леле­ки та Завади ведуть відлік своєї іс­торії мікрорайони Кіровограда Ле- леківка й Завадівка, існують гіпо­тези про походження від запорізь­ких зимівників й інших частин міс­та. В обласному краєзнавчому му­зеї зберігається козацька люлька, виявлена в межах міста.

Родовід майбутньої Олек­сандрії започаткований зимів­ником козака Вуса. Непода­лік знаходився зимівник козака Протопопа. Так само із запорізь­ких зимівників виникли Браїлів- ка, Василівка, Попівка на Онуфрі- ївщині, Андрусівка на Крилівщи- ні. У районі Гурівки (Долинщина) знаходилися Калнишевський, Зо- зулівський та Совиний зимівники.

Активно сприяв оборо­ні, заселенню й господарсько­му освоєнню краю козаками ко­шовий Січі, крупний землевлас­ник П. Калнишевський. 1767 року він наказав низці одружених за­порожців залишити свої хуто­ри й перебратися до Петрово­го. Тоді виникли сусідні слобо­ди Жовта, Зелена, Кам'янка. Під

82

•^игири*

Калнишевський

Петро Іванович

(1690/91 -1803) ~ останній ко­шовий отаман Запорізької Січі. Учасник російсько-турецьких війн 1734-1739, 1768-1774 рр, Мав зна­чні земельні володіння на тери­торії краю.

На Архієрейському Собо­рі УПЦ Київського Патріархату у 2008 році було прийняте рішен­ня про канонізацію Петра Каяни- шевського.

ЬєсштШ дть в Ущтні. Художник Сергій Васильківський

час російсько-турецької війни 1769 року за наказом П. Калнишевського поблизу Петрового сконцентрува­лося 7 350 козаків, 12 гармат.

У цей час продовжилося заселення краю укра­їнськими козаками з лівобережної Гетьманщини. Сотні Миргородського полку розташувалися в Архангелго- роді, Крилові, Власівці, Цибулевому. Великими земле­власниками тут стали полковники В. Капніст та П. Апос­тол. 1752 року до правобережних поселень миргород- ців входило 5 містечок, 10 великих сіл, 25 невеликих сіл і слобід, 167 хуторів.

З'являється більше церков. На середину століт­тя лише у Крилівській протопопії їх діяло 16; Успен­ська соборна (Крилів), Георгіївська (Андрусівка), По- кровська (Калантаїв), Миколаївська (Стецівка) та інші. Запорожець Перепелиця збудував церкву в Коротя- ках (Перепелицине) на Бобринеччині. 1766 року спо­руджено церкву св. Трійці у Лелеківці. В обласному краєзнавчому музеї зберігається храмова ікона По­крови Пресвятої Богородиці, у написі на якій увічнене ім'я козака Запорізької Січі Д. Горба і зазначено 1752

рік. Свого часу цей образ належав церкві с. Петро- острова (тепер - Ново- миргородського р-ну).

1775 року Запорізь­ка Січ була ліквідована Російською імперією. Пе­реважна частина козаків полишила свої землі, пе­реселившись на Кубань чи за Дунай. Але у пам'яті народній Кіровоградщина назавжди залишилась ко­зацьким краєм. У Петрів- ському районі зберегло­ся поховання з кам'яним хрестом 1783 року козака С. Самодриги Пашківсько- го куреня. Отаман Кущів- ського куреня Г. Покотило похований в такій могилі 1772 року в Добрянці.

*Хрест козацької дсіїи. с.ІскрШка

їїетруського району

За

попередне століття Російська імперія втратила частину території козацьких зе­мель. По Синюсі, Висі й Тясмину прохо­див кордон з Річчю Посполитою, до якої відносилися західні й північні терени краю. Польські магнати Потоцькі володі­ли поселеннями на Голованівщині й Гай- воронщині. Крупними землевласника­ми на Олександрівщині були Любомир- ські. До головних центрів прикордонної торгівлі належала Торговиця. Ярмарки проводилися у Крилові та Олександрів- ці. Разом із тим вздовж кордону діяли російсько-польські митниці, контрольно- пропускні пункти та карантини в Крило­ві, Красносіллі, Новомиргороді, Добрянці.

каральним частинам загони М. Мамая,

В. Мелешка, П. Компана, В. і П. Савран- ських.

З метою контролю над стихій­ною народною колонізацією Задніпров'я та для боротьби з гайдамаками вздовж російсько-польського кордону через кожні 2-3 версти було облаштовано не­великі земляні укріплення (форпости) з військовою залогою 40-50 чоловік.

1768 року в найбільшому по­встанні, Коліївщині, взяли участь меш­канці сучасних Голованівського, Но- воархангельського, Олександрівсько- го, Світловодського районів в загонах М. Залізняка, Г. Саражина, С. Неживого. До повстанців приєдналися сотники Вла- сенко, Панко. Гайдамаків підтримува­ли мешканці козацьких запорізьких земель, переховуючи їх чи поповню­ючи загони народних месників. Лише об'єднаними зусиллями військ Речі По­сполитої'та Російсько ['імперії'було при­душено повстання. До 200-річчя Коліїв­щини в с. Кам'янечому Новоархангель- ського району встановлено пам'ятний знак на місці, де були кузні повстанців. За переказами, від імені ватажка гай­дамаків Голованя походить назва рай­центру Голованівськ.

Після другого поділу Речі Поспо­литої (1793 р.) західні й північні тере­ни краю отримала Росія. Таким чином, уся територія сучасної Кіровоградщини була включена до складу імперії.

< Порш 'Мамай. Художник невідомий

Економічний, національний, ре­лігійний гніт Речі Посполитої викликав супротив українців. Продовжували актив­но діяти гайдамаки в районі Чутянсько- го лісу. Успішно протистояли польським

РОЗДІЛ 2 ЦЕНТРАЛЬ

Ш В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIIIСТ,

85

Актив­

на колонізація козацьких земель Петербургом розпочалася зі створення 1752 року у межиріччі Синюхи й Дніпра військово-землеробського поселення Нова Сербія (північніше сучасного Кіровограда) у складі гусарського та пандурського пол­ків. Центром Нової Сербії був Новомиргород, її командиром призначено генера­ла І. Хорвата. Вихідців з Балкан мала захищати офіційно закладена 18 червня 1754 року земляна фортеця св. Єлисавети,

Хорват Іван Самійлович (7-1780) - сербський полковник, російський генерал. 1751 року пе­реселився в Україну і був призначений ро­сійським урядом ко­мандиром військово­го корпусу і правите­лем Нової Сербії, до якої приєднав чималу частину земель Запо­ріжжя.

Адабаш Микола Степанович (1693-?) - російський полковник. У 1757-1764 рр. очолю­вав Новослобідський козацький, а в 1764- 1769 рр. - Слисавет- градський пітер­ський полки. Заселив слободу Адабашівку (нині с. Адабаш Ново- українського району).

, С. Хорват,

гравюра, 1897 р.

М. С Адабаш, гравюра, 1914 р.

Фортеця СВшші Єлисабети. Художник Валерій Гаркавий-Стороженко., 2003 р.

Щоб звільнити місця для колоністів, влада змусила покидати свою зем­лю та домівки місцеве населення. Українцям довелося перебратися на південь краю, де було створено Новослобідський козацький полк із сотнями у Верб- люжці, Аджамці, Грузькій, Лелеківці та ін. Тривалий час полк очолював М. Ада­баш. Гетьман К. Розумовський, кошовий отаман П. Калнишевський безуспіш­но доводили Петербургу незаконність захоплення козацьких земель, вимага­ли виселення звідси новосербів та знесення блисаветинської фортеці. Укріплен­ня стало важливим форпостом наступу на козацькі вольності, контролю за пе­реміщенням та захопленням гайдамаків. Тут допитували затриманих, зокрема повстанця, бандуриста, співака Д. Бандурку. З приходом сербів у краї розпочала­ся перша хвиля заміни місцевих назв. Вусівка, Три Байраки, Диківка, Плахтіївка, Андрусівка, Коробчине, Протопопівка стали Бечеєю, Каніжем, Самбором, Зімунем, Чонградом, Печкою, Вараждином. Всьго було переіменовано більше трьох десят­ків населених пунктів.

1Офіцер і рядовий 'Чорного та рядовим Жовтого гусар­ськая полків. 1764-1776 рр

Художник Карп Піратський

'Кінний рядовий Єлиеавет- градсьтго пікінерського шишу 1764-1776 pp.

Художник Карл Піратський

Єфрем Йосипович Мухін.

Копія з гравюри. Художник Володимир Александров

У 60-х роках XVIII ст. Росія ліквідовує Гетьман­щину, Нову Сербію і Новослобідський козацький полк, їх території увійшли до Новоросійської губернії. Сам

І. Хорват за утиски військових поселенців і різні зло­вживання 1762 року був позбавлений посади і засла­ний до Вологди. Після цього Хорватів гусарський та пандурський полки було реорганізовано відповідно у Чорний та Жовтий полки, Новослобідський полк - у Слисаветградський пікінерський.

1775 року імперія завдає остаточного удару по українській автономії, ліквідувавши Запорізьку Січ. Цю акцію здійснило 100-тисячне царське військо, яке ви­йшло з-під стін фортеці св. Єлисавети. Сюди ж потім до­ставили козацьку зброю та архів останнього Коша. З іс­торією фортеці пов'язані імена М. Кутузова, 0. Суворо- ва, 0. Пугачова. Є припущення, що у фортеці перебував і останній кошовий Запорізької Січі П. Калнишевський.

У фортеці св. Єлисавети відкрилася початкова школа для дітей офіцерів та сиріт; 1764 року вийшли перші в українських землях книги цивільною абеткою «Азбука» та «Кофейний дім» Ж.-Ж. Руссо; 1787 року по­чала діяти медико-хірургічна школа, серед випускників якої був автор першого вітчизняного підручника з ана­томії і фізіології Є. Мухін.

Протягом другої половини XVIII ст. у житті насе­лення нашого краю відбулися значні зміни. Колишні козацькі вольності в результаті активної колонізаційної політики російського уряду були перетворені на повіти Російської імперії. Уже в цей час царська влада запо­чатковує процес русифікації, запровадивши російську мову в діловодстві, освітній, релігійній сферах. Засну­вання Нової Сербії та роздача козацьких земель росій­ським поміщикам ускладнили етнічну картину регіону. Тепер поруч із корінними українцями тут проживали серби, росіяни, болгари, греки, інші національні мен­шини із традиціями та звичаями, принесеними зі своїх рідних далеких земель.

РОЗДІЛ 2 ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ,

Запитання і завдання:

1. Які назви поселень козацької доби дійшли до наших днів? Хто був їх

засновником?

2. Де діяли гайдамацькі загони? Хто їх очолював?

3. Назвіть землі, які освоювалися Миргородським полком, Новою Сербією, Новослобідським козацьким полком.

4. Охарактеризуйте особливос­ті господарської діяльності місцево­го населення.

Творчі завдання:

І Проаналізуйте стан заселе­ності краю в середині XVIII ст. за до­кументами, опублікованими в книзі

А. Пивовара «Поселення «Задніпрських місць» до утворення Нової Сербії» (К, 2003).

2. Відвідайте пам'ятку архітек­тури національного значення - фор­тецю св. Елисавети (м. Кіровоград).

Додатки:

Із подорожнього щоденника академіка Й. Гільденштедта 1774 року

7. травня. Табурище заселене українцями раніше заснування Нової Сербії. Тепер воно має невелику фор­тецю, із неправильної форми валів, об­несених огорожею і оточених ровом. У фортеці церква і декілька будинків для офіцерів, інше населення розташо­вується навколо фортеці. Напроти Та­бу рища, на східному боці Дніпра, тріш­ки вище за течією, лежить українське

поселення Власівка з двома церквами...

Я оглянув плавучі млини, ко­трих тут, біля берегів Дніпра, стоя­ло близько двадцяти. Млини ці вла­штовані таким чином, що з кожним обертом колеса камінь повертаєть­ся 15 разів. Власник бере за помол де­сятину... Такий млин... може працюва­ти протягом 15 років... На підвищен­ні над Дніпром тут стоять вітряні млини, але вони гірші...

Крилов заснований раніше Нової Сербії. У ньому нараховується більше 1 ООО будинків. Крім українців, тут багато і росіян, особливо розкольни­ків. Населення займається торгівлею, бувають і ярмарки. У Крилові - стара фортеця, оточена частоколом саже- нів 300 довжиною. Дві церкви...

Гільденштедт Й.-А. Подорож Єлисаветградською провінцією 1774 року. - К, 2005. - С. 13-14.

Для допитливих:

1. Кизименко П. Пам'ять степів.

• Кіровоград, 2003. - С. 36-55,171-185.

2. Пивовар А. Поселення «За­дніпрських місць» до утворення Нової Сербії: в документах середини XVIII ст. - К, 2003. - 336 с.

3. Шевченко С. Українська доля Нової Сербії. - Кіровоград, 2004. -

С. 7-28.

4. Гільденштедт Й.-А. Подорож Єлисаветградською провінцією 1774 року. - К, 2005. - 50 с.

88

Лл

5*й

'»Г'Л.’Т 5>

<" ”!

^<ІГ v^'*'

Л^л-É,^. е J

ST- Ъм.'ь&Ъ*' h**»(ie fiz

\ J&A

^»щ^і

Äer*A vi Гл M. fi

fcM/пмр;

р.»*и «

I^mönatb

кг- Y^sS^«**-

Vi ^; #

лЛіЛ fyÿ»****,

^VïJ

^r*r*vvr,r

^л,,иЧ^Ч

"Tvw]

у® ‘"^л’Г'^Л'/г1 ^r*Ve>A>

^ifTr'éw.

^«w-л

^алм».

( лф w:«vriw

<Ч'Л\КГ0*,_Г,

^гУ>**А,г. '

'ігек-гу'*,

У**Г

/'#+*•«]

гпкггмЛ '«SM# J

уї‘Ч

4.>Т"*А'

я** GpHt* <f^\ •*«*/>"<*?,#А

/ptUrt'Sf,,

***»*#

t-VAYff*.

_1Й % eflß*

_nlsnl\,lw»

" **< **»•*,

«MM»Ml4f» _М(а4Г0 ^

«*«»«•«»

««Kl«.

Першоджерела ^тторіїщті) 1

^ ЙОАЯО**⁰»’

AUWS**¹

% cêîMjmm - тчатщ ^ГШ cm,

minuit

^T#oorp*#i, Hl

* ^Л*М.Ы* H_êyifï>

І Зміни адміністративно-територіального

устрою.

На початку XIX ст. основна частина тери-

торії нинішньої Кіровоградщини входила до Єли- саветградського повіту Новоросійської губернії. Після кількох адміністративно-територіальних реформ 1806 року центральноукраїнські зем- лі у складі блисаветградського та виділено- го з нього Олександрійського повітів стали пів- нічною частиною Херсонської губернії. Після цього і аж до радянських часів радикальних адміністративно-територіальних змін у регіоні не відбувалося.

Елисаветградський повіт охоплював те­риторії нинішніх Кіровоградського, Новомирго- родського, Новоархангельського, Новоукраїн- ського, Маловисківського, Добровеличківсько- го, Вільшанського, Долинського, Устинівського, Компаніївського, Бобринецького районів. Східні та північно-східні райони нинішньої Кіровоград­ської області (південна частина Олександрівсько- го, Світловодський, Онуфріївський, Знам'янський, Олександрійський, Новгородківський, Петрів- ський) входили до складу Олександрійського по­віту. Північні частини нинішніх Новомиргород- ського та Олександрівського районів перебували в складі Чигиринського повіту Київської губернії. Західні райони Кіровоградщини входили до скла­ду Подільської губернії: території Голованівсько- го і Ульяновського районів були частиною Балт- ського, а Гайворонського - Гайсинського повітів.

У1806 р. чисельність на­селення блисаветградського повіту становила 39 631 особу чоловічої статі, а Олександрій­ського - 40 524. У регіоні було три міста і п'ять містечок. Най­більшим містом був блисавет- град. Основна частина населен­ня краю (81 %) проживала в се­лах. Оскільки на значних тери­торіях обох повітів у другій по­ловині XVIII ст. розміщували­ся військово-поселенські пол­ки, більшість сіл були держав­ними, а відтак селяни не пере­бували у кріпосній залежнос­ті (частка приватновласниць­ких селян не перевищувала 50 %). Поміщиками були пере­важно нащадки сербських по­селенців колишньої Нової Сер­бії та відставні офіцери росій­ської армії Серед них найбіль­шими землевласниками були Чорби, Пишчевичі, Кудашови, Толсті. Більшість селян, котрі проживали на території Поділь­ської губернії, були кріпаками.

Щодо етнічного скла­ду, то в селах регіону прожи­вало чимало росіян, молдо­ван, болгар, поляків, євреїв, нащадків сербських пересе­ленців. У Єлисаветграді, окрім українців, були великі єврей­ська та грецька общини, на­вколо міста було декілька по­селень росіян-старообрядців (Клинці, Красний Яр та ін.).

отпт з У КОЛІ ІМПЕРСЬКОЇ РОСІЇ: ВИКЛИКИ ншдиі і _{ТД ВИПР0Бтння} ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XIX ст.

91

УРОК

через Хаджибейську пристань тор­гували продуктами рільництва і тва­ринництва навіть із зарубіжними країнами. Значними торговельними центрами були Олександрія, в якій щороку відбувалися три ярмарки, і Новомиргород (чотири ярмарки).

У регіоні функціонували про­мислові підприємства, на яких пе­реважно переробляли сільськогос­подарську продукцію. Так, ще 1785 р. купець Масленіков збудував у Ели- саветграді один з перших у Росій­ській імперії цукровий завод, на яко­му працювали наймані працівники. На початку XIX ст. в Єлисаветграді ді­яли 4 шкіряних та 4 цегельних заво­ди, а навколо міста було 35 вітряків. Власниками промислових підпри­ємств переважно були купці.

ячмінь, просо, пшеницю, а також греч­ку, горох, інші культури. До середи­ни XIX століття городництво в регіо­ні майже не розвивалося. У своїй по­всякденній праці селяни використову­вали традиційні знаряддя праці, які за­лишилися їм у спадок від попередніх поколінь. До таких передусім належав дерев'яний плуг із залізним череслом і лемешем, незамінний на важких сте­пових чорноземах. У плуги запрягали волів. Під час жнив використовували серп. Для косіння гороху, гречки, со­чевиці застосовували косу з грабками. Скошене в'язали в снопи, які, у свою чергу, складали в полукіпки (30 сно­пів) і копи (60 снопів). Снопи зберіга­ли в скиртах, у клунях, стодолах. Зер­но зсипали до спеціальних ям та в ко­мори. Молотили в стодолах, клунях. Для доведення зерна до необхідної

У КОЛІ ІМПЕРСЬКОЇ РОСІЇ: ВИКЛИКИ ИІ ТА ВИПРОБУВАННЯ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XIX ст, ШЩ

кондиції селяни використовували ре­шета, віяла. Допоміжним заняттям було тваринництво: розводили в на­шому краї корів, коней, кіз, свиней, волів, а також домашню птицю.

Значні прибутки приносив тра­диційний для степової України чумаць­кий промисел. Дослідники відзначають поширення чумацтва в селах Олексан­дрійського повіту та самій Олександрії. Чумацькі валки доставляли з Чорно­морського узбережжя на ярмарки Єли- саветграда й Олександрії сіль, рибу та інші товари.

Природні умови більшої частини сучасної Кіровоградщини відносилися до району ризикованого землеробства. Зви­чайно, наявність найкращих у Європі чор­ноземів, з одного боку, створювала спри­ятливі умови для землеробства. Проте, з іншого боку, степовий ландшафт регіо­ну спричиняв часті посухи через посуш­ливі влітку вітри, а сильні морози спри­чиняли вимерзання посівів узимку. Че­рез це середні врожаї були невисокими, а на кожен сприятливий для сільського

господарства рік припадали 3-5 неспри­ятливих. Ще однією проблемою для се­лян була майже повна відсутність лісу: лише північні райони Олександрійського повіту не відчували його браку. На решті території деревина була сировиною де­фіцитною. Лісу бракувало як для будів­ництва, так і для опалювання. Основни­ми паливними ресурсами упродовж пер­шої половини XIX століття для селян були солома, кізяк, бур'яни (передусім курай), стебла соняшнику тощо. Справжнім ли­хом для селян були періодичні нальо­ти сарани, яка знищувала все на своє­му шляху. Упродовж першої половини

18. ст. у нашому регіоні зафіксовано що­найменше три спустошливих напади са­рани. Після одного з них, у 1824 р., тери­торію обох повітів із санітарною інспек­цією відвідав російський поет О.С. Пушкін.

Потерпало населення і від епіде­мічних хвороб, спричинених неналеж­ним станом медичного обслуговуван­ня. 1823 року Єлисаветград і навколишні села потерпали від чуми, частими були епідемії холери та інших небезпечних хвороб.

Першій чверті XIX

Однією з най-

важливіших подійполітичної історії Ро- сійської імперії усього XIX ст. стали ві- йни з наполеонівською Францією. Піс- ля кількох воєнних кампаній 1805-1807 рр. у червні 1812 р. бойові дії було пере- несено на територію Російської імперії. Сама війна оминула територію України, проте звідси поставлялися продоволь- чі товари, фураж, коні, реміснича про- дукція для потреб діючої армії. До того ж у лавах російської армії вкрили себе славою військові підрозділи, своїм фор- муванням, комплектуванням та істо- рією пов'язані з нинішньою Кіровоград- щиною.

ПО. Шостаков.

Портрет, 1830 р, Художник Джордж Доу

Всеволожський Олексій Матвійович

(1769 (?) -1813) - ро- сійський генерал. Учасник російсько- турецької війни 1787- 179! рр, та наполео- нівських війн. 31808 р.

• шеф блисаветград- ського гусарсько- го полку, командував ним у ході битви під Бородіно. Похований у Калузі.

Шостаков

Герасим Олексійович

(1756-1837) - росій- ський генерал укра- їнського походження. Учасник російсько-ту- рецької війни 1787- 1791 рр, та наполео- нівських війн. 31810 р.

• командувач Слиса- ветградського гусар- ського полку, 3 1814 р.

• шеф ЄГП. Після ви- ходу у відставку у 1833 р. жив у Шоста- ківці, де й помер.

Г.І. Лісанєвич.

Портрет, 1830 р. Художник Джордж Доу

Лісанєвич Григорій Іванович

(1756-1832) - росій- ський генерал. Уро- дженець м, Братолю- бівки (нині село До- линського району). Учасник російсько- турецьких війн 1768— 1774 і 1787-1791 рр. З 1803 р. - командир Елисаветградського гу- сарського полку. Учас- ник наполеонівських

війн, у ході яких ко­мандував Чугуївським козацьким полком. З 1820 р. - у відставці, проживав у Братолюбівці.

РОЗДІЛ З іХтМтлииІ ІШІпЖтШ

О.М. Всеволожський.

Портрет з гравюри, 2012 р. Художник Олександр Чорний

Унтер-офіцери ЄшсаВетградського гусарського полку.

Художник Карл Піратський

К.Й. Ламберт.

Портрет, 1830 р. Художник Джордж Доу

Ламберт Карл Йосипович

(1772-1843) - російський генерал французького походження. Учас­ник польської кампанії 1794 р, та швейцарського походу 1799 р.

З 1803 р. - шеф Олександрійсько­го гусарського полку. Учасник наполеонівських війн. Особли­во відзначився під час Бородін­ської битви, брав участь у взят­ті Парижа. Похований у с. Цигле- рівка Полтавської губернії (нині с. Соснівка Красноградського ра­йону Харківської області).

Раєвський Микола Миколайович

(1771-1829) - російський полково­дець, герой війни 1812 р., генерал від кавалерії. Був одним із най­більш популярних генералів ро­сійської армії. На Бородинсько- му полі бої за батарею Раєвсько- го стали ключовим епізодом бит­ви, Брав участь у взятті Парижа. Після виходу у відставку жив спо­чатку в Києві, а потім - ус. Бов- тишка Чигиринського повіту Київ­ської губернії, де і помер. Похо­ваний в с. Розумівка Олександрів- ського району

Емануель Георгій Арсенович

(1775-1837) - російський генерал сербського походження. Учасник наполеонівських війн, герой бит­ви під Бородіно. Учасник штурму Парижа. 1829 року організував та очолив першу наукову експеди­цію на Ельбрус. За її результата­ми був обраний почесним членом Російської академії наук. З 1831 р. проживав у Єлисаветграді, де й був похований.

М.М, Раєвський.

Портрет, 1830 р. Художник Джордж Доу

ПА. Емануель.

Портрет, 1830 р. Художник Джордж Доу

Так, один з кращих у російській кавалерії Елиса- ветградський гусарський полк брав участь у всіх військових діях упродовж 1805-1807 рр. у Європі, включаючи битви під Аустерліцем 0805 р.) і Пресіш- Ейлау (1807 р.). З першого дня вступу французької армії на територію Росії у червні 1812 р. єлисаветградці у складі 1-ї ар­мії брали участь у всіх зна­чних битвах. У донесеннях го­ловнокомандувача російської армії М.І. Кутузова високо оці­нена участь єлисаветград- ських гусарів у Бородинській битві 26 серпня 1812 р. у скла­ді кавалерійського корпусу Ф.П. Уварова. За участь у вій­ні 1812 р. Єлисаветградський гусарський полк був нагоро­джений 25 срібними труба­ми на Георгіївських стрічках і знаком на гусарських ківерах «За храбрость».

Героями війни 1812 року стали офіцери та команди­ри полку Г.І. Лісанєвич, П Шос- таков, О.М. Всеволожський та інші. Уся Росія знала про Фе­дора Потапова (Самуся), рядо­вого першого ескадрону Єли- саветградського гусарського полку. Після поранення в од­ній з битв він організував пар­тизанський загін, який у ході бойових дій знищив три тися­чі французьких солдатів.

По завершенні війни чимало ге­роїв війни 1812 р. проживали на тери­торії Кіровоградщини і були похова­ні тут. Серед них - генерал М, Раєв- ський, похований у родинній усипаль­ниці в Розумівці; генерал Г. Еману- ель, чия усипальниця в Єлисаветгра- ді була зруйнована під час громадян­ської війни. Генерал Г. Лісанєвич, який народився на нашій землі, після вихо­ду у відставку проживав і був похо­ваний у с. Братолюбівці (нині Долин- ський район). У своєму маєтку Шоста- ківці поблизу Єлисаветграда проживав і генерал-майор Г. Шостаков.

Перемога у війні з Наполеоном не принесла змін суспільного ладу в країні. Це викликало поширення опозиційних

•Атака 1-го кавалерійського корпусу генерала Ф.ІЇ.

ідей серед передової частини дворян­ства, чимало з яких були учасниками воєн із Францією. Життя багатьох дія­чів декабристського руху пов'язане з на­шим краєм. Активним учасником Това­риства об'єднаних слов'ян, членом «Со­юзу порятунку» і «Союзу благоденства», Південного товариства декабристів, од­ним із організаторів та керівників по­встання Чернігівського полку був 1.1. Су- хинов, уродженець с. Червона Кам'янка (нині Олександрійського району). Началь­ником штабу повстання на Сенатській площі та командуючим повсталими вій­ськами 25 грудня 1825 р. був уродженець Новомиргорода £.П. Оболенський. У се­лах Розумівка, Триліси, Іванівка перебу­вали брати-декабристи О.М. та М.М. Ра- євські, О.В. та Й.О. Поджіо, а також керів­ники Кам'янської управи Південного то­вариства декабристів С.Г. Волконський і

В.Л. Давидов. Донька М.М. Раєвського Ма­рія першою вирушила за своїм чоловіком

С.Г, Волконським у Сибір, ставши прикла­дом для інших дружин декабристів.

Загальне суспільне підне­сення не оминуло й центрально- українське селянство, яке всіляко про­тестувало проти кріпосної залежності. Бурхливі протести селян виливалися в масові втечі, стихійні бунти, які нео­дноразово придушувалися військами. Так, для придушення народного по­встання в Михайлівці (Єлизаветград- ці) у 1817 р. двічі присилалися караль­ні війська. Упродовж 15 років (1811-1826 рр.) тривало заворушення проти помі­щика в с. Підвисокому (нині - Новоар- хангельський район).

Отже, у першій чверті XIX ст. соціально-економічний та суспільно- політичний розвиток краю визначався пануванням феодально-кріпосницької системи в Російській імперії.

які у XIX ст. входили до складу:

а) Єлисаветградського повіту Херсонської губернії;

б) Олександрійського повіту Херсонської губернії;

в) Подільської губернії;

г) Київської губернії.

2. Яким був соціальний та етнічний склад населення Єлисаветградсько­го та Олександрійського повітів на початку XIX ст.?

3. Як природні умови регіону впливали на розвиток основної галузі гос­подарства регіону?

4. Із життям яких учасників Вітчизняної війни 1812 р. пов'язаний наш

край?

2. Яким чином наш край пов'язаний із рухом декабристів?

98

Творчі завдання:

1. Підготуйте реферативне по­відомлення, присвячене одному з дія­чів декабристського руху, пов'язаному з нашим краєм.

2. Відвідайте родинну усипаль­ницю Раєвських у с. Розумівці Олек- сандрівського району.

Додатки:

Купецтво в Елисаветград1

«По переписи проведенной в Ели- саветграде в 1795 году записанных со­стоит: купцов христианского закона: мужчин 480, женщин 427, евреев муж­чин 3, женщин 2. Мещан христианско­го закона мужчин 725, женщин 696, евреев мужчин 177, женщин 241 душа из иных купцы больше занимаются торговлей, имеют постоянное заня­тие... казенное ведомство провиан­том и разной морской провизией, кро­ме того при удобном случае отправ­ляют через черноморские порты и сухопутные таможни разных россий­ских продуктов привозимых из разных мест, занимаются скотоводством, покупкой и продажей этих товаров

на собственный капитал и в кредит. Мещане не имеющие собственно­го капитала добывают себе капитал ремесленными работами, рукоделием и хлебопашеством, частично занима­ются торговлей, в основном как по­средники. Евреи большей частью за­нимаются торговлей в малых заведе­ниях спиртными напитками, а также занимаются ремесленными работами и рукоделием».

Исторический очерк города Елисаветграда / Сост. А.Н. Пашутин.

• Елисаветград, 1897. - С. 262.

Для допитливих:

1. Абаліхін Б.С. Український на-

род у Вітчизняній війні 1812 року. - К: Держполітвидав УРСР, 1982. - 63 с.

2. Исторический очерк города Елисаветграда / Сост. А.Н. Пашутин.

• Елисаветград, 1897. - 312 с.

3. Історія міст і сіл Української PCP. - Кіровоградська область. - К, 1972. - 794 с.

4. Ковалёв К.Н. H.H. Раевский // Г°рои 1812 года (Жизнь замечательных людей). - М., 1987. - С. 147-192.

99

'Крща

феодально-

кріпосницької

системи

І Створення системи військових посе-

Е^Перша половина XIX ст. для Російської імперії стала початком кризи феодально- кріпосницької системи. Основним проя­вом кризових явищ служила нестабільність економічного стану держави. Значні кошти йшли на утримання армії, при цьому осно­вний тягар лягав на плечі трудового народу. Усе це потребувало нового способу комп­лектування збройних сил. Уряд Російської імперії вбачав за можливе знайти вихід із ситуації у запровадженні системи військо­вих поселень. Із ними тривалий час була пов'язана історія багатьох населених пунк­тів теперішньої Кіровоградщини.

Значні території Олександрійсько­го та Єлисаветградського повітів були від­ведені під Новоросійське (Херсонське) вій­ськове поселення кавалерії. Формувалося воно у кілька етапів. Початок цьому проце­сові поклав Указ від 16 квітня 1816 року про перетворення Бузького козачого війська (1796-1817 рр.) на Бузьку уланську дивізію. Через рік території Слисаветградського, Олександрійського, Ольвіопольського та Херсонського повітів Херсонської губернії, на яких розташовувалися округи Бузького козачого війська, було вилучено із підпо­рядкування губернського управління й пе­

редано у розпорядження військово­го відомства. На знак протесту проти переведення у стан військових посе­лян у липні 1817 р. повстали мешканці ряду станиць Бузького козачого вій­ська. Під час придушення цього ви­ступу проти жителів Красносільської, Гутницької, Рудянської, Ухівської та Михайлівської станиць (нині - села Олександрівського району Кірово­градської області) було кинуто регу­лярні війська, озброєні у тому чис­лі й артилерією. По придушенні по­встання бузьких козаків над актив­ними його учасниками було прове­дено суд. Усього у справі проходило більше 200 козаків. Після цього Бузь­ке козаче військо було ліквідоване, а козаки перетворені на військових по­селенців.

Порш і урядник Ъц%ького корщького війська початку 'ХІ'Х ст.

Художник Карл Піратський

100

Є/шсаветград ШЗЩр, | (з атласу військовім Ь поселень 1839 р.) |

ґО«*Г

«Уя* .„Шауш4

ЇШЩШЬ Ш ⁴ ии

ШршиВ 1888р*

(з атласу військових поселень 1839 р,)

%'ржя&сілж 1837р. (фонди Державного архіву Кіровоградської області)

ПЛАНИ ОКРЕМИХ ВІЙСЬКОВИХ ОКРУГІВ (з атласу військових поселень 1839 р.)

ПЛАНИ ТИПОВОЇ ЗАБУДОВИ ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЬ

1819 р. у військове управління були переведені селища адміралтей­ського відомства Знам'янка й Богда- нівка. Жителі цих населених пунктів працювали на користь Чорноморсько­го адміралтейського управління, за­ймалися заготівлею корабельного лісу, виготовляли окремі деталі суден, буду­вали невеликі човни, які потім доправ­ляли на південь України.

Упродовж 1820-1821 рр. полки III Кірасирської дивізії III Резервно­го Кавалерійського корпусу були при­значені на поселення у північні райони Херсонської губернії. Для їх розміщен­ня уряд виділив державні села бли- саветградського та Олександрійського повітів. Ці райони були названі окру­гами військового поселення Орден­ського, Малоросійського, Стародубів- ського та Новгородського (саме від назви цього полку пішла назва район­ного центру Новгородка, раніше - Ку- цівка) кірасирських полків. Названі округи тепер не підпорядковувалися повітовому начальству і передавали­ся у військове управління. В одному селі селили один ескадрон. Населення волостей, які увійшли до складу окру­гів військових поселень, звільнялося від сплати державних податків, від­буття рекрутських повинностей. Осно­вним же їх обов'язком стало комплек­тування та забезпечення усім необхід­ним поселених полків.

Селяни чинили опір переведен­ню їх у статус військових поселенців. Упродовж 1820-х рр. близько 2 тис.

державних селян втекли із сіл Олек­сандрійського та Єлисаветградсько- го повітів, призначених під військо­ві поселення. Уряд не раз змушений був вдаватися до військової сили за­для придушення селянських виступів. Так було під час заворушень у староо- брядських селах (Зибковому, Клинцях, Злинці, Плоскому) у 1821 р. У 1833 р. жорстоко було придушено виступ мешканців с. Рівного.

1829 р. центром Південних (Хер­сонських) військових поселень став Єлисаветград, тому усі повітові уста­нови було перенесено до Бобрин- ця, який став повітовим центром. По­вітовому начальству тепер підпоряд­ковувалися райони з приватновлас­ницькими землями, оскільки до окру­гів військових поселень передавали­ся виключно державні села. В Слиса- ветграді ж розмістили штаб-квартиру резервного кавалерійського корпусу, тут регулярно проводилися військо­ві збори і огляди. В нашому краї було створено сім округів військових посе­лень, центрами яких були: І округ - Новогеоргіївськ (Світловодськ), II округ

• Новомиргород, III округ - Нова Пра­га, IV округ - Новостародуб, V округ - Новоукраїнка, VI округ - Єлизаветград- ківка, VII округ - Новоархангельськ. Таким чином, більша частина Єлиса- ветградського і Олександрійського по­вітів (окрім сучасних Бобринецького, Компаніївського, Добровеличківського, Маловисківського районів) до ліквіда­ції військових поселень (1865 р.) управ­лялися військовим відомством.

Становище сільського населення Олександрійського та Єлисавет- градського повітів, які були ви­ділені в округи військових по­селень, важко оцінювати одно­значно. З одного боку, військо­ве командування регулювало усі без винятку сторони життя по­селян. Усе було розписано з вій­ськовою точністю та ретельністю. Весною, з початком польових ро­біт, і до осені військові поселен­ці два дні на тиждень навчалися військовій справі, а чотири дні - працювали в полі. Землі були по­ділені на громадські (обслугову­вали потреби полків) і поселен­ські (поділялися між селянськи­ми дворами). У північних райо­нах Херсонщини селяни отрима­ли від б до 12 десятин землі на господарство. Селяни, таким чи­ном, мали працювати і на каз­ну, і на себе. В інші пори року три дні відводилось для військо­вих і три дні - для господарських справ. Неділя була обов'язковим днем для відвідування церк­ви. Військові навчання припиня­лись на час сінокосів і збиран­ня врожаю. Але навіть при ви­конанні сільськогосподарських робіт поселенці мусили носити солдатське обмундирування, до їх обов'язку входило дотримання чистоти в будинках, дворах і ко­нюшнях, здійснення ремонту до­ріг і мостів тощо.

З іншого боку, на військові поселення уряд виділяв значні кошти. Округи військових поселень швидко змінювалися зовні. Усі вули­ці в селах перебудовували за лінійним прин­ципом, Усі будинки були типовими, їх білили й фарбували в один колір.

У кожному окрузі створювалися спеці­альні провіантські магазини (склади), в яких зберігався запас сільськогосподарської про­дукції, що убезпечувало поселенців від загро­зи голоду.

У полкових центрах (полк розміщував­ся в 4-5 селах) будувалися приміщення для шкіл кантоністів - дітей військових поселян

• стайні, плаци, приміщення для командуван­ня. В кожному полковому центрі також була лікарня, яка обслуговувала не лише військо­вих, але й селян. Це дуже важливо, оскіль­ки державних лікарень на той час практич­но не існувало. Так, на середину 1850-х рр. на усю територію Олександрійського повіту, яка була у віданні цивільної адміністрації, не було

Кантоніст епохи ‘Олександра І.

Художник Карп Піратський

РОЗДІЛ З КРИЗА ФЕОДАЛЬНО-КРІПОСНИЦЬКОЇ СИСТЕМИ

КІРОВОГРАДЩИНА. ІСТОРІЯ

жодного медичного приймального пунк­ту, жодного фельдшера, лише один віс­пощепій. В округах військових поселень також прокладалися якісні дороги, що теж було важливо. Діти військових по­селян із семирічного віку мали можли­вість здобути освіту у школах кантоніс­тів. Селяни приватновласницьких сіл та­кої змоги не мали.

У військових поселеннях також ба­гато уваги приділяли господарському розвитку. В землеробстві тут використо­вували раціональну сівозміну. В перший рік сіяли льон, просо, яру пшеницю. На другий рік - озиму пшеницю, озиме жито. Третього року сіяли ярий ячмінь, овес, со­чевицю, горох, гречку. На четвертий рік - озиме жито, на п'ятий - ячмінь, овес або ж землю відводили під пар. Дослідни­ки відзначають у цілому вищу ефектив­ність економічної системи військових по­селень у порівнянні з поміщицьким гос­подарством та господарством державних селян. Це виразилося передусім у більшій продуктивності господарства, вищих вро­

жаях, що дозволило повністю забезпе­чувати військові частини без додатко­вих витрат зі скарбниці.

За кошти військового відомства закуповувалися більш продуктивне на­сіння, високопродуктивні породи вели­кої рогатої худоби. Окрім традиційних, із запровадженням військових посе­лень виникають і набувають свого роз­витку нові галузі сільського господар­ства. Так, у військових поселеннях бли- саветградського та Олександрійсько­го повітів широкого поширення набу­ває травосіяння для потреб тваринни­цтва. Саме округи військових поселень стають центрами городництва в краї. Тут вирощували капусту, ріпу, редьку, хрін, цибулю, часник, баклажани, пе­рець, картоплю, буряки, баштан, огірки, кабаки, квасолю, боби, горох, петруш­ку, кріп, сельдерей, мак. Насамкінець, саме в округах військових поселень у степах Центральної України вперше почали насаджувати лісосмуги й роз­бивати парки та садки в поселеннях.

У 50-ті роки XIX ст. очевидною стала системна криза, в яку вступила Росій- ська імперія. Особливо виразною вона стала в роки Кримської (Східної) війни 1853-1856 рр., яка продемонструвала військово-технічну й економічну відста- лість Росії від країн Європи. Під час ві- йни на території Кіровоградщини роз- ташовувалися війська, регіон став про- довольчою та ресурсною базою забез- печення російської діючої армії. Деякий час, у 1855 р., оборону Севастополя очо- лював Д.Є. Остен-Сакен, який розпочи- нав військову кар'єру в Слисаветград- ському гусарському полку й дитинство якого пройшло на блисаветградщині.

Під час Кримської війни у лікар- ні на території Єлисаветградської фор- теці працював видатний російський хі-

рург М.І. Пирогов.

Остен-Сакен Дмитро Єрофійович

(1789-1881) - росій- ський генерал. На- родився у с. Приют Елисаветградсько- го повіту (нині Ми- колаївська область) у родині шефа Єли- саветградського гу- сарського полку Є.К, Остен-Сакена.

76 років перебував

на військовій служ- д_£ Остен-Сакен.

6і, учасник 15 вій- літографія XIX ст. ськових кампаній

(у т. ч. у Вітчизняній війні 1812 р., Персид­ській війні 1826-1828 рр., Кримській війні 18Б5 р,). Перший почесний громадянин міс­та Єлисаветграда.

В економічній сфері очевидною ставала криза кріпосницької системи. В її межах в середині XIX ст. усе поміт­нішим стає розвиток ринкових відносин. У багатьох населених пунктах краю вини­кають промислові підприємства для пе­реробки сільськогосподарської продукції У 40-50-х рр. XIX ст. в містах і селах краю

• Слисаветграді, Новогеоргіївську, Олек­сандрії, Бобринці, Новомиргороді, Ново- українці, Златополі, Рівному, Цибулево­му та ін. - працювало 65 салотопних, 76 винокурних, пивоварних, миловарних підприємств, 39 цегельних заводів. Влас­никами 'їх були переважно купці. На те­риторії обох повітів налічувалося близь­ко 3,5 тис. млинів. З'являються і великі промислові підприємства. Графи Бобрин- ські збудували цукровий завод у Капіта- нівці, 1851 р. поміщики Терещенки відкри­ли такий же завод у Старій Осоті, а на­ступного року - в Олександрівці. Пізніше

Пирогов

Микола Іванович

(1810-1881) - відо- мий російський лі- кар, педагог. Учень Є.И. Мухіна. Учасник Кримської (1853- 1855) та російсько- турецької 1870-1878) війн, у ході яких де- який час перебував і лікував хворих у Єлисаветградсько-

М.І. Пирогов, ^МУ ^{шпиталі та н}°- Художник Ілля Репін воукраінському ла- зареті. Родоначаль­ник військово-польової хірурги' Тривалий час був попечителем Київського навчаль­ного округу.

РОЗДІЛ З КРИЗА ФЕОДАЛЬНО-КРІПОСНИЦЬКОЇ СИСТЕМИ

відкривається цукровий завод у Могиль­ному. Сільське господарство також усе більше орієнтується на ринок. Процві­тали ярмарки краю. Так, у середині XIX ст. лише на один Георгіївський ярмарок у Єлисаветграді припадало 50 % товаро­обігу місцевих ярмарків Херсонської гу­бернії. Значним центром ярмаркової тор­гівлі був Новомиргород.

Проте ці якісні зміни в економі­ці наштовхувалися на серйозні перепо­ни, головною з яких було збереження поміщицького землеволодіння та крі­посної залежності селян. Перед рефор­мою 1861 р. поміщицькі селяни склада­ли третину усіх жителів сіл краю. Так, у Бобринецькому повіті проживало 34,5 тис. ревізьких душ, а в Олексан­дрійському - 31,3 тис. приватновлас­ницьких селян. Більша їх частина від­бувала панщину, яка досягла 156 днів на рік. Збільшувалося число дворо­вих людей - селян, які взагалі не мали власних наділів, а служили при дво­рі пана. їх число в обох повітах стано­вило близько 14,5 тис. осіб. Відповіддю на погіршення умов життя ставали вте­чі кріпаків, стихійні виступи. Так, жите­

лі Олександрівки та сусідніх з нею сіл взяли активну участь у Київській ко­заччині - масовому антикріпосниць­кому руху селян Київської губернії, що почався під час Кримської війни. Селя­ни, записуючись в козаки, відмовляли­ся виконувати панщину, розпоряджен­ня поміщиків. Жителі багатьох сіл Бо- бринецького й Олександрійського пові­тів Херсонської губернії долучилися до «походу в Таврію за волею» по завер­шенні Кримської війни.

Таким чином, економічна не­ефективність поміщицького господар­ства, відсутність ринку робочої сили в умовах прикріплення селян до зем­лі були головними перепонами на шляху розвитку ринкових елементів в економіці центральноукраїнських зе­мель. До цього слід додати відсутність юридично-правової бази для розвитку приватного підприємництва, незадо­вільний стан шляхів сполучень (заліз­ниці в краї були відсутні взагалі) та ін. Тому можна говорити, що деякий еко­номічний прогрес в краї відбувався не завдяки, а всупереч державній політиці Російської імперії.

Творче завдання:

Ознайомтеся з документом. На

які сторони життя військових посе- лень звертае увагу сучасник? Чому?

І Додатки:

Округи військових поселень

«Проезжая пространство сте­пей, в которых глазу не на чем оста­новиться, вдруг замечаешь у доро­ги большой каменный столб, а за ним целый ряд пирамидальных столби­ков, расставленных по дороге в шах­матном порядке через каждые сто са­жен. На столбе написано: «Граница та­кого то округа или волости Новорос­сийского военного поселения». Прое­хав несколько верст, на верхних скло­нах лежащей впереди балки белеют­ся длинные постройки, в роде сараев; это конюшни, сараи и магазины нахо­дящегося впереди села военного по­

селения. Где-нибудь в стороне видне­ется ток с огромной клуней и рядами многочисленных огромных скирд казен­ного хлеба. Наконец открывается вид и на само село. Взгляд путешествен­ника невольно останавливается на вытянутых в прямые линии улицах бе­леньких домиков, одинакового размера и архитектуры, фронтонами и тремя окнами на улицу. Крыши подстрижены, везде вдоль улиц между домами тя­нутся каменные заборы, а за ними какие-то постройки... в некоторых се­лах видны садики и огороды... въезжаем в село через каменные ворота, возле которых стоит каменная... караулка... В некоторых, весьма немногих селени­ях встречается обсадка улиц деревья­ми... Наконец, при конце улицы, на углу площади, замечается несколько боль­ший домик и возле него столб с коло­кольчиком - это комитет. На площади церковь... и нередко - плац для учений. По другую сторону плаца - классы для кантонистов...»

Зеленецкий К Записки на пути по Херсонской губернии //Вестник Импе­раторского Русского Географического Общества. -1857. - № 6. - С. 210.

Для допитливих:

1. Исторический очерк города Елисаветграда / Сост. А.Н. Пашу тин.

• Елисаветград, 1897. - 312 с.

2. Історія міст і сіл Української PCP. - Кіровоградська область. - К, 1972. - 794 с.

РОЗДІЛ З КРИЗА ФЕОДАЛЬНО-КРІПОСНИЦЬКОЇ СИСТЕМИ

1. Реформи 1860-70-х рр. Звільнен-

З

1

є

О

ге

З

сІ

сх

в

0

5

3“

0. о со о о.

2

ня селян.

1861 р. відкрив нову сторінку в іс-

торії українських земель у складі Російської імперії. Росія стала на шлях системних ре- форм. Початок реформам було покладено маніфестом Олександра II від 19 лютого 1861 року про скасування кріпосного права. Ра- дикальні зміни в суспільстві були спричи- нені судовою реформою, впровадженням земського самоврядування, перетворення- ми в освіті, фінансовій, військовій сферах.

Позитивні наслідки для суспільства селянської реформи поєднувалися з нега­тивними проявами у самому селі. «Поло­ження про звільнення селян від кріпосної залежності» не встановлювало чіткої фор­мули визначення земельного наділу на душу, розміри яких фіксувалися в уставних грамотах. Як наслідок, середній розмір, який отримали колишні поміщицькі селяни Ели- саветградського та Олександрійського пові­тів Херсонської губернії, становив 3,5-4,5 де­сятини на ревізьку душу. Половинні наділи отримали понад 20 % ревізьких душ. Близь­ко 20 % ревізьких душ отримали особисту свободу, проте не отримали орної землі.

Держава надавала поміщикам фі­нансову компенсацію за селянські наділи, а селяни мали сплачувати викупні платежі

державі упродовж 20 років. Визначені урядом викупні платежі значно пере­вищували ринкову вартість землі. Так, за 80,8 тис. десятин землі в Олексан­дрійському повіті загальна сума ви­купних платежів була визначена в

3. млн. крб., що у 2,7 разу перевищу­вала її ринкову вартість. Через висо­кі викупні платежі чимало селян від­мовлялося від своїх наділів. В Олек­сандрійському повіті таких було 7,1 % селян. Селянські протести набували форм організованих виступів. У квіт­ні 1861 р. лише ескадрон гусарів зму­сив селян с. Камбурліївки Олексан­дрійського повіту підписати уставну грамоту. Тоді ж сталися виступи селян ще у 18 селах краю. Пізніше незадово­лення умовами реформи висловлю­вали мешканці Любомирки, Помічної, Глиняної, Гнатівки Єлисаветградсько- го повіту. 1881 р. спеціальним указом статус тимчасово зобов'язаних селян скасовувався, і навіть ті селяни, які не внесли необхідних викупних платежів у казну, ставали власниками земель, які обробляли.

Дещо кращою ситуація була в колишніх округах військових посе­лень, мешканці яких пізніше здобу­вали статус державних селян. Згід­но з указами 1866-1867 рр. державні селяни та військові поселенці Єлиса- ветградського та Олександрійсько­го повітів мали викупити так зва­ні тимчасові наділи, середній розмір яких коливався від 5,7 до 7 десятин на ревізьку душу. Була визначена державна оброчна подать - 1 крб.

2. Запровадження земського самовря-

дування.

Початок земської реформи було по-

кладено «Положенням про губернські та по- вітові земські установи», затвердженим 1 січня 1864 року. Відповідно до нього в Єлиса- ветграді та Олександрії створювалися Повітове Земське Зібрання та Повітова Земська Управа. До складу Повітового Земського Зібрання обира- лися гласні від повітових землевласників, місь- ких товариств, сільських товариств. Відповідно, вибори до Повітового Земського Зібрання про- водилися на зборах землевласників, міських та сільських товариств. Термін каденції гласних від- повідно до Положення був три роки. Очолював Повітове Земське Зібрання місцевий Предво- дитель дворянства, із числа Гласних Повітового Земського Зібрання обиралася Повітова Земська Управа у складі Голови та трьох членів. її повно- важення також визначалися терміном у три роки.

У земському самоврядуванні бра­ло участь усе населення, що мало земельну

РОЗДІЛ З БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

Зелений Павло Олександрович

• член, голова Єлисаветград- ської повітової земської упра- ви (1865-1898).

Енергійно від- стоював права самоуправлін- ня в інтересах освіти та оздо- ровлення наро- ду. Дбаючи про

освіту людей, ініціював відкриття у місті шкіл, училищ, благодійних закладів. Вели- кою заслугою Павла Олександровича було відкриття у 1870 році земського реально- го училища. Він очолив управління учили- ща. Павло Зелений переймався турботами і про аматорський театр, підтримував друж- ні стосунки з братами Тобілевичами, Кро- пивницьким.

Відпо-

відно до міської реформи 1870 р. у міс- тах запроваджувалися органи місько- го самоврядування - думи. Компетен- ція органів міського самоврядування, як і земського, була широкою: вони мали стежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі, промисловості, закладів охорони здоров'я, санітарним станом міста, освітніми закладами тощо. Різниця полягала в тому, що земства об- слуговували сільську місцевість, населе- ну переважно українцями, у той час як міста Центральної України були багато- національними за своїм складом. В бли- саветграді, Олександрії, Бобринці та ін- ших містах частка українців ледь сяга- ла 50 %, причому ці відсотки припадали насамперед на нижчі прошарки: дрібних крамарів та ремісників. Міська верхів-

3. Міське самоврядування.

РОЗДІЛ З БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

ка була представлена передусім росіянами і єврея- ми, а також іншими національностями - поляками, греками тощо.

Запровадження міського самоврядування врешті-решт сприяло розвитку комунальної сфе- ри, підвищенню благоустрою міст. Хоча це, звичай- но, багато у чому залежало від особистих якостей

та ініціативності місько- го голови. Підтвердженням цього може слугувати при- клад єлисаветградського міського голови Олексан- дра Пашутіна, котрий по- сідав цю посаду впродовж 1878-1905 рр. Цей період став «золотою добою» бли- саветграда. За його каден- ції в Єлисаветграді, услід за столичними містами, з'явилися телеграф, теле- фонна станція (1892 р.) во-

догін (1893 р.), електричний трамвай (один з пер- ших у Російській імперії - 1897 р.), велася активна забудова. Переважне число будівель, які сьогодні є окрасою, візитною карткою Кіровограда, - по вули- цях Дворцова та Велика Перспективна - були зве- дені у кінці XIX - на початку XX ст.

Додамо, що саме Олександр Пашутін є орга­нізатором створення першого нарису історії Єлиса- ветграда, який побачив світ 1897 р.

Земські та міські ініціативи реалізовувалися коштами, отриманими за рахунок місцевих (земських

і міських) зборів, тобто коштом громади. Таким чи­ном, уряд Російської імперії перекладав на місце­ві громади відповідальність за реалізацію програм, які коштували немало, проте швидких дивідендів не обіцяли. Адже будівництво та ремонт мостів та шля­

Олександр Пашутін,

міський голова Елисоветгродо

хів, створення та утримання медичних закладів та шкіл

• це затратні капіталовкла­дення в майбутнє. Незважа­ючи на це у земських і місь­ких установах змогли проя­вити себе люди, які з при­чин «політичної неблаго- надійності» не змогли зна­йти собі місця в державних установах: лікарі, вчителі, статисти, ветеринари тощо. Земську і міську роботу ви­конували переважно серед­ні землевласники-дворяни, серед яких у 2-й полови­ні XIX століття було чимало революційно налаштованих свідомих українців. Тому можна стверджувати, що органи земського і місько­го самоврядування, з одно­го боку, сприяли піднесен­ню національної свідомос­ті, а з іншого - стали тією школою, яка сприяла фор­муванню серед населен­ня навичок самоуправління. Саме через органи місько­го самоврядування, переду­сім земського, в Російській імперії закладалися підва­лини громадянського сус­пільства.

Отже, буржуазні ре­форми 1860—70-х рр. роз­кривали шлях капіталістич­ним відносинам та модерні­зації нашого краю.

• іічкг>(іщітЕ.іьеге(йгь Ея №<>ННи.

»Клсе-лет е г і^4><*рніи com e ê. Sb л л и К* орое-

P4A H«, .ЦйиЛОрОС С І А -

не, (‘Vі»оы.^ibo.tvлрbii »A4 н е ,44 ₍ы го *-

н. « . ,*Я*ГЬЛА t^bt , ‘Щ 6<е -

dbi/^Tpeku-i фбреи и »Л р.ил,н е .

'«нодгь.лі«,. I С

ьі багоЪ'с! н і’іо

ХЕРСОНСКАЯ ГУБЕРНІЯ. î

Полтавская

ГЕкат cj» нно "> c-f авекая.

александрійскій купецъ, городской голова г. Александры.

Избранный городскимъ головою въ 1879 г., Иванъ Тимо- ееевичъ началъ службу свою по городскимъ выборамъ въ качеств^ торговаго депутата еще до введенія въ г. Александр рій городового положеній, а въ 1871 г. былъ избранъ глас- нымъ Думы и членомъ Городской Управы. За 23 года его службы въ качеств'!» городского головы, въ городі построены: Покровская церковь, женская прогимназія, два начальныхъ училища, пріють для неимущихъ и калЬкъ, зданія для Город­ской Управы и Сиротскаго Суда и казармы для трехъ бата­рей 34 артиллерійской бригады.

Помимо этого И. Т. состоитъ председателем']» Комиссіи по зав'Ьдьшанію пріютомь, учредителемъ и почетнымъ чле­номъ общественной библиотеки, почетнымъ блюстителемъ при­ходского училища и членомъ-казначеемъ Александрійской женской прогимназіи.